Справа № 420/11146/22
09 грудня 2022 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 6 липня 2020 року у розмірі 17880,09 (сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят гривень) 09 коп.;
- зобов'язати Державну установу «Ізмаїльський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за невикористане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 6 липня 2020 року, у розмірі 17880,09 (сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят гривень) 09 коп.
Ухвалою суду від 17.08.2022 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України судом враховано, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року у справі № 540/2001/21 за позовом до Державної установи «Дар'ївська виправна колонія (№ 10)» (далі також - ДУ «Дар'ївська виправна колонія (№ 10)»), в якому позивач просив, зокрема: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 16054, 81 грн.; - стягнути з ДУ «Дар'ївська виправна колонія (№ 10)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 16054, 81 грн., - ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року у справі № 540/2001/21 залишено без змін, з таких підстав, зокрема:
21. За змістом статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
22. Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
23. Таким чином у цій справі слід визначити правову природу такої компенсації, оскільки як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
24. Відповідно до частини другої статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
25. Частиною п'ятою статті 21 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.
26. Згідно з частиною п'ятою статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
27. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок № 578), за приписами пункту 2 якого речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань
28. Згідно з пунктом 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
29. При цьому відповідно до пункту 28 Порядку № 578 у разі звільнення особи рядового і начальницького складу із служби у запас Збройних Сил їй видається речовий атестат, копія якого додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення така особа буде прийнята на службу до Державної кримінально-виконавчої служби, до її речового забезпечення зараховуються раніше отримані предмети речового майна особистого користування, а строк носіння предметів продовжується на період від дня звільнення до дня прийняття на службу.
30. Разом з цим пунктом 23 Порядку № 578 передбачено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", державної установи "Центр пробації" відповідно до їх закупівельної вартості.
31. З наведеного висновується, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується після звільнення зі служби та на підставі заяви, а отже речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю.
32. Такі гарантії щодо забезпечення доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
33. Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування) та інвентарним майном, яке є власністю установ та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
34. Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням).
35. Подібний висновок міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
36. Враховуючи визначену правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Таким чином, з дня прийняття Верховним Судом постанови від 23 червня 2022 року у справі № 540/2001/21 викладено висновок щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії.
Згідно з вищенаведеним змістом позовних вимог, позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 6 липня 2020 року у розмірі 17880,09 (сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят гривень) 09 коп.;
- зобов'язати Державну установу «Ізмаїльський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за невикористане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 6 липня 2020 року, у розмірі 17880,09 (сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят гривень) 09 коп.
До позовної заяви додана копія заяви позивача до відповідача від 07.07.2019 р., у якій, у зв'язку із звільненням з органів ДКВС згідно з наказом № 53/ОС-20 від 06.07.2020 р., позивач просив виплатити йому грошову компенсацію за належне до утримання предмети речового майна особистого користування.
Виходячи з матеріалів справи та змісту вищенаведеної заяви, суд вважає явною технічною помилкою (опискою), допущеною позивачем в даті заяви позивача до відповідача, а саме зазначення дати: від 07.07.2019 р., замість правильної дати: від 07.07.2020 р.
Отже, 07.07.2020 року позивач був обізнаний про виникнення у відповідача обов'язку щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно після звільнення зі служби на підставі заяви.
Крім того, до позовної заяви також додано копії:
- листа відповідача від 07.09.2021 р. та доданої до нього довідки № 9 про виплату грошової компенсації за належні до видачі позивачу предмети речового майна від 18 липня 2020 року на загальну суму 17880,09 грн.;
- заяви представника позивача до відповідача від 01.10.2021 року щодо виплати позивачу грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно протягом проходження служи, на яку 18.10.2021 року відповідачем надана відповідь.
Так, згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частиною 3 статті 120 КАС України «Обчислення процесуального строку» встановлено, що строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 168 КАС України, позов пред'являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Згідно з ч. 9 ст. 120 КАС України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Відповідно, днем подання позову є день безпосереднього подання позовної заяви в суд першої інстанції або здачі його на пошту чи передачі іншими відповідними засобами зв'язку.
Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Даний позов подано до суду 12.08.2022 року.
Тобто, позивач звернувся до суду з порушенням встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України місячного строку звернення до адміністративного суду, в тому числі після прийняття Верховним Судом постанови від 23.06.2022 року у справі № 540/2001/21.
Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Представником позивача до позовної заяви додано заяву про поновлення строку, в якій останній просить вважати причину пропуску процесуального строку на подання адміністративного позову поважною та поновити позивачу пропущений за поважних причин строк звернення до суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, з тих підстав, що частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Саме таку позицію викладено у постанові Верховного Суду по справі № 480/5934/21 від 12 травня 2022 року.
Проте, як встановлено судом вище, Верховний Суд у постанові від 23 червня 2022 року у справі № 540/2001/21 виклав правову позицію, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням).
Отже, наведена позиція представника позивача є помилковою та не відповідає позиції Верховного Суду з зазначеного питання.
Інших суттєвих доводів щодо поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом у заяві про поновлення цього строку не зазначено та/або доказів на їх підтвердження не надано.
При цьому суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
Суд звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних (внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки позивача обставин) причин пропуску вказаного строку.
До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 № 240/12017/19).
З встановленого вбачається, що позивачем пропущено місячний строк звернення до адміністративного суду з даним позовом, та подана позивачем заява про поновлення пропущеного процесуального строку - є необґрунтованою, недоведеною та безпідставною, відповідно вказані у заяві підстави - є неповажними.
Відповідно до ч. 13 ст. 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Враховуючи та на підставі наведеного, виявлені недоліки позовної заяви повинні бути усунені позивачем шляхом подання до суду, разом з копіями для інших учасників справи):
- зазначення інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду та надання належних, допустимих та достатніх доказів на їх підтвердження.
Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2022 р. № 928) до 31 грудня 2022 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.
Ухвалу постановлено та складено також з урахуванням: часу тимчасової непрацездатності головуючого судді; часу перебування головуючого судді у відпустці; забезпечення суду електроенергією; статей 10, 12-2, 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»; Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»; законів України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», якими затверджено Укази Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, від 22.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 року № 757/2022; рішення Ради суддів України від 24.02.2022 № 9.
Керуючись ст.ст. 47, 120, 160, 161, 168, 171, 243, 248, 256, 262, 294 КАС України, суд -
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвала окремо оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя М.Г. Цховребова