29 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 918/1043/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.
за участю секретаря судового засідання Калітінського М.Ю.,
представників учасників справи:
від позивача: Курганська О.В.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Фірма «Дан»
на рішення Господарського суду Рівненської області
у складі судді Качур А.М.
від 26.04.2022
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Філіпова Т.Л., Бучинська Г.Б., Василишин А.Р.
від 25.08.2022
за позовом Невірківського ліцею Великомежиріцької сільської ради
до Приватного підприємства «Фірма «ДАН»
про визнання недійсним договору та стягнення коштів у сумі 199 850,40 грн,
Короткий зміст позовних вимог
1. 18 листопада 2021 року Невірківський ліцей Великомежиріцької сільської ради (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного підприємства «Фірма «Дан» (далі - Відповідач, Скаржник) про визнання договору поставки мережевого обладнання від 21.12.2019 № 38 (далі - Договір) недійсним та стягнення 199 850,40 грн.
2. Позов мотивований введенням Позивача в оману щодо реальної вартості товару, яка є значно нижчою, ніж ціна Договору. У зв'язку з цим, Позивач стверджує, що Договір не відповідає інтересам держави і суспільства, а тому він має бути визнаний недійсним на підставі частини 1 статті 203, частин 1 і 2 статті 215, частини 3 статті 228, частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а грошові кошти, сплачені за ним, підлягають відшкодуванню на підставі частин 1, 2 і 5 статті 216 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022, позов задоволено повністю.
4. Судові рішення мотивовано доведенням факту невідповідності Договору інтересам держави і суспільства, адже метою його вчинення з боку Відповідача була реалізація товару за значно завищеною ціною задля неправомірного збагачення Відповідача за рахунок бюджетних коштів. Однак суди визнали недоведеними доводи Позивача про вчинення спірного правочину під впливом помилки або обману.
5. Водночас, суди дійшли висновку, що Договір вчинено Позивачем, як розпорядником бюджетних коштів, без необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки відсутні докази погодження ним Договору з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації, як того вимагають положення пункту 3 розділу І Методики визначення належності бюджетних програм до сфери інформатизації, затвердженої наказом Державного агентства з питань електронного урядування України від 14.05.2019 року № 35 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.06.2019 за № 639/33610, статті 48 Бюджетного кодексу України та пункту 13 Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.1998 № 1352.
6. У зв'язку з цим судами застосовано до вирішення спору норми права, передбачені статтями 203 та 228 ЦК України.
7. Судами попередніх інстанцій також визнано обґрунтованою вимогу про стягнення з Відповідача сплачених коштів за Договором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
8. Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
9. Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами частини 3 статті 228 ЦК України та неврахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08.07.2020 у справі № 910/13840/18, від 08.07.2020 у справі № 910/12608/18, від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 10.12.2019 у справі № 910/13891/18, від 05.11.2019 у справі № 910/14113/18, від 23.10.2019 у справі № 910/13263/18. Посилаючись на наведені постанови Суду, Скаржник вказує на те, що Позивач не є тією особою, яка в силу закону наділена повноваженнями на звернення з позовом до суду в інтересах держави.
10. Скаржник стверджує, що позовне провадження в цій справі ініційовано з метою оцінки/переоцінки обставин, які становлять предмет доказування в кримінальному провадженні. Також Скаржник зазначає, що суди не дослідили та не надали оцінки наведеному, що вказує на неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.06.2020 у справі № 333/6816/17.
11. Скаржник також зазначає, що суди дійшли висновку про недійсність спірного Договору на підставі частини 3 статті 228 ЦК України, однак при цьому відсутній висновок Верховного Суду, який необхідно сформувати щодо застосування цієї норми права стосовно питання, чи може ціна договору бути єдиним необхідним і достатнім критерієм віднесення правочину до категорії таких, що суперечать інтересам держави.
12. Скарга також мотивована тим, що суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме умови оспорюваного правочину.
13. Позивачем подано до Суду відзив, в якому він просить оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
14. Суд виходить з того, що відповідно до пункту 4 частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
15. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (пункт 6 частини 2 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
16. Під час розгляду цієї справи Судом виявлено, що у розглянутих Верховним Судом справах в касаційному порядку, в яких оспорювалися правочини на підставі статті 228 ЦК України, сформовані протилежні правові позиції щодо кола осіб, які повноважні ініціювати такі спори в інтересах держави.
