Справа № 177/199/21
Провадження № 2/177/41/22
Іменем України
30 листопада 2022 року
Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Березюк М. В.
за участі: секретаря Баля А. І.,
представника АТ КБ «ПриватБанк» Мельникова Я.В.
відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом Великого В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Криворізького районного відділу державної виконавчої служби про захист прав споживача, визнання додаткової угоди недійсною, зобов'язання вчинити певні дії, -
15.02.2021 представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з нього на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором SAMDN52000062636637 від 28.05.2019 у розмірі 97396,71 грн. станом на 04.01.2021, яка складається з наступного: 3182,84 грн заборгованість за кредитом, 9696,33 грн заборгованість за відсотками за користування кредитом, 84517,54 грн. заборгованість за пенею. Також просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат, стягнувши з відповідача на користь банку 2270 грн у рахунок відшкодування судового збору.
В обгрунтування позову вказано, що ОСОБА_1 звернувшись до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг б/н від 13.10.2010, відповідно до якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач не надав банку своєчасно кошти на погашення кредиту, що призвело до виникнення заборгованості.
28.05.2019 між сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до умов якої банк здійснює анулювання частини заборгованості, яка зазначена в п. 1.2 Додаткової угоди, якщо клієнт здійснить платіж у розмірі та в строки вказані в п. 1.5.1 Додаткової угоди, а строк повернення кредиту вказаний в п. 1.3 додаткової угоди. За умовами п. 1.6 угоди, вона укладалася під відкладальну обставину, відповідно до вимог ст. 212 ЦК України, а саме: у разі належного виконання клієнтом зобов'язань, які передбачені договором та п. 1.5 додаткової угоди, вступають в дію умови про анулювання заборгованості, визначені п. 1.2 угоди, умови про зміну процентної ставки, передбачені п. 1.4 Угоди. Пунктом 1.6.1 Угоди встановлено, що в разі прострочення виконання Клієнтом будь-якого з зобов'язань, передбачених п. 1.5.2 Угоди та/чи будь-якого із зобов'язань, передбачених договором на 31 день, умова про анулювання частини заборгованості, передбачена п. 1.2, умова про зміну процентної ставки передбачена п. 1.4 угоди, не застосовуються.
Відповдіно до п. 17 Угоди, у разі порушення Клієнтом термінів по погашенню кредиту, зазначених в п. 1.5.2, понад 21 день безперервно: 1.7.1 терміном повернення кредиту є 31-й день з моменту такого порушення (але не пізніше терміну, вказаного в п. 1.3 Угоди). Вся заборгованість по кредиту, починаючи з дня, наступного за днем повернення кредиту (який визначається відповідно до п. 1.7.1 Угоди) є простроченою.
В позові вказано, що додаткова угода є договором приєднання, зобов'язання за якою мають виконуватися належним чином. Зобов'язання припиняється його належним виконанням. Також позов містить посилання на положення ст. 1054 ЦК України, що регулює відносини за кредитним договором. При цьому, АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав, а саме надав відповідачу кредит у розмірі та на умовах встановлених кредитним договором, а відповідач свої зобов'язання не виконує, не надав банку своєчасно грошові кошти на погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до договору, що має відображення у розрахунку заборгованості. Внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, станом на 04.01.2021 у відповідача сформувалася заборгованість за кредитним договором у розмірі 97396,71грн., яку представник позивача і спросив стягнути з відповідача (а.с. 1-3 т.1).
Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» не визнав, надав суду відзив, в якому заперечуючи проти позову вказував, що 13.10.2010 при оформленні ним карткового рахунку для отримання пенсійних виплат, йому було видано платіжну картку «Універсальна», яку 15.05.2012 перевипущено на карту іншого класу «Віза Голд», саме з вказаного дня він почав користуватися даною карткою. Він визнав факт користування даної карткою в період з 15.05.2012 по 15.11.2014, знімаючи з неї кошти, розраховуючись за товари, а також здійснюючи її поповнення. Заочним рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12.10.2017 з нього - ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість у розмірі 25849,50 грн за договором б/н від 13.10.2010, а саме стягнуто заборгованість станом на 31.05.2017, що складалася з заборгованості за тілом кредиту 11930 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом 11412,38 грн, заборгованості за пенею та комісією в розмірі 800 грн., штрафи в розмірі 500 грн та 1207,12 грн. Вказане рішення суду було звернуто до примусового виконання за заявою АТ КБ «ПриватБанк», та в процесі примусового виконання рішення суду стягнуто частину заборгованості (станом на травень 2021 - 8396,68 грн). Відповідач вказував, що після ухвалення вищевказаного рішення суду, реалізувавши право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості в судовому порядку, позивач не мав права здійснювати подальше нарахування платежів (відсотків, пені, штрафних санкцій) визначених договором, а мав лише право на стягнення нарахувань визначених ст. 625 ЦК України.
В травні 2019 до ОСОБА_2 , на його особистий номер мобільного телефону, зателефонували представники АТ КБ «ПриватБанк» та повідомили, що у зв'язку з невиконанням ним рішення суду, йому нараховано пеню та штрафи, а тому банком буде арештовано його майно. При цьому, представником банку запропоновано інший варіант вирішення питання заборгованості, а саме укладення договору реструктуризації боргу стягнутого рішенням Криворізького районного суду від 12.10.2017 на 6 місяців. На вказану пропозицію ОСОБА_3 погодився та 28.05.2019 між сторонами було укладено договір реструктуризацї, який банком названий як додаткова угода до договору SAMDN52000062636637. Між сторонами узгоджувалися умови реструктуризації вже стягнутої заборгованості, а тому він підписав умови додаткової угоди, вважаючи що підписана угода є договором реструктуризації, розстрочення, вже стягнутої заборгованості, з метою її швидшого погашення протягом 6 місців. В цей день ним сплачено одноразовий платіж, що був визначений в угоді 4998 грн. Для погашення реструктуризованої заборгованості йому видано картку «Універсальна 4149439008511242». В рахунок погашення рестуктуризованої заборгованості ним було поповнено вказану карту на 18300,05 грн в період з 29.05.2019 по 14.12.2019, а також було здійснено вирахування з пенсії в порядку примусового виконання рішення суду на суму 8396,68 грн. Однак, внесені ним кошти не були направлені на погашення стягнутої заборгованості, більш того, з метою отримання надмірних коштів, АТ КБ «ПриватБанк» 15.02.2021 вдруге звернувся до Криворізького районного суду Дніпропетровської області з позов про стягнення заборгованості за договором, заборгованість за яким вже фактично стягнута заочним рішенням суду від 12.10.2017. Банк бажав стягнути заборгованість за додатковою угодою, яка укладалася нібито для створення сприятливих умов для виконання клієнтом зобов'язань за кредитним договором від 10.05.2012, який ніколи не укладався. 31.05.2021 при зверненні ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання копії договору від 10.05.2012, він отримав відмову, у зв'язку з відстуністю такого договору. Відповідач вказував, що фактично додаткова угода укладена до неіснуючого кредитного договору. Оскільки працівники банку запевнили ОСОБА_2 у тому, що укладена додаткова угода є фактично договором реєструктуризації вже стягнутої рішенням суду заборгованості, а він у силу свого віку та юридичної необізнаності, з урахуванням усвідомлення наявності в нього непогашеної суми боргу, що стягнута на підставі рішення суду, помилився щодо правової природи підписаного договору та його обов'язків за нею, вважаючи її договором реструктуризації вже стягнутого на підставі рішення суду боргу. Оскільки він жодних додаткових кредитів не отримувава здійснював виключно погашення боргу, вважаючи, що вносить платежі за вже стягнутим боргом з метою його якнайшвидшого погашення, при цьому банк звернувся до суду з позовом про стягнення нової суми боргу, за кредитним договором, який ним не укладався, відповідач вважав вказану додаткову угоду недійсною, такою що суперечить вимогам законодавства, порушує його права як споживача та була підписана ним в результаті помилки.
Наголошував на тому, що після 15.11.2014, тобто ще до ухвалення заочного рішення суду 2017 року, він не здійснював користування кредитними коштами, а в період з 15.05.2012 по 14.12.2019 він поклав на рахунок 84508,49 грн, що з урахуванням примусово стягнутих з нього коштів у порядку виконання рішення суду, вдвічі перевищує суму отриману ним від позивача (44802,55 грн), відповідно його заборгованість перед банком повністю відсутня.
У зв'язку з викладеним ОСОБА_1 просив суд відмовити в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до нього та стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу, розмір та розрахунок якої зобов'язався надати протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення суду (а.с. 51-55 т.1).
ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом, в порядку захисту прав споживачів, уточнивши який 09.06.2022, просив суд визнати недійсною додаткову угоду від 28.05.2019 укладену між ним та АТ КБ «ПриватБанк» до кредитного договору SAMDN52000062636637 від 10.05.2012, а також зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» отримані від ОСОБА_2 кошти в порядку виконання умов даної угоди, врахувати в рахунок примусового виконання рішення Криворізького районного суду від 12.10.2017, за виконавчим провадженням № 56202101. Також просив суд зобов'язати банк повідомити державного виконавця про повне погашення заборгованості ним у вказаному виконавчому провадженні. Позивач ОСОБА_1 в зустрічному позові просив суд стягнути з банку на його користь витрати на правничу допомогу, розмір та розрахунок якої зобов'язався надати не пізніше п'яти днів з дня закінчення розгляду справи (а.с. 206-211 т.1).
