"30" листопада 2022 р.м. Одеса Справа № 916/1713/22
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Дюльгер С.В.,
розглянувши справу № 916/1713/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕСТ ЛІЗИНГ" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера "Б"; код ЄДРПОУ 33880354)
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 82 114,03 грн;
представники сторін:
від позивача - Картавенко О.В.,
від відповідача - не з'явився,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕСТ ЛІЗИНГ", звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 82 114,03 грн, з яких: 65 644,61 грн заборгованості за лізинговими платежами, 4 074,79 грн відсотків річних, 7 842,24 грн штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна, 4 552,39 грн інфляційних втрат
В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань зі своєчасної сплати лізингових платежів за Договором фінансового лізингу № 210720-2/ФЛ-Ф-А від 20.07.2021.
Ухвалою від 01.08.2022 прийнято позовну заяву (вх. № 1776/22 від 25.07.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕСТ ЛІЗИНГ" до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/1713/22, яку ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 31.08.2022, запропоновано сторонам в порядку ст. ст. 165-167 ГПК України подати заяви по суті спору та встановлено відповідні строки.
30.08.2022 за вх. № 17866/22 до суду надійшов відзив, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Не заперечував щодо наявності з позивачем договірних відносин за Договором фінансового лізингу № 210720-2/ФЛ-Ф-А від 20.07.2021. Також не заперечував проти наявності свого боргу перед позивачем. Водночас вважає, що має правові підстави не сплачувати позивачу заборгованість через виникнення форс-мажорних обставин, пов'язаних із введенням воєнного стану на території України. Звернув увагу, що ст. 8 укладеного з позивачем договору лізингу передбачає настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливлюють виконання сторонами умов договору. Зазначив, що 28.02.2022 Торгово-промислова палата України, посилаючись на Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, видала лист № 2024/02.0-7.1, яким засвідчила наявність в Україні форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та неможливість виконання зобов'язань сторонами (стороною) договірних відносин на період дії військового стану. Вказав, що такі форс-мажорні обставини на даний час унеможливлюють виконання укладеного з позивачем договору фінансового лізингу.
31.08.2022р. з 11 год. 47 хв. до 12 год. 23 хв. у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги, всі працівники суду та учасники процесу перебували в укритті цивільного захисту адміністративної будівлі та судове засідання не відбулося.
Ухвалою від 31.08.2022 повідомлено сторін про те, що судове засідання відкладено на 12.10.2022.
12.10.2022р. з 10 год. 05 хв. до 10 год. 42 хв. у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги, всі працівники суду та учасники процесу перебували в укритті цивільного захисту адміністративної будівлі та судове засідання не відбулося.
Ухвалою від 12.10.2022 повідомлено сторін про те, що судове засідання відкладено на 26.10.2022.
20.10.2022 до суду надійшла заява відповідача (вх. № 23373/22) про розгляд справи без його участі.
Протокольною ухвалою від 26.10.2022 відкладено судове засідання на 16.11.2022.
У зв'язку з аварійними відключеннями енергопостачання у м. Одесі судове засідання, яке було призначено на 16.11.2022, не відбулося.
18.11.2022 на електронну пошту суду надійшло клопотання (вх. № 26242/22) представника позивача про долучення документів до матеріалів справи, а саме листа відповідача про відмову від сплати лізингових платежів та відомостей у вигляді інформаційного повідомлення від системи GPS з місцем та датою останнього виходу на зв'язок системи. Додатково представник позивача надіслав на електронну пошту суду дані GPS у вигляді таблиці (вх. № 26235/22).
Вказані докази судом долучено до матеріалів справи. Водночас такі докази судом не приймаються до уваги, так як обставини наявності або відсутності зв'язку із системою GPS на об'єкті лізингу не входять до предмета доказування у даній справі.
Ухвалою від 21.11.2022 повідомлено сторін про те, що судове засідання відбудеться 30.11.2022.
30.11.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), є господарський договір.
20.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕСТ ЛІЗИНГ" (Лізингодавець) та Фізичною особою-підприємцем Куяновим Вячеславом Сергійовичем (Лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № 210720-2/ФЛ-Ф-А (далі - Договір).
