Справа № 2-338/2008
Провадження №6/597/5/2022
"08" грудня 2022 р. суддя Заліщицького районного суду Тернопільської області Шевчук В.М., ознайомившись із заявою ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів
27.09.2022 року до Заліщицького районного суду Тернопільської області надійшла заява ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Ухвалою суду від 03.10.2022 року заявниці надано строк 5 днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, вказаних у мотивувальній частині ухвали, з наступних підстав, зокрема:в порушення вимог п.2 ч.3 ст.175 ЦПК України у заяві про видачу дубліката виконавчого листа не вказано реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача, а також даних про прізвище, ім'я по батькові, місце проживання чи перебування, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку боржника. Також в порушення вимог п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України заявницею не зазначено обгрунтування підстав звернення до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, зокрема не надано жодних належних доказів про те, що оригінал виконавчого листа було втрачено, загублено, викрадено чи знищено або істотно пошкоджено, суду не надано. Окрім наведеного, до матеріалів справи не надано жодних підтверджень звернення заявниці до державної виконавчої служби/приватного виконавця з метою виконання рішення суду та відповідної довідки державного виконавчої служби/приватного виконавця про неможливість відкриття виконавчого провадження у зв'язку з відсутністю оригіналу виконавчого листа.
Станом на 08.12.2022 року недоліки, зазначені у мотивувальній частині ухвали, заявницею належним чином не усунуто, чим не виконано ухвалу Заліщицького районного суду від 03.10.2022 року.
У п.п.6, 7 ч.2 ст.43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Згідно з п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції” від 12.06.2009 року №2 якщо заява не відповідає вимогам статей 119, 120 ЦПК (у редакції Закону № 1618-15) або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, суддя відповідно до вимог статті 121 ЦПК постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені конкретні підстави залишення заяви без руху, в тому числі й розмір несплачених судових витрат, і надає строк для усунення недоліків, тривалість якого визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням характеру недоліків, реальної можливості отримання копії ухвали, яка повинна бути надіслана заявнику негайно, та їх виправлення.
При цьому суд не повинен тлумачити положення ст.185 ЦПК України у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя, адже наведене неодноразово було предметом розгляду у Європейському суді з прав людини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Так, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France» («Беллет проти Франції», серії A №333B, пункт 36) Європейський суд з прав людини зазначив, що ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - «Конвенція») містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 25 січня 2000 року у справі «Miragall Escolano and Othersv. Spain» («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», заяви №38366/97, №38688/97, №40777/98, №40843/98, №41015/98, №41400/98, №41446/98, №41484/98, №41487/98, №41509/98) і у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Pйrez de Rada Cavaniles v. Spain» («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», заява №3256-57) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
При цьому слід взяти до уваги також висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 28.05.1985 року в справі “Ашингдейн проти Сполученого Королівства” та від 13.02.2001 року в справі “Кромбах проти Франції”, в яких ЄСПЛ наголосив, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.
У рішеннях від 20.05.2010 року в справі “Пелевін проти України” та від 30.05.2013 року в справі “Наталія Михайленко проти України” ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.
В рішенні “Prince Hans-Adam II of Liechtenstein проти Німеччини” (рішення від 12 липня 2001 року п.44) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.
У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії" та "Девеер проти Бельгії" Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ч.9 ст.10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Таким чином, визначаючись щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі, суд керується приписами ч.1 ст.185 ЦПК України, якими передбачено, що суддя після одержання заяви з'ясовує, чи відповідає вона вимогам, встановленим статтями 175, 177 ЦПК України.
Згідно ч.3 ст.185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачу відповідно до ухвали суду у встановлений строк.
За таких обставин, вважаю, що заявницею не усунуто недоліки, зазначені в ухвалі суду від 03.10.2022 року, а тому заяву ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів слід вважати неподаною і повернути заявниці ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.185, 260, 261, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя
Заяву ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів повернути заявниці ОСОБА_1 .
Роз'яснити заявниці ОСОБА_1 , що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали суду.
Суддя Валентина ШЕВЧУК