Справа № 420/14373/22
09 грудня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту військово-морських сил Національного університету "Одеська морська академія" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернуся з позовною заявою до Інституту військово-морських сил Національного університету "Одеська морська академія" (далі - відповідач, Інститут), в якій просить:
- визнати дії Інституту військово-морських сил Національного університету Одеська морська академія" відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 за період з 23.05.2018 р. по 12.09.2022 р. протиправними;
- зобов'язати Інститут військово-морських сил Національного університету "Одеська морська академія" виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у лавах Збройних Сил України та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.05.2018 р. № 77 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, однак не було виплачено грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 р. у справі № 420/4120/22 позов задоволено та зобов'язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія", як правонаступника майнових прав та обов'язків військової частини НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3351-ХХІІ, тривалістю 42 календарних, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день виключення із списків особового складу. На виконання цього рішення відповідач 12.09.2022 р. перерахував позивачу 23728,65 грн. Враховуючи невиплату відповідачем у день звільнення компенсації за невикористану відпустку та стягнення коштів лише у судовому порядку, вважає, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на приписи ст.ст.116, 117 КЗпП України.
Ухвалою від 11.10.2022 р. у справі відкрито спрощене провадження, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
09.11.2022 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що на даний час між позивачем та відповідачем існує спір щодо суми нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р., який розглядається Одеським окружним адміністративним судом у справі № 420/7977/22, однак ухвалою від 27.07.2022 р. провадження у справі зупинено до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Крім того, в Одеському окружному адміністративному суді знаходиться справа № 420/15859/22, де позивач оскаржує правильність обчислення розміру грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, яка була виплачена Інститутом на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/4120/22. Тому вважає, що позовні вимоги позивача є передчасними, оскільки остаточний розрахунок з позивачем може бути здійснений з ним Інститутом після набрання законної сили рішень суду по справах № 420/7977/22 та 420/15859/22.
16.11.2022 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої підтримує вказані у позові аргументи та зауважує на системність порушення його прав відповідачем.
Ухвалою від 09.12.2022 р. відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Положеннями ст.258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у лавах Збройних Сил України та у 2016 році набув статусу учасника бойових дій, що підтверджено посвідченням НОМЕР_2 .
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 06.03.2018 р. № 127 позивача звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я з посади заступника командира військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.05.2018 р. № 77 позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При звільненні з військової служби ОСОБА_1 не було виплачено грошову компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.
За даними КП "ДСС" рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 р. у справі № 420/4120/22 визнано неправомірною бездіяльність відповідача як правонаступника майнових прав та обов'язків військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3351-ХХІІ, тривалістю 42 календарних дні (за період з 2016 року по 2018 рік включно) та зобов'язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія", як правонаступника майнових прав та обов'язків військової частини НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3351-ХХІІ, тривалістю 42 календарних, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день виключення із списків особового складу.
Рішення набрало законної сили 01.07.2022 р.
На виконання вказаного рішення відповідачем 12.09.2022 р. нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій у сумі 23728,65 грн., що підтверджується довідкою про виплати за рішенням суду ОСОБА_1 у вересні 2022 року.
Вважаючи, що відповідачем порушено строки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Інститут середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних засадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
З матеріалів справи слідує, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 р. у справі № 420/4120/22 встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок. Зокрема, позивачу не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки.
Крім того, судом встановлено, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 490-р "Про реорганізацію науково-дослідного центру Збройних Сил України "Державний океанаріум" та наказу Міністерства оборони України від 19 вересня 2019 року № 479 "Про заходи щодо реорганізації науково-дослідного центру Збройних Сил України "Державний океанаріум" військову частину НОМЕР_1 було реорганізовано шляхом приєднання її до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія". Зазначений інститут було визначено правонаступником майнових прав та обов'язків військової частини НОМЕР_1 .