Як вбачається з матеріалів справи, 10.04.2022 ОСОБА_1 припинено статус фізичної особи-підприємця.
Водночас згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в Постанові від 13.02.2019 р. у справі № 910/8729/18, за змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, з урахуванням викладеного, господарський суд зазначає, що даний спір належить до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, правовідносини за яким регулюються Законом України "Про фінансовий лізинг" (далі - Закон), ГК України та ЦК України.
За змістом положень ч. 7 ст. 292 ГК України правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до ГК України та інших законів.
Відповідно до ст. 1 Закону, в редакції, чинній на момент укладення Договору, договір фінансового лізингу - договір, за яким надаються послуги з фінансового лізингу. Фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об'єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, та які передбачають наявність хоча б однієї з ознак фінансового лізингу, встановлених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч. 2 вказаної норми до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з врахуванням особливостей, встановлених законом; до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Договір набирає чинності (вважається укладеним) після його підписання сторонами (в т.ч. обов'язкового підписання сторонами додатків «Загальні умови Договору» (Т.1, а.с. 7-13),
«Специфікація» (Т.1, а.с. 14), «Довідка» (Т.1, а.с. 16), «Страхування» (Т.1, а.с. 14 (зворот) - 15), «Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності на Об'єкт лізингу» (Т.1, а.с. 16 (зворот)), «Графік сплати лізингових платежів» (Т.1, а.с. 13 (зворот)), «Технічний асістанс» (Т.1, а.с. 15 (зворот)), «Поняття нормального Зносу» (Т.1, а.с. 17) до Договору) (п. 10.1. Загальних умов Договору).
Відповідно до п. 1.1. Загальних умов Договору Лізингодавець (позивач) набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування Об'єкт лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення Договору наведені в Додатку «Специфікація», а Лізингоодержувач (відповідач) зобов'язується прийняти Об'єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору. По закінченню строку лізингу, до Лізингоодержувача переходить право власності на Об'єкт лізингу згідно умов цього Договору (за виключенням випадків, передбачених Договором та/або законодавством). Найменування фінансової операції: фінансовий лізинг.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Про змішаний характер Договору йде мова і в п. 10.10. Загальних умов Договору.
Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність Лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як Лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Під періодом лізингу у Загальних умовах Договору розуміється період строку лізингу, який дорівнює 1 (одному) місяцю. Перший період лізингу починається з дати підписання Акту (п/п 2.1.8. Загальних умов Договору).
Як передбачено п. 3.3. Загальних умов Договору, передача Об'єкта лізингу Лізингоодержувачу у володіння та користування відбувається не раніше дати фактичного отримання Об'єкта лізингу у продавця (постачальника) Об'єкта лізингу та лише після виконання Лізингоодержувачем зобов'язання, передбаченого пунктом 2.3 Загальних умов.
Відповідно до п. 3.4. Загальних умов Договору приймання Лізингоодержувачем Об'єкта лізингу в лізинг оформлюється шляхом складання Акту. Підписання Лізингоодержузачем Акту підтверджує в т.ч. належну якість, комплектність, справність Об'єкта лізингу і відповідність Об'єкта лізингу вимогам Лізингоодержувача та умовам Договору. З моменту підписання Сторонами Акту до Лізингоодержувача переходять усі ризики, пов'язані з користуванням та володінням Об'єктом лізингу (в тому числі ризики, випадкового знищення чи пошкодження Об'єкта лізингу, ризики, пов'язані з відшкодуванням збитків та шкоди, завданої третім особам внаслідок користування Об'єктом лізингу). З моменту підписання Акту, Лізингоодержувач несе повну цивільну відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує у повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну внаслідок експлуатації Об'єкта лізингу, несе відповідальність за порушення правил дорожнього руху, правил зупинки, паркування та стоянки за участю Об'єкта лізингу (в т.ч. зафіксованих у автоматичному режимі, а також за допомогою фото - відеофіксації). Ризик невідповідності Об'єкта лізингу цілям використання цього Об'єкта лізингу несе Лізингоодержувач. Лізингодавець залишає у себе один комплект ключів від Об'єкта лізингу та зберігає його протягом всього строку дії Договору (якщо Об'єкт лізингу - транспортний засіб).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов'язання та передав у користування відповідачу Об'єкт лізингу на підставі підписаного Сторонами 26.07.2021 р. Акту прийому-передачі Об'єкта лізингу в користування (Т. 1, а.с. 19).
Судом встановлено, що відповідно до вказаного акту відповідачу було передано позивачем Об'єкт лізингу, а саме: новий загальний легковий хетчбек Chery, моделі TIGGO 4, 2021 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) LVVDB11B7MD100425, вартістю (на момент передачі) 392 112,00 грн.
Згідно з п. 2.2. Загальних умов Договору усі платежі за Договором Лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати у Число сплати, в національній валюті України (гривні) відповідно до Графіку та Загальних умов, а також інших положень цього Договору та/або чинного законодавства шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця. Лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості Об'єкта лізингу (з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 2.5, 2.6. Загальних умов); винагороду (комісій.) Лізингодавцю за отриманий у лізинг Об'єкт лізингу з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 2.7.-2.9., 3.5. Загальних умов (далі - «Винагорода»). При цьому сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим Договором не містять покупної ціни, передбаченої цим Договором і, у сукупності, є платою за користування Об'єктом лізингу.
Пунктом 2.3. Загальних умов Договору передбачено, що авансовий лізинговий платіж, визначений у Графіку сплати лізингових платежів (Додаток до Договору), з урахуванням пункту 2.6 Загальних умов, Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити протягом трьох банківських днів з моменту відправлення рахунку Лізингодавцем, але не пізніше ніж в дату зазначену Сторонами в пункті 5.6. цього Договору та в сумі Авансового лізингового платежу визначеному у Графіку сплати лізингових платежів (Додаток до Договору) не залежно від отримання рахунку. Сторони домовились, що достатнім доказом відправлення лізингодавцем Лізингоодержувачу рахунку є витяг з реєстру рахунків Лізингодавця. Дата виправлення зазначеного рахунку визначається за даними реєстру рахунків Лізингодавця. Цей рахунок може бути відправлений Лізингоодержувачу, в т.ч. факсимільним способом, поштою, кур'єрською доставкою, вручений особисто або в інший спосіб, який обере Лізингодавець. Сторони на підставі частини 3 ст. 631 Цивільного кодексу України досягли згоди про те, що у випадку сплати Лізингоодержувачем Лізингодавцю грошових коштів в порядку пункту 2.3. Загальних умов до моменту укладення цього Договору, такі кошти зараховуються в рахунок сплати Лізингоодержувачем Авансового лізингового платежу в розмірі, в якому вони були сплачені.
Підпунктом 2.1.7. п. 2.1. Загальних умов Договору передбачено, що Число сплати - це число (порядковий номер дня у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається Сторонами згідно п. 2.1.7.1 Загальних умов Договору.
У випадку, якщо Авансовий лізинговий платіж, визначений у Графіку сплати лізингових платежів (Додаток до Договору) становить менше ніж 20 (Двадцять) % від Загальної вартості Об'єкта лізингу, визначеної в 4.2. Договору, то Числом сплати лізингового платежу 1-го періоду лізингу є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання чотирьох календарних днів до дати підписання Акту. (Наприклад: дата підписання Сторонами Акту - 04 лютого 2021 року. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 08 лютого 2021 року. Наступні чергові лізингові платежі - кожного 08 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця. У випадку, якщо Авансовий лізинговий платіж, визначений у Графіку сплати лізингових платежів (Додаток до Договору) дорівнює або становить більше, ніж 20 (Двадцять) % від Загальної вартості Об'єкта лізингу, визначеної в 4.2. Договору, то Числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання Акту. (Наприклад: дата підписання Сторонами Акту - 04 лютого 2021 року. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 24 лютого 2021 року. Наступні чергові лізингові платежі - кожного 24 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця (п/п 2.1.7.1. Загальних умов Договору).
Як передбачено п. 2.12. Загальних умов Договору Лізингоодержувач не може вимагати від Лізингодавця жодного відшкодування, затримання або зменшення суми платежів за Договором у випадку перерви (в т.ч. пошкодження Об'єкта лізингу) в експлуатації Об'єкта лізингу, незалежно від причин виникнення такої перерви.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об'єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором.
