Справа № 131/898/19
Провадження № 22-ц/801/16/2022
Категорія: 23
Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю.
Доповідач:Денишенко Т. О.
07 грудня 2022 рокуСправа № 131/898/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Денишенко Т. О.,
суддів Войтка Ю. Б., Голоти Л. О.,
за участі секретаря судового засідання Михайленко А. В., представника особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідача Публічного акціонерного товариства «Жорнище» адвоката Гончара О. І., розглянувши за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, у відкри-тому судовому засіданні у м. Вінниці, у залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства
«Жорнище» про розірвання договору оренди земельної ділянки,
за апеляційною скаргою представника відповідача Публічного акціонерного то-вариства «Жорнище» адвоката Гончара Олександра Івановича на рішення Іл-лінецького районного суду Вінницької області від 07 травня 2021 року, ухва-лене у приміщенні суду у м. Іллінці Вінницької області за головування судді Олексієнка О. Ю., дата складення повного тексту якого не зазначена,
15 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в Іллінецький районний суд Вінницької області з позовом до Публічного акціонерного товариства ( далі - ПАТ ) «Жорнище» про розірвання договору оренди земельної ділянки, посила-ючись на наступні обставини. 23 квітня 2013 року між позивачем та ПАТ «Жор-нище» укладений договір оренди № 5 належної ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,8323 га, кадастровий номер 0521282400030000078, розташованої на території Жорницької сільської ради Іллінецького району Вінницької області. Договір укладений терміном на 10 років. Відповідно до пункту десятого дого-вору оренди землі нарахування орендної плати повинно здійснюватися з ураху-ванням індексації. Після підписання договору оренди відбувався постійний і значний ріст тарифів, а орендна плата в зв'язку з цим ростом всупереч пункту тринадцятому договору оренди землі орендарем не збільшувалася. Крім того, відповідно до офіційних даних Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель вже наступного ріку після підписання договору оренди збільшився на 1,249. Тому вже з 2014 року орендар повинен був виплачувати збільшену орендну плату на величину цього коефіцієнта. Проте усі вищевказані умови до-говору оренди протягом шести років орендарем систематично не виконуються, що в свою чергу призводить до порушення прав позивача як орендодавця. ОСОБА_1 просив суд розірвати договір оренди землі від 23 квітня 2013 року № 5, укладений між ним та ПАТ «Жорнище» щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521282400030000078, площею 0,8323 га, яка знаходить-ся на території Жорницької сільської ради Іллінецького району Вінницької області.
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 травня 2021 року позов задоволений, достроково розірваний договір оренди землі від 23 квітня 2013 року № 5, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Жорнище» щодо оренди земельної ділянки площею 0,8323 га, кадастровий номер 0521282400030000078, яка знаходиться на території Жорницької сільської ради Іллінецького району Вінницької області. Стягнуто з ПАТ «Жорнище» на ко-ристь ОСОБА_1 748,00 гривень сплаченого судового збору, 10000,00 гри-вень судових витрат з оплати правничої допомоги.
Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції 07 травня 2021 року рішенням, представник ПАТ «Жорнище» адвокат Гончар О. І. оскаржує його в апеляційному порядку, просить поновити пропущений з поважних причин строк на апеляційне оскарження, рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю або за підставності позовних вимог застосувати до вимог ОСОБА_1 наслідки спли-ву строку позовної давності у три роки та відмовити у задоволенні позову пов-ністю. Скаржник зазначає про невзяття судом до уваги його доводів, викладе-них у заявах до суду, що не знайшли відображення в оскаржуваному рішенні. 04 серпня 2016 року між сторонами у справі укладена додаткова угода № 1 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 23 квітня 2013 року № 5, де договірні умови викладені частково зміненими, зокрема, кадастровий но-мер орендованої земельної ділянки відрізняється написанням від вказаного у позовній заяві ОСОБА_1 . Суддя Олексієнко О. Ю. був недостатньо неупе-редженим у цій справі, ним надавалися позивачу певні переваги, робилися сум-нівні висновки, власні типові припущення про наявність чи відсутність окремих обставин.
