Справа № 289/1123/20
Номер провадження 2/289/5/22
08.12.2022 м. Радомишль
Радомишльський районний суд Житомирської області в складі: під головуванням судді Мельника О.В., з секретарем судових засідань Галькевич В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про визнання житлового будинку по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частину та встановлення порядку користування спільним майном та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ в натурі домоволодіння по АДРЕСА_1 -
ОСОБА_1 звернулась до Радомишльського районного суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частину та встановлення порядку користування спільним майном.
В обґрунтування позову зазначила, що 30 травня 2012 року уклала шлюб із відповідачем. Від шлюбу мають 3 неповнолітніх дітей, які постійно проживають із матір'ю та перебувають на повному її утриманні. Під час шлюбу, за спільні кошти придбали житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , який є спільною власністю подружжя. Однак при укладенні договору купівлі-продажу даного будинку право власності було зареєстровано одноособово за ОСОБА_2 . На даний час сімейні відносини між сторонами припинені, спільне проживання не можливе, що і стало підставою для звернення до суду із позовом про поділ майна та визначення порядку користування ним.
Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, про поділ в натурі домоволодіння по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначив, що оскільки сімейні відносини повністю припинені і з ОСОБА_1 в нього склались неприязні відносини, подальше спільне користування будинком є неможливим, а тому виникла необхідність поділу будинку в натурі, для відокремленого використання.
Ухвалою суду від 01.10.2020 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду із первісною позовною заявою, здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 13.11.2020 року по справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, провадження по справі зупинено.
Ухвалою суду від 26.07.2022 року провадження по справі поновлено.
Після закриття підготовчого провадження, будучи належним чином повідомленими про дату час та місце розгляду справи по суті, позивач в судове засідання не з'явилась, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує, проти задоволення зустрічного позову заперечує.
Відповідач за первісним позовом та його представник до суду не з'явились, про поважність причин неявки не повідомили, що у відповідності до ч.1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про можливість ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів та вважає первісний позов таким, що підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог частини 3 статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Положеннями статті 61 СК України закріплено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України врегульовано, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до частин 1 статті 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
У відповідності до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року №11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Встановлено, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 30 травня 2012 року.
Під час шлюбу відповідачем на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку від 26 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом за № 996, набуто у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на даний будинок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Враховуючи, що вищезазначене нерухоме майно було набуте подружжям під час шлюбу за спільні кошти, у поданому відзиві на позовну заяву відповідач в цій частині позовні вимоги визнав в повному обсязі, суд дійшов висновку, що спірний будинок є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги щодо визначення порядку користування даним житловим будинком суд виходить із наступного.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунень будь-якого порушення права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятними. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частки спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Згідно з п.14 постанови № 20 від 22.12.1995 року Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справах за позовами про захист права приватної власності» можливо встановлення порядку користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов та п.6 Постанови №7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» у цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор, тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Таким чином, слід розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
При прийнятті рішення судом враховано, що спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається.
Встановлено, що сторони мають трьох спільних дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями Свідоцтв про їх народження, в яких батьком зазначено ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .
Як встановлення рішенням Радомишльського районного суду у справі № 289/260/20, яке набрало законної сили, діти проживають спільно з матір'ю, що обумовлює потребу у більшій площі для проживання.
Згідно технічного паспорту виготовленого КП «Житомирське обласне міжміське БТІ» будинок за адресою АДРЕСА_1 має три кімнати: 1-4 площею 9,3 кв.м., 1-5 площею 7,9 кв.м., 1-6 площею 22,5 кв.м.
Вхід до кімнат 1-5 та 1-6 здійснюється через кімнату 1-4.
В той же час суд враховує, що встановлення такого порядку користування будинком, як того просить позивач, буде суперечити інтересам відповідача, оскільки ОСОБА_1 просить виділити їй кімнату 1-4 площею 9.3 кв.м., з якої є єдиний вхіддо кімнати 1-5 площею 7.9 кв.м. яку пропонується виділити відповідачу, що фактично призведе до того, що кімната, яку пропонує позивач виділити їй, стане прохідною та може призвести до створення відповідачу перешкод у користуванні виділеною йому кімнатою.
Щодо доводів відповідача, що запропонований позивачем порядок користування будинком не відповідає часткам сторін у праві власності на нього, суд зауважує наступне.
Частиною 3 ст. 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
З врахуванням даної норми та реального співвідношення часток сторін у власності до площі кімнат будинку, відповідач має право ставити перед позивачем питання щодо матеріальної компенсації за зменшення площі користування житлом, однак це питання на розгляд суду в даному провадженні не виносилось і може бути вирішено сторонами за домовленістю.
Вирішуючи позовні вимоги заявлені за зустрічним позовом суд додатково зазначає наступне.
За клопотанням позивача за зустрічним позовом по справі призначена та проведена комплексна судово-будівельна та будівельно-оціночна експертизи, результати якої викладені у висновку експерта № 3004/20-25/980/981/22-25 від 18.05.2022 року.
Згідно висновку експерта: у зв'язку із тим, що домоволодіння по АДРЕСА_1 знаходиться у ветхому технічному стані і має відсоток фізичного зносу вище 60% визначити варіанти розподілу домоволодіння не вбачається за можливе.
Велика Палата Верховного Суду по справі № 127/18934/18 зробила правовий висновок про те, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу.
Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.
У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.
Враховуючи те, що обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту не може бути використаний для захисту його прав, суд відмовляє в задоволенні зустрічного позову.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 259, 265, 268 ЦПК України,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частину та встановлення порядку користування спільним майном задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будинок з господарськими будівлями та спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_1 - придбаного на підставі Договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом за № 996.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на:
-1/2 частину будинку з господарськими будівлями та спорудами розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 право власності на:
-1/2 частину будинку з господарськими будівлями та спорудами розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Встановити наступний порядок користування будинком з господарськими будівлями та спорудами розташованого за адресою: АДРЕСА_1 :
-у користування ОСОБА_1 виділити житлову кімнату площею 22,5 кв.м.;
-у користування ОСОБА_2 виділити житлову кімнату площею 7,9 кв.м.;
-коридор, кухню, кладову, житлову кімнату площею 9,3 кв.м. (прохідна), сарай, вбиральню, огорожу залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 а.
В решті позовних вимог відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ в натурі домоволодіння по АДРЕСА_1 - відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , витрати по сплаті судового збору всумі 1384 гривень.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлено 12 грудня 2022 року.
Суддя О. В. Мельник