Справа № 755/381/21
Провадження № 22-ц/801/1820/2022
Категорія: 68
Головуючий у суді 1-ї інстанції Довгалюк Л. В.
Доповідач:Шемета Т. М.
12 грудня 2022 рокуСправа № 755/381/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М.,
суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
секретар судового засіданні Михайленко А. В.
учасники справи:
позивач (особа, яка подала апеляційну скаргу) - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 10 серпня 2022 року, постановлену у складі судді Довгалюк Л. В., в смт Теплик, дата складення повного тексту рішення 19.08.2022 року,-
В січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, в якому, висував вимогу визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 . Позов мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 , яка є матір'ю дитини, вивезла доньку з його квартири АДРЕСА_1 , де вона тимчасово проживала у 2020 році та приховує з того часу місце проживання доньки, завдаючи таким чином дитині та йому душевних страждань.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 січня 2022 року цю справу було передано на розгляд до Теплицького районного суду Вінницької області (т. 1 а. с. 12 - 13).
В подальшому, 17 січня 2022 року ОСОБА_1 подав позовну заяву у новій редакції (станом на 14.01.2022 року), за змістом якої позивачем збільшено первісні позовні вимоги, яка ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 02 лютого 2022 року повернута позивачу (т. 1 а. с. 135 - 139).
Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 10 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що письмовими доказами наявними у матеріалах справи встановлено, що відносно ОСОБА_1 неодноразово виносились обмежувальні приписи, щодо заборони у будь-який спосіб контактувати з відповідачкою та їх дитиною. Крім того встановлено, що з 16.09.2020 року ОСОБА_1 перебуває на профілактичному обліку як кривдник, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають на обліку сімей, які опинились в складних життєвих обставинах та отримують послугу соціального супроводу з мінімізацією наслідків насильства шляхом соціальної - психологічної та юридичної підтримки матері і дитини, а також перебували у закладах запобігання та протидії насильству, для осіб які постраждали від домашнього насильства. Зважаючи на відсутність письмового висновку органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, приймаючи до уваги недоведеність стороною позивача факту наявності в нього належних матеріально - побутових умов, суд відмовив у задоволенні позовних вимог.
З таким рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 19 вересня 2022 року подав апеляційну скаргу, усунувши недоліки апеляційної скарги, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того що, суд першої інстанції прийняв справу до свого провадження помилково, так як жоден з учасників не проживає на території цього суду. Вважає, що судом також порушена процедура розгляду справи, оскільки відповідно до ст. 19 СК України при розгляді спорів про визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який зобов'язаний подати суду письмовий висновок про порядок розв'язання спору. Зазначає, що суд першої інстанції у своєму рішенні послався на висновок Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, проте ці докази повивач не отримував. Крім того, вважає, що суд неправомірно послався на письмові докази надані відповідачкою в червні 2021 року, які збирались нею обманним шляхом. Зауважує, що суд першої інстанції не встановив дійсних обставин справи, не роз'яснив йому обов'язок надати суду усі наявні в нього докази та не дослідив цих доказів, а його чисельні скарги до поліції, прокуратури залишались без реагування, відповіді на них зводились до роз'яснення йому порядку вирішення питань виховання дитини виключно з матір'ю, а остання в цей час постійно отримувала допомогу в приховуванні дочки від державних органів та благодійних організацій. Стверджує, що відповідачка веде антисоціальний спосіб життя з грубим порушенням прав малолітньої дитини, ніде не працює, легального доходу не має, отримує від нього ( ОСОБА_1 ) аліменти, постійно змінює місце проживання дитини, приховуючи її місце проживання та навчання, що саме він та його дочка є потерпілими від психологічного насильства ОСОБА_2 , що встановлено постановою Київського апеляційного суду від 21.04.2021 року в адміністративній справі № 755/14261/20.
Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи впродовж встановленого апеляційним судом строку до суду не надійшов.
В судове засідання апеляційного суду, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, учасники процесу не з'явились, причини неявки суду не повідомили.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
По справі встановлено наступні обставини:
ОСОБА_1 є батьком, а ОСОБА_2 - матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 16.05.2012 року (а. с. 28, т. 1).
Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 01.07.2021 року з ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 16.06.2021 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 212, т. 1).
Сторонами не заперечується, що малолітня ОСОБА_3 проживає з матір'ю ОСОБА_2 .
Згідно довідок Київського міського центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству 052/39-зв від 23.10.2020 та № 051/043-004зв від 25.01.2021 року ОСОБА_2 із дитиною ОСОБА_3 дійсно перебували у кімнаті кризового реагування для осіб, які постраждали від домашнього насильства за ознакою статі Київського міського центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству (а. с. 56 - 57, т. 1).
За змістом довідки Благодійної організації «Фонд «Асперн» № 178 від 18.12.2019 року, ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_3 із 20.11.2019 тимчасово проживають в закладі БФ «Асперн» та включені до програми фонду Центру матері та дитини (а. с. 58, т. 1).
Рішенням Шевченківського районного суду від 16.02.2021 року у справі № 761/5972/21 частково задоволено заяву ОСОБА_2 : - видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 на строк три місяці, заборонено йому перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_2 та з дитиною ОСОБА_3 ; заборонено наближатися на відстань 100 метрів до місця навчання дитини; заборонено вести листування, телефонні розмови з постраждалими особами: ОСОБА_2 та дитиною ОСОБА_3 , наближатися або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб, заборону особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 та дитину ОСОБА_3 (а. с. 27, 53, 128 - 131 т. 1).
За змістом довідок Дніпровського районного в м. Києві центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді № 42/990 від 17.10.2019, № 42/1127 від 02.12.2019 родина ОСОБА_2 перебуває на обліку сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах та отримує послугу соціального супроводу з мінімізацією наслідків насильства шляхом соціальної-психологічної та юридичної підтримки матері та дитини (а. с. 54 - 55, т. 1).
У відповідності до п. 7 Інформації про результати роботи та психологічний стан малолітньої ОСОБА_3 № 34 від 28.11.2019 Дніпровського районного у м. Києві центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, наразі немає особливих підстав змінювати стиль і спосіб життя дитини, а саме: проживання її із матір'ю ОСОБА_2 . Батькові ОСОБА_1 рекомендовано змінити стиль і тактику спілкування з дитиною та її мамою (а .с. 60, т. 1).
З повідомлення Дніпровського управління поліції ГУНП у м. Києві від 03.03.2021 року вбачається, що 04.07.2020 року стосовно ОСОБА_1 винесено терміновий заборонний припис із заходами щодо заборони у будь-який спосіб контактувати із постраждалою особою строком на 10 діб та 16.09.2020 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 КУпАП. Вказано, що з 16.09.2020 року ОСОБА_1 у Дніпровському УП ГУНП у м. Києві перебуває на профілактичному обліку як кривдник (а. с. 62, т. 1).
Постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року закрито провадження у справі № 755/14263/20 у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а. с. 132 - 133, т. 1).
Згідно висновку Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації № 103008-534 від 11.02.2022 року, на засіданні комісії встановлено, що мати з донькою мешкають у Деснянському районі міста Києва за адресою: АДРЕСА_2 . Дитина навчається у школі № 189 Деснянського району м. Києва. З огляду на наведене, орган опіки та піклування не має правових підстав для надання висновку щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 (а .с. 143 - 144, 243, т. 1).
Між сторонами виник спір з приводу визначення місця проживання малолітньої дитини.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 150 СК України передбачений обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об'єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов'язань, існують позитивні зобов'язання, пов'язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов'язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
Враховуючи вимоги статті 51 Конституції України, статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, статті 7 СК України, а також положення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при вирішенні справи, зокрема, про визначення місця проживання дитини встановлення обставин, які, на думку суду, забезпечують найкращі інтереси дитини та зазначення указаних обставин у відповідному рішенні є обов'язком суду.
Судом першої інстанції обґрунтовано було взято до уваги той факт, що відносно ОСОБА_1 видавався обмежувальний припис: рішенням Шевченківського районного суду від 16.02.2021 року у справі № 761/5972/21 ОСОБА_1 заборонено на строк три місяці перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_2 та з дитиною ОСОБА_3 ; заборонено наближатися на відстань 100 метрів до місця навчання дитини; заборонено вести листування, телефонні розмови з постраждалими особами: ОСОБА_2 та дитиною ОСОБА_3 , наближатися або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб, заборону особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 та дитину ОСОБА_3 (а. с. 128 - 131, т. 1). Цим судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 неодноразово зверталася до поліції про вчинення відносно неї домашнього насильства: 09.09.2019р., 16.10.2019 р., 16.11.2019 р., 16.09.202 р., 30.10.2020 р., 11.11.2020 р.
Також судом першої інстанції правильно враховано, що ОСОБА_2 разом з дитиною ОСОБА_3 неодноразово користувались послугами організацій, які допомагають особам, які постраждали від домашнього насильства: - ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_3 із 20.11.2019 тимчасово проживають в закладі БФ «Асперн» та включені до програми фонду Центру матері та дитини (довідка Благодійної організації «Фонд «Асперн» № 178 від 18.12.2019 року на а. с. 58); - ОСОБА_2 із дитиною ОСОБА_3 перебували у кімнаті кризового реагування для осіб, які постраждали від домашнього насильства за ознакою статі Київського міського центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству: довідки Київського міського центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству 052/39-зв від 23.10.2020 та № 051/043-004зв від 25.01.2021 року (а. с. 56 - 57, т. 1).
Як вбачається зі змісту довідок Дніпровського районного в м. Києві центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді № 42/990 від 17.10.2019, № 42/1127 від 02.12.2019, родина ОСОБА_2 перебуває на обліку сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах та отримує послугу соціального супроводу з мінімізацією наслідків насильства шляхом соціальної-психологічної та юридичної підтримки матері та дитини (а. с. 54 - 55, т. 1).
Як зазначено у п. 7 Інформації про результати роботи та психологічний стан малолітньої ОСОБА_3 № 34 від 28.11.2019 Дніпровського районного у м. Києві центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, наразі немає особливих підстав змінювати стиль і спосіб життя дитини, а саме: проживання її із матір'ю ОСОБА_2 . Батькові ОСОБА_1 рекомендовано змінити стиль і тактику спілкування з дитиною та її мамою (а .с. 60, т. 1).
04.07.2020 року стосовно ОСОБА_1 винесено терміновий заборонний припис із заходами щодо заборони у будь-який спосіб контактувати із постраждалою особою строком на 10 діб та 16.09.2020 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 КУпАП. Вказано, що з 16.09.2020 року ОСОБА_1 у Дніпровському УП ГУНП у м. Києві перебуває на профілактичному обліку як кривдник (повідомлення Дніпровського управління поліції ГУНП у м. Києві від 03.03.2021 року на а. с. 62 т. 1).
Отже, все це у сукупності спростовує доводи апеляційної скарги про невірну оцінку судом першої інстанції обставин справи та твердження ОСОБА_1 (яке не доведено жодними доказами у справі), що це він та донька є потерпілим від насильства.
Відсутні в матеріалах справи і докази того, що відповідачка веде антисоціальний спосіб життя та порушує права малолітньої дитини.
Посилання ОСОБА_3 на те, що постановою Київського апеляційного суду від 21.04.2021 року в адміністративній справі № 755/14261/20 встановлено, що саме він є потерпілим від психологічного насильства з боку ОСОБА_2 апеляційний суд оцінює критично з огляду на наступне: по-перше, слід зазначити, що по справі було винесено ухвалу Дніпровським районним судом м. Києва 24.12.2020 року (а не постанову від 21.04.2021р як про те зазначає позивач) про закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення: ст. 38, п. 7 ст. 247 КУпАП (а. с. 214 т. 1), ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалася. Як вбачається зі змісту ухвали, суд хоча й закрив провадження за закінченням строку накладення адміністративного стягнення, проте не встановлював винуватість ОСОБА_2 .
