29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"29" листопада 2022 р. Справа №924/536/22
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Димбовського В.В., при секретарі судового засідання Потербі О.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Промсантехніка-1", Полтавська область, м. Кременчук
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", м Нетішин
про стягнення 532128,00 грн. основної заборгованості за поставлений товар, 14367,46 грн. інфляційних збитків, 428,62 грн. відсотків за користування грошовими коштами
Представники сторін:
від позивача: Веснянко О.М. згідно довіреності
від відповідача: не з'явився
Рішення виноситься 29.11.2022р., оскільки в судовому засіданні оголошувалась перерва.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Промсантехніка-1" звернулося до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" 532128,00 грн. основної заборгованості за поставлений товар, 14367,46 грн. інфляційних збитків, 428,62 грн. відсотків за користування грошовими коштами.
В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем договору поставки №53-124-01-21-16644 від 15.12.2021р.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що між Позивачем та Відповідачем дійсно укладено договір поставки зазначений Позивачем у позовній заяві. Крім того, ВП ХАЕС своєчасно подано до облікової системи "Фінансові потоки" заявку на використання коштів для оплати товару за Договором відповідно до діючого у ДП "НАЕК "Енергоатом" порядку здійснення платежів. Але ВП ХАЕС не був профінансований через вкрай низький рівень розрахунків за відпущену на ринок електричну енергію в умовах функціонування нового в Україні ринку електроенергії. Всі надходження грошових коштів, перш за все, використовуються для оплати невідкладних першочергових платежів до бюджету, а також для забезпечення безпеки в роботі АЕС. Проте, оплата поставленого товару за Договором не була проведена у повному обсязі вчасно, в зв'язку із вкрай важким фінансовим становищем компанії, в якому вона опинилась в умовах законодавчих змін, що відбулись в енергетичному просторі країни. Відтак, Відповідач не мав можливості здійснити оплату отриманого від Позивача товару в строки визначені умовами договору внаслідок дії об'єктивних та незалежних від Відповідача обставин. Адже, невиконання прийнятого на себе Відповідачем зобов'язання, не пов'язано із ризиками господарської діяльності підприємства та не є наслідком його неефективної роботи. Відповідач опинився в таких умовах незалежно від його волі та намірів, а внаслідок законодавчих змін в країні, що призвели до зміни функціонування ринку електричної енергії, зростання заборгованості перед Відповідачем за відпущену на ринок електроенергію і як наслідок до скрутного фінансового становища Відповідача, чим унеможливлюється своєчасне виконання Відповідачем свої зобов'язань за Договором. Також відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №902/417/18. Вважає заявлений Позивачем у позовній заяві розрахунок судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги,надмірно завищеним.
Як зауважив відповідач, відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" №2019-VIII від 13.04.2017р. з 01.07.2019р. в Україні була запроваджена нова модель функціонування оптового ринку електроенергії. До того часу, функції єдиного покупця і продавця електроенергії на Україні виконувало ДП "Енергоринок". Проте, відповідач вказує на те, що на момент запуску нової моделі ринку електроенергії заборгованість ДП "Енергоринку" перед ДП "НАЕК "Енергоатом" становила майже 12 млрд. грн. При цьому, механізм погашення заборгованості ДП "Енергоринок" перед ДП "НАЕК "Енергоатом" на законодавчому рівні не врегульований.
При цьому, як вказує відповідач, ДП "НАЕК "Енергоатом" з метою захисту своїх прав та інтересів вимушений був самостійно звертатись до суду про примусове стягнення з ДП "Енергоринок" заборгованості. Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.07.2019р. порушено провадження у справі №910/9796/19 за позовом ДП "НАЕК "Енергоатом" до ДП "Енергоринок" про стягнення заборгованості у розмірі 19001360408,70 грн., розгляд якої триває до теперішнього часу. Станом на сьогоднішній день, за підсумками січня 2020 року вересня 2021 року, за відпущену в умовах функціонування нового ринку електроенергію ДП "НАЕК "Енергоатом" не отримало близько 11 млрд. грн.
