Справа № 694/867/22
2/694/261/22
(заочне)
15.11.2022 року м.Звенигородка
Звенигородський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого - судді Шарко О.П.,
за участі секретаря судового засідання Блискавки А.С.
позивача ОСОБА_1
представника позивача адвоката Бабенка Р.В.
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ,тел. НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса АДРЕСА_1 , тел.. НОМЕР_4 ), про визнання права власності на майно,-
31.05.2022 до Звенигородського районного суду надійшла дана позовна заява в якій позивач просить визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2частину будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на 1/2частину будинку з господарськими спорудами (опис об'єкта: опис об'єкта: житловий будинок цегляний, зазначений на плані під літерою «А», має загальну площу - 85,4 кв.м., житлову площу - 46,9 кв.м., а також слідуючі господарські та побутові споруди: прибудова під літерою «а», літня кухня під літерою «Б», погріб під літерою «В», убиральня під літерою «Д», огорожа за №1, хвіртка за №2, ворота за №3), припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2частину будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову позивач зазначає, що 09.10.1996 р. її покійний батько придбав на підставі договору купівлі- продажу будинок з адресою: АДРЕСА_1 . Будинковолодіння складається - опис об'єкта: житловий будинок цегляний, зазначений на плані під літерою «А», має загальну площу - 85,4 кв.м., житлову площу - 46,9 кв.м., а також слідуючі господарські та побутові споруди: прибудова під літерою «а», літня кухня під літерою «Б», погріб під літерою «В», убиральня під літерою Д», огорожа за №1, хвіртка за №2, ворота за №3. Земельна ділянка під будинком не приватизована, та має кадастровий номер: 7121210100:01:003:0665 площею 0,617 га., ІНФОРМАЦІЯ_3 її батько ОСОБА_3 помер.На момент смерті батька - ОСОБА_3 , їй було повних 13 років. Вона входила до кола спадкоємців першої черги на рівні із своєю матір'ю - ОСОБА_2 , крім неї та матері, інших спадкоємців немає.Проте, на момент смерті її батька вона проживала разом з батьком, та по факту вступила в право власності на майно спадкодавця, але, оскільки, їй всього було 13 років, вона не могла звернутись до нотаріуса для оформлення права на спадкове майно.В подальшому, 24.02.2022 р. вона звернулась до державного нотаріуса Першої Черкаської нотаріальної контори, в порядку заміщення Звенигородської державної нотаріальної контори, із заявою про прийняття спадщини, та отримала відмову у вчиненні нотаріальних дій у зв'язку з тим, що право на спадщину щодо будинку та грошових вкладів батька отримала її мати - ОСОБА_2 , яка оформила право на спадщину вцілому на весь будинок на себе.Отже, позивач вважає, що вона є спадкоємцем першої черги будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на рівні з її матір'ю - ОСОБА_2 , проте, оформити спадщину через нотаріуса не вбачається за можливе, оскільки, її мати вже оформила право власності на весь будинок в цілому, про це нотаріуса зазначила в постанові від 24.02.2022 р. - з постанови нотаріуса чітко вбачається, що вона має право на спадщину, так як вона прийняла спадщину фактично.Узв'язку з вищевикладеним вона змушена звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2022 року обрано суддю Шарко О.П.
Ухвалою судді Звенигородського районного суду Черкаської області Шарко О.П. від 01.08.2022 було відкрито провадження. Розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 06.09.2022 року було витребувано у Звенигородській державній нотаріальній конторі (проспект Шевченка, 10, м. Звенигородка, Черкаська область, 20202, тел. (04740)2-36-20) копію спадкової справи за номером у спадковому реєстрі №46528534, номер у нотаріуса №148, після смерті спадкодавця - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою суду від 06.09.2022 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимог підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити, надали суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, хоча про час, дату та місце слухання справи повідомлялася у встановленому законом, причини неявки суду не повідомляла, відзив на позовну заяву не надходив, а тому суд за згодою позивача та її представника ухвалює рішення при заочному розгляді справи відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч.3 ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Згідно ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасним існуванням умов, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Відповідно до ст.283 ЦПК України, відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.
Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.
Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.
Відповідач, зі свого боку, зобов'язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.
Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками вказані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 .
15.11.2008 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб із ОСОБА_5 , прізвище змінилось на « ОСОБА_1 », що стверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 .
20.06.2017 року згідно рішення Звенигородського районного суду Черкаської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було розірвано.
03.02.2021 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб із ОСОБА_8 , прізвище змінилось на « ОСОБА_1 », що стверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 .
12.07.2021 року згідно рішення Звенигородського районного суду Черкаської області шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було розірвано.
08.01.2022 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб із ОСОБА_11 , прізвище змінилось на « ОСОБА_1 », що стверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 .
09.10.1996 року ОСОБА_3 придбав на підставі договору купівлі- продажу будинок з адресою: АДРЕСА_1 , що стверджується копією договору купівлі-продажу будинку № 5678 такопієювитягу про реєстрацію права власності на будинок.
