79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"05" грудня 2022 р. Справа №907/87/22
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді Кордюк Г.Т.
суддів Кравчук Н.М.
Плотніцького Б.Д.
секретар судового засідання Клебан Н.А.
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство”, б/н від 19.09.2022 (вх.№01-05/2343/22 від 22.09.2022)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.08.2022, суддя: Ремецькі О.Ф., м. Ужгород, (повний текст рішення складено - 29.08.2022),
за позовом Хустської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Горінчівської сільської ради, с. Горінчово Хустського району
та Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород
до відповідача Державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство”, м. Хуст
про стягнення шкоди у розмірі 308 988,68 грн.
За участю представників:
від позивача: - не з'явився;
від позивача 2: - не з'явився;
від відповідача: - не з'явився;
від прокуратури: - Місінська М.А.;
11.02.2022 на розгляд Господарського суду Закарпатської області подано позов Керівником Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Горінчівської сільської ради та Державної екологічної інспекції у Закарпатській області до Державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство” про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу в сумі 308 988,68 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Хустською окружною прокуратурою Закарпатської області у ході реалізації представницьких повноважень опрацьовано матеріали кримінального провадження №12021071050000201 від 01.07.2021 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України. В ході вивчення вказаних матеріалів кримінального провадження встановлено, що відповідачем було порушено вимоги щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, а саме не здійснено комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, запобіганню незаконних порубок.
07.06.2021 та 11.06.2021 року державним підприємством «Хустське лісове дослідне господарство» проведено раптові ревізії обходу №3 Березівського лісництва ДП «Хустське ЛДГ», про що складено акт раптової ревізії №1 від 07.06.2021 та акт раптової ревізії №2 від 11.06.2021 на підставі Інструкції про порядок проведення ревізій лісових обходів (майстерських дільниць) затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства України від 08.02 2010 №23. Згідно із зазначеними актами Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди заподіяної лісу» та ст.20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» нараховано суму заподіяної шкоди незаконними рубками у розмірі 308 988,68 грн.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 10.08.2022 у справі №907/87/22 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства «Хустське лісове дослідне господарство» на користь Горінчівської сільської ради суму 308 988,68 грн. шкоди завданої навколишньому природному середовищі. Стягнуто з Державного підприємства «Хустське лісове дослідне господарство» на користь Закарпатської обласної прокуратури суму 4 634,83 у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.08.2022 у справі №907/87/22 скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції не було враховано тієї обставини, що у Закарпатської обласної прокуратури відсутні повноваження щодо представництва інтересів держави, оскільки органом, який здійснює повноваження у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів на території Закарпатської області є Державна екологічна інспекція у Закарпатській області.
Однак проаналізувавши Лист Державної екологічної інспекції до прокуратури №62-12 від 10.01.2021 року виявлено, що Держінспекція жодним чином не закріпила свій намір невжиття нею заходів в майбутньому. Державна екологічна інспекція не проводила заходи з державного контролю, а тому позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
Твердження прокурора про невжиття Горінчівською сільською радою заходів щодо стягнення шкоди є передчасним, адже такі можуть бути вжиті нею протягом 2022-2023 років.
Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми ст. 1166 ЦК України, оскільки пошкодження дерев на перевірених ділянках не є наслідком лісогосподарської діяльності підприємства або дій третіх осіб.
Прокурор у відзиві зазначає, що така апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки доводи відповідача є необґрунтованими та не узгоджуються з нормами законодавства. Вважає, що в даній справі наявні усі елементи складу цивільного правопорушення, зокрема:
- Протиправна поведінка ДП «Хустське ЛДГ», що полягає в невжитті комплексу заходів щодо запобігання вчинення незаконних порубок дерев та навіть їх виявлення;
- Наявність шкоди, що встановлена розрахунками Державної екологічної інспекції у Закарпатській області;
- Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками;
- Вина державного підприємства, оскільки факт виявлення незаконної рубки лісу з однієї сторони та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов'язаної здійснювати контроль за збереження лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення.
Автоматизованою системою документообігу суду справу №907/87/22 розподілено до розгляду головуючому судді Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Кравчук Н.М. та Плотніцького Б.Д.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 залишено без руху апеляційну скаргу Державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство”, б/н від 19.09.2022 (вх.№01-05/2343/22 від 22.09.2022) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.08.2022 у справі №907/87/22. Зобов'язано скаржника, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, усунути недоліки апеляційної скарги шляхом сплати судового збору в розмірі 6 952,25 грн за подання апеляційної скарги та подання суду належних доказів доплати й зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору в розмірі 6 952,25 грн, а також докази надсилання іншим учасникам справи копії апеляційної скарги з доданими до неї документами, а саме: опис вкладення з відміткою поштового відділення зв'язку.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство”, б/н від 19.09.2022 (вх.№01-05/2343/22 від 22.09.2022) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.08.2022 у справі №907/87/22. Розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 14.11.2022. Витребувано з Господарського суду Закарпатської області матеріали справи №907/87/22.
24.10.2022 на адресу апеляційного суду з Господарського суду Закарпатської області надійшли матеріали справи №907/87/22.
01.11.2022 на адресу Західного апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 відкладено розгляд справи на 05.12.2022 року.
05.12.2022 на електронну адресу суду поступило клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що його представник перебуватиме на час розгляду в Господарському суді Закарпатської області по справі №907/87/22, а тому не матиме можливості взяти участь у апеляційному розгляді даної справи.
Розглянувши клопотання, суд вважає, що таке до задоволення не підлягає, оскільки згідно ч.11 ст.270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Оскільки ухвалою суду від 14.11.2022 розгляд справи відкладався, обов'язковою явку сторін суд не визнавав, перевага представником відповідача бути присутнім в судовому засіданні у господарському суді Закарпатської області є його суб'єктивним правом, а тому апеляційна інстанція вважає, що клопотання підлягає відхиленню.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Вивчивши матеріали та обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, заслухавши пояснення прокурора, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.08.2022 у справі №907/87/22 нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.
Згідно пункту 1.1 ст. 1 Статуту ДП «Хустське лісове дослідне господарство» засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Міністерства лісового господарства України від 26.05.1995 №57 «Про створення державних лісогосподарських підприємств у Закарпатській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях» належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України і координується Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.
Відповідно пункту 3.1 ст. 3 Статуту підприємство створене з метою: - ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; - ведення мисливського господарства, охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування Підприємству; - одержання прибутку від комерційної діяльності.
Основними напрямками діяльності підприємства відповідно до п.п.3.2.2 п.3.2 Статуту підприємства є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
07.06.2021 та 11.06.2021 року державним підприємством «Хустське лісове дослідне господарство» проведено раптові ревізії обходу №3 Березівського лісництва ДП «Хустське ЛДГ», про що складено акт раптової ревізії №1 від 07.06.2021 та акт раптової ревізії №2 від 11.06.2021 на підставі Інструкції про порядок проведення ревізій лісових обходів (майстерських дільниць) затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства України від 08.02 2010 №23.
Згідно з актом №1 від 07.06.2021 виявлено: незаконні порубки 10 дерев породи «бук», у кварталі 20 виділу 21 обходу №3 Березівського лісництва ДП «Хустське ЛДГ». Відповідно до розрахунку, проведеного Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди заподіяної лісу та ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» незаконними рубками заподіяно шкоду на суму 126037,66 грн.; незаконні порубки 8 дерев породи «бук», у кварталі 19 виділу 7 обходу №3 Березівського лісництва ДП «Хустське ЛДГ». Відповідно до розрахунку, проведеного Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди заподіяної лісу та ст.20-2 Закону України «Про охорону навколишнього середовища» незаконними рубками заподіяно шкоду на суму 108079,25 грн.
У ході досудового розслідування кримінального провадження №12021071050000201 від 01.07.2021 слідчим СВ Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області винесено постанову про зaлучення спеціaлістів Державної екологічної інспекції у Закарпатській області для встановлення збитків у кримінальному провадженні, заподіяних незаконною рубкою, яку супровідним листом 12.07.2021 року №947/106/28/1-2021 (копію додано до відповіді на відзив) направлено для виконання.
Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області проведено розрахунки розміру шкоди, завданої в результаті незаконної рубки, у відповідності до Постанови КМУ від 23.07.2008 №665. Згідно розрахунку розмір збитків становить 308 988,68 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що поданими доказами належним чином доведено факт незаконної вирубки деревини та обраховано розмір завданих збитків.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано в статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає в здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, в випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина 7).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави та відповідачем, не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, в якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу в протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів справи, Хустською окружною прокуратурою Закарпатської області листом №07.54-4485вих-21 від 26.11.2021 повідомлено Горінчівську сільську раду про встановлення факту незаконної рубки деревини на території ради із зазначенням розміру завданої шкоди та необхідністю вжиття відповідних заходів реагування.