Представник відповідача адвокат Гончар О. І. у скарзі зазначає, що по-зовна заява подана без урахування додаткової угоди, що свідчить про відсут-ність спору узагалі. Оскільки ОСОБА_1 не заявлена вимога про повер-нення земельної ділянки, то у справі не порушується питання про застосування наслідків розірвання правочину, заявлений позов не є негаторним. Вимога про розірвання договору у його первинній формі без урахування внесених змін є об-ранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові. Далі скаржник підкреслює, що законодавчо не передбачено автоматичної зміни розміру орендної плати з урахуванням щоріч-ної індексації нормативної грошової оцінки землі, додатково індексувати нату-ральну оплату не потрібно, інакше орендар не зможе розрахуватися із орендо-давцем, наводить тлумачення перебігу строку позовної давності щодо кожного щомісячного платежу, строку кредитування, понять «строку договору», «строку та терміну виконання зобов'язання».
Стосовно витрат позивача з оплати професійної правничої допомоги, то за позицією представника відповідача у матеріалах справи немає жодного доказу щодо участі у ній адвоката Якименка О. О. Натомість містяться матеріали про участь у справі адвоката Кравця В. І., яким не надані документи стосовно вит-рат на його правничу допомогу. Такі витрати відшкодовуються якщо доведено, що вони були фактичними і неминучими, а їх розмір обгрунтованим. Виклавши далі у скарзі мотиви з питання відшкодування витрат на правничу допомогу, скаржник звертає увагу на збільшення орендної плати усім орендодавцям, ро-динні стосунки позивача та вважає звернення ОСОБА_1 у суд з цим позовом проявом недобросовісності в орендних відносинах.
Представник ПАТ «Жорнище» адвокат Гончар О. І. просить в апеляційній скарзі скасувати рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 травня 2021 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову через безпідставність заявлених вимог або застосувати наслідки спливу позов-ної давності, відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою апеляційного суду від 07 липня 2021 року задоволене клопотання скаржника, йому поновлений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, відкрито апеляційне провадження у справі.
Представник позивача адвокат Якименко О. О. скористався визначеним цивільним процесуальним законом правом, забезпеченим ухвалою апеляцій-ного суду від 07 липня 2021 року, та подав відзив на апеляційну скаргу, де за-значив, що вважає рішення суду першої інстанції законним, таким, що відпо-відає матеріалам справи. Натомість апеляційна скарга ПАТ «Жорнище» безпід-ставна, необгрунтована тому задоволенню не підлягає. Суд першої інстанції правильно урахував коефіцієнт нормативної грошової оцінки земельної ділян-ки, дійшовши висновку, що відповідач не виконував власні зобов'язання, про-тягом кількох років не виплачував позивачу оренду плату у повному обсязі. Нормативна грошова оцінка для урахування є обов'язковою безвідносно до способу виплати орендної плати. Проте, скаржник неправильно здійснює нара-хування цих коштів, стверджуючи таким чином про безпідставність відповідної вимоги орендодавця. Недоплати орендної плати є значними, суттєвим порушен-ням умов договору оренди землі. Протилежні докази орендарем суду не пред-ставлені. Далі представник ОСОБА_1 посилається на правильність зазна-чення кадастрового номера спірної земельної ділянки згідно із Державним ак-том на право власності на цю ділянку.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Якименко О. О. зазначає, що укла-дена у 2016 році додаткова угода до договору оренди землі вступила у дію піс-ля її підписання, вона жодним чином не впливає на права та обов'язки сторін договору, передбачені у самому договорі оренди землі до укладання додаткової угоди, яка надана суду відповідачем не будучи зареєстрованою у встановле-ному порядку.
