Постанова
Іменем України
08 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 311/2713/20
провадження № 61-15059св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Підприємство з іноземними інвестиціями в формі приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 20 квітня 2021 року у складі судді Нікандрової С. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року у складі колегії суддів Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Підприємства з іноземними інвестиціями в формі приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» (далі - Товариство) про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позов мотивував тим, що з 14 жовтня 2004 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював підземним машиністом електровоза, а з жовтня 2008 року - прохідником підземної дільниці.
Наказом від 06 серпня 2020 року № 303-к відповідач звільнив його з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин, а саме: відсутність без поважних причин на роботі в період з 08:00 год 27 березня 2020 року до 15: 00 год 15 квітня 2020 року.
Вважає звільнення незаконним, оскільки з 27 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року він був викликаний повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2), де проходив медичний огляд для укладення контракту.
Просив визнати незаконним та скасувати наказ від 06 серпня 2020 року № 303-к про звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, поновити його на посаді прохідника підземної дільниці гірничокапітальних робіт № 7 шахти «Прохідницька» з 06 серпня 2020 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 серпня 2020 року до дня поновлення на роботі, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити заробітну плату з 28 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року в сумі 17 532,19 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 20 квітня 2021 року Василівський районний суд Запорізької області у позові відмовив.
Місцевий суд рішення мотивував тим, що ОСОБА_1 з 08:00 год 27 березня 2020 року до 15:00 год 15 квітня 2020 року не залучався до виконання обов'язків, передбачених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», і, відповідно, був відсутній на робочому місці з 28 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року без поважної причини.
Дійшов висновку, що роботодавець правомірно звільнив позивача з роботи за прогули з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Вважав вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення заробітної плати за період відсутності на роботі з 28 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року похідними, а тому такими, що також задоволенню не підлягають.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Постановою від 03 серпня 2021 року Запорізький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 20 квітня 2021 року залишив без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що позивач був відсутній на робочому місці з 27 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року без поважних причин, а тому роботодавець обґрунтовано звільнив його з роботи за прогули з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Вважав доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд мав зупинити провадження у справі до закінчення досудового розслідування за фактом використання підробленого документу неприйнятними з огляду на статтю 251 ЦПК України.
Зазначив, що у суді таке кримінальне провадження не перебуває, а отже відсутні підстави для зупинення провадження у цивільній справі.
Причетність чи непричетність позивача до підроблення офіційного документу - повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 не має юридичного значення для вирішення питання про поважність причин його відсутності на робочому місці.
Вважав безпідставними посилання апеляційної скарги на порушення судом першої інстанції вимог статті 148 КЗпП України.
За обставинами справи дисциплінарний проступок відповідач виявив 01 липня 2020 року - коли на його адресу надійшла відповідь військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що ОСОБА_1 повістка на прибуття до РВК з 27 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року не видавалася і у РВК позивач не перебував.
З 20 липня 2020 року до 02 серпня 2020 року ОСОБА_1 був тимчасово не працездатним.
Виходив з того, що період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 з 20 липня 2020 року до 02 серпня 2020 року не враховується в період застосування дисциплінарного стягнення, а тому наказ від 06 серпня 2020 року про розірвання трудового договору Товариство видало із дотриманням строків, передбачених статтею 148 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою від 26 жовтня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначив застосування судами попередніх інстанцій статті 148 КЗпП України у подібних правовідносинах без врахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 480/263/19 та від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивував тим, що суд мав зупинити провадження у справі до закінчення досудового розслідування за фактом використання підробленого документу.
Зазначив, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що відповідач пропустив строк накладення дисциплінарного стягнення, встановлений статтею 148 КЗпП України, так як повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач надав відповідачу 21 квітня 2020 року і вже 29 квітня 2020 року створена комісія для розслідування фактів відсутності на робочому місці (прогулу).
На думку заявника, апеляційний суд не повно дослідив матеріали справи та дійшов помилкового висновку, що строк притягнення до дисциплінарної відповідальності не сплинув, без урахування пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 4.
Відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2021 року Товариство подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Зазначило, що позивач вчинив прогули без поважних причин, оскільки перебування його в ІНФОРМАЦІЯ_3 не підтверджене ні військовим комісаром, ні Запорізьким зональним відділом військової служби правопорядку.
Послалося на те, що позивач не надав інших документів на підтвердження поважності відсутності на робочому місці, а саме довідку, передбачену пунктом 2.18 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року № 455, витяг з картки обстеження та медичного огляду або будь-який інший доказ на підтвердження факту проходження медичної комісії.
Щодо клопотання Підприємства з іноземними інвестиціями в формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» про розгляд за участю його представника даної справи
У відзиві на касаційну скаргу Підприємство з іноземними інвестиціями в формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат», зокрема, просило провести розгляд справи за участю його представника.
Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 14 жовтня 2004 року ОСОБА_1 працював підземним машиністом електровоза 3 розряду підземної дільниці ремонтно-відбудовчих робіт № 4 шахта «Прохіднича» Підприємства з іноземними інвестиціями в формі Закритого акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат», з 15 грудня 2005 року підземним машиністом електровоза 4 розряду шахти «Прохіднича», з 15 жовтня 2008 року підземним прохідником 4 розряду шахти «Прохіднича» (з 2018 року «Прохідницька») (а. с. 7).
Наказом від 06 серпня 2020 року № 303-к ОСОБА_1 звільнили з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин (а. с. 9).
Підставою для звільнення в наказі зазначені: службова записка начальника шахти; запити до військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_2 ; пояснювальна записка табельника; пояснювальна записка працівника; табелі обліку робочого часу; згода профспілкового комітету від 05 серпня 2020 року; протокол № 12.
Працівник ОСОБА_1 був відсутній в період з 27 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року на робочому місці, повідомив телефоном роботодавця про те, що в нього повістка з ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підтвердження поважності причин відсутності на роботі в період з 27 березня до 15 квітня 2020 року ОСОБА_1 надав повістку військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_2 , якою підтверджено прибуття 27 березня 2020 року для уточнення облікових даних, проходження ВЛК у ІНФОРМАЦІЯ_3 та обстеження в лікувальних установах з 08 год. 27 березня 2020 року до 15 год. 15 квітня 2020 року включно (а. с. 10, 11, 96).
У квітні 2020 року крім ОСОБА_1 ще 23 працівники комбінату були відсутні на робочому місці та надали відділу кадрів повістки про їх виклик до РВК.
Слідче відділення Василівського ВП ГУНП в Запорізькій області проводить досудове досліджування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020080190000222 від 22 квітня 2020 року за зверненням військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.
За розпорядженням директора з персоналу Підприємства з іноземними інвестиціями в формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» від 29 квітня 2020 року № 357-к створена комісія з проведення цільової перевірки з розслідування фактів відсутності на робочому місці працівників комбінату у зв'язку з викликом до РВК по раніше наданим до бухгалтерії комбінату повісткам (а. с. 30).
Рішенням від 29 квітня 2020 року № 1 комісія призупинила оплату за виконання державних обов'язків у квітні 2020 року працівникам, зокрема ОСОБА_1 , до закінчення перевірки (а. с. 42-43).
У червні 2020 року Товариство звернулося із запитом № 14/71 до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 про надання інформації про перебування робітників Підприємства з іноземними інвестиціями в формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат», зокрема ОСОБА_1 , у РВК за повісткою в період з 27 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року (а. с. 44).
Листом від 22 червня 2020 року № 1562 (за вхідним № 1123/3 від 01 липня 2020 року) військовий комісар ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив, що громадину ОСОБА_1 , 1986 року народження, повістки на прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 в періоди з 27 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року не видавались. Знаходження ОСОБА_1 в ІНФОРМАЦІЯ_3 в ці періоди не підтверджує (а. с. 45).
02 липня 2020 року комісія з розслідування фактів відсутності на робочому місці працівників комбінату у зв'язку з викликом до РВК, розглянула питання стосовно ОСОБА_1 на підставі відповіді ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22 червня 2020 року № 1562 і дійшла висновку, що в період з 27 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року ОСОБА_1 не перебував у ІНФОРМАЦІЯ_3.
Комісія прийняла рішення запропонувати адміністрації притягнути працівника до дисциплінарної відповідальності та не приймати повістку ІНФОРМАЦІЯ_2 до оплати (а. с. 46-47).
У пояснювальній записці від 08 липня 2020 року на ім'я генерального директора Підприємства з іноземними інвестиціями в формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» ОСОБА_1 зазначив, що під час карантину йому запропонували підписати контракт у РВК на резерв для подальшої допомоги правоохоронним органам у забезпеченні перепускного контролю та патрулювання вулиць міста. Він отримав повістку для термінового збору документів та проходження медичної комісії, проте в подальшому передумав (а. с. 48).
27 липня 2020 року адміністрація Товариства звернулася до профспілкового комітету з поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 (а. с. 50).
За витягом з протоколу від 05 серпня 2020 року № 12, президія Первинної організації профспілки металургів і гірників України на Запорізькому залізорудному комбінату профкомом розглянула подання та надала згоду на звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин (а. с. 52).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми статті 148 КЗпП України у подібних правовідносинах без врахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 480/263/19 та від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 з 08:00 год 27 березня 2020 року до 15:00 год 15 квітня 2020 року не залучався до виконання обов'язків, передбачених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», і, відповідно, був відсутній на робочому місці в період з 28 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року без поважної причини, тому роботодавець обґрунтовано звільнив його з роботи за прогули з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.
За статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім'ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв'язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров'я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров'я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника».
За положенням пункту 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частини другої статті 21 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України для виконання обов'язків, пов'язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов'язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров'я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.
Згідно з пунктом 37 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 07 грудня 2016 року № 921, з метою ведення персонального обліку призовників і військовозобов'язаних на державні органи, підприємства, установи та організації покладається виконання заходів, в тому числі оповіщення на вимогу районних (міських) військових комісаріатів призовників і військовозобов'язаних про їх виклик до районних (міських) військових комісаріатів і забезпечення їх своєчасного прибуття.
Враховуючи зазначене виклик військовозобов'язаних, які працюють, здійснюється через роботодавця.
Суди встановили, що Товариство відомостей про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 на період з 27 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року не отримувало.
У суді першої інстанції свідок ОСОБА_2 пояснив, що він працює військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_5 (колишній ІНФОРМАЦІЯ_3). За обліковими даними ОСОБА_1 на військовому обліку не перебував як раніше судимий, а тому з ним не міг бути укладений контракт на проходження служби в резерві. Згідно з даними журналу записів виданих повісток останній раз ОСОБА_1 викликався до військового комісаріату ІНФОРМАЦІЯ_4 . З 27 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року повістки ОСОБА_1 не видавалися. У журналі реєстрації осіб, які прибули до військового комісаріату, ОСОБА_1 в цей період часу також не зареєстрований. Жодних даних про проходження ОСОБА_1 в період з 27 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року медичного огляду ВЛК у ІНФОРМАЦІЯ_3 не має.
Із листа від 21 вересня 2020 року № 101/1683 Запорізького зонального відділу військової служби правопорядку відомо, що службові особи відділу провели перевірку окремих напрямків діяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 та встановили, що співробітники комбінату, в тому числі ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_2 не викликалися (а. с. 54).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, з'ясував, що позивач був відсутній на робочому місці починаючи з 27 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року.
Відповідач прийняв рішення про звільнення ОСОБА_1 й видав наказ від 06 серпня 2020 року № 303-к у зв'язку з прогулом без поважних причин.
Отже суди дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач звільнив позивача із дотриманням встановленого законом порядку на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків висловлених у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 480/263/19 та від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17 є безпідставними, оскільки в наведених справах та справі, яка переглядається, є різними підстави позову, встановлені фактичні обставини. При цьому, у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.
Так, у справі № 480/263/19, на яку послався заявник. як на приклад неоднакового застосування норми права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що порушення, зазначені в наказі про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, не можна пов'язувати з невиконанням її обов'язків як керівника Іванівського ЗЗСО І-ІІ ступенів Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, а тому наказ про застосування дисциплінарного стягнення до позивача у вигляді догани є незаконним та підлягає скасуванню.
У справі № 712/6576/17, на яку також послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, суди встановили, що наказом головного лікаря КЗ «Черкаський обласний онкологічний диспансер» від 28 квітня 2017 року № 203 за неналежне виконання своїх функціональних обов'язків лікарю гінекологу-онкологу онкогінекологічного центру позивачу оголошено догану.
У справі, яка переглядається, позивач був звільнений у зв'язку з відсутністю на робочому місці починаючи з 27 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року без поважних причин, тобто на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Отже, відсутні підстави вважати, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.
Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, пропуск відповідачем строку накладення дисциплінарного стягнення, встановлений статтею 148 КЗпП України, є не прийнятними.
Суди встановили, що вчинення дисциплінарного проступку відповідач виявив 01 липня 2020 року - коли отримав відповідь військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що ОСОБА_1 повістка на прибуття до РВК в період з 27 березня 2020 року до 15 квітня 2020 року не видавалася і у РВК він не перебував (а. с. 45).
У період з 20 липня 2020 року до 02 серпня 2020 року ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним (а. с. 51).
Отже, період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 з 20 липня 2020 року до 02 серпня 2020 року не враховується в період застосування дисциплінарного стягнення, отже наказ від 06 серпня 2020 року про розірвання трудового договору роботодавець видав із дотриманням строків, передбачених статтею 148 КЗпП України.
Доводи касаційної скарги про те, що суд мав зупинити провадження у справі до закінчення досудового розслідування за фактом використання підробленого документу є необґрунтованими, оскільки за відсутністю такої кримінальної справи у провадженні суду зупинення суперечить нормам статті 251 ЦПК України.
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили всі фактичні обставини справи, врахували доводи сторін, надали належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосували законодавство України.
Доводи касаційної скарги про не повне дослідження апеляційним судом матеріалів справи помилковий висновок щодо строку притягнення до дисциплінарної відповідальності стосуються переоцінки оцінки доказів, в розумінні статті 400 ЦПК України та є виходом за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 20 квітня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська