Постанова
Іменем України
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 303/4566/20
провадження № 61-7706св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротун В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним кредитного договору
за касаційною скаргою адвоката Ракущинця Андрія Андрашовича як представника ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 червня 2022 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Готри Т. Ю., Кондора Р. Ю.,
1. Описова частина
Короткий зміст позову
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати кредитний договір від 21 червня 2006 року № MKL1GK00000343 недійсним з моменту його укладення.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав про те, що в провадженні Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває справа за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за нібито підписаним ним кредитним договором від 21 червня 2006 року № MKL1GK00000343. Однак вказаний кредитний договір він не підписував, а тому не має жодних зобов'язань перед банком за цим договором.
Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 10 березня 2021 року позов задовольнив. Визнав недійсним з моменту укладення кредитний договір від 21 червня 2006 року № MKL1GK00000343. Стягнув з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь держави судові витрати в розмірі 840,80 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю заявлених вимог.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Закарпатський апеляційний суд постановою від 27 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнив частково. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 березня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» судовий збір у розмірі 1 261,20 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована недоведеністю позивачем заявлених вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 08 серпня 2022 року, адвокат Ракущинець А. А. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 червня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 220/421/17 та постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 757/63756/18, від 13 серпня 2021 року у справі № 917/1196/19, від 14 липня 2021 року у справі № 902/834/20, від 28 лютого 2018 року у справі № 725/6810/14, від 29 січня 2018 року у справі № 202/1061/15, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15, від 17 липня 2019 року у справі № 175/4576/14.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Висновки апеляційного суду про те, що позивач здійснював погашення боргу за кредитним договором, що підтверджується виписками банку та рішенням суду про стягнення з позивача заборгованості за цим кредитним договором, не відповідають фактичним обставинам справи, адже рішення Мукачівського міськрайонного суду від 12 жовтня 2020 року скасоване ухвалою цього ж суду за заявою про перегляд заочного рішення, провадження зупинене до розгляду цієї справи. Самі по собі виписки банку в цьому випадку не доводять висновків суду апеляційної інстанції про сплату саме позивачем кредитної заборгованості за оспорюваним правочином, адже вони не є первинними бухгалтерськими документами.
Представник позивача просив апеляційний суд витребувати від банку оригінали всіх наявних первинних документів для проведення відповідної експертизи з метою доведення виконання саме позивачем умов кредитного договору. Проте апеляційний суд відмовив у задоволенні цього клопотання з тих підстав, що строк зберігання їх сплив, пославшись на Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, який не підлягав застосуванню, оскільки підлягають застосуванню Правила застосування переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, затверджені постановою правління Національного банку України від 27 листопада 2018 року № 130, згідно з якими первинні документи за кредитними та депозитними операціями в банках, які видали кредит або розмістили депозит, повинні зберігатися п'ять років після погашення кредиту. Такий строк є мінімальним і не підлягає зменшенню. Строк дії оспорюваного кредитного договору не закінчився.
Навіть якщо припустити, що кредитні кошти таки надавалися позивачу, не можна говорити про досягнення між ним і банком всіх істотних умов, визначених договором, який позичальником не підписаний.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
06 жовтня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
З доданого до позовної заяви кредитного договору від 21 червня 2006 року № MKL1GK00000343 відомо, що він був укладений між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії в розмірі 41 000,00 дол. США, з яких 35 000,00 дол. США на купівлю житла та 6 000,00 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 21 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент його надання.
ОСОБА_1 факт підписання ним вказаного кредитного договору заперечує.
За результатами проведеної почеркознавчої експертизи судовий експерт Закарпатського науково-дослідного експетно-криміналістичного центру МВС України Копча Н. В. 25 січня 2021 року надав висновок № 4/468, згідно з яким підпис у кредитному договорі від 21 червня 2006 року № MKL1GK00000343 виконаний імовірно не громадянином ОСОБА_1 , а іншою особою та підпис у квитанції від 03 липня 2006 року № 14 виконаний імовірно не громадянином ОСОБА_1 , а іншою особою. З дослідницької частини експертного висновку слідує, що встановлена сукупність обставин містить велику кількість розбіжних ознак, але їх стійкість обмежена та її неможливо відслідкувати повною мірою, що пов'язано з простотою виконання досліджуваного підпису та обмеженим об'ємом графічного матеріалу, що не дає можливості виділити комплекс ознак, необхідний для вирішення питання в категоричній негативній формі, а тільки в імовірній формі. Виявлені збіжності в ході порівняльного дослідження на висновок експерта не впливають та відносяться до таких, які часто зустрічаються.
Зобов'язання за кредитним договором виконувалось з 21 червня 2006 року до 20 січня 2015 року, щомісячні платежі з погашення заборгованості за цим договором складалися зі значних сум протягом всього цього періоду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).
Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 зазначав про те, що він не підписував кредитний договір та, відповідно, кредитні кошти не отримував.
Суди встановили, що за результатами проведеної почеркознавчої експертизи судовий експерт 25 січня 2021 року надав висновок № 4/468, згідно з яким підпис у кредитному договорі виконаний імовірно не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис у квитанції від 03 липня 2006 року № 14 виконаний імовірно не громадянином ОСОБА_1 , а іншою особою.
Установлено, що висновок експерта не містить категоричної відповіді, що підписи як у кредитному договорі, так і в квитанції про отримання кредитних коштів виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Ймовірний висновок експерта не може бути покладений в основу рішення суду, оскільки на підставі проведених ним досліджень експерт встановлює нові фактичні дані і викладає їх у своїх відповідях, і саме ці дані є доказами в справі, якщо вони сформульовані в категоричній формі, а не є припущенням.
Позивач не звертався до суду з клопотанням про призначення повторної або додаткової почеркознавчої експертизи щодо встановлення неналежності йому відповідних підписів.
Згідно з частиною третьою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Недоведеність обставин, на наявність яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові. У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.
За викладених обставин, встановивши те, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що він не підписував оспорюваний правочин та не отримував кредитні кошти, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеністю заявлених вимог, адже рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Переоцінка доказів знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).
Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду викладеним у постановах зазначених у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги висновки апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки доказів у справі, що є прерогативою судів першої і апеляційної інстанцій.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Частиною першої статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу адвоката Ракущинця Андрія Андрашовича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов