вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" грудня 2022 р. Справа №910/21866/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Ткаченка Б.О.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 19.07.2022
у справі №910/21866/21 (суддя - Босий В.П.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради
(Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Комунального підприємства "Керуюча компанія з
обслуговування житлового фонду Шевченківського
району м. Києва"
про стягнення 84 993,67 грн.
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (далі - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва") заборгованості у розмірі 84 993,67 грн., з яких: 68 931,82 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію, 10 964,45 грн. інфляційних втрат та 5 097,42 грн. трьох процентів річних.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати вартості теплової енергії, внаслідок чого у останнього за період з листопада 2015 року по жовтень 2021 року утворилась заборгованість, право вимоги щодо стягнення якої позивач отримав за договором про відступлення права вимоги від 11.10.2018 №601-18.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що позивачем не підтверджено належними доказами здійснення теплопостачання у спірні періоди, а також посилався на відсутність договірних відносин між сторонами у даній справі. Крім того, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/21866/21 у задоволенні позову відмовлено.
Присуджено до стягнення з КП "Київтеплоенерго" на користь КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 500,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що жодних документів, які б свідчили про те, що спірне нежитлове приміщення, площею 59,3 кв.м, за адресою: місто Київ, вулиця Іллєнка Юрія, будинок 18А, знаходиться на балансі або в користуванні відповідача, позивачем не надано. Такі документи відсутні й у матеріалах справи. Отже доводи позивача про те, що відповідач є споживачем за фактично надані послуги з постачання теплової енергії у спірному приміщенні, є необґрунтованими.
Не погоджуючись з прийнятим судом рішенням, КП "Київтеплоенерго" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій останнє просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення, на думку скаржника, є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Також в апеляційній скарзі ставиться питання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2022 апеляційну скаргу КП "Київтеплоенерго" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Ткаченка Б.О., Алданової С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2022 відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги КП "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/21866/21 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/21866/21.
31.08.2022 до Північного апеляційного господарського суду з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/21866/21.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 залишено без руху апеляційну скаргу КП "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/21866/21 та надано право усунути недоліки.
16.09.2022 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду, від КП "Київтеплоенерго" надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2022 поновлено КП "Київтеплоенерго" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/21866/21.
Відмовлено КП "Київтеплоенерго" у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/21866/21. Розгляд апеляційної скарги КП "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/21866/21 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/21866/21 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового рішення за результатами розгляду справи.
Роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.
Відповідач, у порядку статті 263 ГПК України, скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить у задоволенні апеляційної скарги КП "Київтеплоенерго" відмовити повністю.
Також, у відзиві на апеляційну скаргу заявлено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
10.11.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу в якій останній навів аргументи на спростування викладених відповідачем у відзиві обставин. Крім того, у відповіді на відзив заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для надання відповіді на відзив на апеляційну скаргу, яке обґрунтовано запровадженням воєнного стану в Україні, у зв'язку з яким згідно з рекомендаціями Ради суддів процесуальні строки по можливості продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.
Відповідно до статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Колегія суддів розглянувши вищевказане клопотання дійшла висновку про його задоволення, у зв'язку з поважністю причин пропуску строку на подання відповіді на відзив на апеляційну скаргу.
Також, в прохальній частині відповіді на відзив на апеляційну скаргу міститься клопотання про здійснення розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Розглянувши клопотання позивача та відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи колегія суддів дійшла висновку про відмову у їх задоволенні з огляду на наступне.
Згідно з частиною 3 статті 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Як вбачається з матеріалів справи №910/21866/21, ціна позову у даній справі складає 84 993,67 грн., тобто є меншою ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позовної заяви (2 270,00 грн. з 01.01.2021*100=227 000,00 грн.).
Крім того, оскільки наявних в матеріалах справи доказів достатньо для винесення справедливого, вмотивованого та обґрунтованого рішення, колегія суддів не вважає за доцільне проводити судове засідання з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
На підставі вищевикладеного, виходячи із зазначених правових норм, оскільки предметом спору у цій справі є сума, яка є меншою ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотань позивача та відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, відзиві на неї, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (кредитор) та КП "Київтеплоенерго" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 (далі - договір цесії), відповідно до якого кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (далі - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії.
Згідно з пунктом 3.4.2 договору цесії новий кредитор має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у додатку №1, сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене за цим договором.
За умовами пункту 1.3 договору цесії кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка, штраф, пеня), три проценти річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші (без виключень та обмежень).
Так, відповідно до додатку №1 до договору цесії позивач набув право вимоги до відповідача щодо заборгованості за спожиту до 01.05.2018 теплову енергію за особовим рахунком №1110497-01 у розмірі 33 223,99 грн.
Про відступлення права вимоги відповідач був повідомлений листом позивача від 08.04.2019 №1/5-1110497-01.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 ЦК України).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів спростування презумпції правомірності договору відступлення прав вимоги від 11.10.2018 №601-18, позивач прийняв право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 33 223,99 грн., а також право вимоги до відповідача будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством, додаткових грошових зобов'язань у зв'язку з неналежним виконанням обов'язку з оплати спожитої теплової енергії.
З матеріалів справи вбачається, що 20.01.2021 позивач направив на адресу відповідача проект договору на постачання теплової енергії від 18.01.2021 №1110497-01 листом з описом вкладення, що підтверджується копіями фіскального чеку, накладної та описом вкладення від вказаної дати за №0103275653156.
Додатком №8 вказаного проекту договору встановлено, що об'єктом теплопостачання є нежитлове приміщення площею 59,3 кв.м, розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Іллєнка Юрія, будинок 18А.
У зв'язку з тим, що КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" не є споживачем послуг централізованого опалення та не погоджуючись зі змістом і структурою проекту договору, останнє повернуло примірник проекту договору на постачання теплової енергії без підписання.
17.11.2021 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №30/5/4/17970 щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію, проте вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що в порушення норм законодавства відповідач не здійснив оплату за отриману теплову енергію, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість за період з листопада 2015 року по 01.05.2018 в розмірі 33 223,99 грн. та за період з 01.10.2018 по 01.10.2021 у розмірі 35 707,83 грн. Також за прострочення виконання зобов'язань позивачем нараховано три проценти річних та інфляційні втрати на суму заборгованості.
За підрахунками позивача загальна сума позовних вимог по заборгованості до 01.05.2018 складає 42 629,11 грн., з яких: основна заборгованість - 33 223,99 грн., три проценти річних - 2 992,89 грн., інфляційні втрати - 6 412,23 грн. По заборгованості з 01.10.2018 по 01.10.2021 - 42 364,56 грн., з яких: основна заборгованість - 35 707,83 грн., три проценти річних - 2 104,51 грн., інфляційні втрати - 4 552,22 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що позивачем не підтверджено належними доказами здійснення теплопостачання у спірні періоди, а також посилався на відсутність договірних відносин між сторонами у даній справі.
Окрім цього, відповідач також подав заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності за вимогами КП "Київтеплоенерго".
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав на те, що жодних документів, які б свідчили про те, що спірне нежитлове приміщення, площею 59,3 кв.м, за адресою: місто Київ, вулиця Іллєнка Юрія, будинок 18А, знаходиться на балансі або в користуванні відповідача, позивачем не надано.
Проте, колегія суддів не погоджується з наведеними висновками місцевого господарського суду та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80 "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція", з урахуванням розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 №801 "Про внесення змін до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №80 від 09.02.2011 "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція", КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" здійснює господарське відання житлового, нежитлового фонду Шевченківського району в місті Києві та обслуговування закріплених за ним житлових будинків.