17. Відповідно до статті 228 ЦК України:
1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
18. Згідно зі статтею 53 ГПК України:
1. У випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. …
3. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. …
19. Так, у справах, на які посилається Скаржник (наведено у пункті 9 цієї постанови), Акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - Комбінат) звернулося до господарського суду з позовами про визнання недійними договорів факторингу, за якими клієнт відступає факторові своє право грошової вимоги до Комбінату щодо отримання грошових коштів (дивідендів/виплати прибутку у вигляді дивідендів) за результатами його фінансово-господарської діяльності.
20. Підставою для визнання недійсними договорів факторингу у вказаних справах Комбінат визначив, зокрема частину 3 статті 228 ЦК України.
21. Комбінат у вказаних справах обґрунтовує необхідність застосування до оспорюваних правочинів приписів статті 228 ЦК України з огляду на те, що виплата ним дивідендів своїм акціонерам зобов'язує його, як податкового агента, утримати податок у розмірі 15 % та перерахувати його до державного бюджету на підставі положень Податкового кодексу України. Однак за умови виплати дивідендів фактору, а не акціонеру цього товариства, у Комбіната не виникає обов'язку щодо утримання та перерахування до бюджету податку. Як зазначає Комбінат, наведена обставина призводить до збитків державного бюджету та, відповідно, суперечить інтересам держави в розумінні статті 228 ЦК України.
22. Верховний Суд за наслідками розгляду касаційних скарг у вказаних справах дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних правочинів на підставі частини 3 статті 228 ЦК України, адже позивач не є тією особою, яка в силу закону наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом в інтересах держави.
23. Разом з цим, Суд послався на статтю 131-1 Конституції України, згідно з якою в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
24. Водночас Верховним Судом розглянуто в касаційному порядку справи № 904/2741/19 (постанова від 23.11.2021), № 911/2574/18 (постанова від 08.12.2021), № 911/162/19 (постанова від 19.10.2021), № 911/269/19 (постанова від 19.02.2020) та № 911/2788/18 (постанова від 17.10.2019) за позовом Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - АТ "Чорноморнафтогаз").
25. У наведених справах предметом спору є також визнання правочинів недійсними з підстав порушення ними публічного порядку згідно зі статтею 228 ЦК України.
26. Крім того, Верховним Судом також розглянуто, зокрема такі справи: № 910/599/21 за позовом Київської міської ради (постанова від 19.01.2022), № 910/12692/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постанова від 13.10.2020), № 922/1762/19 за позовом Харківського центру професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості (постанова від 08.07.2020), № 916/729/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадор-Трейд» (постанова від 19.02.2020) та № 922/668/19 за позовом Харківського обласного центру зайнятості (постанова від 05.12.2019).
27. Предметом спору у наведених справах також є оспорювання правочинів, які на думку позивачів, порушують публічний порядок, а тому до них мають застосовуватися норми права, передбачені статтею 228 ЦК України.
28. Суд зазначає, що з позовами у справах, наведених у пунктах 23 і 25 цієї постанови, зверталися не органи прокуратури. Тобто в цих справах, на відміну від тих справ, на які посилається Скаржник, суди не доходили висновку, що позивачі не входять до кола тих суб'єктів, які в силу закону наділені повноваженнями на звернення до суду з позовами в інтересах держави, які ґрунтуються на положеннях статті 228 ЦК України.
29. Наведене свідчить про розбіжність у підході Верховним Судом до питання щодо застосування норм права, передбачених статтею 228 ЦК України.
30. Отже, з метою забезпечення єдності і сталості судової практики у застосуванні статті 228 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08.07.2020 у справі № 910/13840/18, від 08.07.2020 у справі № 910/12608/18, від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 10.12.2019 у справі № 910/13891/18, від 05.11.2019 у справі № 910/14113/18, від 23.10.2019 у справі № 910/13263/18, щодо виключної компетенції прокуратури звертатися до суду з позовом, що ґрунтується на підставі статті 228 ЦК України.
31. Відповідно до частини 2 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
32. За таких обставин, Суд вважає за необхідне передати справу № 918/1043/21 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з огляду на те, що стаття 53 ГПК України визначає, що звертатися до суду в державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах можуть також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, а не лише прокурор.
33. Разом з цим, враховуючи приписи частини 3 статті 53 ГПК України, Суд вважає, що звернення до суду з позовом, що ґрунтується на підставі приписів статті 228 ЦК України, не є тим випадком, коли лише прокурор може звертатися з ним до суду.
Керуючись частиною 2 статті 302, статтею 303 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Справу № 918/1043/21 Господарського суду Рівненської області разом із касаційною скаргою Приватного підприємства «Фірма «Дан» на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 та доданими до неї документами передати на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає оскарженню.
Головуюча Г. Вронська
Судді Н. Губенко
І. Кондратова