Стосовно витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, то з посиланням на відповідні норми процесуального закону представник Якименко О. О. зауважує, що у суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про зменшення таких витрат. Крім цього, стягнуті витрати з оплати праці адво-ката у 10000,00 гривень не є неспівмірними з огляду на тривалість вирішення спору у два роки. Рішення суду у цій частині, на думку представника ОСОБА_1 законне та обгрунтоване. За доводами представника позивача, суд першої інстанції не помилився з визначенням строку позовної давності у цій справі, оскільки цей позов заявлений власником про усунення йому перешкод у корис-туванні, розпорядженні своїм майном. Сутність вимог спрямована на усунення порушення, яке триває, має місце на момент звернення з позовом до суду. На заявлені вимоги, де правовідносини є триваючими, а порушення - системними, позовна давність не поширюється. Разом з тим про порушення своїх прав, не-сплату орендної плати у повному обсязі позивачу стало відомо у грудні 2016 року, під час укладання нових договорів оренди землі, з яких убачався значно більший розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки. У цій справі, підкреслює представник позивача, строк позовної давності застосуванню не підлягає. Адвокат Якименко О. О. просить залишити рішення суду першої інс-танції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, стягнути з відповідача на користь позивача 3000,00 гривень витрат на правничу допомогу.
Ухвалою апеляційного суду від 22 вересня 2021 року на задоволення заяви представника ПАТ «Жорнище» адвоката Гончара О. І. апеляційне провадження у справі було зупинене до закінчення перегляду у касаційному порядку Вели-кою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 922/3166/20. Ухвалою апе-ляційного суду від 28 листопада 2022 року поновлене апеляційне провадження у цій справі у зв'язку з усуненням обставин, які викликали його зупинення.
У дане судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , його представник адвокат Якименко О. О. не з'явилися. 05 грудня 2022 року до суду надійшла заява адвоката Якименка О. О. з викладеною позицією щодо розгляду цієї справи та клопотанням здійснити розгляд справи у відсутності позивача, його представника, залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача без задоволення, стягнути з ПАТ «Жорнище» на користь позивача 2000,00 гривень витрат на правничу допомогу. Ураховуючи думку представника ПАТ «Жорнище» адвоката Гончара О. І., який не заперечує щодо розгляду справи у відсутності сторони позивача, відповідно до норм статті 372 ЦПК України колегія суддів апеляційного суду ухвалила розглянути дану справу у порядку апеляційного провадження у від-сутності позивача ОСОБА_1 та його адвоката Якименка О. О.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення по апеляційній скарзі представника ПАТ «Жорнище» адвоката Гончара О. І., дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у ній докази в їх сукупності, перевіривши за-конність, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриман-ням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на під-ставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були до-сліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, воно є пра-вильним, таким, що не суперечить нормам матеріального права, які регулюють виниклі та наявні між сторонами у справі правовідносини, не порушує норм процесуального права, зокрема, які регулюють питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, інших судових витрат у справі.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд першої інстанції зобов'язаний належним чином мотивувати власні дії, ураховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес дове-дення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважа-тимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов'язковим за таких обставин та за таких умов.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведен-ня перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
У цій цивільній справі встановлені наступні фактичні обставини.
23 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Жорнище» був укладений договір оренди землі № 5 щодо належної позивачу на праві власності згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку від 22 серпня 2008 року серії ЯЖ № 754959 земельної ділянки площею 0,8323 га, кадастровий но-мер 0521282400030000078, яка знаходиться на території Жорницької сільської ради Іллінецького району Вінницької області. На підставі акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду, що є додатком до договору оренди землі, ОСОБА_1 передав ПАТ «Жорнище» у строкове платне користування свою земельну ділянку, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогос-подарського виробництва. Згідно з пунктами дев'ятим - одинадцятим цього до-говору оренди землі сторони обумовили, що розмір орендної плати у рік ста-новить 643,77 гривні, що відповідає 4% від нормативної грошової оцінки зе-мельної ділянки у 16094,40 гривні. Обчислення розміру орендної плати за зе-мельну ділянку здійснюється з урахуванням її індексації. Орендна плата вно-ситься у строк до 15 грудня поточного року. Відповідно до пункту тринадця-того договору розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розміру земельного по-датку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених зако-нодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орен-даря, що підтверджується документами; в інших випадках, передбачених зако-ном. У пунктах десятому, тринадцятому договору оренди землі сторони обумо-вили, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її індексації. Проте ОСОБА_1 посилається на невиплату йому орендної плати у повному обсязі за 2014, 2015 роки, з урахуванням індексу інфляції, підвищення цін та тарифів.