Як вбачається з додатку до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 №801, за КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" під порядковим №612 закріплено на праві господарського відання нежитлові приміщення за адресою: вулиця Іллєнка (Мельникова), будинок 18А, загальною площею 225,93 кв.м під інвентарним номером №6227. Під цим же інвентарним номером вказано загальну площу приміщень, які передано відповідачу за зазначеною адресою, що становить 2332,00 кв.м.
Зі змісту наведеного розпорядження вбачається, що на баланс відповідачу переданий весь будинок за адресою: вулиця Іллєнка (Мельникова), будинок 18А, включно всі нежитлові приміщення в ньому загальною площею 225,93 кв.м, з чого слідує, що спірне приміщення, площа якого менша, а саме 59,3 кв.м, знаходиться на балансі відповідача.
Відтак, твердження суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не надано жодних доказів стосовно того, що спірне нежитлове приміщення площею 59,3 кв.м за адресою: місто Київ, вулиця Іллєнка (Мельникова), будинок 18А, знаходиться на балансі або в користуванні відповідача, є помилковим. До того ж, слід зауважити, що відповідачем не надано жодного доказу який би вказував на те, що площа спірного нежитлового приміщення (59,3 кв.м) не входить в передану на баланс відповідача площу нежитлових приміщень за спірною адресою.
Також колегія суддів звертає увагу, що рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" Київська міська рада затвердила переліки об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1-10 до цього рішення.
Пунктом 3 рішення доручено виконавчому комітету здійснювати, у разі необхідності, закріплення об'єктів, зазначених у додатках 1-10 до цього рішення, на праві господарського відання чи оперативного управління за підприємствами, організаціями та установами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
В додатку №10 рішення наведено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Шевченківському районі. До об'єктів житлового господарства також віднесено житловий будинок по вулиці Іллєнка (Мельникова), будинок 18А, загальною площею 2332,00 кв.м та нежитлові приміщення площею 225,93 кв.м.
В подальшому, як вже було зазначено, розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №801 від 30.12.2016 за КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" закріплено на праві господарського відання нежитлові приміщення за адресою: вулиця Іллєнка (Мельникова), будинок 18А, загальною площею 225,93 кв.м під інвентарним номером №6227. Під цим же інвентарним номером вказано загальну площу приміщень, які передано відповідачу за зазначеною адресою, що становить 2332,00 кв.м.
Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов хибного висновку з приводу того, що спірне нежитлове приміщення не знаходиться на балансі або в користуванні відповідача, тоді як згідно зазначених вище розпоряджень Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації спірне нежитлове приміщення закріплено за відповідачем на праві господарського відання та прийнято і перебуває на балансі останнього, окремий облік теплоспоживання відповідача пропорційно його опалюваній площі здійснюється за особовим рахунком №1110497-01.
Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що будинок по вулиці Іллєнка (Мельникова), будинок 18А у місті Києві оснащений єдиною загальнобудинковою системою опалення. Нежитлові приміщення розташовані у житловому будинку за вказаною адресою мають спільну інженерну мережу з централізованого опалення, у зв'язку з чим технічна можливість не поставлення теплової енергії відповідачу у позивача відсутня.
Відповідно до пункту 29 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила №1198) теплова енергія постачається безперервно.
Згідно з пунктом 36 Правил №1198 теплопостачальна організація зобов'язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.
Пунктом 3 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (далі - Правила №630), встановлено, що послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини 3 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Також відповідно до пункту 40 Правил №1198 споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.
З матеріалів справи вбачається, що нарахування за надані послуги теплопостачання здійснювалося на підставі відомостей споживання та діючих в період споживання тарифів.
За період постачання теплової енергії з листопада 2015 року по квітень 2018 року та з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року при оформленні щомісячно рахунку-фактури постачальником застосовувався затверджений тариф на теплову енергію, що підтверджується щомісячним обліковим записом.
Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії в ГКал., а також щомісячне нарахування по особовому рахунку відображені в облікових картках споживача за його обліковим записом 1110497-01, копії яких надані позивачем.