Будинковолодіння складається - опис об'єкта: житловий будинок цегляний, зазначений на план і підлітерою «А», має загальну площу - 85,4 кв.м., житлову площу - 46,9 кв.м., а також слідуючі господарські та побутові споруди: прибудова під літерою «а», літня кухня під літерою «Б», погріб під літерою «В», убиральня під літерою Д», огорожа за №1, хвіртка за №2, ворота за №3. Земельна ділянка підбудинком не приватизована, та має кадастровий номер: 7121210100:01:003:0665 площею 0,617 га., що стверджується витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_9 .
Реалізація права на спадкування спадкоємцем, закликаним до спадкування, здійснюється шляхом прийняття ним спадщини з подачею до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття в шестимісячний строк, який починається з часу відкриття спадщини. Вчинення таких дій не вимагається, якщо спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом шестимісячного терміну, встановленого для прийняття спадщини, не заявив про відмову від неї (ст.ст. 1268-1270 ЦК).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.03.2009 року спадкоємцем майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 є його дружина ОСОБА_2 .
Як вбачається з постанови державного нотаріуса Звенигородської державноїнотаріальної контори Черкаської області Шалденко Л.В. про відмову у вчинення нотаріальних дій від 24.02.2022 року № 216/02-31 вбачається, що за даними нотаріальної контори після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , 06.03.2009 за № 148 заведена спадкова справа. З заявою про прийняття спадщини звернулася дружина померлого ОСОБА_2 . Інші спадкоємці до нотаріальної контори не зверталися. Від імені ОСОБА_3 заповіти не посвідчувалися. ОСОБА_2 03.03.2009 за р. № 2-329. №2-331 отримала свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та грошові вклади. ОСОБА_1 до нотаріальної контори не звергалася, але прийняла спадщину фактично, оскільки згідно довідки, виданої 23.02.2022 за № 412/12-2-04, проживала та була зареєстрована за тією ж адресою, за якою проживав та був зареєстрований її померлий батько ОСОБА_3 . Видати свідоцтво про право на спадщину за законом заявнику ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , неможливо в зв'язку з тим, що свідоцтва про право на спадщину на майно померлого видані на користь іншої особи.
Відповідно до ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права.
Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ч. 1 ст. 1222 ЦПК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно ст. 1261 ЦПК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно вимог ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з часу відкриття спадщини, яким є день смерті особи (ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270, ч. 2 ст. 1220 ЦК України).
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1268, ч. 1 ст. 1273 ЦК України).
На підтвердження факту постійного проживання зі спадкоємцем, надано лише акт, депутата Звенигородської міської ради Лисогора О.Ю. від 15.02.2022 року, складений в присутності свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 проживали разом за адресою АДРЕСА_1 в період з грудня 2000 року по 12.05.2003 року, який, на думку суду, не може бути беззаперечним доказом, який би доводив факт постійного проживання позивача з батьком на час його смерті, користування спадковим майном, що свідчило про факт прийняття спадщини позивачем.
Відповідно до ст.ст.1296-1298ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, яке видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Виходячи з вище викладеного можливо зробити висновок, що прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власної волі. Вчинення або не вчинення спадкоємцем дій, з якими законодавець пов'язує прийняття спадщини, має визначальне значення для висновку про дотримання ним процедури входження у спадкування і кінцево дає відповідь на питання про прийняття спадщини.
Так, для прийняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, необхідно особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Це є обов'язковим для обох названих видів спадкування.
У зв'язку з цим, для прийняття спадщини за заповітом слід вчинити ті ж дії, що і при спадкуванні за законом, а саме, подати до нотаріальної контори відповідну заяву, яка б свідчила про його дійсний намір прийняти спадщину в порядку спадкування за заповітом.
При цьому, такі дії теж повинні бути вчинені у встановлений законом для прийняття спадщини строк.
Пропуск такого строку, позбавляє спадкоємця можливості прийняти спадщину через нотаріальну контору і потребує пред'явлення ним позову про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
Вказане у повній мірі відповідає Правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 6 лютого 2013 року в справі № 6-167цс12.
Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.
Спадкоємець прийняв спадщину, якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.
Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.
Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.
Позивач зазначає, що на день смерті батька, часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_3 , їй всього було 13 років, тому вона не могла звернутись до нотаріуса для оформлення права на спадкове майно, однак, як вбачається з постанови державного нотаріуса Звенигородської державної нотаріальної контори Черкаської області Шалденко Л.В. про відмову у вчинення нотаріальних дій від 24.02.2022 року № 216/02-31 вбачається, що за даними нотаріальної контори після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , заведена спадкова справа 06.03.2009 за № 148, тобто на цей час позивач вже була повноліття і мала змогу самостійно звернутися до нотаріальної контори з відповідною заявою.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням правової позиції Верховного суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки неможливо визнати право власності за позивачем, у зв'язку з тим, що нею не було надано доказів, які підтверджують підстави набуття такого права.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 263-265, 273, 279, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України,
ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ,тел. НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса АДРЕСА_1 , тел.. НОМЕР_4 ), про визнання права власності на майно, - відмовити.
Заочне рішення суду може бути переглянуто Звенигородським районним судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду через Звенигородський районний суд Черкаської області шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення виготовлено 23.11.2022 року
Суддя О.П.Шарко