Відтак, як зазначив відповідач, запровадження з 01.07.2019р. нового ринку електричної енергії в Україні призвело до формування кризового стану енергетичної галузі, який з часом лише загострився. Станом на 01.10.2021р. прострочена заборгованість перед ДП "НАЕК "Енергоатом" складає 21 мільярд 41 мільйонів грн., у тому числі: прострочена заборгованість ДП "Енергоринок" перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за фактично реалізовану до 01.07.2019р. ТП (електроенергію) становить 11,6 мільярдів грн..; прострочена заборгованість ДП "Гарантований покупець" перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за ТП (електроенергію) 2020-2021 pp. становить 5,594 мільярдів грн.; прострочена заборгованість ПАТ "НЕК "Укренерго" перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за електроенергію 2020-2021 становить 3,848 мільярдів грн. Опинившись в умовах функціонування нового ринку електроенергії, відповідач зазнав значного фінансового навантаження, адже тих грошових коштів, що надходили від продажу електроенергії, було недостатньо для виконання попередніх та поточних договірних зобов'язань з оплати товарів робіт та послуг. Крім того, значна частина грошових коштів спрямовувалась для оплати невідкладних першочергових платежів в бюджет, забезпечення безпеки в роботі АЕС, а також для проведення позапланових закупівель, з метою забезпечення карантинних заходів, запроваджених у відповідача у зв'язку зі складною епідеміологічною ситуацією у світі, спричиненою розповсюдженням поширення коронавірусу COVID-19.
Відтак, відповідач стверджує, що не мав можливості здійснити оплату отриманого від позивача товару в строки визначені умовами договору внаслідок дії об'єктивних та незалежних від відповідача обставин. Адже, невиконання прийнятого на себе відповідачем зобов'язання, не пов'язано із ризиками господарської діяльності підприємства та не є наслідком його неефективної роботи. Відповідач опинився в таких умовах незалежно від його волі та намірів, а внаслідок законодавчих змін в країні, що призвели до зміни функціонування ринку електричної енергії, зростання заборгованості перед відповідачем за відпущену на ринок електроенергію і як наслідок до скрутного фінансового становища Відповідача, чим унеможливлюється своєчасне виконання відповідачем свої зобов'язань за договором. При цьому, ВП "Хмельницька АЕС" вживав усіх можливих дій та заходів для проведення оплати за договором, а саме: сума боргу була включена до графіка першочергових платежів, вчасно подано заявку на використання коштів для оплати товару за договором. Відтак, ВП "Хмельницька АЕС" не мав можливості здійснити оплату наданих послуг від відповідача у повному обсязі в строки визначені умовами договору внаслідок дії об'єктивних та незалежних від ВП "Хмельницька АЕС" обставин. Адже, невиконання прийнятого на себе відповідачем зобов'язання, не пов'язане із господарською діяльністю підприємства та не є наслідком його неефективної роботи. Компанія опинилась в умовах, незалежних від її волі та намірів. При цьому, як вважає відповідач, викладені обставини можна розцінювати, як надзвичайні та невідворотні.
Водночас, вважає безпідставним і таким, що не відповідає змісту, призначенню та суті самих нарахувань річних та інфляційних втрат, що передбачені статтею 625 ЦК України, проведення позивачем таких нарахувань на суму податку на додану вартість, що включена до вартості товару за договором, зважаючи на таке. Розглядаючи питання щодо застосування приписів статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020р. у справі №918/631/20 зазначає про те, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України. При цьому, посилаючись на положення пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України відповідач зазначив, що Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної відповідальності сторони господарського договору, передбаченої статтею 625 ЦК України.
Також, посилаючись на положення пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, статті 180, статті 188 ПК України, відповідач зазначив, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України є спеціальною відповідальністю за порушення законодавства і умов договору щодо виконання грошового зобов'язання, вони не можуть бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.
Крім того, посилаючись на положення пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, статті 180, статті 188, підпункт 14.1.181. пункту 14.1. статті 14, підпункт 17.1.5 пункту 17.1. статті 17, пункт 200.1. та 200.2 статті 200 ПК України відповідач відзначив, що чинним ПК України не передбачено ні обов'язку, ні права платника податку (ПДВ) здійснювати коригування сум ПДВ (в тому числі на суму інфляційних втрат або 3% річних) у складі його податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду, що підлягають ним сплаті до бюджету за результатом операції (в цьому випадку постачання товарів, робіт або послуг), у разі несплати або несвоєчасної сплати йому покупцем (споживачем робіт, послуг) вартості поставленого товару (робіт, послуг), що включає в себе суму нарахованого такому споживачу ПДВ. Отже, як стверджує позивач, незалежно від того, прострочено чи не прострочено або від періоду прострочення зобов'язання покупця (споживача робіт, послуг) з оплати постачальнику (платнику податку на додану вартість) вартості товарів (робіт, послуг) за договором, що включає в себе суму нарахованого ПДВ, податкове зобов'язання постачальника (платника податку на додану вартість) за такою операцією постачання залишається незмінним, не збільшується і не зменшуються жодним чином (у тому числі і на суму інфляційних втрат або 3% річних).
