Іменем України
08 грудня 2022 року м. Чернігівсправа № 927/793/22
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В.,
за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, розгляд якої здійснено у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Супер Вуд",
код ЄДРПОУ 43650972, вул. Мазепи, 112, оф.307, м. Чернігів, 14001
e-mail: supertov@ukr.net;
e-mail: 3251601700@mail.gov.ua
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Техком АВ",
код ЄДРПОУ 36931600, вул. Ціолковського, 41, м. Чернігів, 14000
предмет спору: про стягнення 365 227,83 грн
За участю представників:
від позивача: Кириченко Ю.Ю.
від відповідача: не прибув
Товариством з обмеженою відповідальністю "Супер Вуд" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техком АВ" про стягнення 365 227,83 грн, з яких: 309 584,26 грн заборгованості, 5674,30 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 49 969,27 грн інфляційних витрат за період з 18.02.2022 та 28.09.2022.
Дії суду, пов'язані з розглядом справи.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 14.10.2022, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 03.11.2022, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, що знаходяться в матеріалах справи.
31.10.2022, у встановлений судом строк, від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який долучено судом до матеріалів справи.
Також 31.10.2022 та 02.11.2022 від відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням директора ТОВ «ТЕХКОМ АВ» у відпустці.
У судовому засіданні 03.11.2022 суд задовольнив клопотання відповідача та постановив протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 08.12.2022, про що повідомив позивача під розписку, а відповідача ухвалою суду від 03.11.2022.
14.11.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить поновити строк на подання відповіді на відзив у зв'язку з тим, що представник позивача отримав відзив лише 10.11.2022, тобто після спливу строку наданого в ухвалі про відкриття провадження у справі.
З метою повного та всебічного дослідження всіх обставин по даній справі, дотримання принципу рівності та змагальності сторін, на підставі ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд задовольнив клопотання позивача та продовжив позивачу строк для надання відзиву на позовну заяву, встановивши його до 14.11.2022.
Відповідь на відзив долучено судом до матеріалів справи.
Також 14.12.2022 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач збільшує позовні вимоги в частині стягнення річних та інфляційних втрат та просить стягнути з відповідача 309 584,26 грн заборгованості, 6793,89 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 65 960,41 грн інфляційних витрат за період з 18.02.2022 та 11.11.2022.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно зі ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд залишив заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог без розгляду, оскільки вона подана після закінчення процесуальних строків, встановлених п.2 ч.2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.
21.11.2022 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які долучено судом до матеріалів справи
06.12.2022 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням директора ТОВ «ТЕХКОМ АВ» у відпустці.
Приймаючи до уваги, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, враховуючи те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалась обов'язковою, з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача.
На підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд у судовому засіданні 08.12.2022 проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №05/08/2020 від 17.02.2022 в частині своєчасної та повної оплати товару.
Відповідач позовні вимоги не визнає. Посилається на те, що у зв'язку з виникненням форс-мажорних обставин, а саме військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 та блокуванням морських портів, що підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, відповідач не мав можливості поставити його до кінцевого покупця і виконати свої зобов'язання належним чином. Відповідач не погоджується із зазначеною у позовній заяві сумою інфляційних збільшень та 3% річних, оскільки дані суми повинні розраховуватись на підставі ст. 530 ЦК України з 03.08.2022, тобто з моменту спливу строку, встановленого позивачем у претензії від 28.07.2022.
Позивач у відповіді на відзив зазначає, що відповідач має довести причинно-наслідковий зв'язок між неможливістю виконувати зобов'язання та обставинами форс-мажору. Загальний лист ТПП від 28.02.2022 не є належним доказом, оскільки не може підтвердити форс-мажор в прив'язці до конкретного зобов'язання. Єдиним допустимим і належним доказом настання форс-мажору є саме індивідуальний сертифікат ТПП. Крім того, зобов'язання по сплаті боргу та його порушення виникло ще до 24.02.2022, а тому, на думку позивача, намагатись списати наслідки його невиконання на війну є несумлінно з боку відповідача.
Щодо періоду нарахування інфляційних та 3% річних позивач зазначає, що поставка позивачем товару 17.02.2022 відбулась поза межами строку дії договору, тобто не на виконання умов договору, а на підставі видаткових накладних як окремих правочинів. Відповідач, відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, повинен був оплатити товар негайно після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто 17.02.2022.