В обгрунтування зустрічного позову вказував обставини аналогічні тим, що викладені у відзиві. Акцентував увагу суду на тому, що звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором 2010 АТ КБ «Приват Банк» реалізував право на стягнення всієї суми заборгованості достроково, включаючи тіло кредиту, проценти, штрафні санкції, тим самим змінивши строк дії договору. Відповідно, після ухвалення судом рішення від 12.10.2017 про стягнення вказаної заборованості, Банк був наділений виключно правом на нарахування визначені ст. 625 ЦК України, а не правом на нарахування відсотків та штрафних санкцій за договором. Банк отримавши рішення звернув його до примусового виконання. Але незважаючи на це, з метою отримання надмірних коштів, повторно звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, за яким така заборгованість вже була стягнута.
Обрунтовуючи вимоги про визнання недійсною додаткової угоди від 28.05.2019 позивач вказував на те, що при її підписанні він помилився щодо правової природи вказаного договору, прав та обов'язків сторін за цією угодою, адже вважав, що підписує договір реструктуризації заборгованості, що раніше стягнута рішенням суду від 12.10.2017, з метою скорішого її погашення.
Зазначав, що така помилка сталася у зв'язку з неналежним тлумаченням вказаного договору, роз'яснення працівниками банку його умов, внаслідок чого, з урахуванням його віку, відсутності знань з питань кредитування, він помилися щодо правової природи договору, прав і обов'язків сторін, а також щодо предмета правочину і його ціни, що мають істотне значення, а тому просив суд визнати вказану додаткову угоду недійсною. Наполягав на тому, що підписуючи додаткову угоду, він вважав, що оформлює саме договір реструктуризації заборгованості стягнутої за рішенням суду 12.10.2017. Крім цього, додаткова угода укладена до неіснуючого договору 10.05.2012, коли фактично мав місце лише перевипуск картки до договору 13.10.2010. Крім цього, вказував, що за його підрахунками, що грунтуються на первинних документах - банківській виписці, його борг перед АТ КБ «ПриватБанк» відсутній, адже витративши 44802,55 грн. кредитних коштів, він здійснив погашення на суму 84508,49 грн., а 8396,68 грн. з нього стягнуто в порядку примусового виконання рішення суду. У зв'язку з чим, він вважає за необхідне зобов'язати відповідача АТ «ПриватБанк» зарахувати кошти отримані на виконання оспорюваної додаткової угоди в рахунок сплати боргу стягнутого за рішенням суду від 12.10.2017, повідомивши державного виконавця про повне погашення боргу.
АТ КБ «ПриватБанк» надало суду відзив на уточнену зустрічну позовну заяву, в якому вказало про незаконність та необгрунтованість зустрічних позовних вимог. Вважало, що оспорювана додаткова угода повністю відповідає вимогам та нормам законодавства, відповідає волі сторін, які були вільними при її укладенні, для яких її виконання є обов'язковим. Зазначав, що оспорювана додаткова угода була укладена між сторонами з метою створення сприятливих умов для виконання кредитних зобов'язань за кредитним договором, за яким виникла прострочена заборгованість. Великий В. при укладенні договору мав можливість ознайомитися з її змістом та розумів, що станом на 28.05.2019 має заборгованість у розмірі 122784,88 грн, яка у разі виконання ним умов додаткової угоди зменшиться на 89473,97 грн. При підписанні угоди, банком було списано пеню 88290,969 грн та штрафу 1182,968 грн, загальна сума боргу після підписання угоди складала 33310, 91 грн., яка мала бути сплачена в період з 28.05.2019 по 25.11.2019. Однак, у разі порушення умов додаткової угоди ОСОБА_4 , умова про прощення частини боргу не застосовується. Оскільки Великий В. порушив умови додаткової угоди, банк взернувся до суду з позовом про стягнення всієї суми боргу. Банк вважав, що додаткова угода відповідає вимогам законодавства, містить всі необхідні умови, підписана дієздатною особою, а звернення відповідача з зустрічним позовом, зумовлено необхідністю сплати всієї суми боргу. Тому, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд відмовити у зустрічному позові (а.с. 238-239 т.1).
Представник ОСОБА_1 надала відповідь на відзив, в якій вказала на необгрунтованість та недоведеність суми боргу ОСОБА_2 станом на 28.05.2019 в сумі 122784,88 грн., оскільки банк вказував, що у неї ввійшла заборгованість за кредитним договором б/н від 13.10.2010, яка вже була стягнута рішенням суду від 12.10.2017. ОСОБА_3 користувався кредитними коштами виключно в період з 15.02.2012 по 15.11.2014, оскільки після цієї дати його рахунки було заблоковано, що підтверджено випискою з банку по рахункам. Рішенням суду заборгованість стягнута станом на 31.05.2017, після цього він мав лише один відкритий рахунок для погашення заборгованості, куди клав кошти на погашення боргу. Доказів існування боргу та обгрунтування його суми банк не надав, а вся доведена сума боргу була стягнута рішенням суду від 12.10.2017, після цього він кошти у банку не брав, а вищевказане рішення виконується у примусовому порядку. Тому представник просила зустрічний позов задовольнти, а в задоволенні первісного позову відмовити.
