Справа № 2а-4302/10/2570
11 серпня 2010 р. м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді - Бородавкіної С.В.
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу міграційної служби в Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування повідомлення-рішення та наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач 05.08.2010 року звернулась до суду з адміністративним позовом до Відділу міграційної служби в Чернігівській області, в якому просить визнати неправомірним та скасувати повідомлення-рішення № 17-9-115 від 07.04.2010 року Відділу міграції в Чернігівській області про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця, визнати неправомірним і скасувати наказ № 14 від 07.04.2010 року у частині відмови позивачу в прийнятті заяви про надання статусу біженця та зобов'язати відповідача прийняти рішення стосовно ОСОБА_1 про прийняття заяви про надання статусу біженця в Україні.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідач при вирішенні питання надання статусу біженця особі і оформлення документів мав би керуватися нормативними актами, визначеними Положенням про управління (відділ, сектор) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Державного комітету України у справах національностей та релігій від 12.02.2009 року №15, а не постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26.02.2010 року. Крім того, вказав , що повідомлення № 17-9-115 не містить викладення причин відмови, чим порушено вимоги абз. 7 ст. 12 Закону України “Про біженців” від 21.06.2001 року. Вважає, що рішення суб'єкта владних повноважень є поверхневим, необ'єктивним та таким, що грубо порушує права позивача, передбачені міжнародними нормативними актами та чинним законодавством України.
В запереченнях наданих представником відповідача вказано, що відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України "Про біженців" орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено в наданні статусу біженця за відсутності умов, передбачених абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця може бути прийнято також у разі, якщо особі раніше було відмовлено у прийнятті заяви про надання статусу біженця або оформленні документів для вирішення питання щодо надання такого статусу через зловживання процедурою надання, крім випадків, коли заявник повідомив достовірні відомості про свою особу. У заяві про надання статусу біженця до Відділу міграційної служби у Чернігівській області та під час бесіди, заявниця зазначила, що вона ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, а постановою Сумського окружного адміністративного суду вона ідентифікована як ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. Ця постанова суду позивачем не оскаржена не була і набула законної сили. Доведений факт видання позивача себе за іншу особу, при не наданні відділу будь-яких документів, доказів, які б підтверджували її словесну інформацію про переслідування її родини по релігійному аспекту, однозначно закладають сумніви у правдивості наведеної інформації про переслідування.
В нашому ж випадку заявникові було відмовлено у прийнятті заяви про надання статусу біженця, а не в оформленні документів, тому процедурні дії абз. 7 ст. 12 цього Закону відділом міграційної служби в Чернігівській області порушені не були. Щодо роз'яснення причини відмови, то у повідомленні причини чітко і у повній відповідності до її змісту, зазначеному у ч. 8 ст. 9 Закону України "Про біженців", прописана - «як особі, яка видає себе за іншу особу».
Дослідивши матеріали справи, суд вважає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка та мешканка м.Могадішо Сомалі.
29.03.2010 року ОСОБА_1, перебуваючи в пункті тимчасового перебування іноземців в с. Розсудів звернулась до Відділу міграційної служби у Чернігівській області, з заявою № 606 про надання йому статусу біженця.
На виконання вимог чинного законодавства 07.04.2010 року співробітником органу міграційної служби було проведено співбесіду з ОСОБА_1, за наслідками якої складено протокол співбесіди по справі № 575-10 від 07.04.2010 року. За результатами вказаної співбесіди було встановлено розбіжність в інформації щодо особи позивача.
На підставі аналізу заяви громадянки Сомалі ОСОБА_1, протоколу співбесіди та постанови Сумського окружного адміністративного суду від 26.02.2010 року, яка набрала законної сили, про розміщення його у Розсудівському ПТПІ для подальшого видворення за межі України та керуючись Законом України “Про біженців” від 21.06.2001 року начальник відділу Клановець І.В. вирішив відмовити в прийняті заяви про надання статусу біженця через зловживання процедурою надання статусу біженця на підставі ч. 8 ст. 9 Закону України “Про біженців” від 21.06.2001 року, як особі, які видає себе за іншу, про що видав наказ від 07.04.2010 року № 14, про що було повідомлено ОСОБА_1 повідомленням № 17-9-115 від 07.04.2010 року про відмову в прийняті заяві про надання статусу біженця.
Згідно абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Відповідно до п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Умови, за наявності яких правовий статус біженця не надається, визначені ст. 10 Закону України “Про біженців”. Зокрема, статус біженця не надається особі, у якої відсутні підстави побоюватися стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, належності до певної політичної партії або соціальної групи.
Крім того, відповідно до ст. 9 Закону України “Про біженців” від 21.06.2001 року , особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій. Зазначені особи повинні бути направлені посадовими особами Державної прикордонної служби України до органу міграційної служби.
Орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено в наданні статусу біженця за відсутності умов, передбачених абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця може бути прийнято також у разі, якщо особі раніше було відмовлено у прийнятті заяви про надання статусу біженця або оформленні документів для вирішення питання щодо надання такого статусу через зловживання процедурою надання, крім випадків, коли заявник повідомив достовірні відомості про свою особу. Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.
Відповідно до ч.6 ст.12 вказаного Закону, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто у разі встановлення відсутності у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, який перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань.
Частиною 2 статті 22 зазначеного Закону передбачено, що особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, про відмову у наданні, втрату або позбавлення статусу біженця і яка оскаржує відповідне рішення до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції або до суду, до прийняття рішення за скаргою має права та обов'язки, передбачені статтею 18 цього Закону, в якій пунктом 1 частини 2 передбачено, що особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця зобов'язана: подати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу “Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається”від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Позивачем в позовній заяві не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням вищевикладених критеріїв про причини, з яких позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності.
Щодо нападів терористів на позивача то, жодного конкретного факту або доказу того, що її побоювання в разі повернення на батьківщину є обґрунтованими та їй особисто загрожують терористи, позивачем не було наведено.
Щодо посилань позивача про те, що рішення про відмову в наданні їй статусу біженця не містить викладення причин відмови, судом встановлено, що повідомлення про відмову в прийняті заяви про надання статусу біженця винесено з додержанням норм Закону України “Про біженців” від 21.06.2001 року та відповідає вимогам Тимчасової інструкції про оформлення документів, необхідних для вирішення питань про надання, втрату, позбавлення статусу біженця, затвердженої наказом Державного комітету України у справах національностей та міграції від 29 .04. 2002 року №20.
Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного повідомлення-рішення Відділу міграційної служби в Чернігівській області з огляду на його відповідність викладеним нормам чинного законодавства.
Таким чином, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу міграційної служби в Чернігівській області необхідно відмовити за необґрунтованістю.
Враховуючи наведене, керуючись ст.160-163 КАС України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Бородавкіна С.В.