Відповідач у запереченнях зазначає, що факти військової агресії Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022, блокування морських портів та те, що на території Чернігівської області активно велись бойові дії з 24.02.2022 по травень 2022 року є загальновідомими, які, відповідно до ст. 75 ГПК України не потребують доказування.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Супер Вуд» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техком АВ» (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 05/08/2020 від 05.08.2020, відповідно до п.1.1. якого Продавець продає, а Покупець купує на умовах самовивозу пиломатеріали обрізні хвойні, надалі по тексту товар, який визначається сторонами у Специфікації, що є додатком, до цього договору, де вказується найменування товару, ціна та розмір товару.
За умовами п. 10.1. Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 і може бути пролонговано.
Строк дії Договори сторонами не продовжувався і сплив 31.12.2020.
17.02.2020, на підставі підписаної сторонами видаткової накладної №42 від 17.02.2022, Товариством з обмеженою відповідальністю «Супер Вуд» поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Техком АВ» товар на загальну суму 342 008, 93 грн, а саме: пиломатеріал обрізний сосна 35*85*3950 мм в кількості 14,476 м3 на суму 85 768,85 грн з ПДВ; пиломатеріал обрізний сосна 35*85*2950 мм в кількості 43,248 м3 на суму 256 240,08 грн з ПДВ.
Заперечень щодо факту отримання товару від відповідача до суду не надійшло.
Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару виконав частково, сплативши позивачу лише 32 424,67 грн.
Згідно з актом звірки взаємних розрахунків за 1 півріччя 2022 року, підписаним сторонами та скріпленим печатками сторін, заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті вартості поставленого товару становить 309 584,26 грн.
З огляду на той факт, що повного розрахунку за поставлений товар відповідачем здійснено не було, позивач звернувся до відповідача з претензією від 27.07.2022 з вимогою сплатити заборгованість, однак відповідач відповіді на претензію не надав, оплату за поставлений позивачем товар не здійснив.
Вказані обставини змусили позивача звернутись до суду з даним позовом.
Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 Цивільного кодексу України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Матеріалами справи підтверджуються обставини щодо поставки позивачем товару та відповідно його прийняття відповідачем.
Отже, виходячи із приписів ст.202 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що сторонами вчинено дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків.
З аналізу правовідносин, які виникли між сторонами, вбачається, що між сторонами фактично було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до ч.2 ст.638, 655 Цивільного кодексу України та ст.181 Господарського кодексу України, у спрощений спосіб, шляхом передачі позивачем відповідачу товару та прийняття його відповідачем. Єдиний письмовий договір на купівлю-продаж 17.02.2022 товару між сторонами не укладався.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець згідно договору купівлі-продажу передає або зобов'язується передати у власність покупцеві товар, а покупець прийняти його та оплатити.
Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Загальні положення ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього.
Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду (ст. 222 Господарського кодексу України).
Підписання одержувачем та скріплення печаткою накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Приймаючи до уваги, що строк оплати отриманого товару по видатковій накладній № 42 від 17.02.2022 сторонами визначено не було і накладна є первинним обліковим документом, який є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, тому, відповідно до частини 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відповідач був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто 17.02.2022.
Відповідач доказів оплати за поставлений товар в обумовлений строк та в повному обсязі не здійснив, прострочення виконання зобов'язання почалось з 18.02.2022.
Заборгованість відповідача станом на день прийняття рішення становить 309 584,26 грн.
З огляду на наведені обставини та представлені докази, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість позовної вимоги в частині стягнення з відповідача 309 584,26 грн суми основного боргу.
Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 5674,30 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 49 969,27 грн інфляційних витрат за період з 18.02.2022 та 28.09.2022.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом. Виходячи зі змісту частини 1 статті 612 вказаного Кодексу, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом.
За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних збитків, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару, суд доходить висновку, що вимоги позивача щодо стягнення 3% річних в розмірі 5674,30 грн та інфляційних витрат в розмірі 49 969,27 грн обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному розмірі.
Висновки суду.
Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної оплати отриманого товару, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної та повної оплати товару, є порушенням норм чинного законодавства.
Посилання відповідача на те, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 24.02.2022 та блокування морських портів, відповідач не мав змоги виконати свої зобов'язання з оплати поставленого товару, оцінюються судом критично, виходячи з наступного.
Згідно листа Торгово-Промислової палати України № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022, в якому зазначено, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року, ТТП підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.
Відповідачем не надано доказів неможливості виконання зобов'язання внаслідок настання форс-мажорних обставин.
Відповідачем також не надано доказів повідомлення позивача про неспроможність виконати зобов'язання з оплати за поставлений товар.
Крім того, відповідачем не наведено обставин та належним чином не обґрунтовано яким чином введення воєнного стану в країні унеможливило виконання даного зобов'язання.
Суд зауважує на тому, що навколо м. Чернігова, який був оточений військами Російської Федерації, існував з певними обмеженнями телефонний зв'язок, працював Інтернет, що за бажанням відповідача можливо було використати для виконання зобов'язання по оплаті. Крім того в квітні та травні 2022 року на території м. Чернігова та Чернігівської області активні бойові дії вже не велись, за можливості було відновлено роботу більшості структур, як державних, так і приватних.
Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження пошкодження майна товариства, участі працівників товариства безпосередньо у бойових діях, що унеможливило виконання зобов'язання з оплати поставленого товару.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України).
Отже, несплата відповідачем коштів за отриманий товар заздалегідь ставила позивача у невигідне становище порівняно з відповідачем, оскільки позивач товар передав, а фактичного кошти за нього не отримав, що у подальшому позбавило його користування ними за відсутності будь-якої неправомірної поведінки з боку позивача, а відтак слід дійти висновку про порушення принципу справедливості та добросовісності господарських взаємовідносин з боку відповідача.
Після початку воєнних дій і до теперішнього часу відповідач не вчинив жодних дій на виправлення ситуації, узгодження питання щодо відстрочення платежу, зміни умов оплати за поставлений товар та мирного врегулювання даного питання, що є порушенням принципу добросовісності.
Таким чином, всі дії відповідача свідчать про уникнення від відповідальності та ухилення від виконання своїх обов'язків.
За логікою відповідача, поки тривають воєнні дії та запроваджено воєнний стан в країні він звільняється від обов'язку щодо оплати отриманого товару не звертаючи при цьому увагу на інтереси іншої сторони, яка належним чином виконала свої зобов'язання, передала товар, а оплату отримувати весь цей час не повинна, що суперечить принципам справедливості та добросовісності.
Запровадження воєнного стану в країні, настання форс-мажорних обставин в зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, неможливість своєчасного виконання обов'язків в установлений термін внаслідок настання таких обставин, не можуть однозначно засвідчувати, починаючи з 24 лютого 2022 року, неможливість реалізації товару та виконання обов'язку щодо оплати отриманого товару, а отже наведена обставина не є абсолютною самостійною підставою для відкладення строку виконання зобов'язання відповідно часу, протягом якого будуть діяти такі обставини.
Близький за змістом правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 910/7495/16 від 08.05.2018.
Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару не виконав, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарський процесуальний кодекс України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу ретельно досліджені судом, проте є такими, що не спростовують наведених висновків суду.
Щодо судових витрат.
Згідно з п.5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 5478,42 грн.
Щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, суд зазначає, що у зв'язку із ненаданням позивачем доказів на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу і зазначенням у відповіді на відзив та в судовому засіданні 08.12.2022 про те, що докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу будуть надані ним відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України після ухвалення рішення по суті позовних вимог для вирішення питання про їх розподіл в порядку, передбаченому ст. 221 ГПК України, судом не вирішується питання щодо розподілу витрат на правничу професійну допомогу.
Керуючись ст. 42, 46, 73-80, 86, 129, 165, 238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техком АВ" (код ЄДРПОУ 36931600, вул. Ціолковського, 41, м. Чернігів, 14000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Супер Вуд" (код ЄДРПОУ 43650972, вул. Мазепи, 112, оф.307, м. Чернігів, 14001) 309 584,26 грн заборгованості, 5674,30 грн 3% річних, 49 969,27 грн інфляційних втрат та 5478,42 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2022.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В.В. Моцьор