ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.12.2022Справа № 910/5934/22
За позовом Приватного підприємства "Автоентерпрайз"
до Товариства з обмежено відповідальністю "Іоніті"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Пальшин Юрій Ігорович
про визнання договору недійсним
суддя Борисенко І.І.
секретар судового засідання Шилін Є.О.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання.
Обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне підприємство "Автоентерпрайз" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" про визнання недійсним договір про надання послуг з розміщення обладнання за адресою: м. Київ, вул. Міська, 9, укладений між Приватним підприємством "Автоентерпрайз" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іоніті" від 16.12.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 30.08.2022. Вказаною ухвалою суд запропонував відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати відзив на позовну заяву чи заперечення.
17.08.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав їх необґрунтованості.
23.08.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому останній підтримав позовні вимоги, заперечував проти доводів відповідача викладених у відзиві на позов.
За наслідком проведення підготовчого засідання 30.08.2022, суд залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Пальшина Юрія Ігоровича . Підготовче засідання відкладено до 20.09.2022.
Окремо, ухвалою суду від 30.08.2022 суд задовольнив заяву представника Відповідача, подану 29.08.2022 про продовження процесуального строку для подання доказів по справі.
12.09.2022 від відповідача надійшли додаткові заперечення на позовну заяву.
Підготовче засідання призначене на 20.09.2022 не відбулось, у зв'язку із відпусткою судді Борисенко І.І.
За таких обставин, суд ухвалою від 26.09.2022 призначив підготовче засідання на 11.10.2022.
Підготовче засідання, призначене на 11.10.2022, не відбулось у зв'язку із масованими ракетними обстрілами України та міста Києва.
Відповідно, ухвалою суду від 14.10.2022 суд призначив підготовче засідання на 25.10.2022.
17.10.2022 від позивача надійшло клопотання про надання письмових пояснень з додатковими доказами.
За наслідком підготовчого засідання 25.10.2022 судом встановлено, що позивач вимоги підтримує повністю, відповідач проти позову заперечує.
Ухвалою суду від 25.10.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 08.11.2022.
08.11.2022 від позивача надійшли пояснення у формі заяви з процесуальних питань.
За наслідком судового засідання 08.11.2022, суд оголосив перерву до 22.11.2022.
У судовому засіданні 22.11.2022 суд оголосив перерву до 06.12.2022.
У судове засідання 06.12.2022 прибули представники позивача та відповідача.
Судом досліджено матеріали справи та перевірено їх доказами.
Представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити у позові з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив.
За наслідком дослідження матеріалів справи, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.
У судовому засідання 06 грудня 2022 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
16.12.2019 між ТОВ "Іоніті" (замовник) та ПП "Автоентерпрайз" (виконавець) був укладений договір про надання послуг з розміщення обладнання (далі - договір). За умовами цього договору виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для заряджання електромобілів, за адресами та на умовах, визначених в окремих актах приймання-передачі до цього договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги (п. 1.1). Місце розміщення обладнання визначається сторонами в акті приймання-передачі (п. 1.2).
Обладнання замовника належить йому на праві власності або користування. Замовник має право здійснювати управління обладнанням (пункт 1.3 договору).
Відповідно до п. 2.1.6, 2.1.7, 2.11 договору на виконавця покладене зобов'язання, зокрема, забезпечити підключення обладнання до електричної мережі та його безперебійне електричне живлення, у будь-яких без виключень випадках отримувати письмовий дозвіл замовника на відключення обладнання від електричної мережі.
За надані за договором послуги замовник щомісячно виплачує виконавцеві винагороду у розмірі 30,00 грн. (в т.ч. ПДВ 5,00 грн.). Винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, виключно після виставлення виконавцем відповідних рахунків (п. 3.1, 3.2 договору).
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року включно, з подальшою його пролонгацією (п. 6.1, 6.2).
Судом встановлено, що на виконання укладеного сторонами договору 16.12.2019 між ТОВ "Іоніті" та ПП "Автоентерпрайз" був підписаний акт приймання-передачі, за умовами якого замовник розмістив, а виконавець надав місце для розміщення наступного обладнання за адресою: м. Київ, вул. Міська, 9, а саме:
- зарядний пристрій змінного струму для зарядження електромобілів (AC): "МТА (міжнародна школа тенісу) ";
- зарядний пристрій постійного струму для зарядження електромобілів (DC): "МТА (міжнародна школа тенісу) ".