Відповідач наголосив, що позивачем належним чином необґрунтовано, не доведено і не підтверджено належними і допустимими доказами правомірність і обґрунтованість заявлених ним вимог. Разом з тим, відповідач вважає, що заявлений позивачем у позовній заяві розрахунок судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги є надмірно завищеним.
Позивач у відповіді на відзив зазначив, що відповідач визнав позов, а доводи, наведені у відзиві, не спростовують зазначених в позові обставин.
Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.
Відповідач ні в підготовче судове засідання, ні під час розгляду справи по суті, свого представника не направляв, хоча копії ухвал суду направлялись на адресу відповідача.
Судом враховується, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
В свою чергу, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи розумність строків розгляду судового спору, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
15.12.2021р. між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" (покупець) та ТОВ "Торговий Дім "Промсантехніка-1" (постачальник) укладено договір поставки №53-124-01-21-16644 відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД Товару, які зазначаються в специфікації №1 (додаток №1 до договору), та є невід'ємною частиною договору.
За п.1.2 договору предметом поставки по даному договору є Товар: код 44160000-9 згідно ДК 021:2015.
Згідно п. 1.3. договору місцем виконання даного договору є місто Нетішин Хмельницької області.
Строк поставки Товару становить 60 календарних днів з дати підписання сторонами договору (п.3.1 договору).
Як передбачено п. 3.2. договору, поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DDP згідно з ІНКОТЕРМС 2020 на складі вантажоодержувача за адресою: 30100, вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницька обл., Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство".
Пунктом 3.5. договору передбачено, що датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення товару переходить до покупця з моменту поставки товару.
Відповідно до п. 3.12. договору з товаром постачальник надає покупцю наступну супровідну документацію: видаткову накладну оформлену українською мовою; документ про якість виробника на товар.
Відповідно до п.4.1, 4.2 договору ціна товару становить 536900,00 грн., крім того ПДВ 20% - 107380,00 грн. Всього ціна договору 644280,00 грн. Ціна за одиницю товару, кількість та загальна ціна товару по договору визначається специфікацією №1.
Як передбачено п. 5.1. договору, оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".
Пунктом 6.1.2. договору передбачено, що покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленого товару.
Покупець зобов'язаний про дату оформлення ярлика на придатний товар письмово повідомити постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика (п. 6.1.3. договору).
Згідно п. 8.4. договору у випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3% річних від простроченої суми.
У відповідності до п. 11.1. договору договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його реєстрації в ДП "НАЕК "Енергоатом" за умови підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань сторонами.
Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору (п. 11.3. договору).
Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками.
Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Промсантехніка-1" (постачальник) укладено специфікацію № 1 до договору від 15.12.2021р. (додаток № 1), згідно якої загальна вартість товару становить 644280,00 грн.
Згідно укладеного додатку № 2 до договору від 15.12.2021р. сторонами погоджено Технічну специфікацію на постачання товару.
Позивачем виставлено відповідачу рахунок №15 від 10.02.2022р. на загальну суму 644280,00 грн.
На виконання договору № 53-124-01-21-16644 від 15.12.2021р. сторонами підписано видаткову накладну № 26 від 10.02.2022р. на поставку товару на загальну суму 644280,00 грн.
В матеріалах справи наявний ярлик на придатну продукцію №Я-7-006-24 від 15.02.2022р. на виконання договору № 53-124-01-21-16644 від 15.12.2021р.
Крім того, в матеріалах справи наявні копії: технічної документації до предмета закупівлі, товарно-транспортна накладна №24 від 10.02.2022р., податкова накладна на суму 644280,00 грн.
Відповідач частково сплатив позивачу кошти в загальній сумі 112152,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4821 від 04.05.2022р. на суму 17472,00 грн. та платіжним дорученням №4821 від 04.05.2022р. на суму 94680,00 грн.
В матеріалах справи наявна претензія позивача до відповідача від 16.06.2022р. на суму 532128,00 грн.
У листі від 30.06.2022р. відповідач повідомив позивача, що сплатив 112152,00 грн. 04.05.2022р., залишок заборгованості в розмірі 532128,00 грн. планує сплатити найближчим часом.
Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги наступне:
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини з договору поставки №53-124-01-21-16644 від 15.12.2021р., згідно умов якого сторони взяли на себе зобов'язання з поставки та оплати товару.
Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст. 656 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.ст. 663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Пунктом 1 ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Судом враховується, що позивач поставив відповідачу товар на суму 644280,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 26 від 10.02.2022р., яка підписана зі сторони позивача та відповідача, а також ярликом на придатну продукцію №Я-7-006-24 від 15.02.2022р.
Пунктом 5.1 договору встановлено, що оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".
Як вже зазначалось, ярлик на придатну продукцію №Я-7-006-24 датується 15.02.2022р.
Відповідно, відповідач мав сплатити 644280,00 грн. протягом 60 днів з 15.02.2022р., тобто - до 16.04.2022р.
Відповідач вчасно не розрахувався з позивачем, сплативши лише 112152,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4821 від 04.05.2022р. на суму 17472,00 грн. та платіжним дорученням №4821 від 04.05.2022р. на суму 94680,00 грн.
Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за видатковою накладною № 26 від 10.02.2022р. на суму 532128,00 грн., доказів сплати якої відповідач не подав.
Більше того, відповідач у листі від 30.06.2022р. фактично визнав заборгованість, повідомивши позивача, що після сплати 112152,00 грн. 04.05.2022р., планує сплатити залишок заборгованості в розмірі 532128,00 грн.
Таким чином, позов в частині вимог про стягнення з відповідача 532128,00 грн. заборгованості є обгрунтованим.
Щодо посилань відповідача на наявність форс-мажорних обставин судом враховується таке.
Згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
З аналізу наведеної норми слідує, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
У п. 7.1 договору сторони погодили, що вони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення форс-мажорних обставин. Згідно з п. 7.5 договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) можуть бути засвідчені, зокрема Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами шляхом видання сертифікатів про такі обставини.
Однак відповідачем ні у порядку, передбаченому Законом України "Про торгово-промислові палати в Україні" та п. 7.5 договору, ні іншими належними та допустимими доказами не підтверджено наявності форс-мажорних обставин для відповідача і що саме такі обставини зробили неможливим виконання ним свого зобов'язання за договором.
З приводу посилань відповідача на скрутне фінансове становище, спричинене незалежними від відповідача причинами, а саме: наявністю заборгованості перед відповідачем ДП "Енергоринок", суд враховує положення ст. 617 ЦК України, згідно з якими особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Крім того, відповідачем не надано суду доказів, які би підтверджували скрутне фінансове становище саме відповідача, доказів вжиття відповідачем заходів щодо його покращення, вжиття заходів щодо погашення заборгованості перед позивачем.
Також суд вважає за необхідне зауважити на неоднакових фактичних обставинах цієї справи та справи №902/417/18, в якій винесено постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020, на яку посилається відповідач.
При цьому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, судом враховується несплата відповідачем заборгованості.
Щодо заперечення відповідача про безпідставність нарахування 3% річних та втрат від інфляції на суму заборгованості з урахуванням податку на додану вартість суд зазначає наступне.
В силу положень чинного податкового законодавства, а також статей 625, 627, 629, 632 ЦК України, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних здійснюється на загальну суму заборгованості за договором, навіть за умови, що така заборгованість включає суму ПДВ. При цьому, нараховані на суму ПДВ інфляційні втрати та 3 % річних не включаються до суми ПДВ, визначеної договором, оскільки незалежно від нарахування їх на суму ПДВ становлять відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Крім того, судом зауважується, що у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем з оплати вартості отриманого товару і така вартість товару визначена та погоджена сторонами з урахуванням податку на додану вартість, тому доводи відповідача щодо необґрунтованого розрахунку інфляційних втрат та річних на договірну вартість, з врахуванням ПДВ, є безпідставними, оскільки ст. 625 ЦК передбачає стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, виходячи з простроченої суми боргу.
Відповідачем доказів на підтвердження добровільного погашення вказаної заборгованості не подано.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1. ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується відповідача, який мав довести наявність усіх тих обставин, з якими він пов'язує необґрунтованість та недоведеність позову.
Судом також при вирішенні спору взято до уваги, що у справі Трофимчук проти України Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін; Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа Руїс Торіха проти Іспанії).
Інші доводи відповідача також не беруться судом до уваги з огляду на їх необґрунтованість.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на встановлені під час розгляду справи обставини щодо прострочення оплати поставленого товару згідно договору, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 532128,00 грн. основного боргу обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 14367,46 грн. інфляційних збитків, нарахованих на травень 2022р. та 428,62 грн. 0,3% відсотків за користування грошовими коштами за період з 16.04.2022р. по 22.07.2022р., судом враховується наступне.