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , керуючись нормами статей 13, 15, 24 Закону України «Про оренду землі», статті 141 Земельного кодексу України, статей 3, 526, 629, 651, 611 ЦК України, статей 81, 89, 263 ЦПК України, бе-ручи до уваги правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Вер-ховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 ( провадження № 12-201гс18 ), Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/ 385/17 ( провадження № 61-30435сво18 ), Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/ 17 ( провадження № 61-41932сво18 ), суд першої інстанції зазначив, що відповідно до офіційних даних Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у 2014 році збільшився на коефіцієнт 1,249. Враховуючи зазначене, за договором оренди землі від 23 квітня 2013 року № 5 з 2014 року нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки ОСОБА_1 повинна була становити 20101,19 гривню ( 16094,40 х 1,249 ). У 2015 році коефіцієнт індексації нормативної гро-шової оцінки земель збільшився на 1,2, тому нормативна грошова оцінка зе-мельної ділянки ОСОБА_1 повинна була становити 24121,42 гривню ( 20101,19 грн. х 1,2 ). ПАТ «Жорнище» у ході розгляду судом цієї справи не надало належних, допустимих доказів на спростування доводів сторони пози-вача з приводу несплати у 2014 - 2015 роках орендної плати орендодавцю у повному розмірі, ураховуючи пункт десятий договору оренди землі щодо нара-хування орендної плати з урахуванням індексації. Тобто, виплата у зазначені роки орендарем орендної плати проведена у порушення вимог пунктів десято-го, тринадцятого договору оренди землі, через що суд дійшов висновку, що не-виконання відповідачем обов'язку зі сплати орендної плати за земельну ділянку з урахуванням індексації є істотним порушенням умов правочину, які мають системний характер, тягнуть припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.
Також суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи сторони відпові-дача про застосування до спірних правовідносин щодо систематичного пору-шення виплати орендної плати у 2014 - 2015 роках позовної давності, про що заявлено ПАТ «Жорнище» у відзиві на позов. При цьому суд керувався прави-лами статей 253, 256 - 258, 261 ЦК України, вказавши, що ОСОБА_1 звер-нувся у суд з позовом про розірвання договору оренди землі, сутністю вимог за яким є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом до суду. На такий позов не поширюються вимоги щодо позовної дав-ності, оскільки з відповідною вимогою можна звернутися у будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.
Крім того, згідно з частинами третьою, четвертою статті 137, статтею 141 ЦПК України суд дійшов висновку про обґрунтованість, правильність стягнен-ня з відповідача на користь позивача понесених, документально підтверджених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 гривень.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у рішенні від 07 травня 2021 року, визнає їх правиль-ними, об'єктивними, справедливими. Оскаржуване рішення суду відповідає по-ложенням Закону України «Про оренду землі», Земельного та Цивільного ко-дексів України, якими урегульовано, зокрема, питання платного користування орендованими землями.
Переглядаючи в апеляційному порядку дану цивільну справу, суд апеля-ційної інстанції, керуючись нормами статті 367 ЦПК України, за наявними у справі і додатково поданими доказами перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учас-ники справи посилаються в апеляційній скарзі та ( або ) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у винят-кових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Чинне законодавство України у спірних питаннях оренди земельних діля-нок за основу має на увазі договірні стосунки та умови, яких дійшли орендо-давці та орендарі за взаємним погодженням. Договори оренди землі уклада-ються кожним орендодавцем індивідуально, усі умови узгоджуються, у тому числі й щодо порядку сплати, розміру орендної плати та скріплюються підпи-сами сторін правочину. Будь-які зміни до укладених і чинних правочинів оформляються додатковими угодами, які також посвідчуються підписами сто-рін.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визна-ченні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивіль-ного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедли-вості ( частина перша статті 627 ЦК України ). Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та умови, що визначені законом як істотні.
Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користу-вання земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови та строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди землі.
