ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
07 грудня 2022 року м. ОдесаСправа № 923/878/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
від СТОВ “Таврійська перспектива” - адвокат Шепітко Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Таврійська перспектива” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Плаза”
на рішення Господарського суду Херсонської області від 12.10.2021
по справі №923/878/21
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Таврійська перспектива”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Плаза”
про стягнення 4 110 874,72 грн
У червні 2021 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Таврійська перспектива” (далі - СТОВ “Таврійська перспектива”) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Плаза” (далі - ТОВ “Авто-Плаза”) на свою користь 4 110 874,72 грн, з яких: 1124067,82 грн основної заборгованості, 1286145,05 грн пені, 1383898,82 грн штрафу та 316763,03 грн річних.
В обґрунтування заявлених позовних вимог СТОВ “Таврійська перспектива” посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поворотної фінансової допомоги.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 12.10.2021 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 1124067,82 грн основної заборгованості, 1353110,63 грн штрафу, 316763,03 грн річних та 41906,26 грн компенсації по сплаті судового збору, у задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач у визначений договором строк не повернув СТОВ “Таврійська перспектива” грошові кошти, а відповідне повернення відбулося із простроченням цього строку.
Щодо заявленої позивачем до стягнення курсової різниці суд першої інстанції зазначив, що з огляду на умови укладеного між сторонами договору, ТОВ “Авто-Плаза” зобов'язане (за наслідками погодження при укладенні договору) повернути СТОВ “Таврійська перспектива” отриману позику, з урахуванням курсової різниці, яка обраховується самостійно платником та не потребує будь-якої письмової вимоги про її сплату. Відтак, оскільки ТОВ “Авто-Плаза” не повернуло СТОВ “Таврійська перспектива” у визначений договором строк суму позики, з урахуванням грошового еквіваленту в доларах США, товариство заборгувало 1149392,53 грн. Проте, враховуючи, що СТОВ “Таврійська перспектива” заявило вимоги про стягнення меншої суми, а саме 1124067,82 грн, та неможливості суду за статтею 14 ГПК України (із застосуванням принципу диспозитивності сторін) виходити за межі заявлених вимог, позовні вимоги в частині нарахування курсової різниці у сумі 1124067,82 грн є, на думку суду першої інстанції, правомірними.
З приводу заявленого до стягнення штрафу місцевий господарський суд зазначив, що здійснення позивачем розрахунку виходячи від суми заборгованості у доларах США не відповідає договірним умовам, оскільки платежі за ним здійснюються у національній валюті, а тому і нарахування повинні проводитися від сум, які визначені у гривнях. Водночас, обрахунок із використанням визначення заборгованості по відношенню до курсу долара США фактично вказує на нарахування неустойки як на суму заборгованості, що обрахована з урахуванням курсової різниці. У даному випадку ТОВ “Авто-Плаза” у визначений договором строк не повернуло отримані кошти, а тому за наведеними умовами договору повинне сплатити штраф у розмірі 10 % від “неповернутої суми”.
На переконання суду першої інстанції, при визначенні розміру “неповернутої суми” станом на час закінчення строку позики підлягає врахуванню курсова різниця саме на цю дату, оскільки за пунктом 7.3. договору можливість нарахування штрафу пов'язана із порушенням строку повернення коштів від неповернутої суми. Отже, штраф у розмірі 10 % повинен обраховуватися виходячи від суми заборгованості, яка дорівнює 13531106,25 грн, а тому таким штрафом є сума 1353110,63 грн, з розрахунку: 13531106,25 грн х 10 % = 1353110,63 грн. У спорі СТОВ “Таврійська перспектива” заявило до стягнення штраф у сумі 1383898,82 грн, а тому нарахування на суму 30788,19 грн (з розрахунку: 1383898,82 грн - 13531106,25 грн = 30788,19 грн) не є, на думку суду першої інстанції, правомірним.
Стосовно нарахування пені суд першої інстанції зазначив, що сторонами у пункті 7.3 договору сторонами не визначено на яку саме суму нараховується пеня - на всю суму позики, на суму заборгованості чи іншу суму. Ними лише зазначено що вона нараховується “при порушенні отримувачем строку повернення поворотної фінансової допомоги у визначений договором строк”. Відсутність прямих посилань у договорі на певну суму, яка використовується у формулі нарахування пені вказує на необхідність тлумачення цієї умови договору для можливості правильного її сприйняття
За наслідками тлумачення даного пункту договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що умовами пункту 7.3. договору сторонами не визначалася формула (словесна формула) нарахування пені, а тому її нарахування у сумі 1286145,05 грн не є обґрунтованим.
Щодо стягнення річних у сумі 316763,03 грн місцевий господарський суд зазначив, що у розрахунку річних СТОВ “Таврійська перспектива” використовувало значення заборгованості у доларах США, що не відповідає договірним умовам стосовно повернення коштів у національній валюті та визначення грошового зобов'язання саме у гривнях, а тому судом здійснено власний розрахунок у відповідності до якого сума річних становить більш ані ж заявлено позивачем до стягнення, а тому з урахуванням принципу диспозитивності сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення річних у сумі, що заявлена позивачем.
Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулись СТОВ “Таврійська перспектива” та ТОВ “Авто-Плаза” з апеляційними скаргами.