Матеріалами справи підтверджено, що в спірні періоди позивач поставив відповідачу теплову енергію за вищевказаною адресою. Ці обставини підтверджуються, зокрема, актом прийняття теплового вузла обліку та актами про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, які підтверджують, що житловий будинок за адресою вулиця Іллєнка (Мельникова), будинок 18А обладнаний комерційним приладом обліку, який опломбований та готовий до роботи.
Отримання відповідачем послуг теплопостачання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: корінцями нарядів на включення та відключення об'єкту теплоспоживання; відомостями обліку спожитої теплової енергії, що підтверджує обсяги споживання теплової енергії; обліковими картками (помісячно), що підтверджують порядок нарахування, враховуючи обсяг спожитої теплової енергії відповідачем (як частки опалювальної площі будівлі), кількість діб/годин роботи (споживання) та її вартість.
Як вбачається з корінців нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону, споживачем в них зазначено Комунальне підприємство "ЦОС Шевченківського району".
Колегія суддів зауважує, що на підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою в цілому. На окрему частину нежитлового приміщення корінці нарядів не видаються. А тому споживачем в корінцях нарядів зазначається обслуговуюча організація, яка здійснює комплексне обслуговування всього житлового будинку в цілому за певною адресою. Саме тому в корінцях нарядів зазначена інформація стосовно Комунального підприємства "ЦОС Шевченківського району", що в свою чергу спростовує зворотні доводи відповідача, які не ґрунтуються на вимогах закону.
За таких обставин, позивачем доведено факт включення та відключення будинку в період опалювального сезону за спірні періоди, та факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії всього будинку.
При цьому судом враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі-продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/6652/17, 12.07.2018 у справі №910/6654/17, 12.10.2018 у справі №910/30728/15 та 03.09.2020 у справі №910/17662/19).
Щодо заперечень відповідача про те, що договір з позивачем на теплопостачання не укладався, а тому у КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" відсутній обов'язок оплати, то слід відмітити, що відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Так, положеннями статей 13, 19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Наведені висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц та 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц.
Відповідно до пунктів 24, 25 Правил №630 споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Однак, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж, встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 №4.
Разом з цим, відповідачем під час розгляду справи не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання будинку, розташованого по вулиці Іллєнка, будинок 18А, а тому у відповідача існує обов'язок щодо відшкодування вартості спожитої ним теплової енергії. При цьому, відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомості щодо обсягів отриманої теплової енергії, нарахування боргу, а також не надано доказів здійснення оплати останньої.
За наведених обставин також спростовуються аргументи скаржника щодо відсутності підстав для нарахування спірної заборгованості з огляду на відсутність укладеного договору.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання в силу приписів статті 525 ЦК України не допускається.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами; постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; суб'єкти відносин у сфері теплопостачання - це фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Як передбачено частиною 1 статті 9 вказаного закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Разом з цим, КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" не надано суду доказів виконання зобов'язання з оплати послуг по теплопостачанню з листопада 2015 року по 01.05.2018 в розмірі 33 223,99 грн. та за період з 01.10.2018 по 01.10.2021 у розмірі 35 707,83 грн.
Відповідно до пункту 20 Правил №630 плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.
Як було зазначено, наявними у матеріалах справи корінцями нарядів на включення та відключення будинку на опалювальний сезон, а також відомостями споживання теплової енергії підтверджується, що у спірний період постачальник поставив відповідачу теплову енергію за адресою: вулиця Іллєнка (Мельникова), будинок 18А (особовий рахунок 11100497-01).
Згідно зі статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії має право на приєднання до теплової мережі відповідно до нормативно-правових актів.
Публічне акціонерне товариство "Київенерго" впродовж 2015-2018 років та КП "Київтеплоенерго" впродовж 2018-2021 років здійснювало постачання теплової енергії до нежитлового приміщення житлового будинку за спірною адресою, яке приєднане до загальнобудинкової системи теплової мережі.