Однак, у відповідь на вказаний лист Горінчівська сільська рада листом №1925 від 17.12.2021 повідомила окружну прокуратуру, що не вживала та не планує вживати жодних заходів з метою пред'явлення позову та звернулась з проханням до окружної прокуратури щодо вжиття заходів представницького характеру та зверненням до суду з відповідним позовом в її інтересах.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності українського народу від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ст.. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»)
Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст.. 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси є її національним багатством. Усі ліси на території України, незалежно від форми власності становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Основним завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, згідно ст.ст. 1, 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», є збереження природних ресурсів у тому числі лісів.
Статтею 15 цього Закону визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст.. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 29 ч. 3 п. 7 та ст.. 69-1 ч. 1 п. 4 Бюджетного кодексу України, збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища відповідних сільських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.
При цьому встановлено, що територія Березівського лісництва ДП «Хустське ЛДГ» (у межах якого виявлено факти незаконної порубки деревини) перебуває у адміністративно-територіальних межах Горінчівської сільської ради.
Таким чином, в даному випадку Горінчівська сільська рада є органом до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища якого мають стягуватися збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів.
З огляду на викладене, твердження апелянта про можливе звернення Горінчівської сільської ради в майбутньому (протягом 2022-2023 років) відхиляється колегією суддів як безпідставне та спростоване листом Горінчівської сільської ради №1925 від 17.12.2021.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 вказала, що сам факт не звернення до суду суб'єкта та владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
З огляду на викладене, у даному випадку наявні підстави представництва Хустською окружною прокуратурою інтересів держави в особі Горінчівської сільської ради у зв'язку з нездійсненням нею захисту інтересів територіальної громади у сфері охорони та захисту лісів шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою. Позивача письмово повідомлено про представництво прокуратурою інтересів держави у даній справі (докази додано до матеріалів справи).
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що наявні обґрунтовані підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду в особі Горінчівської сільської ради.
Частинами 1-3 статті 1 Лісового кодексу України (надалі ЛК України) встановлено, що ліс - тип природних комплексів (екосистема), в якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані в своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного кодексу, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (ч.2 ст. 3 ЗК України).
За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (п. «е» ч. 1 ст. 19 ЗК України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 ЛК України).
Водночас, у ч.2 ст.5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.
Отже, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч. 1 ст. 164 ЗК України).
Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання з лісокористуванням.
Відповідно до статей 16 та 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. В постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Статтею 63, п.5 статті 64 Лісового кодексу України встановлено, що ведення лісового господарства полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Згідно частин 1 та 5 статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Охорону і захист лісів на території України здійснюють зокрема лісова охорона постійних лісокористувачів і власників лісів (стаття 89 Лісового кодексу України).
Статтею 93 Лісового кодексу України передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є забезпечення реалізації державної політики в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; забезпечення додержання лісового законодавства органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами; забезпечення додержання лісового законодавства власниками лісів, постійними і тимчасовими лісокористувачами; запобігання порушенням законодавства в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до положень статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Положеннями статті 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, в розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Права і обов'язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов'язання.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено в статті 1166 ЦК України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду зокрема підстав невиконання завдавачем шкоди покладених на нього обов'язків; 2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.
З огляду на наведене, предметом доказування в даній справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях або бездіяльності (діях або бездіяльності його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Як вже було зазначено вище, згідно пункту 1.1 ст. 1 Статуту ДП «Хустське лісове дослідне господарство» засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Міністерства лісового господарства України від 26.05.1995 №57 «Про створення державних лісогосподарських підприємств у Закарпатській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях» належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України і координується Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.
Відповідно пункту 3.1 ст. 3 Статуту підприємство створене з метою: - ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; - ведення мисливського господарства, охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування Підприємству; - одержання прибутку від комерційної діяльності.