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на укладення спірного договору від імені та в інтересах ПП "Автоентерпрайз" останній Пальшина Ю.І. не уповноважував, в тому числі на підставі довіреності від 05.07.2019, зважаючи на що стверджує про недійсність Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача з позовом до Господарського суду міста Києва про визнання договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 недійсним.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.
Так, підстави заявленого позову про визнання договору недійсним зводяться до того, що вказаний правочин є таким, що вчинений представником в своїх особистих інтересах з перевищенням повноважень, всупереч волі та бажанням довірителя, на заздалегідь невигідних умовах.
Відповідно до ст. 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України).
Сторонами доведено суду, що оспорюваний правочин не є єдиним, що був укладений Пальшиним Ю.І. в інтересах ПП "Автоентерпрайз" на підставі довіреності від 05.07.2019.
Щодо тверджень позивача про не уповноваження Пальшина Ю.І. укладати спірний правочин, суд зазначає таке.
Так, за змістом наданої ПП "Автоентерпрайз" копії довіреності від 05.07.2019 року, виданої на ім'я Пальшина Юрія Ігоровича , останній уповноважений позивачем бути представником Приватного підприємства "Автоентерпрайз" в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів оренди для розміщення зарядних пристроїв для електромобілів від імені та в інтересах позивача, додаткових угод та додатків до таких договорів від імені та в інтересах позивача, виключно за умови погодження таких договорів із директором відповідача у письмовій формі та/або шляхом повідомлення на електронну пошту. Для цього Пальшину Юрію Ігоровичу надано право від імені ПП "Автоентерпрайз" укладати договори (угоди, контракти) розміщення обладнання, додаткові угоди та додатки до них, розписуватись від імені відповідача в таких договорах (угодах, контрактах), а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Довіреність видана терміном до 31.12.2019 року.
Як вбачається із преамбули договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019, підписантом від імені ПП "Автоентерпрайз" значиться Пальшин Ю. І. (уповноважений представник), який діяв на підставі наказу № 17/07 від 05.07.2019 та довіреності від 05.07.2019, виданій директором ПП "Автоентерпрайз" Ніконовим Д. А.
Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наявною в матеріалах справи, директором ПП "Автоентерпрайз" на день укладення спірного договору про надання послуг від 16.12.2019 був Ніконов Д. А .
При цьому згідно з відомостями з того ж Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно ПП "Автоентерпрайз" станом на дату укладення спірного договору (16.12.2019) відсутні будь-які обмеження у керівника вказаного підприємства (Ніконова Д. А.) щодо представництва юридичної особи, у тому числі і щодо видачі довіреностей іншим особам на представництво інтересів підприємства.
Також із наявного в матеріалах справи наказу директора ПП "Автоентерпрайз" Ніконова Д. А. № 17/07 від 05.07.2019 вбачається, що ним було видане розпорядження:
- використовувати з 05.07.2019 в господарській діяльності ПП "Автоентерпрайз" додаткову круглу печатку для укладання договорів, додаткових угод та додатків до договорів згідно відбитку, зазначеному у цьому наказі;
- видати уповноваженому представнику ПП "Автоентерпрайз" Пальшину Ю. І. довіреність на право використовувати печатку та укладати договори, додаткові угоди та додатки до договорів.
Отже, судом встановлено, що представник ПП "Автоентерпрайз" Пальшин Ю. І. мав право укладати договір про надання послуг від 16.12.2019 від імені ПП "Автоентерпрайз" на підставі довіреності, виданої 05.07.2019 директором ПП "Автоентерпрайз" Ніконовим Д. А., а тому доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.
Суд критично оцінює доводи ПП "Автоентерпрайз" про те, що договір про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 відповідач не укладав, а його представник (Пальшин Ю.І.) підписав цей договір з перевищенням повноважень, з огляду на те, що факт укладення вказаного договору підтверджується не лише підписами сторін договору, а й обставинами щодо подальшого його схвалення сторонами (виконання договору надання послуг, передача ПП "Автоентерпрайз" обладнання, його розміщення та обслуговування останнім).
Суд констатує, що довіреність, видана Пальшину Ю.І. , є окремим правочином, який діяв з 05.07.2019 по 31.12.2019, і станом на день прийняття рішення не визнаний недійсним. Зворотнього позивачем не доведено, а матеріали справи не містять.
Відповідно до частини 1 статті 241 ЦК України, правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Судом встановлено, що ПП "Автоентерпрайз" було вчинено ряд дій щодо прийняття договору до виконання.
Так, про фактичне виконання договору свідчить акт приймання-передачі від 16.12.2019, згідно з яким ПП "Автоентерпрайз" надало місце для розміщення обладнання TOB "Іоніті".
Судом взято до уваги твердження Відповідача, про наступне:
- Зазначене в Договорі обладнання належить ТОВ "Іоніті" на праві користування, що підтверджується видатковими накладними №РН0000062 від 28.09.2018, №ЛН-000058 від 28.09.2018 про придбання цього обладнання ТОВ "Олександр Перемежко та Партнери";
- Договором оренди пристроїв для зарядження електромобілів №25-06/2018-01 від 25.06.2018 та актом приймання-передачі майна від 16.12.2019 до нього, згідно з яким ТОВ "Олександр Перемежко та Партнери" передало, а TOB "Іоніті" прийняло обладнання в користування;
- Наказами TOB "Іоніті" №М341081, №М949670 від 16.12.2019 про постановку на облік обладнання, орендованого у ТОВ "Олександр Перемежко та Партнери";
Суду також доведено, що у подальшому зазначене обладнання функціонувало в білінговій системі AUTOENTERPRISE, адміністрованій групою компаній Автоентерпрайз, в межах якої здійснювався облік спожитої обладнаннями електроенергії та грошових коштів, що надходили від споживачів.
Також, з матеріалів справи вбачається, що 21.08.2020 представниками ТОВ "Іоніті" за участю директора ТОВ "Іоніті" Гулея С. В. та монтажника електричного устаткування ОСОБА_2. було здійснено обстеження обладнання за адресою: м. Київ, вул. Міська, 9, за результатами якого встановлена неможливість використання обладнання (зарядних пристроїв для заряджання електромобілів) у зв'язку з його відключенням, про що представниками відповідача був складений відповідний акт обстеження від 21.08.2020, який наявний у матеріалах справи.
Також, 05.01.2021 працівниками ТОВ "Іоніті" було здійснено повторне обстеження обладнання, в ході якого згідно Акту обстеження від 05.01.2021 зафіксовано не усунення ТОВ "Автоентерпрайз" порушень Договору.
Згідно Акту обстеження від 05.01.2021 можливість використання обладнання ТОВ "Іоніті" у власній господарській діяльності після відключення, зафіксованого актом від 21.08.2020 не відновлено.
За таких обставин, у зв'язку із виявленим фактом неможливості використання обладнання, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Міська, 9, внаслідок його відключення без згоди ТОВ "Іоніті", останнє звернулось до Господарського суду міста Києва з рядом позовів про стягнення з ПП "Автоентерпрайз" штрафних санкцій (штраф), з підстав порушення ПП "Автоентерпрайз" умов відповідних договорів.
Так, відповідно до відомостей КП "ДСС" в провадженні Господарського суду міста Києва перебувало ряд справ за позовом ТОВ "Іоніті" до ПП "Автоентерпрайз" про стягнення штрафу та за позовом ПП "Автоентерпрайз" до ТОВ "Іоніті" про визнання правочину у формі договору недійсним.
За наслідком розгляду відповідних позовних заяв, судом відмовлено у задоволенні позовів ПП "Автоентерпрайз" до ТОВ "Іоніті" про визнання договору недійсним, при цьому задоволено позови ТОВ "Іоніті" до ПП "Автоентерпрайз" про стягнення штрафу (910/12774/21, 910/15859/20, 910/12775/21, 910/12776/21, 910/20185/21, 910/20186/21, 910/20198/21, 910/2815/22, 910/4462/22), з огляду на встановлення порушень відповідних договорів.
При цьому, суд приймає до уваги ту обставину, що у справах 910/12774/21, 910/12775/21, 910/12776/21, 910/20185/21, 910/20186/21, 910/20198/21, 910/2815/22, 910/4462/22 судами був встановлений факт порушення ПП "Автоентерпрайз" умов договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019, з огляду на що, суд зауважує, що судами надано оцінку та прийнято договори, укладені представником Пальшиним Ю.І. на підставі спірної довіреності.
Такі договори були типовими щодо спірного договору у даній справі.
Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, судові рішення у справах, які перелічені вище, в тому числі, які набрали законної сили не можуть бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть ним суперечити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, то такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Згідно з п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.
Отже, доводи ПП "Автоентерпрайз" в цій частині є необґрунтованими.
Також суд відхиляє, як необгунтовані та безпідставні доводи позивача про те, що підпис на довіреності Пальшина Ю. І. від 05.07.2019 не належить директору ПП "Автоентерпрайз" Ніконову Д. А. , зважаючи на висновки Харківського НДЕКЦ судово-почеркознавчої експертизи № СЕ-19/121-21/15134-ПЧ від 20.07.2021 та судово-технічної експертизи № СЕ-19/121-21/15118-ДД від 12.07.2021.