АТ КБ «ПриватБанк» правом на подання заперечень не скористалося.
Ухвалою суду від 30.06.2021, під час перебування вказаної справи в провадженні судді Суботіної С.А., Великому В.В. поновлено процесуальний строк на подання зустрічного позову та прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, об'єднано справи в одне провадження (а.с. 102-104 т.1).
Ухвалою суду від 06.08.2021 справа прийнята до провадження судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області Березюк М.В., у зв'язку з закінченням повноважень на здійснення правосуддя суддею Суботіною С.А. в межах п'ятирічного строку на здійснення правосуддя.
Ухвалою суду від 02.12.2021 судом витребувано від АТ КБ «ПрвиатБанк» документально підтверджену інформацію про те, заборгованість за якими договорами укладеними між сторонами увійшла до суми боргу 122784,88 грн., що визначена в оспорюваному договорі; за який період сформувалася вказана заборгованість, які її складові та яка сума сплачена ОСОБА_4 зарахована в рахунок оплати заборгованості за вказаною додатковою угодою. Банк зобов'язано було надати суду належним чином завірені копії первинних банківських документів на підтвердження запитуваної інформації (а.с. 154-156 т.1). На виконання ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» надало суду виключно виписку по кредитному договору від 10.05.2012 за період з 12.10.2018 по 12.01.2022 (а.с. 153-167 т.1).
Крім цього, представник банку надавав суду письмові пояснення, в яких вказував, що в АТ КБ «ПриватБанк» кредитним договором є анкета-заява, в даному випадку від 13.10.2010, за якою відбулася видача кредитної картки 10.05.2012, у зв'язку з чим в додатковій угоді й вказано, що вона укладена до договору від 10.05.2012. Під час підписання додаткової угоди, сторони мали на увазі кредитний договір від 13.10.2010 без номера, якому 10.05.2012 присвоєно референс SAMDN52000062636637, та надалі анкета заява йшла в програмних комплексах банку під референтом SAMDN52000062636637 від 10.05.2012 (дата видачі картки) та від 15.05.2012 (дата встановлення кредитного ліміту) (а.с. 134 т.1). До анкети заяви було прикріплено шість кредитних карток, які після укладення договору реструктуризації, були закриті з нульовим балансом, бо борг перенесено на інші рахунки: 29…0931 (а.с. 133, 135 т.1). Під час укладення договору реструктуризації боргів за існуючими кредитними картками, які позичальник отримував на підставі анкети-заяви від 13.10.2010 програмний комплекс підтягнув договір 13.10.2010, якому присвоїв рефернес SAMDN52000069597346 від 10.05.2012. Виконати ухвалу немає можливості, бо договір від 10.05.2012 відсутній, а є договір 13.10.2010 без номера, якому присвоєно референт SAMDN52000062636637. Представник вказував, що додаткова угода створила нові договірні відносини, а те, що «там написано «Додатова угода до договору….», значення немає (а.с. 130, 132 т.1).
29.07.2022 представник банку надав суду додаткову інформацію на виконання вказаної ухвали суду, а саме повідомила, що до суми заборгованості визначеної у додатковій угоді від 28.05.2019 увійшла заборгованість за кредитним договором б/н від 13.10.2010 за період з 13.10.2010 по день укладення додаткової угоди, а саме по 28.05.2019. З яких складових складалася вказана заборгованість зазначити неможливо, оскільки облік заборгованості здійснюється лише в електронному вигляді та оскільки договір від 13.10.2010 закрито, у зв'язку з укладенням додаткової угоди від 28.05.2019, то інформація щодо заборгованості за минулі періоди дії договору, який припинено, відсутня. Сума коштів внесених ОСОБА_4 на виконання додаткової угоди, відображена у виписках по рахунках, що наявні в матеріалах справи (а.с. 228 т.1).
Представник ОСОБА_1 надала суду відповідь на письмові пояснення, в якій зазначила, що оскільки додаткова угода - договір реструктуризації, є додатковою угодою до кредитного договору від 13.10.2010, заборгованість за яким вже була стягнута рішенням суду від 12.10.2017, то банк не мав права в подальшому нараховувати відсотки та штрафні санкції за прострочення, які вказані в додатковій угоді. Звертала увагу на відсутність боргу ОСОБА_1 перед банком (а.с. 136-137 т.1).
Ухвалою суду від 31.08.2022 підготовче провадження по справі закрито та справу призначено до судового рогляду по суті.
В ході судового розгляду представник АТ КБ «ПриватБанк» позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених у позові та просила їх задовольнити, в задоволенні зустрічного позову просила відмовити.