ТОВ “Авто-Плаза” в своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 12.10.2021 року у справі №923/878/21 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі.
Так щодо висновків суду першої інстанції про необхідність повернення заборгованості з урахуванням курсової різниці відповідач зазначає, що суд першої інстанції помилково прийняв наданий Позивачем розрахунок суми курсової різниці - вказана сума нараховувалась поза строком дії договору, що є порушенням з боку позивача.
Як зазначає відповідач, відповідно до п.1 Додаткової угоди до договору поворотної фінансової допомоги, день виконання зобов'язання настав 02.07.2021 року, що також визнається позивачем у тексті позову. А тому сума курсової різниці, за умови правового обґрунтування її стягнення, мала бути розрахована за курсом станом на день виконання зобов'язання 01.07.2021 року.
Крім того, як вважає відповідач, судом не враховано, що укладеним договором між сторонами не визначено обов'язок відповідача перераховувати самостійно суму, яка підлягає поверненню, а посилання на п.2.4 Договору є хибним, оскільки у ньому взагалі не йдеться, що позичальник бере на себе обов'язок розрахунку суми, яка підлягає сплаті. Крім того, письмової вимоги щодо повернення суми з урахуванням підвищення курсу долара США, еквівалент якої визначено у Договорі, на момент його дії (до 01.07.2020 року), не направлялись.
На переконання відповідача, оскільки позивач надав поворотну фінансову допомогу в національній валюті, а не в іноземній валюті, повернення коштів мало відбутись в національній валюті, а не в іноземній валюті. Позивачем не надано доказів того, що вказані кошти містились на банківських рахунках Підприємства в іноземній валюті до надання їх у якості фінансової допомоги, позивач не отримував ліцензій на здійснення фінансових операцій в іноземній валюті, а тому відсутні правові підстави для нарахування курсової різниці.
Щодо заявлених до стягнення штрафу та трьох процентів річних відповідач зазначає, що їх нарахування мало бути припинено 01.01.2021 року, а не на день подачі позову до суду, як зазначає позивач, оскільки визначення строку вказанням на «день повної оплати боргу» не є визначенням строку. Розрахунок спірних сум здійснено позивачем із суми заборгованості з урахуванням курсової різниці, розрахованої ним під час провадження у справі, натомість пеня і 3% річних нараховуються на суму саме невиконаного грошового зобов'язання, а 3% річних слід розрахувати на суму заборгованості без урахування курсової різниці. Розрахунок штрафних санкцій і курсової різниці, наданий позивачем є, як вважає відповідач, необґрунтованим, оскільки як вбачається з нього позивачем взагалі не наведена формула розрахунку 3% річних, які він просить стягнути.
З огляду на наведене відповідач вважає, що сума, яка підлягає сплаті з урахуванням курсової різниці не вимагалась від відповідача та її розрахунку, в період дії договору, не було надано. Також, курсова різниця нараховувалась на суму боргу після закінчення строку дії договору. У Позивача відсутні правові підстави для нарахування курсової різниці, оскільки зобов'язання виражено в національній валюті, грошові кошти надавались в національній валюті і були мали бути повернуті в національній валюті.
СТОВ “Таврійська перспектива” в своїй апеляційній скарзі просить суд апеляційної інстанції повністю скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 12.10.2021р. по справі № 923/878/21 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги СТОВ «Таврійська перспектива» в повному обсязі.
Позивач не погоджується із рішенням суду першої інстанції, вважає його таким, що прийняте без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, без належного надання оцінки всім аргументам учасників справи, а тому таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав.
Так, щодо висновків суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення пені позивач зазначає, що чинне законодавство України імперативно встановлює вимогу про те, що пеня за порушення грошового зобов'язання нараховується від суми простроченого платежу (заборгованості). Тобто, сторони не мають такої опції як установити «іншу певну суму» (про що вказує суд першої інстанції у вищенаведеному висновку), від якої розраховуватиметься пеня за порушення грошового зобов'язання. Отже, положения п. 7.3. Договору в редакції Додаткової угоди чітко встановлюють розмір відсотків для належного нарахування пені. Враховуючи вищевикладене, відмова суду першої інстанції в стягненні пені через те, що сторонами, не визначалася формула (словесна формула) нарахування пені, на думку позивача, є неправомірною.
Тлумачення судом першої інстанції положень пункту 7.3. Договору, на думку позивача, є передчасним, оскільки між сторонами немає невизначеності щодо умов його розуміння та способу застосування. Позивач вважає, що тлумачення умов договору має здійснюватися за ініціативою однієї або обох сторін. Проте, жодна сторона не заявляла клопотання про тлумачення п. 7.3. Договору, а також не вказувала в будь-яких інших процесуальних документах щодо незрозумілості умов пункту 7.3. Договору. Натомість, як Позивачеві, так і Відповідачеві є повністю зрозумілими положення пункту 7.3. Договору та наслідки, що цей пункт передбачає. Відповідач не заявляв про відсутність бази нарахування пені у відзиві, а також не надавав контррозрахунок пені.
