Провадження № 2/742/1092/22
Єдиний унікальний № 742/2579/22
29 листопада 2022 року місто Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Ільченка О.І., секретаря судових засідань Голушко Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Прилуки цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Прилуцької міської ради про визначення місця проживання дитини, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування Прилуцької міської ради про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,з батьком ОСОБА_1 .
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 05.02.2011 між сторонами було укладено шлюб та у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка - ОСОБА_3 . Подружнє життя не склалося, у зв'язку з чим на розгляді Прилуцького міськрайонного суду перебуває справа про розірвання шлюбу між сторонами. Сторони на даний час проживають окремо, домовленості щодо місця проживання спільної доньки не досягнуто, у зв'язку з чим і подано відповідний позов.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, проте надіслав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з мотивів викладених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, проте надіслала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги визнає та не заперечує проти проживання дочки з батьком.
Представник органу опіки та піклування Прилуцької міської ради в судове засідання не з'явився, проте просив розглядати справу у його відсутності, при винесенні рішення по справі просить врахувати доказові матеріали та виключно інтереси дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши всі матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до переконання про обґрунтованість заявлених вимог і можливість задоволення позову з наступних підстав.
Судом установлено, що 05.02.2011 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (після укладення шлюбу ОСОБА_2 ) було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 05.02.20211 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області, актовий запис №31 (а.с.6).
У шлюбі у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області 09.08.2011, актовий запис № 332 (а.с.7).
Відповідно до довідки директора Прилуцької гімназії №5 імені В.І.Затолокіна від28.09.2022 №78/1-40 вбачається, що ОСОБА_3 навчається в 6-В даного навчального закладу (а.с.8).
Згідно ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно ч.4 та ч.5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також, на підставі інших документів, які стосуються справи.
В пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
При цьому, ст.141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом статей 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов'язки, батьки повинні перед усім дбати про інтереси дитини, у супереч яким не можуть здійснюватись батьківські права.
Згідно зі статтями 8, 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, як їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував позитивні зобов'язання держави щодо забезпечення вказаних інтересів в аспекті дотримання статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вказував, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови. По-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків з сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або неблагонадійною. По-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним («NeulingerandShurukv. Switzerland» від 8 січня 2009 року, заява № 41615/07, «Mamchurv. Ukraine» від 16 липня 2015 року, заява № 10383/09,«М. С. проти України», заява № 2091/13).
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни, несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, зокрема, й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім, права батьків.
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
У постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16, у якій розглядалося питання визначення місця проживання малолітньої дитини, зазначено, що у принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості, потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. При цьому суди в цій справі не встановили виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дітей разом з матір'ю.
Подібні висновки про обов'язковість судів брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини про те, що малолітня дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір'ю, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, містяться й у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17.
Таким чином, у зазначених постановах Верховний Суд України зробив висновок про те, що до правовідносин, що виникають з визначення місця проживання дитини, суди повинні обов'язково застосовувати норми принципу 6 Декларації прав дитини про недопустимість розлучення дитини з матір'ю, крім випадків, коли є виняткові обставини.
Під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Однак, Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також, не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Крім того, у вищевказаних справах ЄСПЛ не визначав обов'язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини.
Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому, саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Тому, при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
У зв'язку з цим, відсутність виняткових обставин щодо необхідності розлучення малолітньої дитини з її матір'ю, не можна тлумачити як наявність у матері переваги перед батьком, при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини.
Згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та захищати права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення
З наданої суду інформації служби у справах дітей Прилуцької міської ради від 06.10.2022 за №505 вбачається, що ОСОБА_2 було запрошено до служби та запропоновано зібрати необхідний пакет документів у зв'язку з розглядом справи у суді за позовом ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини. Проте, мати дитини надала пояснення, що не заперечує стосовно проживання доньки з батьком, про що свідчить надані нею письмові пояснення (а.с.21,23).
Оцінюючи надані сторонами у справі докази, а також визнання ОСОБА_2 позову про визначення місця проживання дитини, поведінки батьків щодо дитини та, керуючись виключно інтересами дитини, суд доходить висновку, що саме батько створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку, у зв'язку з чим позов є обґрунтований та підлягає задоволенню.
Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрат, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
За таких обставин підтверджені витрати позивача щодо сплати судового збору у розмірі 992,40 грн. підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст.12, 81, 258-259, 263-265, 273,354 ЦПК України, ст.ст.4, 15, 16, Цивільного кодексу України,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), третя особа- орган опіки та піклування Прилуцької міської ради (вул.Незалежності, 82, м.Прилуки, ЄДРПОУ 34209057) про визначення місця проживання дитини - задовольнити повністю.
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , в рахунок відшкодування коштів за судовий збір сплачений при подачі позовної заяви в розмірі 992,40 грн.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення складено 08.12.2022.
Суддя Олександр ІЛЬЧЕНКО