Постанова
Іменем України
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 519/1217/20
провадження № 61-9177св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
третя особа за первісним та зустрічним позовами - приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мазаратій Андрій Вікторович,
третя особа за первісним позовом - Служба у справах дітей Южненської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мазаратій Андрій Вікторович, Служба у справах дітей Южненської міської ради, про виселення та зняття з місця реєстрації та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа - приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мазаратій Андрій Вікторович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
за касаційною скаргою адвоката Дубінкіна Юрія Миколайовича як представника ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), яке змінило назву на Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк»), звернулося до суду з позовом, у якому просило виселити відповідачів із квартири АДРЕСА_1 , із зняттям їх з реєстраційного обліку та без надання іншого житлового приміщення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ «Райффайзен Банк Аваль» посилалося на те, що 22 грудня 2005 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»), правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/0010/74/43074, за умовами якого позичальнику надано в кредит 34 000,00 дол. США під 13 % річних на строк до 22 грудня 2025 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 31 січня 2006 року між АППБ «Аваль» і ОСОБА_6 був укладений договір іпотеки. 30 липня 2008 року приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Мазаратій А. В. вчинив виконавчий напис, яким у рахунок погашення заборгованості в розмірі 43 102,00 дол. США звернено стягнення на предмет іпотеки. В ході проведення виконавчих дій виявилось, що в іпотечному майні зареєстровані дружина та діти іпотекодавця та піднаймач ОСОБА_5 . Посилаючись на те, що реєстрація осіб в нерухомому майні відбулася після укладення договору іпотеки та без відома та згоди банку як іпотекодержателя, просило позов задовольнити.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мазаратія А. В. від 30 липня 2008 року за реєстровим номером 676.
Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що заборгованість, яка стягнута з нього за виконавчим написом нотаріуса, ним не визнається і є спірною. Крім того, нотаріус порушив Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), оскільки вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу 30 днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, чого не було дотримано в спірному випадку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Южний міський суд Одеської області рішенням від 25 травня 2021 року в задоволенні позову АТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 676, вчинений 30 липня 2008 року приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мазаратієм А. В. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що доказів одержання ОСОБА_1 письмової вимоги кредитора про усунення порушень ні нотаріус, ні АТ «Райффайзен Банк Аваль» як кредитор до суду не надали, тим самим не спростували доводів зустрічного позову про те, що вчинення нотаріусом оскаржуваного виконавчого напису відбулося всупереч Порядку № 296/5 та пункту 4.1 договору іпотеки від 31 січня 2006 року. Наявна у справі вимога про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором датована 20 жовтня 2017 року, тоді як виконавчий напис вчинено 30 липня 2008 року. Недоведеність стягувачем направлення іпотекодавцю та отримання ним вимоги про усунення порушень договору свідчить про порушення законодавчої вимоги щодо належного повідомлення іпотекодавця і є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню. Крім того, з розрахунку заборгованості за кредитним договором відомо, що станом на 15 червня 2008 року заборгованість за кредитом становила 33 280,09 дол. США, за відсотками - 5 133,06 дол. США, пеня - 0,00 дол. США, тоді як у виконавчому написі заборгованість за нарахованою пенею становила 4 771,19 дол. США, що не свідчить про безспірність заборгованості перед стягувачем. При цьому суд виходив з того, АТ «Райффайзен Банк Аваль» із заявою про застосування позовної давності до суду не зверталося, а лише у відзиві на зустрічну позовну заяву констатувало, що ОСОБА_1 звернувся до суду майже через 12 років після вчинення нотаріального напису. Отже, зустрічний позов підлягає задоволенню, відповідно, у задоволенні первісного позову слід відмовити.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Одеський апеляційний суд постановою від 15 серпня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнив частково. Рішення Южного міського суду Одеської області від 25 травня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнив частково. Виселив ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого постійного житлового приміщення. У задоволенні позову АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 про виселення та зняття з місця реєстрації відмовив. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Зупинив виконання постанови апеляційного суду в частині виселення з предмета іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що є підстави для виселення мешканців із спірної квартири, оскільки виселення проводиться на підставі звернення стягнення згідно з виконавчим написом нотаріуса на передане в іпотеку житлове приміщення, придбане за рахунок кредитних коштів, а тому ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підлягають виселенню з предмета іпотеки без надання іншого постійного житлового приміщення. Водночас суд встановив, що ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_2 не проживає та не зареєстрована, а з 2020 року має реєстрацію постійного місця проживання за іншою адресою. У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню частково, а саме в частині виселення ОСОБА_1 та членів його сім'ї, з відмовою в частині виселення ОСОБА_5 , оскільки ця особа має інше місце проживання, з відмовою в частині зняттям осіб з реєстрації місця проживання, адже це питання врегульовано законодавчо.
Вирішуючи зустрічний позов, апеляційний суд виходив з того, що з вимогою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 звернувся до суду 21 грудня 2020 року, тобто після звернення до суду АТ «Райффайзен Банк Аваль» 20 листопада 2020 року з позовом про виселення з предмета іпотеки на підставі звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса. Отже, позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, подано до суду через 12 років після його вчинення та неодноразового звернення до примусового виконання. При цьому апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду щодо позовної давності, оскільки матеріали справи хоч і не містять відзиву АТ «Райффайзен Банк Аваль» на зустрічний позов з не відомих суду причин (втрата з вини суду), проте з рішення суду, протоколу судового засідання, відповіді ОСОБА_1 на відзив банку на зустрічний позов тощо відомо, що такий відзив на зустрічний позов банк подав. У відзиві банк заявляв про застосування позовної давності до вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, до того ж про позовну давність представник банку заявляв у судових засідання. У зв'язку з цим суд виходив з того, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ухвалення рішення в суді першої інстанції заявив про позовну давність, а тому, з огляду на оскарження виконавчого напису нотаріуса через 12 років після його вчинення, неодноразове звернення до виконання через державну виконавчу службу тощо та не надання ОСОБА_1 доказів поважності суттєвого пропуску позовної давності, встановлені частиною 4 статті 267 ЦК України наслідки спливу позовної давності підлягають застосуванню, в задоволенні зустрічного позову належить відмовити через сплив позовної давності.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У вересні 2022 року адвокат Дубінкін Ю. М. як представник ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 202/3914/17; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що, звертаючись до суду, позивач посилався на наявність факту позасудового врегулювання на підставі договору, однак доказів укладення між банком і ОСОБА_1 такого договору не надав. Крім того, квартира без згоди власника ОСОБА_1 не могла бути відчужена, оскільки на звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса поширюються норми Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1304-VII).
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову через пропуск позовної давності, апеляційний суд не врахував, що матеріали справи не містять доказів звернення АТ «Райффайзен Банк Аваль» до суду із заявами (ані усними, ані письмовими) про застосування до зустрічних позовних вимог позовної давності. При цьому апеляційний суд безпідставно посилався на те, що, хоча відзиву на позовну заяву і немає в матеріалах справи, проте суд вважав можливим надати оцінку зазначеному документу, не маючи можливості його безпосереднього дослідження. Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив зазначену обставину на підставі недопустимих доказів.
У листопаді 2022 року АТ «Райффайзен Банк» подало пояснення на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. При цьому зазначило, що доводи, наведені в касаційній скарзі, не відповідають дійсним обставинам справи, не ґрунтуються на вимогах закону, не спростовують доведених обставин і не обґрунтовують порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, які давали б підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. При цьому вказало, що частково задовольняючи вимоги первісного позову, апеляційний суд діяв правомірно та у спосіб, передбачений законом. Також апеляційний суд дійшов правильного висновку про пропуск позивачем за зустрічним позовом строку на звернення до суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
07 листопада 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що між АППБ «Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір від 22 грудня 2005 року № 014/0010/74/43074 (додаткова угода від 22 грудня 2005 року № 1), за умовами якого позичальнику надано кредит в іноземній валюті у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом 34 000,00 дол. США під 13 % річних на 240 місяців з 22 грудня 2005 року до 22 грудня 2025 року, кредитні кошти призначені для придбання квартири/будинку.
Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 31 січня 2006 року між АППБ «Аваль» і ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, посвідчений державним нотаріусом Южненської державної нотаріальної контори Одеської області, зареєстрований в реєстрі за № 185, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Южненської державної нотаріальної контори Одеської області 22 грудня 2005 року, зареєстрованого в реєстрі за № 4038.
Згідно з пунктом 4.4 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: 1) за рішенням суду; 2) у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 4.5 цього договору).
30 липня 2008 року приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мазаратій А. В. на підставі статті 87 Закону України «Про нотаріат» та пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 676, про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 . У виконавчому написі зазначено, що стягнення провадиться за період з 16 вересня 2006 року до 21 травня 2008 року; що за рахунок коштів від реалізації квартири задовольняються вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» в розмірі 43 102,61 дол. США (еквівалент за курсом НБУ 217 668,16 грн) станом на 21 травня 2008 року.