Згідно положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 21 Закону передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.
Отже, з аналізу приписів законодавства та умов Договору судом встановлено, що відповідач зобов'язаний був сплачувати чергові лізингові платежі 15-го числа кожного місяця, так як Акт прийому-передачі Об'єкта лізингу в користування Сторонами було підписано 26.07.2021.
Водночас за умовами п. 2.4. Загальних умов Договору якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та ін.) дню.
Як вказав позивач, внаслідок несплати відповідачем чергових лізингових платежів відповідно до Графіку лізингових платежів, у ОСОБА_1 виникла заборгованість щодо оплати:
- лізингового платежу за період лізингу № 6 у розмірі 5 207,96 грн з 14.01.2022 (платіж оплачений частково);
- лізингового платежу за період лізингу № 7 у розмірі 12 087,33 грн з 15.02.2022;
- лізингового платежу за період лізингу № 8 у розмірі 12 087,33 грн з 15.03.2022;
- лізингового платежу за період лізингу № 9 у розмірі 12 087,33 грн. з 15.04.2022
- лізингового платежу за період лізингу № 10 у розмірі 12 087,33 грн. з 13.05.2022;
- лізингового платежу за період лізингу № 11 у розмірі 12 087,33 грн. з 15.06.2022.
У відзиві відповідач не заперечував щодо наявності заборгованості.
За приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відтак, з огляду на вищевикладені обставини, судом встановлено, що відповідач у розумінні статті 530 ЦК України порушив грошове зобов'язання, встановлене Договором. Отже, у зв'язку з несплатою відповідачем лізингових платежів позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення 65 644,61 грн, які слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Щодо стягнення з відповідача штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ст. 231 ГК України).
Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Підпунктом 5.2.1. п. 5.2. Загальних умов Договору передбачено обов'язок Лізингоодержувача щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати Лізингодавця про стан та адресу базування Об'єкта лізингу шляхом направлення Лізингодавцю звіту у формі, встановленої Додатком «Довідка» до Договору.
За ненадання при інспектуванні для огляду або при повернені (вилученні) Об'єкта лізингу технічної документації, отриманої Лізингоодержувачем разом з Об'єктом лізингу, порушення умов пунктів 2.15., 2.16., 3.6, 4.1.2, 4.1.7., 4.8, 5.2., 10.2. Загальних умов - сплачує договірну санкцію (штраф) у розмірі 1 (один) відсоток Остаточної загальної вартості Об'єкта лізингу, за кожен та будь-який випадок із зазначених порушень. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення Остаточної загальної вартості Об'єкта лізингу) протягом строку дії Договору, та для зручності Сторін визначаєтеся як 1 (один) відсоток від розміру Остаточної загальної вартості Об'єкта лізингу.
Відповідач не заперечував доводів позивача щодо обставин неподання звітності в порядку підпункту 5.2.1. п. 5.2. Загальних умов Договору.
У судовому засіданні представник позивача додатково пояснив, що відповідач самовільно здійснив демонтаж системи GPS з автомобіля (Об'єкта лізингу), а також відмовився приймати участь у перемовинах щодо погашення або реструктуризації заборгованості за Договором. Як зазначив представник, у відповідь на вимогу позивача щодо погашення боргу відповідач обмежився направленням листа про сплату заборгованості після війни.
За 2 випадки ненадання відповідачем щоквартального інформування про стан та адресу базування Об'єкта лізингу позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 7 842,24 грн.
Перевіривши запропонований позивачем розрахунок штрафу, суд вважає його правильним та обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 7842,24 грн штрафу підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що згідно положень ЦК України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.
Згідно з п. 2.7. Загальних умов Договору у разі, якщо Лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі статті 625 ЦК України сторони погодили, що Лізингодавець має право нарахувати, а Лізингоодержувач зобов'язується сплачувати 24 (Двадцять чотири) проценти річних від простроченої суми, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Сторони домовились, що такі проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду (комісію) Лізингодавцю за отриманий в лізинг Об'єкт лізингу, у зв'язку із чим розмір винагороди (комісії) Лізингодавцю за отриманий в лізинг Об'єкт лізингу збільшується на суму таких сплачених процентів.
