Справа № 357/5593/22
1-кп/357/965/22
09 грудня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючий суддя - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
потерпілої - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
здійснивши в м. Біла Церква у відкритому судовому засіданні судовий розгляд обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12022111030000640, яке внесене до ЄРДР 14 березня 2022 року, відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Біла Церква Київської області, громадянина України, РНКОПП: НОМЕР_1 , із середньою спеціальною освітою, непрацюючого, учасника АТО, фізичної особи-підприємця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
учасники кримінального провадження та інші учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_3 ,
потерпіла - ОСОБА_4 ,
обвинувачений - ОСОБА_5 , установив таке.
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
14 березня 2022 року близько 11 години 30 хвилин, на нерегульованому перехресті рівнозначних доріг вул. Василя Симоненка та міжквартального проїзду від перехрестя з вул. Сквирське шосе до перехрестя з вул. Польова в м. Біла Церква Київської області, водій ОСОБА_5 , керуючи технічно-справним автомобілем марки «OPEL СOMBO» реєстраційний номер НОМЕР_2 та рухаючись по вул. Василя Симоненка в м. Біла Церква Київської області, у напрямку до вул. Воєводіна м. Біла Церква Київської області, навпроти будинку № 68/1 вул. Василя Симоненка м. Біла Церква Київської області, в порушення вимог п. 1.3 Правил дорожнього руху України, де вказано: «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими»; п. 1.5 Правил дорожнього руху України, де вказано: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»; п. 2.3 (б) Правил дорожнього руху України, де вказано: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов?язаний, бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»; п. 3.2 Правил дорожнього руху України, де вказано: «У разі наближення транспортного засобу з увімкненим синім проблисковим маячком та (або) спеціальним звуковим сигналом водії інших транспортних засобів, які можуть створювати йому перешкоду для руху, зобов?язані дати йому дорогу і забезпечити безперешкодний проїзд зазначеного транспортного засобу»; п. 12.3 Правил дорожнього руху України, де вказано: «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об?єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди»; п. 16.12 Правил дорожнього руху України, де вказано: «На перехресті рівнозначних доріг водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу транспортним засобам, що наближаються праворуч», невірно оцінив дорожню обстановку, проявив неуважність, на перехресті рівнозначних доріг не дав дорогу службовому автомобілю «RENAULT DUSTER» реєстраційний номер НОМЕР_3 (на синьому фоні), під керуванням водія, капрала поліції ОСОБА_6 , що з увімкненим синім проблисковим маячком наближався праворуч до вказаного перехрестя вулиць та мав перевагу в русі. Внаслідок вказаного зіткнення водій автомобіля «OPEL COMBO» реєстраційний номер НОМЕР_4 ОСОБА_5 втратив керування транспортного засобу та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , який знаходився на проїзній частині
В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 отримав наступні тілесні ушкодження: крововилив в м'які покриви голови; перелом кісток склепіння та основи черепа; крововиливи під оболонки та у шлуночкову систему головного мозку; перелом кісток носа; перелом верхньої щелепи; переломи ребер справа з ушкодженням реберної плеври; крововилив у клітковину переднього межистінку; перелом тіла 10 грудного хребця; крововиливи в місцях ушкоджень; садна, рани на голові та тілі, з місця ДТП був госпіталізований каретою ШМД до Білоцерківської МЛ № 2, де ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у відділенні лікарні.
Смерть ОСОБА_7 настала від поєднаної травми голови та тулуба з численними ушкодженнями кісток скелета і крововтратою.
Знайдені, при судово-медичному дослідженні трупа ушкодження заподіяні тупими предметами, могли виникнути внаслідок наїзду автомобіля на пішохода, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, які, згідно із п. 2.1.2 та 2.1.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень Наказу МОЗ № 6 від 17 січня 1995 року, є небезпечними для життя та перебувають у прямому причинному зв'язку із настанням смерті.
Порушення водієм ОСОБА_5 вимог п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 3.2, 12.3, 16.12 Правил дорожнього руху України знаходяться в прямому причинному зв'язку зі скоєною дорожньо-транспортною пригодою та наслідками, що настали.
Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Суд вважає, що дії ОСОБА_5 належить кваліфікувати, за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Згідно ч. 3 ст. 349 КПК України, отримавши згоду учасників кримінального провадження, суд визнав за недоцільне дослідження доказів щодо обставин, які ними не оспорювалась, оскільки вони розуміли правильно їх зміст, сумнівів у добровільності їх позиції не було, а їм роз'яснено, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
На підставі ч. 4 ст. 349 КПК України, суд допитав обвинуваченого ОСОБА_5 , який визнав, що вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України та надав покази, які повністю узгоджуються із зазначеними у обвинувальному акті, жалкував про вчинене, зазначав, що шкоду потерпілій відшкодував, щиро каявся, просив не позбавляти його права керування транспортними засобами, оскільки це негативно вплине на його можливість забезпечувати себе доходом, з цим пов'язана робота.
Потерпіла у судовому засіданні, просила не карати суворо обвинуваченого ОСОБА_5 , підтвердила, що їй шкода відшкодована повністю.
Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України, суд визнає обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_5 : щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, передбачених ст. 67 КК України, які обтяжують покарання ОСОБА_5 прокурором не заявлялося.
Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Таким чином, якщо у обвинувальному акті прокурором не заявлені обставини, які обтяжують покарання, суд позбавлений можливості їх установлювати на власний розсуд, оскільки це погіршує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Мотиви призначення покарання.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 373 КПК України, якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання, звільняє від покарання чи від його відбування у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, або застосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно із ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до практики Верховного Суду, що міститься в постанові від 23 червня 2020 року, у справі № 171/8/17, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення повинна враховуватися судом як загальна засада призначення покарання не лише на підставі належності відповідного правопорушення до певного виду (ст. 12 КК України), але і з обов'язковим урахування конкретних обставин вчиненого кримінального правопорушення.
Суд зазначає, що згідно із ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України є тяжким злочином, за вчинення якого передбачене покарання у виді: позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Згідно із п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року, при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Отже, з огляду на ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, яке завдало незворотних наслідків у виді смерті потерпілого, а також те, що сам наїзд на пішохода стався після зіткнення з іншим транспортним засобом, внаслідок якого він втратив керування, а сам ОСОБА_5 з місця пригоди не втік, дані про особу ОСОБА_5 , який раніше не судимий, медичну допомогу у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не отримує, є учасником АТО, фізичною особою-підприємцем, характеризується позитивно, враховуючи думку потерпілої, яка просила не карати суворо ОСОБА_5 , обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обставин, які обтяжують покарання, суд дійшов висновку, що досягнення мети покарання, визначеної у ст. 50 КК України, а саме виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами, неможливе без ізоляції ОСОБА_5 від суспільства і йому необхідно призначити основне покарання, у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді п'яти років позбавлення волі, з призначенням додаткового покарання у виді одного року позбавлення права керування транспортними засобами.
Суд вважає, що доводи обвинуваченого ОСОБА_5 про те, що право на керування транспортним засобом є необхідним для нього, оскільки пов'язане з джерелом його заробітку, як підставу для звільнення його від додаткового покарання суд відхиляє, оскільки суспільна небезпека від можливих наслідків порушення Правил дорожнього руху значно перевищує особисті інтереси обвинуваченого.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Разом з тим, оскільки ОСОБА_5 призначене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу та поведінку після вчиненого злочину, а саме він вину визнав, щиро каявся, активно сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував збитки, кримінальне правопорушення вчинив вперше, був учасником АТО, є фізичною особою-підприємцем, характеризується позитивно, враховуючи позицію потерпілої, яка не наполягала на реальному позбавленні волі винного, враховуючи обставини справи, а саме ОСОБА_5 з місця ДТП не втік, наїзд на пішохода стався після зіткнення з іншим транспортним засобом, внаслідок якого він втратив керування, а сам потерпілий йшов по проїзній частині, суд дійшов висновку, про можливість застосування до нього положень ч. 1 ст. 75 КК України та вважає, що на підставі ч. 4 ст. 75 КК України, йому необхідно установити іспитовий строк тривалістю три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, на ОСОБА_5 необхідно покласти такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України, питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Згідно із постановою про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 14 березня 2022 року, автомобілі OPEL COMBO, д.н.з. НОМЕР_2 та RENAULT DUSTER, д.н.з. НОМЕР_3 , визнані речовими доказами.
Відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України, їх належить вважати повернутими власникам, згідно із розписками.
Відповідно до довідки про витрати на проведення експертизи у кримінальному провадженні № 12022111030000640, висновок експерта від 18 травня 2022 року № СЕ-19/111-22/9427-ІТ, а також довідки на проведення інженерно-технічної експертизи від 28 червня 2022 року № СЕ-19/111-22/18685-ІТ, витрати на проведення експертизи становлять 3 226,44 грн.
Згідно із ч. 2 ст. 124 КПК України, їх необхідно стягнути із ОСОБА_5 , в дохід держави.
Підстав, передбачених ч. 2 ст. 177 КПК України для застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу, судом не встановлено, оскільки у порядку ст. 331 КПК України, від прокурора клопотань про це не надходило.
Керуючись ст. 100, 124, 174, 177, 331, 368, 374, 381-382, 395, 532 КПК України, суд
визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років, з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на один рік.
Згідно із ч. 1 ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Встановити ОСОБА_5 іспитовий строк тривалістю три роки, який обчислювати, починаючи із 09 грудня 2022 року.
На підставі ч. 1, 3 ст. 76 КК України, зобов'язати ОСОБА_5 , виконувати такі обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнути із ОСОБА_5 на користь держави витрати на залучення експерта у розмірі 3 226,44 грн.
Строк відбування покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами рахувати із моменту набрання вироком законної сили.
Речові докази: автомобілі OPEL COMBO, д.н.з. НОМЕР_2 та RENAULT DUSTER, д.н.з. НОМЕР_3 , - вважати повернутими власникам.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду, в порядку встановленому законом, протягом тридцяти днів з дня його оголошення, з особливостями визначеними ч. 2 ст. 394 КПК України.
Вирок набирає законної сили в порядку визначеному ст. 532 КПК України.
Копію вироку негайно після його оголошення вручити прокурору та обвинуваченому.
Суддя
Білоцерківського міськрайонного суду Ірина ДУБАНОВСЬКА
Київської області