Згідно із приписами статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 8.4. договору у випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3% річних від простроченої суми.
Провівши перерахунок заявлених до стягнення сум, враховуючи заявлені позивачем періоди нарахування, суд вважає правомірним та арифметично вірним нарахування 14367,46 грн. інфляційних збитків, нарахованих на травень 2022р. та 428,62 грн. відсотків за користування грошовими коштами за період з 16.04.2022р. по 22.07.2022р., з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7814,55 грн. судом враховується таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача у цьому судовому провадженні представляв адвокат адвокатського об'єднання "Право-Лекс" Веснянко Олександр Миколайович, що підтверджено договором про надання правничої допомоги від 18.07.2022р. № 1807/22.
Представником позивача в позовній заяві заявлено вимогу про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
В якості доказі понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи додано копія договору про надання правничої допомоги, акт надання послуг № 22/07/22 від 22.07.2022 року на суму 7814,55 грн., рахунок на оплату від 22.07.2022р. на суму 7814,55 грн., ордер на надання правничої допомоги серії ВІ № 1093639 від 22 червня 2022 року, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 518 від 26 квітня 2007 року, платіжне доручення від 27.07.2022р. на суму 7814,55 грн.
Відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідач заперечив проти такої суми витрат на правову допомогу у поданому до суду клопотанні.
Однак в силу частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи, а відтак до судових витрат. Порядок відшкодування витрат на правничу допомогу врегульовано статтею 126 Господарського процесуального кодексу України.
Так, частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Суд зазначає, що у відзиві на позов відповідачем заявлено про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В обґрунтування свого клопотання відповідач зазначає, що розмір заявленої позивачем правничої допомоги в сумі 7814,55 грн. є неспівмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботи.
Зважаючи на вказані обставини, відповідач просить суд зменшити розмір заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Суд, вказані твердження відповідача оцінює критично зважаючи на наступні обставини.
Як встановлено судом, адвокат Веснянко О.М. здійснював підготовку позову, збір доказів, представництво інтересів позивача в судових засіданнях.
Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У своїй постанові від 20 листопада 2020 року №910/13071/19, Верховний Суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
З матеріалів справи встановлено, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на спростування розміру таких витрат.
До заяви про відшкодування понесених позивачем витрат на правову допомогу додано детальний опис (акт) наданих послуг, у якому відображено на що адвокат витратив час для підготовки до написання позову та складання самої заяви.
Такі затрати, на думку суду, є співвідносними з обсягами наданих адвокатом послуг та складністю справи.
Вартість наданих адвокатом послуг зазначену у акті суд вважає співмірною з предметом цього спору, так, вказана сума складає 1,4% від ціни позову, а тому суд не погоджується з твердженнями відповідача про те, що судові витрати позивача на правову допомогу не відповідають критеріям розумності.
За таких обставин суд дійшов висновку про співмірність заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а тому відсутні законні підстави для застосування частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України та зменшення розміру таких витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м.Київ, вул.Назарівська, буд.3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (30100, м.Нетішин, вул.Енергетиків, 20, код ЄДРПОУ 21313677) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Промсантехніка-1" (39610, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3-А, код ЄДРПОУ 23806668) 532128,00 грн. (п'ятсот тридцять дві тисячі сто двадцять вісім гривень 00 коп.) основної заборгованості за поставлений товар, 14367,46 грн. (чотирнадцять тисяч триста шістдесят сім гривень 46 коп.) інфляційних збитків, 428,62 грн. (чотириста двадцять вісім гривень 62 коп.) відсотків за користування грошовими коштами, 7814,55 грн. (сім тисяч вісімсот чотирнадцять гривень 55 коп.) витрат на правничу допомогу та 8203,86 грн. (вісім тисяч двісті три гривні 86 коп.) витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ.
Повний текст рішення складено 09.12.2022р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1, 2 ст. 256 ГПК України).
Суддя В.В. Димбовський
Віддруковано 4 примірників:
1 - в матеріали,
2,3 - відповідачу (energoatom@atom.gov.ua ; office@khnpp.atom.gov.ua ; 30100, Хмельницька обл., м. Нетішин, вул. Енергетиків, буд. 20; вул. Назарівська, буд.3, м. Київ, 301032) рек.
4 - позивачу (39610, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3-А), адвокату Веснянку Олександру Миколайовичу (ІНФОРМАЦІЯ_1).