З огляду на те, що умовами Договору встановлено 24% річних, відповідно сплаті підлягають саме 24% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Стосовно інфляційних нарахувань, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, суд вказує, що такі нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 24% річних та інфляційних втрат, суд вважає його правильним та обґрунтованим, у зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню 4074,79 грн відсотків річних та 4552,39 грн інфляційних втрат.
Щодо доводів відповідача про наявність форс-мажорних обставин суд зазначає таке.
Вплив обставин непереборної сили на свої договірні зобов'язання сторони узгодили в п. п. 8.1. - 8.3. Загальних умов Договору.
Так, сторони звільняються від відповідальності у разі затримки виконання зобов'язання або невиконання своїх обов'язків за Договором, якщо вказані затримки чи невиконання виникли внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). До обставин непереборної сили належать: війна, страйки, пожежі, вибухи, повені чи інші стихійні лиха, дії чи бездіяльність органів влади та/або управління України чи інших країн, які безпосередньо впливають на виконання Сторонами їх обов'язків за Договором (п. 8.1. Загальних умов Договору).
Сторони зобов'язані письмово, не пізніше 10 (десяти) діб з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одна одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього Договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є виключно офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України (п. 8.2. Загальних умов Договору).
Якщо обставини, вказані в пункті 8.1. Загальних умов, продовжують діяти протягом 30 (тридцяти) днів з дати їх виникнення, то Сторони проводять переговори з метою визначення заходів, яких слід вжити. У випадку, якщо на протязі наступних 10 (десяти) днів Сторони не зможуть домовитися, Лізингодавець може прийняти рішення про вилучення Об'єкта лізингу, а Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Об'єкт лізингу Лізингодавцю на протязі 15 (п'ятнадцяти) днів з моменту прийняття такого рішення, при цьому усі раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають (п. 8.3. Загальних умов Договору).
З листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вбачається, що "Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.97 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).".
Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов'язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").
Статтею 617 ЦУ України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов'язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов'язання лише для однієї із сторін.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року № 40 (3) (з наступними змінами).
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).
У законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, в той час як на сайті ТПП України 28.02.2022 розміщено загальний офіційний лист.
У загальному офіційному листі ТПП України від 28.02.2022 зазначено, що його видано на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та Статуту ТПП України.
Проте, в ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус. Навпаки, зі змісту вказаних статей вбачається, що ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують факт настання форс-мажорних обставин саме за зверненням суб'єкта господарської діяльності.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, зазначивши, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).
Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Суд не вбачає можливості дослідити причинно-наслідковий зв'язок між військовою агресією Російської Федерації проти України та неможливістю виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Вказаний лист ТПП України не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов'язання для всіх без виключення суб'єктів господарювання. Слід зазначити, що в самому листі є застереження про те, що обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов'язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов'язань.
Таким чином, використання загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання повинен супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов'язання в строк та належним чином.
Крім цього, господарський суд бере до уваги, що відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин відповідно до регламенту, проте цього не зробив, а причин неможливості такого звернення не повідомив.
У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий ТПП України чи уповноваженими регіональними ТПП, що засвідчує наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов'язань за Договором. Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України автоматично не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність, адже протилежного відповідачем не доведено належними та допустимими доказами.
Щоб засвідчити форс-мажорні обставини відповідачу необхідно було звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв'язок між зобов'язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов'язання. Утім відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат Торгово-промислової палати).
Відтак, твердження відповідача про те, що він має правові підстави не сплачувати позивачу заборгованість через виникнення форс-мажорних обставин, є необґрунтованим.
У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.
На підставі ст. 129 ГПК України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕСТ ЛІЗИНГ" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера "Б"; код ЄДРПОУ 33880354) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 82 114,03 грн - задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕСТ ЛІЗИНГ" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера "Б"; код ЄДРПОУ 33880354) 65 644,61 грн заборгованості за лізинговими платежами, 4 074,79 грн відсотків річних, 7 842,24 грн штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна, 4 552,39 грн інфляційних втрат, 2 481,00 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 30 листопада 2022 р. У зв'язку з перебоями електропостачання повний текст рішення складено та підписано 08 грудня 2022 р.
Суддя Р.В. Волков