Основними напрямками діяльності підприємства відповідно до п.п. 3.2.2 п. 3.2 Статуту підприємства є зокрема забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Зі змісту статей 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України слідує, що постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Виходячи з системного аналізу положень п.1 частини 2 статті 19, п.5 статті 64, частин 1 та 5 статті 86, п.5 частини 2 статті 105 та статті 107 Лісового кодексу України лісові господарства як постійні лісокористувачі мають нести відповідальність за порушення вимог ведення лісового господарства зокрема незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій йому території.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював пошкодження дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок пошкодження дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає в протиправній бездіяльності в вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Встановлено, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлені у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічної правової позиції дотримано у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №927/1096/16, від 21.02.2020 у справі 920/1106/17, від 09.12.2019 у справі № 906/1338/18, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.12.2018 у справі № 924/12/18, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.20 у справі № 917/1261/1.7, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17).
Статтею 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою КМУ №275 від 19.04.2017, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координуються Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Згідно з п. 7 вказаного Положення, Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з підпунктами «і», «к» підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №275 від 19.04.2017, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцям та особами без громадянства, а також юридичними особами нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування; раціонального та невиснажливого використання лісових ресурсів; добування продуктів лісу та використання лісових ресурсів; заготівлі деревини в порядку рубок головного користування та здійснення лісогосподарських заходів; а також про охорону і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо додержання режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до п. п. 3 пункту 4 Положення Держекоінспекція для виконання покладених на неї завдань має право проводити перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції, надає обов'язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законода ства та здійснює контроль за їх виконанням і здійснює лабораторні вимірювання (випробування).
Згідно пункту 8 пункту 4 Положення, Держекоінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право пред'являти претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, розраховувати їх розмір, вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.
Відповідно до п. 1 Положення «Про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції», затвердженого Наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України №230 від 07.04.2020, Державна екологічна інспекція відповідної області (далі - Інспекція) є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.
Оскільки Державна екологічна інспекція є тим органом, який здійснює функції державного контролю та нагляду у сфері охорони навколишнього природного середовища, має право розраховувати розмір збитків, що нею було і здійснено, та вживати у встановленому порядку заходів досудового врегулювання спору, виступати позивачами в суді, тому прокурором вірно визначено її як органом який повинен здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, однак за захистом до суду не звернувся, що дає право прокурору пред'явити позов в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
У свою чергу, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев.
Неналежне виконання відповідачем встановлених законодавством і Статутом обов'язків, свідчить про причинно наслідковий зв'язок, між протиправною поведінкою та шкодою, що завдана навколишньому природному середовищу у вигляді порубки дерев.
При цьому вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника, а тому саме відповідач повинен довести, що шкоду завдано не з його вини, або ж у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.09.2019 у справі №908/1092/18, від 12.11.2019 у справі №914/2436/18.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі №925/382/17, 09.12.2019 у справі № 906/133/18, 20.02.2020 у справі № 920/1106/17.
Оскільки, як було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач як лісокористувач не забезпечив охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди.
Викладене спростовує доводи скаржника щодо відсутності підстав для відшкодування збитків у зв'язку із недоведеністю вини відповідача у вчиненні порушень природоохоронного законодавства, а також причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданими державі збитками.
Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана природному навколишньому середовищу шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду).
Розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок незаконної вирубки дерев, виконано згідно з Таксами, затвердженими постановою КМУ від 23.07.2008 №665.
Враховуючи, що належними та допустимими доказами підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов'язків щодо охорони та захисту лісу; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу, обрахований відповідно до чинних Такс, затверджених постановою КМУ від 23.07.2008 №665; безпосередній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності та не перешкоджанні його посадовими особами пошкодженню лісу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в повному обсязі в сумі 308 988,68 грн.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Горінчівської сільської ради та Державної екологічної інспекції у Закарпатській області до Державного підприємства Хустське лісове дослідне господарство про стягнення суми 308 988,68 грн шкоди - підлягають задоволенню повністю.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Судова колегія апеляційного суду вважає безпідставними посилання відповідача-апелянта про відсутність повноваження щодо представництва інтересів держави у прокурора, оскільки вказане твердження спростоване вищевикладеними обставинами.
Колегія суддів апеляційного суду відхиляє твердження апелянта про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми ст. 1166 ЦК України як таке, що не знайшло свого підтвердження під час апеляційного перегляду.
Враховуючи все викладене вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, і не можуть слугувати підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду.
Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на скаржника в порядку ст. ст.129, 282 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство” - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.08.2022 у справі №907/87/22 залишити без змін.
3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
Порядок та строк оскарження встановлено ст.ст. 288-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 12.12.2022.
Головуючий суддя Кордюк Г.Т.
Суддя Кравчук Н.М.
Суддя Плотніцький Б.Д.