Предметом спору у цій справі є вимога ОСОБА_1 про розірвання до-говору оренди землі від 23 квітня 2013 року № 5. Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом Украї-ни, цим Законом, законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Правові підстави для припинення договору оренди землі шляхом його ро-зірвання визначені у статті 32 Закону України «Про оренду землі». Так, згідно з частиною першою цієї норми на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторо-нами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами дого-вору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими зако-нами України. Відповідні положення передбачені у пункті 37 договору оренди землі, сторонами якого є учасники цієї справи, котрі погодили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'-язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошко-дження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використан-ню, а також з інших визначених законом підстав.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі іс-тотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установ-лених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляєть-ся того, на що вона розраховувала при укладенні договору ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі № 289/718/18 ).
Позиція та аргументація відповідача упродовж розгляду цієї справи судом першої та апеляційної інстанцій зведена до обґрунтування відсутності правових підстав для розірвання договору оренди землі на підставі частини другої статті 651 ЦК України, недоведення позивачем факту виплати йому орендної плати у розмірі, що не відповідає умовам чинного правочину, пропуску позивачем по-зовної давності, невзяття судом до уваги змін до договору оренди, внесених до-датковою угодою від 04 серпня 2016 року № 1, через що спір узагалі відсутній, незаявлення у позові вимоги про повернення земельної ділянки, помилкове ви-знання вимог ОСОБА_1 негаторним позовом та обрання позивачем нена-лежного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові. Урешті скаржник посилається на неправильність написання кадастрово-го номера земельної ділянки, недостатню неупередженість головуючого судді суду першої інстанції, проявом недобросовісності ОСОБА_1 в орендних відносинах.
Суд апеляційної інстанції, надаючи правову оцінку поданим сторонами доказам, доводам апеляційної скарги відповідача, дійшов висновку про підтвер-дження правильності висновку суду першої інстанції стосовно систематичного, упродовж 2014 - 2015 років невиконання орендарем положень укладеного дого-вору оренди землі щодо належної виплати орендної плати. Отже, відповідач, не виконуючи умови пунктів дев'ятого, десятого, тринадцятого договору оренди, вимог земельного законодавства України у цій частині, допустив порушення своїх обов'язків, що свідчить про істотне порушення умов договору, що має на-слідком за вимогою орендодавця припинення правочину шляхом його розірван-ня. Порушення ПАТ «Жорнище» умов використання земельної ділянки ОСОБА_1 , визначених договором оренди, а також зазначених вище норм законо-давства, дійсно слугувало підставою для задоволення позовних вимог про ро-зірвання укладеного правочину щодо оренди землі, про що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок.
Щодо вимоги апеляційної скарги про застосування у вирішенні цього спо-ру строку позовної давності, то скарга у цій частині задоволенню не підлягає; позов ОСОБА_1 задоволений по суті як доведений, обгрунтований. Стосов-но застосування строку позовної давності убачається доцільним зазначити наступне.
Відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 261 ЦК України за зо-бов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності почи-нається зі спливом строку виконання.
За частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідно-шення, у якому одна сторона ( боржник ) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати по-слугу, сплатити гроші тощо ) або утриматися від вчинення певної дії ( нега-тивне зобов'язання ), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орен-дареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Зі змісту наведених вище норм слідує, що за договором оренди землі ( зобов'язанням з визначеним строком виконання ( дії ) обов'язку зі своєчасної, у повному обсязі виплати орендної плати орендар зобов'язаний виконувати певні дії ( сплачувати у визначених порядку, строки та розмірі орендну плату ), а орендодавець має право вимагати від орендаря виконання його обов'язку, визначеного умовами договору про оренду землі від 23 квітня 2013 року № 5. Зазначений обов'язок повинен виконуватися орендарем безперервно, протягом усього строку дії договору оренди землі.
Слід звернути увагу, що використання відповідачем земельної ділянки та сплата ним за це орендної плати тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду та ухвалення рішення судом першої інстанції. Отже, протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути порушення його май-нових інтересів та прав, зокрема, шляхом розірвання договору оренди землі. Та-кий позов може бути пред'явлений протягом усього строку дії договору та існу-вання обумовленого таким договором обов'язку виконувати зобов'язання щодо своєчасної, у повному обсязі внесення орендодавцю плати за використання йо-го земельної ділянки.