Щодо заявленого до стягнення штрафу позивач зазначає, що оскільки відповідач ще фактично не сплатив штраф, то пред'явлена до стягнення сума штрафу в гривнях визначена по офіційному курсу на дату звернення до суду, а не на 01.07.2020 а тому відмова в стягненні частини штрафу є неправомірною.
Щодо правомірності розрахунку суми курсової різниці та суми річних позивач зазначає, що відповідно до ст. 524 ЦК України та п. 2.3. Договору сторони визначили грошове зобов'язання в доларах США. При цьому, сторони передбачили умову стосовно повернення коштів у національній валюті (п. 2.1. і п. 2.4. Договору) для дотримання імперативних вимог ч. 2 ст. 533 ЦК України, яка встановлює, що платежі мають відбуватися в гривні. Таким чином, враховуючи, що станом на дату звернення до суду Відповідач ще не сплатив ані основну заборгованість, що залишилася, ані 3% річних, то вказані суми Позивач пред'явив до стягнення в гривні (відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України) по курсу на дату звернення до суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №923/878/21 за апеляційними скаргами СТОВ “Таврійська перспектива” та ТОВ “Авто-Плаза” на рішення Господарського суду Херсонської області від 12.10.2021 та призначено їх до сумісного розгляду на 23.12.2021.
Судом апеляційної інстанції отримано відзив СТОВ “Таврійська перспектива” на апеляційну скаргу ТОВ “Авто-Плаза” в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу ТОВ “Авто-Плаза” без задоволення.
В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що не відповідають дійсності твердження відповідача з приводу того, що сума курсової різниці розраховувалась поза строком дії договору, оскільки строк дії Договору не є тотожним до строку господарського зобов'язання. Відповідно до умов Договору (з урахуванням змін відповідно Додаткової угоди № 1 від 19.06.2019) термін виконання зобов'язання з повернення суми поворотної фінансової допомоги (у т.ч. курсової різниці) встановлений до 01.07.2020 року. Тоді як пунктом 8.2. Договору передбачено, що строк дії Договору закінчується після виконання Сторонами своїх зобов'язань.
Таким чином, на переконання позивача, подією, з настанням якої пов'язується закінчення строку дії Договору, є виконання зобов'язань Сторонами. Проте, станом на сьогодні є невиконаними основне зобов'язання з повернення поворотної фінансової допомоги з урахуванням курсової різниці, що передбачено п. 2.4., п. 4.1 (з урахуванням п. 1 Додаткової угоди № 1 від 19.06.2019) та акцесорне зобов'язання зі сплати неустойки, що передбачене п. 7.3. Договору.
Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що Договір є чинним, оскільки не виконані всі умови для припинення його дії.
Щодо посилання відповідача на Постанову Вищого господарського суду України по справі № 51/243, на переконання позивача викладені в ній висновки не підлягають застосуванню в цій справі через неподібність правовідносин, а саме через відмінність суб'єктного складу та умов застосування правових норм.
Позивач також наголошує на тому, що у договорі не прописаний обов'язок СТОВ «Таврійська перспектива» розраховувати суму боргу. До того ж, ніякого додаткового договору між Позивачем та Відповідачем не було укладено, де предметом виступає послуга з обрахування суми боргу, яка підлягає сплаті. Натомість, в Договорі зазначений обов'язок Відповідача повернути гроші до певної дати з урахуванням збільшення курсу іноземної валюти, про що зазначається в п. 2.4.
На переконання позивача, враховуючи те, що згідно з п. 2.4. Договору ТОВ «Авто-Плаза» взяло на себе ризики збільшення курсу долару США та зобов'язання повернути СТОВ «Таврійська перспектива» суму поворотної фінансової допомоги з урахуванням такого збільшення, то саме ТОВ «Авто-Плаза» має вчинити всі залежні від нього дії для належного виконання цього зобов'язання (перевіряти актуальний курс долара США, вираховувати курсову різницю в разі збільшення курсу та включити її в суму платежу).
СТОВ «Таврійська перспектива» також звертає увагу на те, що не може заздалегідь розрахувати суму боргу з урахуванням курсової різниці, бо в силу ст. 533 ЦК України, курсова різниця зараховується в день платежу. Тобто, момент нарахування курсової різниці пов'язується з настанням події - отримання грошових коштів від ТОВ «Авто-Плаза», що лежить поза контролем і волею СТОВ «Таврійська перспектива».
Заперечення відповідача з приводу того, що позивач не направляв письмової вимоги щодо повернення суми з урахуванням підвищення курсу долара США, на думку позивача слід залишити без уваги, оскільки Договором не передбачено направлення письмових вимог, а тому направлення чи ненаправлення таких вимог не є юридичним фактом.
Щодо посилання відповідача на те, що курсова різниця не може вважатися збитками чи упущеною вигодою, СТОВ «Таврійська перспектива» вважає, що такі твердження слід залишити без розгляду, тому що вони виходять за межі предмету спору, оскільки позовна заява не містить жодного згадування про збитки чи упущену вигоду. Курсова різниця є складовою основного зобов'язання.
Не погоджується позивач й з думкою відповідача щодо того, що строк нарахування трьох процентів річних обмежується 6 місяцями, оскільки положення статті 232 ГК України не підлягають застосуванню під час нарахування трьох процентів річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та пояснюється тим, що три проценти річних згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України не є господарською санкцію. Крім того, строк нарахування трьох процентів річних не може обмежуватися 6 місяцями, оскільки ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлений термін за весь час прострочення.
