вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"28" листопада 2022 р. Справа № 918/1007/21(918/484/22)
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом ОСОБА_1
до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
про стягнення коштів,
у межах справи № 918/1007/21 за заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Народного ополчення, 11 А, м. Київ 151, 03151, код ЄДРПОУ 03445665)
про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Пластова, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 31994540),
у судовому засіданні приймали участь:
від позивача - Полюхович Р.М., ордер серія ВК № 1059364 від 11.11.2022 р.
від відповідача - не з'явився.
Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
У судовому засіданні 28 листопада 2022 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
В липні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Підприємство, відповідач), в якій просив стягнути:
- заборгованість із заробітної плати в розмірі 33 270 грн 00 коп.;
- компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3 205 грн 69 коп.;
- компенсацію через втрату частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 4 395 грн 91 коп.;
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.03.2022 р. до дня ухвалення судом рішення з розрахунку середнього заробітку в сумі 363 грн 76 коп.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.07.2022 р. дану позовну заяву передано на розгляд судді Політиці Н.А. (у провадженні якої перебуває справа № 918/1007/21 про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України") та присвоєно номер 918/1007/21(918/484/22).
Суд зазначає, що статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.
Зокрема, абзацом 1 частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Отже, за умови відкриття провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без відкриття нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12.01.2022 року відкрито провадження у справі № 918/1007/21 про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", визнано грошові вимоги Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до боржника у розмірі 2 064 087 грн 00 коп., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів до 01.07.2022 року, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Чепелюка Олександра Олександровича, визначено дату проведення попереднього судового засідання на 22.03.2022 року; зобов'язано розпорядника майна провести інвентаризацію майна боржника.
Отже, враховуючи викладене вище, позовна заява ОСОБА_1 до Підприємства підлягає розгляду у межах справи № 918/1007/21 за заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Народного ополчення, 11 А, м. Київ 151, 03151, код ЄДРПОУ 03445665) про банкрутство Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Пластова, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 31994540).
Ухвалою суду від 20 липня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 від 14 липня 2022 року залишено без руху, зобов'язано позивача у 10-денний строк з дня отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме, надати платіжне доручення про сплату судового збору за подання даної позовної заяви в розмірі 2 481 грн 00 коп.
1 серпня 2022 року від ОСОБА_1 на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору від 29.07.2022 р. № 0.0.2625130362.1 в сумі 2 481 грн 00 коп. (а.с. 23-24).
Ухвалою суду від 29 серпня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 від 14 липня 2022 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/1007/21(918/484/22) в межах провадження у справі про банкрутство, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19 вересня 2022 року.
8 вересня 2022 року від позивача на адресу суду надійшло клопотання від 06.09.2022 року про проведення судового засідання за відсутності позивача, відповідно до якого просив підготовче засідання в даній справі проводити за його відсутності (а.с. 38).
Ухвалою суду від 19 вересня 2022 року підготовче засідання відкладено на 17 жовтня 2022 року.
13 жовтня 2022 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від 13.10.2022 року № 6/422 з додатками (а.с. 56-118), в якому просив: залишити позов без розгляду у випадку, якщо вимоги не будуть уточнені, а недоліки позову не усунуті відповідно до ГПК України; відмовити у задоволенні позовних вимог з наведених у відзиві підстав; у протилежному випадку стягненню підлягає із Підприємства в особі філії "Дубровицький райавтодор" заборгованість із зарплати у розмірі 28 049 грн 57 коп., компенсація через втрату частини доходу у зв'язку із порушенням строків виплати зарплати за період із вересня 2021 року по 21.03.2022 року в сумі 689 грн 76 коп., та середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 1 916 грн 34 коп. за період із 22.03.2022 року по 12.07.2022 року з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів при її виплаті. Зокрема відповідач зазначає, що ОСОБА_1 був працівником філії, а не Підприємства. Позов пред'явлений до Підприємства не в особі філії, а виключно до Підприємства, що є порушенням процесуального