Справа № 303/6877/22
2/303/1061/22
РІШЕННЯ (Заочне)
12 грудня 2022 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Зарева К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Боднар Ірина Михайлівна, Відділ державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Боднар І.М. 06.09.2019 року, зареєстрований в реєстрі за № 2615, щодо звернення стягнення на нерухоме майно, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Також просить вирішити питання судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу. Позов обґрунтовує тим, що виконавчий напис вчинено з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами. Зазначає, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Позивач вважає, що виконавчий напис вчинений з грубими порушеннями норм закону, зокрема, на підставі даних, що не відповідають дійсності, оскільки такий видано за межами трьохрічного строку з дня виникнення права вимоги, а сума заборгованості не є безспірною.
Враховуючи вищевикладене позивач вважає, що є достатні правові підстави вважати виконавчий таким, що не підлягає виконанню та з врахуванням наведеного позов просить задовольнити.
В подальшому, 29.11.2022 року представником позивача було подано до суду заяву про долучення доказів, що підтверджують понесені витрати стороною позивача щодо витрат на професійну правничу допомогу. Просить вирішити питання про їх розподіл у судовому засіданні під час вирішення основних позовних вимог.
Ухвалою суду від 12.10.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, представник позивача ОСОБА_4 подав до суду заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують повністю, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» у судове засідання з розгляду цієї справи не з'явився повторно, хоча про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином. У зв'язку із неявкою відповідача, який був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, без поважних причин в судове засідання, оскільки про поважність причин неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав, то зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ст. 280 ЦПК України.
Треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Боднар І.М. та представник відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У ст.ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що 21.05.2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № MKAWGA00000039. Також, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 21.05.2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, предметом якого є належна позивачу та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Одночасно також встановлено, що 06.09.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2616, за яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і належить на праві власності, зокрема, позивачу та передана в іпотеку ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», на підставі договору іпотеки, посвідченого 21.05.2007 приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Пуга А.М. за реєстровим № 1157. За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги банку у розмірі 147696,64 доларів США, що за курсом НБУ станом на 12.05.2019 року становить 3910236,05 грн., тому числі: 16529,78 доларів США - заборгованість за кредитом; 34534,99 доларів США - заборгованість за відсотками; 3539,76 доларів США - комісія; 93092,11 доларів США - пеня. Строк, за який проводиться стягнення - дванадцять років шість днів, а саме з 21.05.2007 року по 27.05.2019 року.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно з ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (п.п. 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
З наведеного можна зробити висновок, що відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 137/1666/16-ц, від 02.07.2019 року у справі №916/3006/17.
Згідно з підпунктом 2.1 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (ст. 50 Закону України «Про нотаріат»).
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти висновку, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (пп. 2.3 п. 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Підпунктами 3.2, 3.5 п. 3 глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.
У п.п. 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі № 305/2082/14-ц зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172».
У постанові від 27.03.2019 року у справі № 137/1666/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».
У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 204/4071/14 зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 15.01.2020 року у справі № 305/2082/14-ц, від 02.07.2019 року у справі № 916/3006/17.
Із змісту виконавчого напису, що є предметом цього спору, вбачається, що такий вчинений на підставі пункту 1 Переліку документів.
Відповідно до пункту 1 Переліку «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року по справі № 202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Так, судом встановлено, що датою остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків та нарахування комісій, є 18.05.2017 року (п. 7.1. кредитного договору від 21.05.2007 року).
Таким чином, право стягувача нараховувати відсотки за користування кредитом за несвоєчасне погашення кредиту припинилося 18.05.2017 року. Відтак, у межах строку кредитування, а саме до 18.05.2017 року відповідач мав погашати кредитні платежі і сплачувати проценти.
В той же час, у виконавчому написі зазначено, що сума заборгованості становить 147696,64 доларів США, що за курсом НБУ станом на 12.05.2019 року становить 3910236,05 грн., тому числі: 16529,78 доларів США - заборгованість за кредитом; 34534,99 доларів США - заборгованість за відсотками; 3539,76 доларів США - комісія; 93092,11 доларів США - пеня. Строк, за який проводиться стягнення - дванадцять років шість днів, а саме з 21.05.2007 року по 27.05.2019 року.
З представленого суду розрахунку заборгованості за кредитом встановлено, що відсотки, пеня та інші платежі продовжували нараховуватися після 18.05.2017 року та такі включені до встановленої у виконавчому написі заборгованості.
При цьому суд враховує, що нарахування процентів та інших платежів після 18.05.2017 року є безпідставним.
Зазначене також узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28.03.2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04.07.2018 року (справа № 14-154цс18).
З наведеного випливає, що зазначена у виконавчому написі грошова сума кредитної заборгованості не є безспірною, оскільки включає нарахування за період, протягом якого відповідач не мав право нараховувати відсотки та інші платежі.
Також, суд звертає увагу, що ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Однак, в порушення вищезазначеної норми, виконавчим написом нотаріуса поза межами річного строку спеціальної позовної давності, з позивача стягнуто заборгованість за період з 21.05.2007 року по 27.05.2019 року.
Відтак нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до висновку, що заявлений позов є обґрунтованим та підставним, а відтак підлягає задоволенню.
Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно з ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені та документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн.
Що стосується вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, то суд приходить до наступного висновку.
Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року зі справи №922/445/19 та від 22.11.2019 року зі справи № 910/906/18 викладено правову позицію відповідно до якої положення частини п'ятої статті 126 ГПК України свідчить про те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу суду надано договір № 2/10 від 06.10.2022 року, укладений позивачем з адвокатом Сідун В.М., зі змісту якої встановлено, що сторони домовились про гонорар за договором в розмірі 20000,00 грн., розрахунок суми гонорару за надання правничої допомоги відповідно до договору № 2/10, ордер на надання правничої допомоги від 11.10.2022 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №21/622. Також надано квитанцію на переказ готівки № 0.0.2730093082.1 від 04.11.2022 року за надані послуги з надання правової допомоги в розмірі 20000,00 грн.
При цьому судом звертається увага на те, що відповідно до ухвали суду від 30.11.2022 року відповідачу була надана можливість заявити щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат, якою він не скористався.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу в заявленому розмірі, а саме 20000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 223, 141, 158, 259, 263, 264, 273, 280, 289, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», суд,-
Позов задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Боднар І.М. 06.09.2019 року, зареєстрований в реєстрі за № 2615, за яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 20992,40 гривень (двадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок) судових витрат.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ).
Представник позивача: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ).
Відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, ЄДРПОУ 14360570).
Третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Боднар Ірина Михайлівна (вул. Центральна, 6/9, м. Дніпро, Дніпропетровська область).
Третя особа: Відділ державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (вул. Валенберга, 3, м. Мукачево, Закарпатська область).
Суддя А.М.Заболотний