Щодо одночасного стягнення пені та штрафу позивача зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. При цьому чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України.
Загалом, на думку позивача, зміст апеляційної скарги ТОВ «Авто-Плаза» ґрунтується лише на припущеннях, власному розумінні та тлумаченні норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що вмотивовані лише незгодою з судовим рішенням і небажанням нести відповідальність за порушення договірних зобов'язань.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2021 відкладено розгляд справи №923/878/21 на 01.02.2022.
У зв'язку з відпусткою судді Мишкіної М.А. з 01.02.2022 по 04.02.2022 та тимчасовою непрацездатністю судді Лавриненко Л.В. з 24.01.2022, судове засідання 01.02.2022 по справі №923/878/21 не відбулось.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 повідомлено учасників справи про розгляд справи №923/878/21 - 23.02.2022.
Відповідно до підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XІ “Перехідні положення” ГПК України, підпунктів 2.3.25, 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції від 15.09.2016 року, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Південно-західному апеляційному господарському суді призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №923/878/21 у зв'язку із звільненням у відставку та відрахуванням судді Мишкіної М.А. зі штату суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2022 для розгляду справи №923/878/21 за апеляційними скаргами Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Таврійська перспектива” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Плаза” на рішення Господарського суду Херсонської області від 12.10.2021, визначено колегію суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 справу №923/878/21 за апеляційними скаргами Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Таврійська перспектива” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Плаза” на рішення Господарського суду Херсонської області від 12.10.2021 прийнято до провадження колегію суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.
У судове засідання від 23.02.2022 представники сторін не з'явились, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 09.03.2022.
Розгляд справи 09.03.2022 не відбувся у зв'язку із перебуванням судді Лавриненко Л.В. у відпустці.
Розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв'язку із перебуванням судді Лавриненко Л.В. у відпустці.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №923/878/21 за апеляційними скаргами Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Таврійська перспектива” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Плаза” на рішення Господарського суду Херсонської області від 12.10.2021 розподілено на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2022 справу №923/878/21 за апеляційними скаргами Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Таврійська перспектива” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Плаза” на рішення Господарського суду Херсонської області від 12.10.2021 прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
Також даною ухвалою, у зв'язку із запровадженням на території України воєнного стану, запропоновано учасникам справи подати до Південно-західного апеляційного господарського суду письмову згоду на розгляд даної справи без їх участі та роз'яснено учасникам справи, що у випадку відсутності письмової згоди всіх учасників справи на розгляд даної справи без їх участі, про дату, час та місце проведення судового засідання, буде повідомлено додатково, після закінчення строку, на який в Україні введено воєнний стан та/або усунення обставин, що зумовлюють загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 призначено розгляд справи №923/878/21 за апеляційними скаргами Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Таврійська перспектива” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Плаза” на рішення Господарського суду Херсонської області від 12.10.2021 на 31 серпня 2022 року.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.08.2022 відкладено розгляд справи №923/878/21 за апеляційними скаргами Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Таврійська перспектива” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Плаза” на рішення Господарського суду Херсонської області від 12.10.2021 на 06.10.2022.
У судовому засіданні від 06.10.2022 оголошено перерву до 19.10.2022.
19.10.2022 до суду апеляційної інстанції надійшли додаткові пояснення від ТОВ “Авто-Плаза” в яких відповідача зазначає, що системний аналіз п. 1.1., 2.1. Договору свідчить про те, що насправді сума позики була визначена Сторонами у гривні, а саме - 17000000 гри., адже п.1.1. Договору визначає його предмет і має відсилання виключно на п.2.1 Договору. Зазначене свідчить про те, що Сторони визначили зобов'язання у національній валюті - у гривні. Тобто, позика надана у відповідності до п.1.1., 2.1. Договору у національній валюті і без прив'язки до еквіваленту у доларі США, вказаному у п.2.3. Договору.
Відповідача також звертає увагу на юридичну конструкцію п. 2.4. Договору, зокрема, цим пунктом передбачено, що у випадку зростання курсу долару США повернення допомоги здійснюється з урахуванням різниці такого збільшення. Положення даного пункту, на переконання відповідача, так само не врегульовують і не встановлюють обов'язку відповідача повернути позику у конкретному грошовому еквіваленті долару США. Положення даного пункту є незрозумілими, оскільки не встановлено як розраховувати «різницю такого збільшення», тобто різниця порівняно із яким курсом, станом на яку дату визначаються такі курси та за якою формулою має визначити Отримувач суму, яку повинен повернути.
Також відповідачам в пояснення зазначає, що договір не містить посилання на визначення обов'язку по оплаті позики в залежності від курсу будь якої іноземної валюти. Також, в договорі відсутній будь який графік платежів який повинен був виконувати відповідач в залежності від курсу іноземної валюти і відсутній порядок здійснення розрахунку із корегуванням розміру платежу відповідно до курсу НБУ до іноземної валюти.