закону, наслідком чого позов може бути залишений без розгляду у випадку, якщо вимоги не будуть уточнені, а недоліки не усунуті відповідно до ГПК України. На думку відповідача безпідставним і необґрунтованим є нарахування зарплати за період із 24.02.2022 року по день звільнення - 21.03.2022 року, оскільки з моменту введення воєнного стану, працівники на роботу не виходили, роботу не здійснювали і не виконували, працівники Підприємства частково перебували на призупиненні, а тому відповідач вважає, що за вказаний період зарплата як винагорода за зроблену (а точніше не зроблену) роботу нарахована безпідставно та підлягає зменшенню на суму 5 220 грн 43 коп. та складатиме не 33 270 грн 00 коп., а 33 270 грн 00 коп. - 5 220 грн 43коп. = 28 049 грн 57 коп. Крім того відповідач зазначає, що Підприємство з листопада 2021 року перебувало в стадії ліквідації, а з 12.01.2022 року в процедурі банкрутства у справі № 918/1007/21, а відтак відсутня його вина у можливому порушенні прав позивача. Також відповідач наголошує на застосуванні висновків Великої Палати Верховного суду, викладених в постановах від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, від 18.03.2020 року у справі № 711/4010/13-ц, щодо зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Так, з посиланням на ст. ст. 116, 117 КЗпП України відповідач вказує на відсутність вини Підприємства у не здійсненні розрахунку. Крім того, сплата середнього заробітку при затримці здійснюється за заявою працівника. Такої заяви не надходило ні на філію, ні на Підприємство з моменту звільнення по сьогодні. Відповідач наголошує, що згідно із ст. 117 КЗпП України (в редакції від 01.07.2022 року), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Також відповідач зазначає, що з 24.02.2022 року в країні діє воєнний стан, діяльність підприємства припинена, боржник перебуває у банкрутстві як вже зазначалось з 12.01.2022, а до цього з 08.11.2021 року - у ліквідації за рішенням власника, а відтак на думку відповідача роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення дії обставин непереборної сили (ч. 3 ст. 10 Закону "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану"). Наявність таких підстав для звільнення від відповідальності (у т. ч. сплати компенсаційних виплат і середнього заробітку за статтями 117, 265 КЗпП України, ст. 34 Закону України "Про оплату праці"), наявність обставин непереборної сили (форс-мажор) засвідчила Торгово-промислова палата України у листі від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 (ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні"). При цьому звільнення від відповідальності стосується всього середнього заробітку і компенсаційних виплат, нарахованих із 24.02.2022 року. Відтак, відповідач просить врахувати обставини непереборної дії (форс-мажорні обставини), які звільняють від виконання зобов'язання та є безумовною підставою для відмови у стягненні компенсаційних виплат і середнього заробітку, якраз гарантованих при дії таких обставин у зв'язку із чим відмовити у стягненні компенсаційних (індексаційних) виплат та середнього заробітку за період з 24.02.2022 року по день ухвалення рішення.
Також 13 жовтня 2022 року від позивача на адресу суду надійшло клопотання від 11.10.2022 року про проведення підготовчого засідання за відсутності позивача, відповідно до якого просив підготовче засідання в даній справі проводити за його відсутності (а.с. 119).
Ухвалою суду від 17 жовтня 2022 року строк підготовчого провадження у даній справі продовжено з ініціативи суду на 30 днів до 27 листопада 2022 року включно та відкладено підготовче засідання на 14 листопада 2022 року.
18 жовтня 2022 року від відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява від 17.10.2022 року № 6/424 про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, в якій просив визнати причину пропуску строку поважною та поновити пропущений з поважних причин строк для подання відзиву (а.с. 129).
31 жовтня 2022 року від позивача на адресу суду надійшли відповідь на відзив від 27.10.2022 року, заява про уточнення позовних вимог від 27.10.2022 року та клопотання про залишення без розгляду відзиву на позовну заяву від 27.10.2022 року (а.с. 131-142). В заяві про уточнення позовних вимог від 27.10.2022 року позивач просив стягнути з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 :
- заборгованість із заробітної плати в розмірі 33 270 грн 00 коп.;
- компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3 205 грн 69 коп.;
- компенсацію через втрату частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 4 395 грн 91 коп.;
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.03.2022 р. до дня ухвалення судом рішення з розрахунку середнього заробітку в сумі 363 грн 76 коп.
В клопотанні про залишення без розгляду відзиву на позовну заяву від 27.10.2022 року позивач просив залишити без розгляду поданий відповідачем відзив на позовну заяву з додатками. Зокрема позивач зазначив, що відзив на позовну заяву надійшов на адресу суду лише 13.10.2022 року, тобто після спливу процесуального строку для його подання.