Кошти за вказаним судовим рішенням у загальній сумі 23728,65 грн. були перераховані відповідачем на розрахунковий рахунок позивача 12.09.2022 р., про що свідчить виписка з карткового рахунку ОСОБА_1 .
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 р. у справі № 822/3307/17.
Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, але не більш ніж за шість місяців.
Подібна позиція з даного питання викладена Верховним Судом у постановах від 22.05.2020 р. у справі № 320/1263/19, від 29.01.2020 р. у справі № 440/4332/18, від 13.02.2020 р. у справі № 809/698/16, від 06.03.2020 р. у справі № 1240/2162/18, від 27.04.2020 р. у справі № 812/639/18, від 20.12.2019 р. у справі № 832/1490/17, від 22.06.2018 р. у справі № 810/1092/17, від 04.04.2018 р. у справі № 524/1714/16-а, від 25.04.2019 р. у справі № 524/3937/15-а, від 11.06.2019 р. у справі № 524/8023/16-а, від 06.08.2019 р. у справі № 826/9793/18, від 30.10.2019 р. у справі № 806/2473/18, а також Верховним Суд України у постановах від 15.09.2015 р. у справі № 21-1765а15, від 29.01.2014 р. у справі № 6-144ц13.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача виключено з особового складу військової частини НОМЕР_1 23.05.2018 р., остаточний розрахунок з позивачем виплат, які передбачені після звільнення, а саме: грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, проведено 12.09.2022 р.
Таким чином, враховуючи, що непроведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій на підставі ст.117 КЗпП України.
Тому дії відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 23.05.2018 р. по 12.09.2022 р. є протиправними.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити грошове забезпечення за весь час затрики по день фактичного розрахунку у розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 р. у справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.05.2018 р. № 77 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 23.05.2018 р., отримавши розрахунок за час служби.
А тому строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 24.05.2018 р., оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 р. у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 12.09.2022 р., виплативши на виконання рішення суду грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 23728,65 грн.
Згідно із наданою відповідачем довідкою про грошове забезпечення позивачу нараховано за березень, квітень 2018 року 35561,40 грн. (17780,70 грн. + 17780,70 грн.) Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 582,97 грн (35561,40 грн : 61 календарний день).
Затримка розрахунку при звільненні становить 1573 календарних днів (період з 24.05.2018 р. по 12.09.2022 р.).
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (12.09.2022 р.), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 24.05.2018 р. проте не більш як за шість місяців, що становить 184 календарні дні (з 24.05.2018 р. по 24.11.2018 р.).
Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 107266,48 грн. (582,97 грн. х 184 календарних днів).
Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 р. у справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 р. у справі № 816/1640/17.
У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 р. у справі № 805/3167/18-а, від 03.04.2019 р. у справі № 662/1626/17 та від 30.10.2019 р. у справі № 806/2473/18.
Зокрема, істотність частки компенсації простроченої заборгованості в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: (23728,65 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум) /107266,48 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку)) х 100 = 22,12 %.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотної частки 22,12 %, становить 23727,35 грн. ((107266,48 грн. грн. х 22,12 %) : 100 %) або ((582,97 грн. х 22,12 %) : 100 % х 184 календарних днів).
Отже з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 23727,35 грн.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 77 КАС України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Інституту військово-морських сил Національного університету "Одеська морська академія" (65029, м.Одеса, вул.Дідріхсона, буд.8, код ЄДРПОУ 26614030) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Інституту військово-морських сил Національного університету Одеська морська академія" (65029, м.Одеса, вул.Дідріхсона, буд.8, код ЄДРПОУ 26614030) щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) за період з 23.05.2018 р. по 12.09.2022 р.
Стягнути з Інституту військово-морських сил Національного університету "Одеська морська академія" (65029, м.Одеса, вул.Дідріхсона, буд.8, код ЄДРПОУ 26614030) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 23727 (двадцять три тисячі сімсот двадцять сім) грн. 35 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко
кат. 106030000