На переконання відповідача, вимога про стягнення заборгованості, як основної суми боргу, з урахуванням курсової різниці є з правової точки зору невірною та необґрунтованою. Повернення позики відбувалося двома частинами та взяте на себе грошове зобов'язання було виконане відповідачем в повному обсязі у відповідності до п. 1.1, 2.1. Договору.
На думку відповідача, суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, хибно виходив із того, що розмір позики Сторони визначили саме еквівалентом в іноземній валюті. Однак, як вважає відповідач, навіть якщо прийняти таку позицію суду, вважаємо, що розрахунок суми боргу виконаний невірно. Так, СТОВ «Таврійська перспектива» надало позику двома частинами: 04.05.2018 на суму 10000000 грн та 11.06.2018 7000000 грн, а оскільки курс долара на ці дати відрізнявся, фактично 17000000 грн складали 649628,97 доларів США. Разом з тим, в рішенні зазначено, що розмір позики в доларі США визначений «твердою» сумою, за згодою сторін - 647 113 доларів США. За таких висновків, на переконання відповідача, фактичний курс на дати перерахування позичених коштів не повинен братись до уваги.
Відповідач вважає, що розрахунок заборгованості здійснений судом першої інстанції невірно, оскільки датою повернення позики визначено 31.03.2021, замість 01.07.2020, що є останнім днем платежу, коли зобов'язання вважалось би виконаним належним чином.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 задоволено клопотання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Таврійська перспектива” про відкладення розгляду справи та відкладено розгляд справи №923/878/21 за апеляційними скаргами Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Таврійська перспектива” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Плаза” на рішення Господарського суду Херсонської області від 12.10.2021 на 17.11.2022.
У зв'язку з екстреним відключенням електроенергії у м. Одеса та у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду судове засідання 17.11.2022 у справі №923/878/21 не відбулось.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 повідомлено учасників справи про розгляд справи №923/878/21 - 07.12.2022.
Під час судового засідання від 07.12.2022 представник СТОВ “Таврійська перспектива” підтримав вимоги за своєю апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні, а також просив залишити без задоволення апеляційну скаргу ТОВ “Авто-Плаза”.
Представник ТОВ “Авто-Плаза” у судове засідання від 07.12.2022 не з'явився, однак у попередніх судових засіданнях підтримав вимоги за власною апеляційною скаргою та заперечував проти задоволення апеляційної скарги СТОВ “Таврійська перспектива”.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Херсонської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 24.04.2018 між СТОВ “Таврійська перспектива”, виступаючим у якості Надавача, та ТОВ “Авто-Плаза”, як Отримувачем, укладений договір про поворотну фінансову допомогу (далі - Договір).
У відповідності до п.п.1.1., 1.2. Договору у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Надавач передає у власність Отримувачу кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього Договору (надалі іменується «поворотна фінансова допомога»), а Отримувач зобов'язується повернути поворотну фінансову допомогу у визначений цим Договором строк. Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платникові податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення. (Згідно з п. 14.1.257 Податкового кодексу України).
Згідно з п.п. 2.1., 2.3., 2.4. Договору розмір поворотної фінансової допомоги становить 17 000 000,00 (сімнадцять мільйонів) грн. Боржник погоджується та підтверджує, що розмір поворотної фінансової допомоги є еквівалентом 647 113,00 долл США по курсу Національного банку України станом на дату підписання даного Договору. Боржник погоджується та бере на себе зобов'язання, що у випадку зростання офіційного курсу долл США повернення поворотної фінансової допомоги здійснюється у національній валюті України (гривні) з урахуванням різниці такого збільшення.
Розділом 3 Договору визначено порядок надання поворотної фінансової допомоги у відповідності до яких надавач передає поворотну фінансову допомогу Отримувачу протягом трьох банківських днів після укладення Договору поруки у нотаріальній формі. Поворотна фінансова допомога надається у безготівковому порядку шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок Отримувача, як частинами так і всією сумою за вибором Надавача. Поворотна фінансова допомога вважається переданою Отримувачу при її зарахуванні на поточний рахунок Отримувача.
Пунктом 4.1. Договору визначено, що строк повернення поворотної фінансової допомоги розпочинається з часу набрання чинності цим Договором і становить до 01.07.2019 року включно.
Після закінчення строку, встановленого у п. 4.1. цього Договору, Отримувач зобов'язується повернути Надавачу поворотну фінансову допомогу. Поворотна фінансова допомога повертається у безготівковому порядку шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок надавача та вважається поверненою Надавачу Отримувачем з часу зарахування коштів на поточний рахунок Надавача у банківській установі (п.п. 5.1., 5.2. Договору).
Відповідно до п. 7.1., 7.3. у разі порушення зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання. При порушенні Отримувачем строку повернення поворотної фінансової допомоги, вказаного у п. 4.1 цього Договору, він повинен сплатити на поточний рахунок Надавача штраф у розмірі 100% від не поверненої суми, а також сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати боргу.
Згідно з п.п. 8.1., 8.2., 8.3., 8.4. Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати підписання. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього Договору, та закінчується після виконання Сторонами своїх зобов'язань. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, вчинене під час дії цього Договору. Якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним законодавством України, зміни до цього Договору можуть бути внесені тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється додатковою угодою до нього.