Ухвалою суду від 14 листопада 2022 року заяву Підприємства від 17.10.2022 року № 6/424 про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву задоволено та поновлено відповідачу, Підприємству, пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву. Одночасно вказаною ухвалою відзив на позовну заяву від 13.10.2022 року № 6/422 з додатками долучено до матеріалів справи.
Розглянувши у підготовчому засіданні 14.11.2022 року клопотання ОСОБА_1 про залишення без розгляду відзиву на позовну заяву від 27.10.2022 року та заслухавши пояснення учасників справи суд дійшов висновку, що клопотання позивача про залишення без розгляду відзиву на позовну заяву від 27.10.2022 року задоволенню не підлягає, про що зазначено в ухвалі від 14.11.2022 року.
Ухвалою суду від 14 листопада 2022 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 28 листопада 2022 року.
У судовому засіданні 28 листопада 2022 року представник Ковтуновича М.В. підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27.10.2022 року, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач у судове засідання 28 листопада 2022 року не з'явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 14.11.2022 року (а.с. 165).
Згідно з пунктом 17 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 р. № 1845/0/15-21, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Враховуючи належне повідомлення відповідача про судове засідання, призначене на 28.11.2022 року, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Підприємства.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Ковтуновича М.В., всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_2 працював у філії "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на посаді дорожнього робітника 3-го розряду.
Згідно Наказу від 21.03.2022 року № 04-к ОСОБА_2 звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, в день звільнення, в порушення вимог ст. 47 КЗпП України, повного розрахунку з останнім не проведено. Зокрема, як зазначив позивач, відповідач не виплатив йому заборгованість по заробітній платі, яка утворилась за період з вересня 2021 року до березня 2022 року в розмірі 33 270 грн 00 коп., а також компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3 205 грн 69 коп.
Підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати"). Такими доходами є ті грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (частина друга статті 2 цього Закону).
Згідно з пунктом 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року N 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України "Про оплату праці").
У рішенні від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013 у справі N 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" й "оплата праці", які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).
За нормами ст. ст. 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
У ч. 3 ст. 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці").
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Як вбачається із наданих позивачем доказів суду, Підприємство всупереч наведеним законодавчим положенням при звільненні ОСОБА_1 не в повному обсязі виплатило йому заробітну плату. Заборгованість відповідача з виплати позивачеві належних йому коштів становить 36 475 грн 69 коп., з яких: 33 270 грн 00 коп. - заборгованість по заробітній платі за вересень 2021 року - березень 2022 року, 3 205 грн 69 коп. - компенсація за невикористану відпустку, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою філії "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" від 08.06.2022 року № 33 (а.с. 9).
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про безпідставність і необґрунтованість нарахування зарплати за період із 24.02.2022 року по день звільнення - 21.03.2022 року, оскільки з моменту введення воєнного стану, працівники на роботу не виходили, роботу не здійснювали і не виконували, працівники Підприємства частково перебували на призупиненні, а тому відповідач вважає, що за вказаний період зарплата як винагорода за зроблену (а точніше не зроблену) роботу нарахована безпідставно та підлягає зменшенню на суму 5 220 грн 43 коп. та складатиме не 33 270 грн 00 коп., а 33 270 грн 00 коп. - 5 220 грн 43коп. = 28 049 грн 57 коп.
В той час, відповідачем жодних доказів про те, що з 24.02.2022 року по 21.03.2022 року працівники, а саме ОСОБА_1 на роботу не виходив, роботу не здійснював і не виконував, оскільки перебував на призупиненні, у зв'язку із веденням воєнного стану на території України, суду не надано. Таким чином, вказані заперечення відповідача судом до уваги не приймаються.
Крім того, як вбачається з довідки від 08.06.2022 року № 33 ОСОБА_1 нараховувалася заробітна плата за спірний період, зокрема за лютий-березень 2022 року.
З матеріалів справи вбачається, що борг перед позивачем із заробітної плати за період з вересня 2021 року по березень 2022 року становить в розмірі 33 270 грн 00 коп., а також компенсація за невикористану відпустку становить в розмірі 3 205 грн 69 коп.
Відповідачем всупереч вимог ст. ст. 13, 73, 74 ГПК України доказів перерахування позивачу заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку не надано, заборгованість перед позивачем не спростовано.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Підприємства заборгованості із заробітної плати в сумі 33 270 грн 00 коп., а також компенсації за невикористану відпустку в сумі 3 205 грн 69 коп. підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення компенсацію через втрату частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 4 395 грн 91 коп. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.03.2022 р. до дня ухвалення судом рішення з розрахунку середнього заробітку в сумі 363 грн 76 коп.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач звільнений з 21.03.2022 року, однак у день звільнення працівника відповідачем не проведений розрахунок з ним, а тому позивач просить стягнути з Підприємства компенсацію через втрату частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, то наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.
Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. П. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
При цьому згідно з п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Стосовно визначення дати з якої повинно бути обраховано середній заробіток, суд виходить з того, що оскільки виплата середнього заробітку настає за умови невиплати з вини підприємства належних сум при звільненні, а такий факт встановлений судом, то обрахування суми середнього заробітку проводиться з наступного дня після дня звільнення, тобто у даному випадку з 22.03.2022 року.
При цьому, суд обраховує середньоденний заробіток наступним чином, виходячи з того, що останні відпрацьовані місяці, що передували звільненню позивача є січень-лютий 2022 року. Заробітна плата позивача за вказані місяці становила всього 12 004 грн 00 коп. При цьому, у січні 2022 року позивач мав відпрацювати 17 днів, а у лютому 2022 року - 16 днів. Таким чином, середньоденна заробітна плата становить 363 грн 76 коп. (12 004 грн 00 коп./33 робочих дні).
Інформація про середньоденний заробіток ОСОБА_1 за останніх два календарних місці роботи відображена у наявній в матеріалах справи довідці філії "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" від 08.06.2022 року № 34 (а.с. 11).
Як встановлено судом, за період з 22.03.2022 року по 28.11.2022 року кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 178 днів (березень - 8 днів, квітень - 21 день, травень - 22 дні, червень - 22 дні, липень - 21 день, серпень - 22 дні, вересень - 22 дні, жовтень - 20 днів, листопад (до 28.11.2022 року включно) - 20 днів.
За розрахунком суду, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 64 749 грн 28 коп. (178 робочих днів з 22.03.2022 року по 28.11.2022 року х 363,76 грн - середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 (12 004 грн 00 коп. - заробітна плата за січень-лютий 2022 року/33 фактично відпрацьовані дні = 363,76 грн) = 64 749 грн 28 коп.).
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що правомірним буде стягнення з Підприємства середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 64 749 грн 28 коп.
Відповідно до вимог статті 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Статтею 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із приписами частини 1 статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. До таких доходів відноситься, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
У відповідності із статтею 3 цього Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Індекси інфляції розраховуються Державною службою статистики України щомісячно і публікуються, зокрема, у газеті "Урядовий кур'єр" та на власному офіційному веб-сайті. Ці дані є офіційними і можуть використовуватись для визначення розміру інфляційних нарахувань.
В свою чергу, суд, здійснивши перерахунок розміру компенсації через втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, вважає, що наданий розрахунок позивача є арифметично вірним.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що правомірним буде стягнення з Підприємства компенсації через втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 4 395 грн 91 коп.
Заперечуючи проти розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, відповідач посилався на те, що Підприємство з листопада 2021 року перебувало в стадії ліквідації, а з 12.01.2022 року в процедурі банкрутства у справі № 918/1007/21. Крім того, заперечуючи проти розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач наголошував на застосуванні висновків Великої Палати Верховного суду, викладених в постановах від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, від 18.03.2020 року у справі № 711/4010/13-ц, щодо зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Також відповідач зазначав, що згідно ст. 117 КЗпП України (в редакції від 01.07.2022 року), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Крім того, відповідач просив відмовити у стягненні компенсаційних (індексаційних) виплат та середнього заробітку за період з 24.02.2022 року по день ухвалення рішення з підстав форс-мажору.
З приводу наведеного, суд зазначає наступне.
По-перше, зменшення такого розміру є його правом, а не обов'язком суду.
По-друге, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 761/9584/15-ц, зазначено, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому, відкриття провадження у справі про банкрутство роботодавця не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.