З огляду на зазначене колегія суддів апеляційного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову відповідачу у задоволенні його заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, виходячи при цьо-му, як уже зазначалося, з тієї обставини, що позов ОСОБА_1 є доведеним по суті заявлених вимог. Крім цього, до заявлених позовних вимог узагалі не може бути застосований строк позовної давності протягом усього періоду дії дого-вірних відносин, тобто, до закінчення дії договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку.
Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Оскільки у зазначеній нормі Земельного кодексу України не конкре-тизовано переліку видів порушень прав власника земельної ділянки, у кожному конкретному випадку власник має право на власний розсуд конкретизувати, як саме буде усунене те чи інше порушення. Вимога ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі від 23 квітня 2013 року № 5, по-перше, відповідає змісту статті 152 Земельного кодексу України та умовам дійсного правочину, по-дру-ге, не заперечує, а навпаки, передбачає повернення власнику його нерухомого майна.
Дійшовши правильного висновку про наявність правових підстав для ро-зірвання договору оренди землі, укладеного між сторонами у справі, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 як законних, об'єктивних. Власник земельної ділянки повинен безперешкодно користуватись своїм майном задля повного, ефективного та своєчасного захисту своїх порушених прав.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про на-явність законних підстав для задоволення позовної вимоги. І хоча суд помил-ково зазначив в оскаржуваному рішенні про заявлення ОСОБА_1 негатор-ного позову, пославшись при цьому на правовий висновок, викладений у поста-нові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касацій-ного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 527/600/17 ( прова-дження № 61-1079 ), така обставина не впливає на необхідність і підставність задоволення позову у цілому. З цього питання Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2022 року у справі № 922/3166/20 ( провадження № 12-36гс21 ) зауважила, що негаторний позов розглядається у вітчизняній циві-лістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності ( речовий по-зов, actio in rem ). З цих причин він може бути пред'явлений лише для захисту абсолютного суб'єктивного цивільного права в абсолютному речовому право-відношенні, коли власник - позивач та правопорушник - відповідач не перебу-вають між собою у договірних чи в інших зобов'язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності. Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права у принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов'язаних за відповідним абсолютним цивільним правовід-ношенням ( тобто фактично - з необмеженого кола осіб ) і не створює саме по собі зобов'язального правовідношення. Вказане відображається у правових вис-новках Великої Палати Верховного Суду. У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, зокрема, встановлено, що позов власника майна про усу-нення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном ( негаторний позов ) відповідає способу захисту, визначеному у пункті третьому частини другої статті 16 ЦК України, - припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту пов'язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення належного особі права. Однією з умов застосу-вання негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відно-син.
Натомість, якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчине-не певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов'язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов'язально-правових способів. Отже, обґрунтованими є твердження про те, що позов про розірвання договору оренди земельної ділянки належить до зобов'язально-правових способів захис-ту, оскільки між сторонами існують договірні правовідносини. Метою позову є захист інтересів власника як учасника зобов'язальних відносин, та розрахова-ний він на випадки порушення цих прав особою, яка знаходиться із власником чи іншим носієм цивільного права у договірних чи інших зобов'язальних пра-вовідносинах. Тобто позов про розірвання договору не є негаторним позовом, як про це зазначено в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції з посилан-ням на постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивіль-ного суду від 12 червня 2019 року у справі № 527/600/17 та від 25 березня 2020 року у справі № 527/605/ 17, від висновків яких відійшла Велика Палата Вер-ховного Суду, виклавши відповідний правовий висновок у постанові від 02 лис-топада 2022 року у справі № 922/3166/20 ( провадження № 12-36гс21 ).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний дого-вір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї є час-тиною національного законодавства України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Євро-пейського суду з прав людини» ( з подальшими змінами ) передбачає застосу-вання судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини як дже-рела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке дове-дення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практ-икою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуд-дя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлу-мачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, Європейський суд з прав людини, від 10 лютого 2010 року ).
Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргу-ментів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Колегія суддів апеляційного суду, проаналізувавши доводи скаржника щодо невзяття судом до уваги, не відображення в оскаржуваному рішенні його заяв, залишення без належної оцінки укладеної сторонами 04 серпня 2016 року додаткової угоди № 1 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 23 квітня 2013 року № 5, неправильного написання кадастрового номера орендованої земельної ділянки, недостатньої неупередженості судді першої інс-танції, незаявлення ОСОБА_1 вимоги про повернення земельної ділянки, обрання ним неналежного способу захисту своїх прав та його недобросовіс-ності в орендних відносинах, дійшла висновку, що вони на увагу не заслу-говують, оскільки не спростовують правильного висновку суду про задоволен-ня позову.
Статтями 137, 141 ЦПК України упорядкований розподіл між сторонами у справі витрат на професійну правничу допомогу, інших судових витрат. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підля-гають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Стосовно витрат позивача у цій справі з оплати професійної правничої допомоги, то за позицією представника відповідача у матеріалах справи немає жодного доказу щодо участі у ній адвоката Якименка О. О. Такі витрати, під-креслюється ним, відшкодовуються якщо доведено, що вони були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
З позицією скаржника щодо безпідставності стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат з оплати професійної правничої допомоги у розмірі 10000,00 гривень погодитися не можна через суперечність її доказам, наявним у справі. Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 у цій частині, суд першої інстанції, керуючись нормами статей 137, 141 ЦПК України, урахував надання суду позивачем відповідної заяви від 01 квітня 2021 року, та докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи, а саме: договір про надання правової допомоги від 01 грудня 2020 року № 1/12/2, ордери від 04 грудня 2020 року серії ВН № 162806, від 30 березня 2021 року серії ВН № 162764; довідки від 04 грудня 2020 року, 12 березня 2021 року про вартість правничої допомоги у розмірі 10000,00 гривень, квитанцію від 01 грудня 2020 року № б/н про сплату ОСОБА_1 адвокату 10000,00 гривень гонорару. Крім цього, належить звернути увагу, що стороною відповідача не заявлялося клопотання про зменшення витрат пози-вача на оплату правничої допомоги адвоката, не доводилася неспівмірність цих витрат з обсягом наданих послуг і виконаних робіт та їх вартістю, що за нормами процесуального закону є його обов'язком.
Твердження скаржника щодо відсутності у матеріалах справи доказів участі у ній адвоката Якименка О. О. є надуманими, оскільки вказаний представник брав участь у супроводженні позивача у суді першої інстанції з 04 грудня 2020 року (т. 1, а. с. 80-87). Під час провадження у справі судом апеляційної інстанції представником ОСОБА_1 адвокатом Якименком О. О. подавалися: відзив на апеляційну скаргу ПАТ «Жорнище», квитанція від 16 серпня 2021 року № б/н про сплату позивачем 3000,00 гривень за надання правничої допомоги на цьому етапі процесуального руху у справі, довідка від 17 серпня 2021 року з інформацією про здійснену ним роботу, ордер від 17 серпня 2021 року № 162786 на участь у справі у суді апеляційної інстанції.
Оскільки за наслідками розгляду апеляційної скарги вимоги ПАТ «Жор-нище» задоволенню не підлягають, судові витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу у розмірі 2000,00 гривень, заявлені до відшкодування у заяві від 07 грудня 2022 року, підлягають стягненню із скаржника на користь позивача. Понесені скаржником витрати зі сплати у дохід держави судового збору у зв'язку з оскарженням рішення суду першої інстанції підлягають залишенню за відповідачем.
Керуючись нормами статей 367, 368, 374, 375, 381 - 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах -
Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Жор-нище» в особі представника адвоката Гончара Олександра Івановича залишити без задоволення.
Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 травня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Пуб-лічного акціонерного товариства «Жорнище» про розірвання договору оренди земельної ділянки залишити без змін.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Жорнище», розташова-ного у с. Жорнище Вінницького ( Іллінецького ) району Вінницької області, вул. Бойка, 17, код ЄДРПОУ 00414210, на користь ОСОБА_1 2000,00 гривень ( дві тисячі гривень 00 коп. ) витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги під час апеляційного провадження у справі.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак вона може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст цієї постанови складений 12 грудня 2022 року.
Суддя-доповідач Т. О. Денишенко
Судді Ю. Б. Войтко
Л. О. Голота