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 в ході судового зсідання позовні вимоги первісного позову не визнав, заперечував проти їх задоволення, вказуючи про відсутність у нього заборгованості перед банком у вказаному розмірі. Зустрічний позов підтримав та просив його задовольнити. Додатково пояснював, що факт існування заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк», що була стягнута рішенням суду від 12.10.2017 він не заперечує, визнає вказаний розмір заборгованості, який ним погашався на виконання рішення суду шляхом щомісячних відрахувань з його пенсії. Про існування вказаного рішення суду він знав та виконував його в міру можливості. Однак, в травні 2019 він отримав телефонний дзвінок з банку, де йому повідомили, що у зв'язку з непогашенням даної заборгованості будуть вживатися заходи щодо арешту його майна, з метою уникнення цього, йому запропоновано укладення договору реструктуризації заборгованості, з метою її швидшого погашення. З приводу наявного в нього боргу отримували дзвінки його родичі та навіть онука. З метою врегулювання вказаного питання, він з'явився до банку, де йому пояснили можливість укладення договору реструктуризації наявної заборгованості на 6 місяців, з обов'язковим внесенням одноразово платежу в сумі 4998 грн. В силу свого похилого віку, юридичної необізнаності, довірившись працівникам банку, розуміючи, що він дійсно має непогашену заборгованість перед банком, яка вже стягнута рішенням суду, з метою прискорення її виплати, він підписав додаткову угоду від 28.05.2019, будучи переконаним, що підписує саме угоду щодо реструктуризації вже стягнутого з нього боргу на підставі рішення суду від 12.10.2017. Детально з текстом угоди він не ознайомився, але підписав його та вніс одноразовий платіж. На видану йому карту для погашення суми боргу він почав вносити платежі, але вирахування сум з його пенсії не припинялося. Зазначав, що після укладення додаткової угоди він сплатив банку 18300,05 грн, та одночасно з нього утримувалася сума боргу в порядку примусового виконання рішення суду. Після 15.11.2014 від жодних коштів від банку не отримував, а лише здійснював погашення. Тому, ОСОБА_1 вважав відсутнім у нього борг перед банком, а угоду 28.05.2019 вважав такою, що укладена ним в результаті помилки.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 у судове засідання 30.11.2022 не з'явилася, про причини неявки не повідомила, при цьому ОСОБА_1 не заперечував проти розгляду справи за відсутності представника, що не перешкодило розгляду справи. Представник ОСОБА_5 у попередніх судових засіданнях підтримувала позицію ОСОБА_1 та просила зустрічний позов задовольнити, а в задоволенні первісного позову відмовити. При цьому, до судових дебатів по справі, представник зробила заяву про надання доказів розміру витрат на правничу допомогу не пізніше п'яти днів з дня закінчення розгляду справи, питання про стягнення яких просила суд вирішити з урахуванням результатів розгляду справи.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, встановивши зміст спірних правовідносин та визначившись з правовою нормою, яка підлягає затосуванню, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 13.10.2010 ОСОБА_1 (а.с. 19-20 т.1) звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 21-26 т.1), де підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, що ним не заперечувалося (а.с. 5 т.1). Відповідач ОСОБА_1 визнавав той факт, що на підставі вказаної заяви йому надавалася можливість користуваня кредитними коштами, а у зв'язку з невиконанням ним умов договору, рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12.10.2017 у справі № 177/1347/17 з нього стягнуто заборгованість за договором про надання банківських послуг б/н від 13.10.2019 року станом на 31.05.2017, в загальному розмірі 25849,50 грн, з яких заборгованість за кредитом 11930 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом 11412,38 грн, заборгованість за пенею та комісією 800 грн, а також штрафи фіксована частина 500 грн. та відсоткова складова 1207,12 грн. Вказане підтверджене рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12.10.2017, яке набрало законної сили 29.12.2017 (а.с. 64-65 т.1).
Вказане рішення звернуто стягувачем - АТ КБ «ПриватБанк» до примусового виконання, що не заперечувалося сторонами та підтверджується інформацією з Криворізького РВ ДВС Південно-Східного міжрегіонального відділення ДВС, згідно якої в рамках виконавчого провадження № 56202101 від 17.04.2018 по виконанню виконавчого листа № 177/1347/17 щодо стягнення суми боргу 25849,50 грн., звернено стягнення на пенсію боржника та станом на 21.05.2021 сума боргу зменшилася до 17452,82 грн., у зв'язку зі стягненням 8396,68 грн в рахунок погашення боргу (а.с. 66-67,68-69, 70 т.1), станом на лютий 2022 розмір сплаченого боргу в рамках виконавчого провадення вже склав 10345,75 грн, а станом на червень 2022 року - 11142,75 грн, залишок боргу складав 14706,75 грн (а.с. 177-178, 216-217 т.1).
З вказаного розрахунку слідує, що сума заборгованості стягнута на підставі рішення суду від 12.10.2017 стягувалася в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
Однак, 28.05.2019 між сторонами було укладеного додаткову угоду до договору № SAMDN52000062636637 від 28.05.2019, зі змісту якої слідує, що вона укладалася з метою створення сприятливих умов для виконання Клієнтом зобов'язань за кредитним договором № SAMDN52000062636637 від 10.05.2012. Відповідно до п.1.1. угоди сторони узгодили, що сума заборгованості, яка виникла в період з дати укладення договору до дати підписання цієї Угоди складає 122784,88 грн. За умовами угоди банк здійснює прощення (анулювання) частини заборгованості, що виникла в період з дати надання Клієнтові кредиту, а саме здійснює прощення відсотків 0 грн., пені 88290,99 грн та штрафу 1182,98 грн (п. 1.2 угоди).