Виконавчий напис нотаріуса від 30 липня 2008 року № 676 звертався до примусового виконання неодноразово, на ньому зазначені відомості про закриття (повернення) виконавчих проваджень 23 лютого 2010 року, 02 лютого 2011 року, 22 червня 2014 року, 09 жовтня 2014 року, 28 лютого 2017 року, 09 листопада 2020 року. Останній раз виконавчий документ - виконавчий напис за письмовою заявою на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» постановою старшого державного виконавця відділу Южненського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Терещенко Н. В. від 09 листопада 2020 року ВП № 55000663 повернуто стягувачу АТ «Райффайзен Банк Аваль».
У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані:
з 30 червня 2006 року ОСОБА_1 , 1969 року народження;
з 30 травня 2007 року ОСОБА_4 , 1975 року народження (дружина);
з 30 травня 2007 року ОСОБА_3 , 2002 року народження (дочка);
з 06 березня 2009 року ОСОБА_2 , 2009 року народження (син).
ОСОБА_5 , 1971 року народження, з 18 серпня 2020 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_4 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Щодо зустрічного позову
У справі, яка переглядається, встановлено, що 30 липня 2008 року приватний нотаріус Мазаратій А. В. вчинив виконавчий напис, яким в рахунок погашення заборгованості у розмірі 43 102,61 дол. США звернув стягнення на іпотечне майно.
Статтею 257 ЦК України загальна тривалість позовної давності встановлена у три роки. Відповідно до частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через його необґрунтованість. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Пропущення позовної давності за відсутності доказів про поважність причин пропуску є підставою для відмови в позові, якщо особа не доведе, що про порушення права вона довідалася або могла довідатися в межах строку позовної давності.
Погоджуючись з висновком місцевого суду про доведеність зустрічних позовних вимог, апеляційний суд, при цьому вважав помилковим висновок місцевого суду про відсутність підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову через пропуск позовної давності з огляду на не подання відповідачем заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності. Водночас суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи хоч і не містять відзиву АТ «Райффайзен Банк Аваль» на зустрічний позов з не відомих суду причин (втрата з вини суду), проте з рішення суду, протоколу судового засідання, відповіді ОСОБА_1 на відзив банку на зустрічний позов відомо, що відзив на зустрічний позов банк подавав. У відзиві банк заявляв про пропуск позовної давності до вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Більше того, про позовну давність представник банку заявляв у судових засідання.
Встановивши зазначені обставини, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову через пропуск позовної давності, про застосування якої заявив АТ «Райффайзен Банк Аваль». Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень (стаття 400 ЦПК України).
Щодо первісного позову
Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час вчинення виконавчого напису нотаріусом реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК України, в частині першій якої передбачені підстави виселення.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
Особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК України таке постійне житло вказується в рішенні суду.
При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, в судовому порядку відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК України).
Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.
Враховуючи наявність виконавчого напису нотаріуса від 30 липня 2008 року № 676 апеляційний суд виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки АТ «Райффайзен Банк Аваль» здійснено згідно з пунктом 4.4 договору іпотеки у безспірному порядку.
У зв'язку з цим, апеляційний суд, встановивши, що квартира АДРЕСА_1 , вимоги про виселення мешканців з якої заявлено, є житловим приміщенням, придбаним за рахунок кредиту АТ «Райффайзен Банк Аваль», дійшов правильного висновку про те, що відповідачі підлягають виселенню без одночасного надання іншого постійного житлового приміщення.
При цьому колегія суддів враховує те, що виконавчий напис нотаріуса від 30 липня 2008 року № 676 неодноразово звертався до примусового виконання, тобто його виконання здійснюється протягом тривалого часу, більше 14 років. Апеляційний суд зупинив виконання постанови апеляційного суду в частині виселення з предмета іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Отже виконання постанови в частині виселення відповідачів зупинено на невизначений час, що дає можливість відповідачам сплатити заборгованість за кредитним договором або знайти інше житло, тобто не призведе до порушення принципу пропорційності.
Доводи касаційної скарги про те, що квартира без згоди власника ОСОБА_1 не могла бути відчужена, оскільки на звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса поширюються норми Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не заслуговують на увагу, оскільки у цій справі банк заявив вимоги про виселення мешканців з предмета іпотеки для можливості реалізувати процедуру виконавчого провадження, а не про звернення стягнення на іпотечне майно.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновку апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявників з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі.
Враховуючи конкретні обставини цієї справи встановлені апеляційним судом, оскаржувана постанова не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну адвоката Дубінкіна Юрія Миколайовича як представника ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов