24.11.2022 Справа № 363/129/20
24 листопада 2022 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого-судді Чіркова Г.Е.,
при секретарі Гриб Л.,
за участі позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл майна та визнання майна особистою приватною власністю,
встановив:
позивач за звернулася до суду з позовом, в якому, змінивши предмет позову, просив:
1.стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частину вартості автомобіля Форд Мандео, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 250 000 грн., а саме суму в розмірі 125 000 грн.;
2.визнати двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . загальною площею 78,0 кв.м, житловою площею 50 кв. м, особистою приватною власністю ОСОБА_1
3.здійснити розподіл спільного майна подружжя наступним чином:
виділити у власність ОСОБА_1 :
-меблі в кухню вартістю 7 000 грн.
-двоспальне ліжко вартістю 3 000 грн.
-двоспальний матрац «Дормео» вартістю 4000 грн.
-розкладне двоспальне ліжко вартістю 2000 грн.
-шафа-купе вартістю 5 000 грн.
-меблі в спальню (стінка) вартістю 8000 грн.
-телевізор BRAVIS вартістю 5 000 грн., а всього майна на суму 34 000 грн.
виділити ОСОБА_3 у власність майно:
-духова шафа Pyramida вартістю 5 000 грн.
-електрична варильна поверхня вартістю 5000 грн.
-посудомийна машина Pyramida вартістю 6 000 грн.
-двокамерний холодильник Іndesit вартістю 8 000 грн.
-телевізор плазма LG вартістю 15 000 грн.
-телевізор BRAVIS вартістю 5 000 грн., а всього майна на суму 44 000 грн.
Свої вимоги мотивував тим, що не дивлячись на те, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за час шлюбу з відповідачкою, вказане майно придбано ним за його особисті кошти, отримані від продажу його власної квартири АДРЕСА_2 , а тому спірна квартира в силу вимог ст. 57 СК України є його особистою приватною власністю.
Крім того зазначив, що оскільки відповідачка відчужила придбаний за час шлюбу спільний автомобіль Форд Мандео, д.н.з. НОМЕР_1 без його згоди, просить стягнути з відповідачки на його користь половину його вартості.
Також зазначив, що сторони не можуть дійти згоди з приводу поділу набутих за час шлюбу меблів та побутової техніки.
Представник відповідачки подав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідачка має дві освіти - економічну та стиліста. 3 2008 року відповідачка працювала стилістом та проводила семінари з макіяжу, викладала в Арт Академії сучасного мистецтва імені Сальвадора Далі, а також робила весільний, вечірній макіяж, макіяж для випускних та фотосесій. З 2014 року по 2015 рік відповідачка викладала в школі «Салонний майстер». Отже, в місяць відповідачка заробляла від 700 до 1500 доларів США, а іноді й більше. На момент знайомства сторін, ОСОБА_3 мала кошти в сумі 15 тис. доларів США, які дала їй її матір після продажу будинку на підставі договору купівлі-продажу №2534 від 07.11.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Носівського районного нотаріального округу Чернігівської області Рекухою Л.I., а також машину MAZDA 3 2006 року випуску. Жити разом сторони почали ще до шлюбу наприкінці 2009 року. На той час позивач ніде не працював, влаштувався на роботу водієм до ТОВ «Солейленд Девелопмент» тільки 01.08.2013 року. Тобто, весь цей час, з 2009 по 2013р.р., сім'ю забезпечувала відповідачка, а саме, сплачувала кошти за квартиру, яку знімали позивач та відповідач, купувала продукти, облаштовували побут, забезпечувала спільне життя подружжя. На початку 2011 року сторони переїхали в квартиру АДРЕСА_2 , в якій проживали разом до травня 2014 року, в якій за кошти відповідачки зроблено ремонт та придбано нові меблі.
В грудні 2013 року після народження спільної дитини, сторонами прийнято рішення про купівлю власної нової квартири в м. Вишгород. Після чого, 12.12.2013 р. між ТОВ «ДБК-ПАРТНЕР» та відповідачкою підписано Договір купівлі-продажу майнових прав №3-203/к на будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , в якій за власні кошти відповідачка зробила ремонт та придбала необхідні меблі та техніку. Отже, спірна квартира АДРЕСА_1 придбана під час шлюбу в інтересах сім'ї, для забезпечення доньки сторін житлом, а тому є спільною сумісною власністю подружжя та єдиним місцем проживання відповідачки та її малолітньої дитини. Крім того, оскільки позивач вже понад п'ять років участі у вихованні дитини не приймає та не надає матеріальної допомоги на її утримання, позивачка разом із неповнолітньою дитиною перебуває у важкому матеріальному становищі, і для захисту їхніх інтересів необхідно відступити від принципу рівності часток подружжя, шляхом збільшення частки відповідачки у спірній квартирі.
Крім того зазначив, що в 2016 році відповідачка продала належний їй до шлюбу автомобіль MAZDA 3 та замість нього придбала інший автомобіль - FORD MONDEO, 2011 року випуску. В січні 2019 році автомобіль FORD MONDEO, 2011 року випуску, продано та замість нього придбано FORD FUSION 2016 року випуску. Таким чином, автомобіль FORD MONDEO, 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_2 придбаний відповідачкою за особисті кошти, отримані від продажу автомобіля MAZDA 3, а тому був особистою приватною власністю відповідачки.
Також зазначила, що меблі та побутову техніку про поділ якої просить позивач придбано за її кошти. Двокамерного холодильника Indesit вартістю 8000,00 грн., телевізора плазма LG вартістю 15000,00 грн., а також одного телевізора BRAVIS вартістю 5000,00 грн. не існує. Двоспальний матрац «Дормео» вартістю 4000,00 грн., розкладне двоспальне ліжко вартістю 2000.00 грн., та шафа-купе вартістю 5000,00 грн., телевізор BRAVIS вартістю 5000,00 грн. перебувають в дитячій кімнаті та використовуються дитиною сторін. Меблі в кухні, духова шафа Pyramida, електрична варильна поверхня, посудомийна машина Pyramida частково пошкоджені, у зв'язку з чим, не вартують тих цін, які вказані позивачем. З цих підстав проти задоволення позову заперечив в повному обсязі.
Позивач подав суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що жодного доказу для підтвердження свого доходу, оплату орендованої квартири, здійснення ремонту та придбання меблів відповідачка не надала. Так само відповідачка не довела, що її матір після продажу свого будинку в 2008 році передала їй кошти в розмірі 15 тис. доларів США.
Також зазначив, що автомобіль Форд Мандео, 2011 року випуску придбаний за рахунок спільних коштів подружжя, коли відповідачка ніде не працювала та не могла придбати такий автомобіль за кошти отримані від продажу автомобіля Мазда 3, з огляду на велику різницю в їх вартості.
Представник позивача в суді просив про задоволення позову з викладених у ньому підстав.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка, позивач ОСОБА_1 показав, що з 25 грудня 2010 року перебував у зареєстрованому шлюбу з відповідачкою, від якого вони мають неповнолітню дочку. З 20 квітня 2011 року вони з відповідачкою почали проживати в його квартирі АДРЕСА_2 , 1/6 частину якої він отримав у спадщину а інші 5/6 частин на підставі договору дарування. З метою поліпшення житлових умов вирішив продати вказану квартиру та придбати нову в АДРЕСА_3 , яку оформлено на відповідачку. 05 травня 2014 року він здійснив продаж своєї квартири за 690 000 грн. і в той же день за ті самі кошти в розмірі 539 635 грн. відповідачкою придбано майнові права на спірну квартиру. Також за час шлюбу ними придбано автомобіль Форд Мандео вартістю 250 000 грн., який також був зареєстрований за відповідачкою. Про те, що відповідачка продала вказаний автомобіль після розірвання шлюбу йому відомо не було, згоду на продаж якого він не надавав. З 2015 по 2019 рік він працював водієм в Криму. Відповідачка ніде не працювала, перебувала в декретній відпустці, жодних доходів не мала.
Відповідачка та її представник, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, до суду протягом тривалого часу не прибувають. Систематично протягом року подають клопотання про відкладення розгляду справи або не прибувають до суду, не повідомивши про причини своєї неявки. Вказану поведінку сторони відповідача суд розцінює як зловживання своїми процесуальними правами, що направлено на невиправдане затягування розгляду справи.
Оскільки суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на підставі ст. 223 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 210 ЦПК України, коли відповідачка подала суду відзив на позовну заяву та наявні в неї докази, суд вважає необхідним розглянути дану справу на підставі наявних доказів в загальному порядку за відсутності сторони відповідачки, що розгляду справи не перешкоджає.
Заслухавши представника позивача, допитавши позивача в якості свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Встановлено, що з 25 грудня 2010 року сторони знаходилися у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року шлюб між сторонами розірвано.
Як вбачається з довідки ТОВ «Солейленд Девелопмент» №0512/2019-1 від 05 грудня 2019 року, ОСОБА_1 працював в ТОВ «Солейленд Девелопмент» з 01 серпня 2013 року по 29 липня 2016 року на посаді водія, середньомісячний дохід якого складав 8 589,14 грн.
12 грудня 2013 року між ОСОБА_5 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДБК-ПАРТНЕР» (продавець) укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 3-203/к (договір).
Відповідно до п. 1.1 договору продавець продає, а покупець придбає майнові права на квартиру АДРЕСА_4 (квартира), на умовах і в порядку, що визначені у цьому договорі.
Пунктом 1.2 договору сторони визначили, що під майновими правами вони розуміють право продавця набути у власність квартиру, яке виникає у продавця.
Відповідно до п. 1.3 договору квартира має наступні характеристики: № квартири -56; поверх -10; загальна площа - 78,33 кв.м.; кількість кімнат - 2.
Продавець зобов'язаний передати покупцю майнові права на квартиру в повному обсязі після повної сплати їх вартості, а покупець прийняти їх. Передача та приймання майнових прав здійснюється сторонами за актом приймання-передачі майнових прав. Покупець набуває право власності на майнові права після оформлення акту приймання-передачі майнових прав (п. 1.4 Договору).
Як передбачено п. 1. 5 договору покупець, після набуття права власності на майнові права на квартиру та введення об'єкту капітального будівництва в експлуатацію, має право користуватись нею без обмежень та оформити правовстановлюючі документи на квартиру.
Згідно з п. 3.1 договору покупець здійснює оплату вартості майнових прав на загальну суму 539 635,63 грн., в тому числі ПДВ, виходячи з ціни за 1 кв.м. 6 887,50 грн., у кінцевий термін до 07 травня 2014 року.
Після внесення покупцем повної вартості предмету договору у готівковій або безготівковій формі, продавець надає покупцю довідку про сплату вартості майнових прав на квартиру, яка є невід'ємним додатком до цього договору (п. 3.2 договору).
05 травня 2014 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В., зареєстрований в реєстрі за номером 895, згідно п. 1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця квартиру під номером АДРЕСА_2 , а покупець зобов'язується прийняти цю квартиру та сплатити за неї ціну згідно з умовами, що визначені в цьому договорі.
Відчужувана квартира складається з одній жилої кімнати загальною площею 31,30 кв.м., в тому числі житловою - 15,50 кв.м.
Як вбачається з п. 2 договору квартира належить продавцю на: підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 17 жовтня 2012 року Одинадцятою київською державною нотаріальною конторою за реєстровим №85-1360, зареєстрованого в комунальному підприємстві Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 16 листопада 2012 року за реєстраційним номером: 37387416, номер запису: 2941 в книзі: д. 1130-133 (витяг №36286274). Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданий державним реєстратором Бочаровою С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 05 травня 2014 року; Договору дарування 5/6 часток квартири, посвідченого 22 березня 2014 року Пальорою Г.Ю., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим №194, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 березня 2014 року державним реєстратором Пальорою Г.Ю., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, номер запису про право власності: 5073783, реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 320237580000 (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним №19396143 від 22 березня 2014 року).
За погодженням сторін продаж квартири вчинено за 690 000 (шістсот дев'яносто тисяч) гривень, які будуть повністю перераховані покупцем на рахунок продавця в ПАТ КБ «СТАНДАРТ» після підписання цього договору. до 18 год. 05 травня 2014 року. Факт повного розрахунку за цим договором буде підтверджено відповідною заявою продавця, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально. Зазначена заява є невід'ємною частиною цього договору (п. з договору).
Того ж дня, 05 травня 2014 року ОСОБА_5 сплатила на користь ТОВ «ДБК-ПАРТНЕР» грошові кошти в загальному розмірі 539 635,63 грн., що підтверджується квитанцією №340530008 від 05 травня 2014 року.
Згідно довідки ТОВ «ДБК-ПАРТНЕР» від 05 травня 2014 року вбачається, що ОСОБА_5 згідно з Договором купівлі-продажу майнових прав №3-203/к від 12 грудня 2013 року майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , оплачено в обсязі 539 635,63 грн. в т.ч. ПДВ, що становить 100% вартості майнових прав.