Між тим, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Так, працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Проте, враховуючи розмір простроченої заборгованості відповідача щодо виплати позивачу всіх належних сум, передбачених на день звільнення, період прострочення, а також те, що вказана заборгованість не погашена на день винесення рішення (понад 8 місяців), співмірність заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки саме в сумі 64 749 грн 28 коп.
Крім того, посилання відповідача в частині розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на вказані вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, від 18.03.2020 року у справі № 711/4010/13-ц не беруться судом до уваги, оскільки ці постанови прийнято за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених судовими інстанціями, і за інших поданих сторонами та оцінених судом доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято відповідні судові рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки саме в сумі 64 749 грн 28 коп.
Разом з тим, щодо посилання на ст. 117 КЗпП України (в редакції від 01.07.2022 року) про нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку не більш як за шість місяців, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.
У статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У своєму рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
В Конституції України стаття 58 міститься у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", в якому закріплені конституційні права, свободи і обов'язки насамперед людини і громадянина та їх гарантії. Про це свідчить як назва цього розділу, так і системний аналіз змісту його статей та частини другої статті 3 Конституції України. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
У іншому своєму рішенні від 5 квітня 2001 року Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, слід вказати, що закон, як правило, зворотної сили не має, тобто не поширюється на правовідносини, які виникли до його видання. До конкретного факту чи випадку необхідно застосовувати закон, який діяв у момент, коли трапився цей випадок або мав місце даний факт.
Так, як убачається із матеріалів справи позивач звернувся із даним позовом 15.07.2022 року, при цьому просить стягнути середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 22.03.2022 року по день ухвалення рішення, тобто звернення із позовом відбулося до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 року (набрання чинності 19.07.2022 року), яким внесено зміни в ст. 117 КЗпП України. Таким чином, на переконання суду враховуючи, що закон зворотньої сили не має, тому на дані правовідносини не поширюється ст. 117 КЗпП України в редакції закону від 01.07.2022 року, щодо обмеження строку в шість місяців.
Щодо посилань на обставини непереборної дії (форс-мажорні обставини) суд вважає за необхідне вказати таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислові палати створюються з метою сприяння розвиткові народного господарства та національної економіки, її інтеграції у світову господарську систему, формуванню сучасних промислової, фінансової і торговельної інфраструктур, створенню сприятливих умов для підприємницької діяльності, всебічному розвиткові усіх видів підприємництва, не заборонених законодавством України, науково-технічних і торговельних зв'язків між українськими підприємцями та підприємцями зарубіжних країн.
Приписами ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Згідно з ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Листом-роз'ясненням Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 ТПП України на підставі ст. ст.14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 року № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року № 40(3) (з наступними змінами).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.
За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).
Таким чином, порівнюючи офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 з правилами засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які містяться в регламенті, господарський суд доходить таких висновків.
У законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а на сайті ТПП України 28.02.2022 року розміщено загальний офіційний лист.
У загальному офіційному листі ТПП України від 28 лютого 2022 року зазначено, що його видано на підставі ст. ст. 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та Статуту ТПП України.
Проте, в ст. ст. 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус, а статут ТПП України у вільному доступі відсутній.
Загальний офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року не містить (та і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Загальний офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю оплати праці.
Таким чином, використання загального офіційного листа ТПП України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку порушення зобов'язання через військову агресію російської федерації проти України повинен супроводжуватися принаймні і іншими докази на підтвердження неможливості виконати зобов'язання в строк та належним чином.
Крім цього, господарський суд бере до уваги, що відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин або ж обставин непереборної сили відповідно до регламенту, проте цього не зробив, а причин неможливості звернутися суду не повідомив.
28 лютого 2022 року ТПП України видала лист-підтвердження про настання форс-мажорних обставин, утім, такий лист не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов'язання для всіх без виключення. І навіть в самому листі є застереження про те, що обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов'язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов'язань, як помилково вказує відповідач.
Тобто головним є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.
Щоб засвідчити форс-мажорні обставини відповідачу необхідно звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв'язок між зобов'язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов'язання. Утім відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат Торгово-промислової палати).
Відтак, твердження відповідача про наявність підстав для звільнення від відповідальності (у т. ч. сплати компенсаційних виплат і середнього заробітку) з причин настання форс-мажорних обставин, а саме з початком військової агресії російської федерації проти України та введенням військового стану, є необґрунтованим.
Отже, виходячи з наведених норм законодавства, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.
У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на застосування відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем.
Слід відзначити, що воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарської діяльності та набувати чи сплачувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало відповідачу здійснювати господарську діяльність під час введеного воєнного стану.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально.
Крім того згідно ч. 1 ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Нормами п. 171.1 ст. 171 та 14.1.180 ст. 14 Податкового Кодексу України та ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є суб'єктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства.
Оскільки, суд не є податковим агентом, тому обов'язок відрахувати зазначені податки і збори закон покладає на роботодавця.
Відповідно до листа ДФС від 09.06.2016 р. № 12817/6/99-99-13-02-03-15 оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, здійснюється звільненому працівнику і не пов'язана з відносинами трудового найму, то такий дохід оподатковується податковим агентом як інші доходи податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс. та військовим збором - 1,5 відсотка у місяці його фактичного нарахування.
Крім того, особи, які мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені Кодексом податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу (п. п. "б" п. 176.2 ст. 176 Кодексу).
Суд роз'яснює, що у разі задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки та збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки позов пред'явлений до Підприємства не в особі філії, а виключно до Підприємства, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Згідно з частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Відповідно до статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
Тобто, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи наділяються певною господарською компетенцією. Втім, не маючи статусу юридичної особи, такі підрозділи не наділяються самостійною господарською процесуальною правоздатністю та дієздатністю.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про юридичну особу з ідентифікаційним кодом 26206644 відсутній.
Разом з тим, інформація про Філію "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (відокремлений підрозділ 26206644) міститься у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (ідентифікаційний код юридичної особи 31994540) у графі "Дані про відокремлені підрозділи юридичної особи".
Таким чином, в силу наведених вище норм Філія "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" не є самостійним суб'єктом господарювання та не має статусу юридичної особи.
Частиною 1 ст. 96 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку про те, що саме Дочірнє підприємство "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" є належним відповідачем у даній справі.
Отже, вказані доводи відповідача судом відхиляються, а відтак підстави для залишення даного позову без розгляду відсутні.
Крім того, суд позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої Ковтунович М.В. просив стягнути кошти з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".
Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому суд виходить з того, що у справі "Серявін та інші проти України", Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відтак, здійснюючи системний аналіз положень чинного законодавства України та наведених правових позицій Верховного Суду, а також, як вбачається з встановлених судом фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі 33 270 грн 00 коп., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3 205 грн 69 коп., компенсацію через втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 4 395 грн 91 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 64 749 грн 28 коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів при її виплаті.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову, ОСОБА_1 заявляючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні було сплачено 2 481 грн 00 коп. судового збору.
За вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (розмір судового збору за дану вимогу становить 2 481 грн 00 коп.).
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас частиною 2 ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Оскільки позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати, за які позивач звільнений від сплати судового збору, задоволено судом повністю, судовий збір за вказану вимогу в розмірі 2 481 грн 00 коп. відповідно до норм ч. 2 ст. 129 ГПК України слід стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Крім того, враховуючи задоволення вимог позивача про стягнення середнього заробітку, судовий збір за вказану вимогу в розмірі 2 481 грн 00 коп. відповідно до норм ч. 1 ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (33028, м. Рівне, вул. Пластова, 7, код ЄДРПОУ 31994540) в особі філії "Дубровицький райавтодор" Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (34100, Рівненська обл., м. Дубровиця, вул. Воробинська, буд. 176, код ЄДРПОУ 26206644) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) невиплачену заробітну плату в розмірі 33 270 (тридцять три тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3 205 (три тисячі двісті п'ять) грн 69 коп., компенсацію через втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 4 395 (чотири тисячі триста дев'яносто п'ять) грн 91 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 64 749 (шістдесят чотири тисячі сімсот сорок дев'ять) грн 28 коп. та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп. - витрат по оплаті судового збору.
Стягнути з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (33028, м. Рівне, вул. Пластова, 7, код ЄДРПОУ 31994540) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп.
Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 8 грудня 2022 року.
Суддя Політика Н.А.