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що неповнолітня дитина сторін з народження постійно проживає з матір'ю, встановивши відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що проживання малолітньої дитини за місцем проживання матері негативно впливатиме на її розвиток, відсутність обставин, які перешкоджають повернути дитину батькові, або будуть суперечити інтересам дитини, невиконання матір'ю своїх обов'язків щодо дитини, врахувавши те, що відносно батька (позивача у справі) неодноразово виносилися обмежувальні приписи в зв'язку із насильством по відношенню як до матері дитини, так і до дитини, що змушувало відповідачку з дитиною шукати допомоги як в соціальних служб, правоохоронних органах, так і шукати прихистку ворганізаціях, які допомагають особам, які постраждали від домашнього насильства, - дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у визначенні місця проживання дитини з батьком.
Оцінюючи аргумент апеляційної скарги, що позивачеві не було відомо про висновок Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, (а.с. 234 - 236, т.1), апеляційний суд зазначає наступне: висновок було витребувано судом ухвалою від 24.06.2021 р (а. с. 72-73, т. 1) за клопотанням позивача ОСОБА_1 , суд впродовж розгляду справи вживав усіх можливих заходів для його отримання (неодноразово здійснював нагадування службі), в ухвалі про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті від 02.02.2022 року (а. с. 135 - 139, т. 1)вчергове здійснив нагадування та попередив Службу у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про наслідки невиконання ухвали суду про витребування висновку. Висновок надійшов до суду 11.05.2022 року, про що свідчить відбиток штемпеля вхідної кореспонденції (а.с. 233, т. 1). Позивач в ході розгляду справи не з'явився в жодне судове засідання, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, а тому, з огляду на вищезазначене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги про неповідомлення йому про надходження доказу не заслуговують на увагу, адже учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (ч. 1 ст. 44 ЦПКУ).
Щодо доводів апеляційної скарги про непідсудність даної справи Теплицькому районному суду Вінницької області: позивач звернувся з цим позовом до Дніпровського районного суду м. Києва (а.с. 3, т. 1), після отримання відомостей електронного реєстру територіальної громади м. Києва (а. с. 11, т. 1) про відсутність місця реєстрації відповідача у м. Києві Дніпровським районним судом м. Києва 15.01.2021 року було винесено ухвалу про передачу справи за місцем реєстрації відповідача ( АДРЕСА_3 ) до Теплицького районного суду Вінницької області. Позивач цієї ухвали не оскаржував та впродовж розгляду справи не заперечував проти розгляду справи Теплицьким районним судом Вінницької області, відтак ці його доводи не заслуговують на увагу.
Відтак апеляційний суд виснує, що апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду, чи доводили б порушення судом норм матеріального права, зокрема сімейного законодавства, основних засад та пріоритетів, встановлених національним та міжнародним законодавством щодо захисту інтересів дітей, а тому не вбачає підстав для скасування судового рішення.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
В прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_1 просить скасувати «ухвалу Теплицького районного суду Вінницької області від 02.02.2022 р. про закриття підготовчого провадження та повернення без розгляду позовної заяви в новій редакції та наступних редакцій позовної заяви і долучених до них письмових доказів, визнати поважними причини неподання їх до закінчення підготовчого провадження та під час розгляду справи місцевим судом і врахувати їх під час розгляду даної апеляційної скарги». Розглядаючи таке прохання, апеляційний суд констатує, що апеляційна скарга не містить жодних доводів неправильності зазначеної ухвали, порушення судом норм процесуального права, тощо. Окрім того, відповідно до статті 367 ЦПКУ, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому апеляційний суд не може розглядати нові вимоги, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції та не вбачає підстав для скасування ухвали від 02.02.2022 року (а.с. 135-139, т.1), якою в тому числі було вирішено питання про повернення позивачу ОСОБА_1 позовної заяви у новій редакції в зв'язку з тим, що ним було одночасно змінено і предмет, і підставу позову.
Отже, судове рішення судом першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до статті 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат апеляційний суд виходить з наступного: позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року. Відповідач судові витрати в суді апеляційної інстанції не понесла. Тому, оскільки апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін, відповідно до положень ч. 7 ст. 141ЦПК України, апеляційний суд не здійснює розподіл судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 375, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 10 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Т. М. Шемета
Судді О. Ю. Береговий
О. С. Панасюк