Сторони погодили строк повернення кредиту до 25.11.2019 та відсоткову ставку за кредитом 0,01 %, а погашення кредиту мало здійснюватися на картку № НОМЕР_1 в такому порядку: подальше погашення заборгованості здійснюється клієнтом шляхом здійснення платежів у розмірі 4718,87 грн до 25 числа місяця протягом 6 місяців, розмір останнього платежу - 4718,91 грн (п. 1.5 Угоди). При цьому, згідно п. 1.6 -1.7 додаткової угоди, вона укладена під відкладальну обставину, відповідно до якої прощення боргу та зміна відсоткової ставки на 0,01 % відбувається лише у разі виконання клієнтом умов договору визначених пунктом 1.5 Угоди, а у разі порушення клієнтом п. 1.5.2 угоди чи будь-якого зобов'язання за договором на 31 день, умова прощення боргу та умова щодо процентної ставки 0,01% не застосовується. У разі прострочення виконання понад 31 день безперервно, терміном повернення кредиту є 31-й день з моменту такого порушення, але не пізніше 25.11.2019. Пуктом 1.7.3 визначено черговість погашення заборгованості, а п. 1.8 клієнт доручив банку списувати грошові кошти з його рахунків в межах сум до сплати (а.с. 6 т.1).
Як вказував ОСОБА_1 підписуючи вказану додаткову угоду, він сприймав її як угоду реєструктуризації заборгованості вже стягнутої з нього рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12.10.2017, оскільки він був обізнаний з існуванням такого рішення суду, визнав факт стягнутої з нього заборгованості, погашення якої здійснювалося шляхом вирахування частин боргу з його пенсії, в порядку примусового виконання рішення суду. Оскільки він отримував дзвінки представників банку про необхідність швидшого погашення боргу, можливого арешту майна, з пропозицією реструктуризації вказаної заборгованості, він з'явився до відділення банку саме з метою врегулювання вказаного питання - реструктуризації вже стягнутого боргу, про що його запевняли працівники банку. Вказував, що детально зі змістом договору не ознайомлювався, зрозумів лише необхідність погашення боргу частинами згідно графіка (а.с. 7 т.1) та внесення одноразово платежу в розмірі 4998 грн., що ним було здійснено (а.с. 71 т.1). Зазначав, що він помилився в природі підписаного договору, оскільки при його укладенні мова йшла лише про вже стягнуту суму боргу, будь-яких інших коштів після ухвалення судового рішення 12.10.2017 він не отримував, кредитними коштами не користувався, помилився щодо його обов'язків за додатковою угодою.
З вищевказаних письмових пояснень АТ КБ «ПриватБанк» та пояснень наданих представником банку в суді, судом встановлено, що єдиним кредитним договором, за яким фактично ОСОБА_1 отримував грошові кошти в кредит, є заява-анкета б/н від 13.10.2010, кредитну картку за якою було отримано 10.05.2012 (а.с. 134 т.1), з встановленням кредитного ліміту 15.05.2012, що слідує з виписки по рахунку (а.с. 98, 132 т.1), при цьому вказаному кредитному договору було присвоєно референт SAMDN52000062636637 (а.с. 74 зворот, 130-132 т.1).
Вказане спростовує твердження представника ОСОБА_1 , що додаткова угода від 28.05.2019 укладена до неіснуючого договору. Судом встановлено, що така угода укладалася як додаткова угода - угода реструктуризації, про що зазначав у письмових поясненнях представник банку (а.с. 130 т.1), до кредитного договору від 13.10.2010. Після укладення додаткової угоди від 28.05.2019 інші рахунки закриті (а.с. 74, 133, 135 т.1)
З виписок по рахункам ОСОБА_1 слідує, що в період з 15.05.2012 по 31.05.2017 (дата станом на яку стягнуто заборгованість за кредитним договором від 13.10.2010), ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, що ним не заперечувалося та підтверджується даними виписки по його рахунку (а.с. 75-98 т.1). Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 13.10.2010 встановлена рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12.10.2017, яке набрало законної сили, та згідно якого станом на 31.05.2017 заборгованість складала 25849,50 грн, а тому суд не переглядає розмір вказаної заборгованості.
Однак, суд звертає увагу на те, що після 31.05.2017 (а.с. 76-79 т.1) ОСОБА_1 не користувався кредитними грошима, здійснював виключно погашення боргу, що слідує з виписок по його рахункам, але банк продовжував нараховувати йому суми відсотків та штрафних санкцій, за рахунок яких збільшував суму заборгованості, яка згідно виписки станом на 28.05.2019 складала 118121,50 грн (а.с. 76 т.1).