У додатковій угоді №1 від 19.06.2019 до договору про поворотну фінансову допомогу від 24.04.2018 сторони прийшли до взаємної згоди продовжити строк повернення поворотної фінансової допомоги до 01.07.2020 року включно.
Сторони узгодили зменшити розмір штрафних санкцій та викласти п. 7.3. Договору в новій редакції: « 7.3. При порушенні Отримувачем строку повернення поворотної фінансової допомоги, вказаного у п, 4.1 цього Договору, він повинен сплатити на поточний рахунок Надавача штраф у розмірі 10% від не поверненої суми, а також сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати боргу».
Всі інші умови основного Договору, за погодженням сторін, залишаються незмінними та Сторони підтверджують по ним свої зобов'язання.
На виконання умов укладеного між сторонами договору, СТОВ “Таврійська перспектива” платіжними дорученнями від 04.05.2018 за №1804 та №2641 від 11.06.2018 було перераховано ТОВ “Авто-Плаза” грошові кошти у розмірі 10 000 000 грн та 7 000 000 грн відповідно.
Як вбачається з виписки по рахунку СТОВ “Таврійська перспектива” 18.09.2018 ТОВ “Авто-Плаза” було повернуто 4 000 000 грн поворотної фінансової допомоги згідно договору від 24.04.2018.
Вподальшому, 31.03.2021 СТОВ “Таврійська перспектива” було повернуто ТОВ “Авто-Плаза” загалом 13 000 000 грн (трьома окремими платежами у розмірі 5 000 000 грн, 5 000 000 грн та 3 000 000 грн), що підтверджується наявною у матеріалах справи випискою по рахунку СТОВ “Таврійська перспектива”.
07.04.2021 СТОВ “Таврійська перспектива” звернулось до ТОВ “Авто-Плаза” з претензією в якій пославшись на умови укладеного між сторонами договору та ст.ст. 526 і 530 Цивільного кодексу України, ст. 222 Господарського кодексу України, ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, вимагав негайно (впродовж одного операційного дня з моменту отримання цієї претензії) сплатити суму штрафних санкцій та курсової різниці, що складає 3 628 091,20 грн, шляхом перерахування вказаної грошової суми на поточний рахунок Надавача.
Названа претензія була отримана ТОВ “Авто-Плаза” 28.04.2021, що підтверджується копією наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Невиконання відповідачем вимог викладених у претензії СТОВ “Таврійська перспектива” стало підставою для звернення останнього із відповідних позовом про стягнення заборгованості, пені, штрафу та річних до суду першої інстанції.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів зазначає, що за своєю юридичною природою укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором позики.
Статтею 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (частина перша статті 1047 Цивільного кодексу України).
За приписами статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Пунктом 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Так, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем на виконання взятих на себе договірних зобов'язань було перераховано на користь відповідача грошові кошти у загальному розмірі 17 000 000 грн згідно з платіжними дорученнями від 04.05.2018 за №1804 та №2641 від 11.06.2018.
В свою чергу, укладаючи договір сторони у п. 2.3. визначили, що розмір поворотної фінансової допомоги є еквівалентом 647 113,00 долл США по курсу Національного банку України станом на дату підписання даного Договору.
Відтак, укладаючи даний договір та беручи на себе відповідні зобов'язання за ним, сторони погодили, що станом на дату підписання даного Договору, тобто 28.04.2018 розмір поворотної фінансової допомоги у розмірі 17 000 000 грн є еквівалентом 647 113,00 долл США.
Статтею 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Вказана норма кореспондується із приписами ст. 524 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Таким чином, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.
Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України. Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 року у справі №910/10191/17.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” (в редакції чинній станом на час перерахування відповідачем на користь позивача грошових коштів) моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
За приписами ст. 48 Закону України «Про платіжні послуги» (в редакції чинні на теперішній час) платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача.
У п. 2.3. укладеного між сторонами договору, останні погодили, що Боржник погоджується та бере на себе зобов'язання, що у випадку зростання офіційного курсу долл США повернення поворотної фінансової допомоги здійснюється у національній валюті України (гривні) з урахуванням різниці такого збільшення.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судова колегія враховує правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 25.03.2020 у справі №756/1381/17-ц, в якій застосовано принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party)".
Так, укладаючи відповідний договір про поворотну фінансову допомогу від 24.04.2018 сторони на власний розсуд визначили, що Боржник бере на себе зобов'язання, що у випадку зростання офіційного курсу долл США повернення поворотної фінансової допомоги здійснюється у національній валюті України (гривні) з урахуванням різниці такого збільшення.
Так, з наявної у матеріалах справи виписки по рахунку СТОВ “Таврійська перспектива” вбачається, що 18.09.2018 ТОВ “Авто-Плаза” було повернуто 4 000 000 грн поворотної фінансової допомоги згідно договору від 24.04.2018.
Згідно з інформацією розміщеною на офіційному веб-сайті Національного Банку України на 18.09.2018 був встановлений офіційний курс гривні до іноземної валюти: 1 долар США - 28,1268 гривень.
Отже, станом на 18.09.2018, тобто дату повернення ТОВ “Авто-Плаза” грошових коштів та їх зарахування на рахунок позивача, 4 000 000 грн було еквівалентно 142 213,12 доларів США.