Судом встановлено, що предметом судово-почеркознавчої експертизи № СЕ-19/121-21/15134-ПЧ від 20.07.2021 були питання ідентифікації підпису від імені Ніконова Д. А. на іншій довіреності, виданій 01.12.2019 іншій особі ( Войтову В. В. ), тобто зазначений доказ не стосується даної справи. А під час проведення експертизи № СЕ-19/121-21/15118-ДД від 12.07.2019 на вирішення експерту Харківського НДЕКЦ не ставилось питання про приналежність Ніконову Д. А. підпису на довіреності ПП "Автоентерпрайз" від 05.07.2019, тому і висновок цього дослідження не може бути взятий судом до уваги.
Окрім вказаного суд зазначає, що наведені висновки були надані у якості доказів у межах кримінальної справи, відтак, вони не можуть бути прийняті у якості належних та допустимих доказів під час розгляду даної господарської справи.
Варто зазначити, що жодних обмежень повноважень Пальшина Ю.I. згідно спірної довіреності не передбачено.
З усього вищенаведеного вбачається наявність у Пальшина Ю.I. достатніх повноважень для укладання спірного договору від імені ПП "Автоентерпрайз".
Стосовно доводів позивача про те, що спірний договір про надання послуг від 16.12.2019 був підписаний Пальшиним Ю. І. виключно на свою користь та з метою отримання майна ПП "Автоентерпрайз", що свідчить про зловмисну домовленість між Пальшиним Ю. І. та ТОВ "Іоніті" на укладення спірного договору, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Пленум Верховного Суду України у п. 22 постанови № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 роз'яснив, що кваліфікація правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює доведення та встановлення судом таких умов: від імені однієї із сторін правочину виступав представник; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; наявність умислу в діях представника щодо зловмисної домовленості; настання несприятливих наслідків для особи, яку представляють; наявність причинного зв'язку між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.
У той же час, позивач за час розгляду справи у суді будь-яких доказів про зловмисну домовленість між Пальшиним Ю. І. та ТОВ "Іоніті" не надав, не довів наявність умислу обох сторін правочину від 16.12.2019 на його укладення шляхом зловмисної домовленості, не довів наявність несприятливих наслідків та причинно-наслідкового зв'язку між такими наслідками та діями обох сторін.
Крім того, позивач посилався на відсутність повноважень на підписання спірного договору у представника ПП "Автоентерпрайз" Пальшина Ю. І. , проте, такі обставини виключають одну з наведених ознак укладення договору за зловмисною домовленістю.
Доводи ПП "Автоентерпрайз" про те, що "дублікат" договору надання послуг від 16.12.2019 був підписаний Пальшиним Ю. І. , який є власником та засновником ТОВ "Іоніті", що фактично свідчить про укладення Пальшиним Ю. І. цього договору на свою користь, суд вважає припущеннями позивача, не підтвердженими належними доказами. Оскільки, відповідно до наявної в матеріалах справи копії рішення учасника ТОВ "Іоніті"№ 9 від 07.05.2020, Пальшин Ю. І. став учасником ТОВ "Іоніті" лише 07.05.2020, тобто після укладення спірного правочину, а на момент укладення договору від 16.12.2019 Пальшин Ю. І. не був ні учасником ТОВ "Іоніті", ні його керівником.
Наданий позивачем витяг з Бази даних "Зареєстровані в Україні знаки для товарів і послуг" про реєстрацію Пальшиним Ю. І. за ТОВ "Іоніті" знака "IONITY", що на думку позивача свідчить про укладення Пальшиним Ю. І. спірного договору в своїх інтересах, не спростовує указаних висновків суду, як і не свідчать про зловмисну домовленість Пальшина Ю. І. із ТОВ "Іоніті".
Зазначене виключає можливість застосування ст. 232 ЦК України .
Щодо тверджень позивача про удаваність договору надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч. 2 ст. 235 ЦК України).
Тобто, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі для обох учасників.
Таким чином, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.
Позивач вважає, що спірний договір про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 укладався для стягнення штрафних санкцій з ПП "Автоентерпрайз". Однак, суд відхиляє такі доводи позивача, оскільки жодних доказів цим обставинам, зокрема, наявності домовленості сторін на укладення договору про стягнення штрафних санкцій, ПП "Автоентерпрайз" не надано.
Суд також не погоджується з твердженнями позивача про фіктивність спірного договору з огляду на відсутність ознак його оплатності, про що суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Тобто, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Таким чином, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: - вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; - такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; - метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.
Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16, у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18).
Проте, судом вже були встановлені обставини реального виконання спірного договору та настання правових наслідків його укладення, що, зокрема, підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 16.12.2019, а також неналежністю виконання цього договору з боку ПП "Автоентерпрайз", у зв'язку із чим з останнього на користь ТОВ "Іоніті" був стягнутий штраф. Указані обставини свідчать про відсутність такої ознаки фіктивного правочину, як ненастання правових наслідків, обумовлених договором.
Щодо тверджень позивача щодо відсутності плати за спірним договором, то суд приймає до уваги п. 3.3, 3.4 договору, відповідно до яких винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання здійснюється виключно після виставлення виконавцем рахунків, і сплачується протягом 10 банківських днів замовником. Тобто, вказаними умовами сторони погодили, що внесення ТОВ "Іоніті" оплати за надані позивачем послуги, прямо залежить від виставлення ПП "Автоентерпрайз" рахунків за надані ним послуги, які останнім замовнику не направлялись.
Крім того, згідно з п. 3.5 договору сторони домовились, що з метою популяризації обладнання замовника серед користувачів місця та інших клієнтів замовника, виконавець звільняє замовника від оплати винагороди виконавцю та компенсації вартості витрат фактично використаної електроенергії, спожитої внаслідок роботи обладнання, на період з дати укладення договору до 30.04.2020 включно.
Також із преамбули спірного договору вбачається, що його було укладено з урахуванням договору між ПП "Автоентерпрайз" та ТОВ "Міжнародна тенісна академія" від 01.08.2018 № 01/08/2018-1, та як пояснив представник ТОВ "Іоніті" у відзиві на позов і підтверджується електронною перепискою сторін, саме на земельній ділянці ТОВ "Міжнародна тенісна академія" ( м. Київ, вул. Міська, 9) було розміщене обладнання, що є предметом спірного договору, а тому порядок сплати за спірним договором залежав від порядку розрахунків за договором, укладеним з ТОВ "Міжнародна тенісна академія", що підтверджується наявними у матеріалах справи електронними щомісячними звітами про результати використання зарядних пристроїв, належних ТОВ "Іоніті".
Суду доведено, що останній електронний звіт в білінговій системі AUTOENTERPRISE, був сформований у квітні 2020 року - до обмеження ТОВ "Іоніті" у доступі до акаунту.
Отже, сторони на власний розсуд погодили умови оплатності договору, виходячи з принципу свободи договору.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.
За таких обставин, враховуючи відсутність доказів щодо умислу обох сторін на укладення фіктивного правочину, який у них виник до укладення спірного договору, та наявність правових наслідків за цим договором, суд вважає, що підстав для визнання правочину фіктивним немає.
З урахуванням викладеного та зважаючи на наявні у справі докази, суд встановив, що у спірних правовідносинах сторони уклали договір про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 з урахуванням вимог чинного законодавства та вчинили дії, направлені на реальне виконання цієї угоди.
Відтак, суд дійшов висновку, що доводи позивача про укладення удаваного або фіктивного договору, чи договору за зловмисною домовленістю, без наміру створення правових наслідків, для досягнення сторонами якоїсь особистої користі, є недоведеними та безпідставними.
Стосовно інших доводів учасників справи в частині визнання договору недійсним, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 79 Кодексу передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважаться доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Наведена ТОВ "Іоніті" сукупність доказів очевидно є більш вірогідною, ніж доводи та докази, наведені ПП "Автоентерпрайз".
З урахуванням зазначених положень ГПК України, суд прийшов до висновку про відсутність підстав визнати укладений між ТОВ "Іоніті" та ПП "Автоентерпрайз" договір від 16.12.2019 недійсним.
Отже, твердження позивача, якими він обґрунтовує свої вимоги, не знайшли свого документального підтвердження у матеріалах справи та наданих доказах.
Всі інші доводи учасників справи суд відхиляє, як такі що не впливають на рішення про відмову у задоволенні позову.
З огляду на наведені вище обставини в сукупності, позовні вимоги ПП "Автоентерпрайз" задоволенню не підлягають повністю.
Відповідно до ст. 129 ГПК України з огляду на відмову у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 06.12.2022.
Керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову Приватного підприємства "Автоентерпрайз" (61000, м. Харків, вул. Рудика, 6, код ЄДРПОУ: 40119580) - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2022.
Суддя І.І. Борисенко