Вказані дії АТ КБ «ПриватБанк» не узгоджуються з нормами чинного законодавства.
Так, відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Відповідні правові висновки викладено в постанові ВС від 28 березня 2018 у справі № 444/9519/12.
Відповідно, за встановлених судом обставин, суд приходить до висновку, що звернувшись до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 13.10.2010, за яким було ухвалено рішення про задоволення позову та стягнення заборгованості станом на 31.05.2017, банк в односторонньому порядку змінив строк дії кредитного договору. Відповідно, після звернення до суду з вказаним позовом, банк втратив право нараховувати відсотки та штрафні санкції визначені договором, натомість набув право здійснювати нарахування визначені ст. 625 ЦК України.
Разом з тим, як слідує з виписки по рахунку та було підтверджено представником банку в судовому засіданні, банк продовжував нараховути ОСОБА_1 відсотки за користування кредитом та штрафні санкції визначені договором, які стали складовою заборгованості визначеною оспорюваною додатковою угодою від 28.05.2019 (а.с. 6 т.1). Так, з додаткової угоди слідує, що нібито заборгованість ОСОБА_1 з моменту укладення кредитного договору 13.10.2010 (що уточнила представник банку в судовому засіданні) до 28.05.2019 склала 122784,88 грн., однак договір не містить розкриття складових вказаної заборгованості (а.с. 6 т.1), при цьому даний розмір заборгованості не узгоджується з даними виписок по рахунку ОСОБА_6 де його заборгованість на вказану дату вказана в розмірі 113123,50 грн. (7092 грн + 16325,34 грн + 89706,16 грн) (а.с. 4, 166 т.1), 118121,50 (а.с. 76 т.1). Представник АТ КБ «ПриватБанк» не змогла пояснити причину розбіжності у вказаних сумах заборгованості, вказувала про неможливість з'ясування складових заборгованості вказаної в додатковій угоді - 122784,88 грн. у зв'язку відсутністю інформації по договору, який припинено у зв'язку з реструктуризацією, однак наголошувала на тому, що у вказану заборгованість увійшла й заборгованість стягнута за рішеням суду від 12.10.2017 року. Однак подвійне стягнення заборгованості законодавством не передбачено.
Більш того, необґрунтованим є й визначена банком заборгованість за тілом кредиту, оскільки рішенням суду від 12.10.2017 стягнуто в тому числі й тіло кредиту за заявою від 13.10.2010, а Великий В. після травня 2017 кредитними коштами не користувався, відповідно банком не обґрунтоване й виникнення боргу за тілом кредиту станом на 28.05.2019.
Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку про необгрунтованість та недоведеність перед судом існування заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» станом на 25.08.2019 в розмірі 122784,88 грн., з метою створення сприятливих умов погашення якої нібито укладалася додаткова угода від 28.05.2019. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність заборгованості в розмірі вказаному в додатковій угоді, натомість наявність заборгованості в розмірі, що залишилася несплаченою в рамках виконавчого провадження, підлягає подальшому стягненню з ОСОБА_1 в порядку визначеному Закону України «Про виконавче првоадження» до моменту її повного погашення. Не позбавлений банк й права на стягнення нарахувань в порядку ст. 625 ЦК України, але такі вимоги перед судом не заявлялися, докази на обгрунтування не надавалися, розрахунки не здійснювалися.
Відповідно вимоги первісного позову про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 97396,71 грн. задоволенню не підлягають як необгрунтовані та недоведені.
Твердження представника АТ КБ «Приватбанк» Бродько А.І. про те, що сторони вільні у визначені умов угоди, в тому числі у визначенні розміру заборгованості, суд розцінює критично, оскільки умови договору мають бути реальними, грунтуватися на принципах розумності та справедливості, тим більше у договорах приєднання, стороною яких є споживач. Більш того, ОСОБА_1 вказував, що підписуючи вказану додаткову угоду, він вважав, що укладає договір реструктуризації заборгованості, що вже стягнута рішенням суду, що ймовірно мало місце, оскільки навіть представник банку називав вказану угоду договором реструктуризації (а.с. 130 т.1), в її змісті вказано, що вона укладена з метою створення сприятливих умов для виконання клієнтом зобов'язань за кредитним договором від 10.05.2012, який як фактично було встановлено є договором від 13.10.2010, інших кредитних договір ОСОБА_1 не укладав, інших грошових коштів не отримував та ними не користувався, а тому суд приходить до висновку, що з урахуванням його віку, відсутності юридичної обізнаності та не орієнтування ОСОБА_1 в питаннях кредитування, враховуючи обставин справи, зміст додаткової угоди, суми платежів які він мав внести за її умовами, що є близькими до суми заборгованості стягнутої рішенням суду від 12.10.2017, та відсутності підстав для нарахування та відповідно визнання позичальником боргу в сумі 122784,88 грн, суд приходить до висновку, що при підписанні вказаної додаткової угоди ОСОБА_1 помилявся як щодо її правової природи, вважаючи укладений договір договором реструктуризації вже стягнутого рішенням суду боргу, так і щодо змісту прав та обов'язків сторін, вважаючи, що він має сплачувати лише вже стягнуту заборгованість з її розстроченням на шість платежів.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що укладаючи додаткову угоду від 28.05.2019 ОСОБА_1 діяв під впливом помилки щодо правової природи вказаного договору, його прав та обов'язків за вказаною угодою. Оскільки укладення цієї угоди не відповідало дійсній волі ОСОБА_1 , при цьому банк вказану обставину не визнає, продовжує нараховувати відсотки за нібито користування кредитом та пеню вже після укладення цієї додаткової угоди, відсутність права на їх нарахування не визнає (а.с. 9-18 т.1), чим безумовно порушує парва споживача, створюючи уявні борги, тому з метою захисту порушеного права ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне задовольнити зустрічний позов у частині визнання вказаної угоди недійсною та визнати додаткову угоду від 28.05.2019 - недійсною.