Вподальшому, 31.03.2021 СТОВ “Таврійська перспектива” було повернуто ТОВ “Авто-Плаза” загалом 13 000 000 грн (трьома окремими платежами у розмірі 5 000 000 грн, 5 000 000 грн та 3 000 000 грн), що підтверджується наявною у матеріалах справи випискою по рахунку СТОВ “Таврійська перспектива”.
У відповідності до інформації розміщеної на офіційному веб-сайті Національного Банку України на 31.03.2021 був встановлений офіційний курс гривні до іноземної валюти: 1 долар США - 27,8852 гривень.
Станом на 31.03.2021, тобто дату повернення ТОВ “Авто-Плаза” грошових коштів та їх зарахування на рахунок позивача, 13 000 000 грн було еквівалентно 466 197,12 доларів США.
З огляду на таке, ТОВ “Авто-Плаза” було повернуто позивачеві грошові кошти у загальному розмірі 17 000 000 грн, що еквівалентно 608 410,24 доларів США станом на дату зарахування даних коштів на рахунок СТОВ “Таврійська перспектива”.
Відтак, різниця між розміром поворотної фінансової допомоги, що є еквівалентом 647 113,00 доларів США по курсу Національного банку України станом на дату підписання даного Договору та сумою, що була сплачена відповідачем в еквіваленті 608 410,24 доларів США складає 38 702,75 доларів США (647 113,00 - 608 410,24).
Як свідчать наявні матеріали справи, відповідач вказану курсову різницю (заборгованість) не сплатив, ані добровільно, ані після отримання претензії позивача.
З огляду на що, колегія суддів розраховує заборгованість, яка 38 702,75 доларів США за офіційним курсом гривні до іноземної валюти встановленим Національним Банком України на дату звернення СТОВ “Таврійська перспектива” із даним позовом до суду першої інстанції, тобто 24.06.2021, який був визначений на рівні 1 долар США - 27,2737 гривень.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що основна заборгованість відповідача перед позивачем складає 1 055 567,20 грн (38 702,75 * 27,2737), яка визначена у відповідності до умов п. 2.3. укладеного між сторонами договору, з огляду на зростання офіційного курсу долару США на момент повернення поворотної фінансової допомоги.
Оскільки наявні матеріли справи не містять доказів погашення відповідачем вказаної заборгованості у розмірі 1 055 567,20 грн, остання підлягає стягненню на користь СТОВ “Таврійська перспектива”, що зумовлює часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення основного боргу.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення штрафу, пені та процентів річних колегія суддів зазначає таке.
За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Згідно з приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у додатковій угоді №1 від 19.06.2019 до договору про поворотну фінансову допомогу від 24.04.2018 сторони узгодили продовжити строк повернення поворотної фінансової допомоги до 01.07.2020 року включно.
Також сторонам погоджено, що при порушенні Отримувачем строку повернення поворотної фінансової допомоги, вказаного у п, 4.1 цього Договору, він повинен сплатити на поточний рахунок Надавача штраф у розмірі 10% від не поверненої суми, а також сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати боргу.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що у визначений сторонами строку, тобто до 01.07.2020 включно відповідачем не було у повному обсязі повернуто отриману від позивача поворотну фінансову допомогу, а тому станом на 02.07.2020, тобто перший день прострочення повернення відповідачем СТОВ “Таврійська перспектива” поворотної фінансової допомоги, заборгованість відповідача перед позивачем складала 13 516 170,40 грн, що еквівалентно 504 899,88 доларів США за офіційним курсом гривні до іноземної валюти встановленим Національним Банком України на 02.07.2022 на рівні 1 долар США - 26,7700 гривень.
Відтак, з огляду на несвоєчасне повернення відповідачем отриманих за договором грошових коштів, судова колегія вважає, що розмір штрафу який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 1 351 617,04 грн, що є 10% від не поверненої суми та визначений сторонами у п. 7.3. договору.
Звертаючись із позовом до суду позивач нарахував та просив стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 1 286 145,05 грн за період з 02.07.2020 по 24.06.2021.
Однак, колегія суддів вважає здійснений позивачем розрахунок невірним, з огляду на таке.
Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Згідно з статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Колегія суддів зазначає, що пункт 7.3. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.
Умову, передбачену у п. 7.3. Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах КГС ВС від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.
З урахуванням наведеного, нарахування пені за прострочення повернення поворотної фінансової допомоги обмежується визначеним ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячним строком, що визначається з 02.07.2020 по 01.01.2021.
Відтак, з огляду на заборгованість, яка виникла станом на 02.07.2020, розмір пені за період з 02.07.2020 по 01.01.2021 складає 812 294,76 грн та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов полкового висновку з приводу того, що умовами пункту 7.3. договору сторонами не визначалася формула (словесна формула) нарахування пені, зокрема пункті 7.3. договору сторони не визначили на яку саме суму нараховується пеня - на всю суму позики, на суму заборгованості чи іншу суму.
Так, за приписами ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відтак, чинне законодавчо чітко визначає, що пеня нараховується сама за суму простроченого платежу та не зобов'язує сторін договору визначати у договорі окремо суму на яку здійснюється нараховування пені.