05 травня 2014 року відповідно до акту прийому-передачі майнових прав на квартиру до договору купівлі-продажу майнових прав №3-203/к від 12 грудня 2013 року, ТОВ «ДБК-ПАРТНЕР» передав, а ОСОБА_5 прийняла в повному обсязі майнові права на квартиру АДРЕСА_6 .
Згідно п. 4 вказаного акту сторони посвідчили, що продавець бере на себе в односторонньому порядку зобов'язання збудувати та ввести в експлуатацію житловий будинок АДРЕСА_7 , а покупець набуває в повному обсязі майнові права на квартиру АДРЕСА_8 в цьому будинку.
Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №275533005 від 01 жовтня 2014 року та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №217074217 від 21 липня 2020 року, право власності на квартиру АДРЕСА_9 , зареєстровано за ОСОБА_5 16 вересня 2014 року.
З результатів аналітичного пошуку транспортних засобів по «НАІС ДДАІ» МВС України від 03 серпня 2020 року вбачається, що 26 квітня 2016 року за ОСОБА_5 зареєстровано автомобіль Форд Мандео 1999, 2011 року випуску.
28 грудня 2019 року ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_7 , що вбачається зі свідоцтва серії НОМЕР_3 та змінила своє дошлюбне прізвище ОСОБА_8 на ОСОБА_9 .
Як передбачено ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до вимог ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України. (ст. 68 СК України).
На підставі ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Згідно ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (правова позиція Верховного Суду в постанові від 05 серпня 2020 року в справі №682/2493/16-ц).
Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно роз'яснень даних в п. 23 Постанови пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в постанові від 22 січня 2020 року в справі №711/2302/18.
Судом встановлено, що сто відсотків вартості майнових прав на спірну квартиру відповідачкою оплачено 05 травня 2014 року, тобто саме в день продажу позивачем квартири АДРЕСА_2 , що набута ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування та в порядку спадкування, яка в силу вимог п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України є особистою приватною власністю позивача.
Відтак спірна квартира набута у власність подружжя в результаті відповідних правочинів купівлі-продажу належної позивачу нерухомості, за рахунок належних йому особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, тому ОСОБА_10 є її єдиним власником.
Посилання відповідачки на те, що вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя сторін є бездоказовими, безпідставними та спростовуються вищенаведеними та встановленими судом обставинами.
Відтак позовна вимога про визнання квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 особистою приватною власністю позивача є обґрунтованою, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Що стосується решти позовних вимог, зокрема щодо стягнення з відповідачки на користь позивача половини вартості реалізованого нею автомобіля Форд Мандео, 2011 року випуску та поділу меблів та побутової техніки, то суд зазначає наступне.
Так, згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які документи про спосіб у який за час шлюбу придбано спірний автомобіль, на підставі якого правочину та за яку суму коштів, а лише є дані про реєстрацію автомобіля за відповідачкою за час шлюбу. Відсутні в справі й докази на підтвердження відчуження відповідачкою вказаного автомобіля.
Не надано суду й жодних належних, допустимих і достатніх доказів того, що меблі в кухню, двоспальне ліжко, двоспальний матрац «Дормео», розкладне двоспальне ліжко, шафа-купе, меблі в спальню (стінка), телевізор BRAVIS, духова шафа Pyramida, електрична варильна поверхня, посудомийна машина Pyramida, двокамерний холодильник Іndesit, телевізор плазма LG, телевізор BRAVIS придбано сторонами за час шлюбу та знаходяться в їх спільній сумісній власності.
Відтак в задоволенні решти позовних вимог позивача слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 141 ЦПУ України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки вимоги позовної заяви підлягають частковому задоволенню на суму 539 635 грн. 63 коп. (вартість спірної квартири) з відповідачки на користь позивача слід стягнути 5 396 грн. судового збору, що становить 1% від задоволених судом позовних вимог.
На підставі викладеного і керуючись 259, 265, 268 ЦПК України,
вирішив:
позовну заяву задовольнити частково.
Визнати квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 5 396 (п'ять тисяч триста дев'яносто шість) грн.
Повне судове рішення складено 08 грудня 2022 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП
НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_11 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серія НОМЕР_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_12 , кв.
Суддя