ОСОБА_1 на виконання вищевказаної угоди, на рахунок вказаний у ній …… 1242, сплатив 4988 грн. одноразового платежу (а.с. 8, 71 т.1), які не відобразилися у виписці по його рахунку (а.с. 75 т.1), причини цьому представник банку не зміг пояснити в ході судового розгляду, а також сплатив ще 18040 грн (4000 + 600 + 1000 + 3000 + 4720 + 4720) (а.с. 75 т.1), на цей же рахунок надійшли кошти стягнуті в рамках виконавчого провадження за виконавчим листом № 177/1347/17 в сумі 260,05 грн (а.с. 75 т.1), але як слідує з довідок державного виконавця та було підтверджено представником банку в ході судового засідання, кошти сплачені ОСОБА_1 на рахунок банку після 28.05.2019 в сумі 4988 та 18040 грн. не враховані в суму погашень на виконання заборгованості за вищевказаним виконавчим листом, тобто вказана сума коштів отримана банком на підставі додаткової угоди від 28.05.2019, що визнана судом недійсною в силу укладення її в результаті помилки, є фактичною сумою, отриманою банком без відповідної правової підстави.
Позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду з зустрічним позовом просив суд зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» врахувати отримані ним суми на виконання оспорюваної угоди в рахунок примусового виконання рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12.10.2017 та зобов'язати банк повідомити державного виконавця про відсутність у нього заборгованості перед банком. Однак, такі вимоги позивача не є належним способом захисту. Кожне порушене право, підлягає захисту в порядку визначеному законом.
Так, відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповдіно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Відповідно суд приходить до висновку про обрання позивачем ОСОБА_1 в цій частині неналежного способу захисту свого порушеного права, а тому позовні вимоги в частині зобов'язання АТ КБ «ПриватБанк» вчинити певні дії (зарахувати внесені суми в рахунок погашення заборгованості стягнутої рішенням суду, повідомити державного виконавця про відстуність боргу) не підлягають задоволенню. У разі заперечення банком права ОСОБА_1 на повернення йому сум внесених ним на виконання недійсного правочину, останній не позбавлений права звернутися до суду про їх стягнення, як безпідставно отриманого майна. В даному позові такі вимоги позивачем ОСОБА_1 перед судом не заявлялися, відповідно судом не вирішувалися, враховуючи межі судового розгляду та принципи диспозитивності та змагальності.
Повернені ОСОБА_1 суми безпідставно отриманих коштів, можуть бути внесені ним в рахунок погашення суми боргу стягнутого за рішенням Криворізького районного суду Дніпропетрвоської області від 12.10.2010.
АТ КБ «ПриватБанк» при зверненні до суду з вказаним позовом сплачено судовий збір у розмірі 2270 грн (а.с. 27 т.1), однак враховуючи відмову в задоволенні первісного позову, керуючись ст. 141 ЦПК України, сума вказаного судового збору не підлягає компенсації банку за рахунок ОСОБА_1
ОСОБА_1 , який подавав позов на захист своїх порушених прав споживача, звільнений від сплати судового збору в силу ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». ОСОБА_1 вказував про здійснення витрат на правничу допомогу розмір яких та докази понесення яких зобов'язався надати суду протягом п'яти днів з дня закінчення розгляду справи, про що його представник зробила заяву до судових дебатів, що відповідає вимогам ч.8 ст. 141 ЦПК України. Тому, наразі суд не вирішує питання щодо розподілу витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа Південно-Східне міжрегіональне управління Міністрества юстиції (м. Дніпро) Криворізького районного відділу державної виконавчої служби про захист прав споживача, визнання додаткової угоди недійсною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати недійсною додаткову угоду до кредитного договору № SAMDN52000062636637, укладену 28.05.2019 року між Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 .
В іншій частині зустрічний позов - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Криворізький районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 09.12.2022
Суддя М.В. Березюк