При порушенні Отримувачем строку повернення поворотної фінансової допомоги, вказаного у п. 4.1 цього Договору, він повинен сплатити на поточний рахунок Надавача штраф у розмірі 100% від не поверненої суми, а також сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати боргу.
Статтею 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так за розрахунком суду апеляційної інстанції розмір трьох процентів річних від простроченої суми складає 308 902 грн та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з огляду на здійсненні судом апеляційної інстанції розрахунки основного бору, штрафу, пені та трьох процентів річних.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження ТОВ “Авто-Плаза” з приводу того, що курсова різниця нарахована позивачем поза межами строку дії договору, оскільки у даному випадку закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання взятих на себе зобов'язань за даним договором. Навпаки, у п.п. 8.2., 8.3. договору сторонами визначено, що строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього Договору, та закінчується після виконання Сторонами своїх зобов'язань. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, вчинене під час дії цього Договору.
З огляду на таке, закінчення строку дії договору не звільняє відповідача від обов'язку сплатити існуючу заборгованість та відповідальності за порушення умов даного договору.
Не заслуговують на увагу й твердження відповідача з приводу того, що курсова різниця повинна була бути розрахована на курсом долару США станом на час перерахування позивачем грошових коштів на користь відповідача, оскільки сторонами у договорі визначено конкретну суму позики та її еквівалент у доларах США по курсу Національного банку України станом на дату підписання даного Договору. При цьому, договором не визначено, що такий еквівалент розраховується на дату перерахування грошових коштів позивачем.
Натомість, колегія суддів відзначає, що у п.2.4. сторони погодили, що Боржник бере на себе зобов'язання, що у випадку зростання офіційного курсу долл США повернення поворотної фінансової допомоги здійснюється у національній валюті України (гривні) з урахуванням різниці такого збільшення.
Відтак, відповідача був обізнаний з відповідними ризиками збільшення офіційного курсу долл США до національної валюти України та саме відповідач за умовами укладеного між сторонами договору взяв на себе зобов'язання щодо повернення отриманої від позивача поворотної фінансової допомоги з урахуванням різниці зростання офіційного курсу долл США.
Слід також відзначити, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено обов'язку позикодавця СТОВ “Таврійська перспектива” щодо направлення окремих рахунків, вимог, тощо з урахуванням вищевказаної курсової різниці, на адресу відповідача.
До того ж, перерахування грошових коштів відповідачем, та відповідно визначення офіційного курсу долл США до національної валюти України станом на час такого перерахування, знаходиться поза волею позивача та позбавляє можливості останнього надати відповідний розрахунок заборгованості відповідачеві.
Колегія суддів також зазначає, що ч. 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що пред'явлення позикодавцем вимоги передбачається лише у випадках, коли договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги.
Однак, як вже було зазначено вище, сторонами у додатковій угоді чітко визначено дату повернення поворотної фінансової допомоги, а саме 01.07.2020.
Не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги й твердження відповідача з приводу того, що курсова різниця не може вважатися збитками чи упущеною вимоги, оскільки звертаючись із позовом до суду СТОВ “Таврійська перспектива” не обґрунтовувало власні позовні вимоги наявністю збитків та/або упущеної вигоди.
Натомість, у даному випадку різниця зростання офіційного курсу долл США до національної валюти України входить до складу основного зобов'язання.
Судова колегія також вважає помилковими твердження відповідача з приводу неможливості одночасного стягнення пені та штрафу за одне й те саме порушення, з огляду на таке.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу за порушення виконання господарських зобов'язань, що узгоджується із свободою договору, регламентованою ст. 627 Цивільного кодексу України, за якою сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, тому одночасне застосування штрафу та пені не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 23.07.2019 у справі № 910/7398/18, від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 11.10.2018 у справі № 908/3327/16, від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, оскаржуване рішення скасуванню в частині стягнення 68 500,62 грн основного боргу, 1493,59 грн штрафу, 7861,03 грн трьох процентів річних та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 812 294,76 грн пені, із прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
Водночас апеляційним господарським судом враховується, що відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану, розпорядженням Голови Верховного Суду №12/0/9-22 від 18.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Харківської та Херсонської областей)» було змінено територіальну підсудність судових справ, зокрема, територіальна підсудність справ Господарського суду Херсонської області передана Господарському суду Одеської області.
З огляду на таке, Південно-західний апеляційний господарський суд доручає Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Плаза” та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Таврійська перспектива” задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Херсонської області від 12.10.2021 по справі №923/878/21 в частині стягнення 68 500,62 грн основного боргу, 1493,59 грн штрафу, 7861,03 грн трьох процентів річних та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 812 294,76 грн пені - скасувати, в іншій частині рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину у такій редакції:
« Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Плаза” на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Таврійська перспектива” 1 055 567,20 грн - основного боргу, 1 351 617,04 грн - штрафу, 812 294,76 грн - пені, 308 902 грн - три проценти річних.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Плаза” на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Таврійська перспектива” 52 925,46 грн судового збору за подання позовної заяви».
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Плаза” на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Таврійська перспектива” 18 276,63 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Таврійська перспектива” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Плаза” 1751,74 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів сторін.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 12.12.2022.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Богатир К.В.
Суддя Філінюк І.Г.