Факт постачання теплової енергії до житлового будинку підтверджується корінцями нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону. Обсяг спожитої теплової енергії за спірний період підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії за період 2015-2021 років та обліковими картками.
З урахуванням усього вищезазначеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача з приводу наявності заборгованості відповідача з оплати послуг по теплопостачанню в розмірі 33 223,99 грн. за період з листопада 2015 року по 01.05.2018 та у розмірі 35 707,83 грн. за період з 01.10.2018 по 01.10.2021.
При цьому в ході апеляційного перегляду оскаржуваного рішення колегія суддів звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Дослідивши всі матеріали справи в їх сукупності суд апеляційної інстанції вважає, що надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог є більш вірогідними ніж докази, надані відповідачем в їх спростування. Втім наведеного суд першої інстанції не врахував та дійшов хибного висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Отже, доводи скаржника з приводу надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження факту та обсягів споживання теплової енергії у спірний період підтверджуються встановленими вище обставинами справи.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача три проценти річних у розмірі 2 992,89 грн. та інфляційних втрат в сумі 6 412,23 грн., що нараховані на суму заборгованості 33 223,99 грн. з 01.11.2018 по 31.10.2021, а також три проценти річних у розмірі 2 104,51 грн. та інфляційних втрат в сумі 4 552,22 грн., що нараховані на заборгованість відповідача в розмірі 35 707,83 грн. з 01.11.2018 по 31.10.2021 за кожен місяць окремо, згідно з наданим позивачем розрахунком.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання в вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Згідно з пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (які діяли за спірний період), розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
З огляду на те, що у спірний період відповідач фактично споживав житлово-комунальні послуги (централізоване опалення) без укладення письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, з урахуванням положень наведених правил, відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця (в строки, визначені законом).
Перевіривши надані представником позивача розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останні виконано вірно, а тому обґрунтованими до стягнення є заявлені позивачем суми трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Разом з цим, як було зазначено вище, відповідачем порушено питання щодо пропуску позивачем строку позовної давності.
Так, вимоги про стягнення заборгованості заявлені позивачем за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно та з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року включно, а позовна заява подана до суду 30.12.2021, що підтверджується відміткою канцелярії суду про її прийняття.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відтак, з урахуванням приписів вищенаведеної статті, строк позовної давності для вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року станом на день звернення з позовом до суду є таким, що сплив у травні 2021 року. Позовна заява подана до суду 30.12.2021.
При цьому, за приписами статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Предметом спору у справі є періодичні платежі, а отже строк позовної давності застосовується щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість.
У той же час, відповідно до пункту 12 Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою установив з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України карантин. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України строк карантину на всій території України неодноразово продовжувався та станом на час звернення до суду з позовною заявою не закінчився.
З урахуванням викладеного, строк позовної давності щодо заборгованості, яка виникла за період з листопада 2015 року по лютий 2017 року, було пропущено ще до початку дії карантину і щодо цього періоду позивач звернувся за захистом порушеного права поза межами строку позовної давності, який закінчився до початку дії карантину в березні 2020 року.
Разом з цим, щодо заборгованості, яка виникла за спірний період з березня 2017 року по квітень 2018 року, то закінчення строку позовної давності щодо цих вимог припало на період дії карантину, а отже строк позовної давності відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України продовжено і він не сплив на момент звернення до суду.
За наведеного, з суми основного боргу у розмірі 33 223,99 грн. (за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року) не підлягають задоволенню позовні вимоги за період з листопада 2015 року по лютий 2017 на суму 16 596,67 грн., у зв'язку з тим, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права поза межами встановленого строку позовної давності.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу за період з березня 2017 року по квітень 2018 року на суму 16 627,32 грн. підлягають задоволенню, оскільки за цей період сплив строку позовної давності припадав на період дії карантину, під час якого строк позовної давності продовжується на час його дії.
Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року підлягає задоволенню в розмірі 16 627,32 грн., вказана сума є базою для нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Здійснивши перерахунок трьох процентів річних та інфляційної складової боргу з урахуванням базової суми заборгованості за спірний період, колегія суддів встановила, що обґрунтованими до стягнення є сума інфляційних нарахувань у розмірі 3 515,98 грн. та три проценти річних у розмірі 1 496,46 грн.
При цьому, три проценти річних в сумі 2 104,51 грн. та інфляційні втрати в сумі 4 552,22 грн., що нараховані на заборгованість відповідача в розмірі 35 707,83 грн. за період з 01.11.2018 по 31.10.2021 за кожен місяць окремо, підлягають стягненню у заявлених позивачем розмірі.
Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем порушено клопотання про відшкодування витрат на правничу правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Враховуючи, що за результатами розгляду справи вимоги КП "Київтеплоенерго" підлягають частковому задоволенню у загальному розмірі 64 004,32 грн., при розгляді вказаного клопотання слід застосовувати правила частини 4 статті 129 ГПК України, якою встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
- у разі задоволення позову - на відповідача;
- у разі відмови в позові - на позивача;
- у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 12 частини 3 ГПК України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
При цьому, згідно зі статтею 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини 6 статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 ЦК України.
Так, згідно зі статтею 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договору про надання послуг. Відповідно до статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність";
2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім того, на такий договір поширюється дія загальних норм та принципів договірного права, включаючи, але не обмежуючись визначені главою 52 ЦК України;
3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Указані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Указане передбачено як положеннями цивільного права, так і нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18 та від 07.09.2020 у справі №910/4201/19.
На підтвердження понесених витрат відповідач надав суду разом з відзивом на позовну заяву наступні докази: витяг з договору про надання правничої допомоги від 06.04.2021 №161, укладений між адвокатом Орловим О.О. (адвокат) та КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (клієнт); додаткову угоду №2 від 30.12.2021 до договору від 06.04.2021 №161; розрахунок витрат на правничу допомогу та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що наявний в матеріалах справи договір про надання правничої допомоги від 06.04.2021 №161 наданий відповідачем не у повному обсязі. Вказаний договір міститься на 4 сторінках, при цьому перші дві сторінки договору містять вступну частину та предмет договору з пункту 1.1 по пункту 2.7, тоді як третя і четверта сторінки розпочинаються з пункту 5.5 та закінчуються пунктом 11. Тобто, в матеріалах справи відсутня частина договору з пункту 2.8 по пункт 5.4.
Так, відповідно до пункту 1.1 договору про надання правничої допомоги від 06.04.2021 №161 клієнт в порядку та на умовах, визначених цим договором та діючим законодавством України, доручає, а адвокат зобов'язується відповідно до доручення клієнта надавати за плату (або безоплатну) правову допомогу в обсязі та на умовах, визначених законодавством України та цим договором.
Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору правова допомога представляє собою представництво інтересів у статусі позивача, відповідача, третьої особи, представництво його інтересів перед суб'єктами права, у тому числі перед усіма фіскальними, адміністративними, судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій загальної та інших органах державної влади, а також надання його інших видів правової допомоги, у відповідності і на умовах даного договору в провадженні у цивільних, адміністративних та господарських справах на будь-яких стадіях.
Додатковою угодою №2 від 30.12.2021 до договору від 06.04.2021 №161 сторони, керуючись Законом України "Про публічні закупівлі", чинного цивільного та господарського законодавства, дійшли згоди продовжити строк дії договору для проведення процедури закупівлі на початку наступного 2022 року, в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в договорі, до 28.02.2022.
Інших додаткових угод відповідачем до суду не надано.
Відтак, з урахуванням поданих відповідачем доказів, варто зазначити, що останнім не надано до суду додаткову угоду про погодження між сторонами суми гонорару адвоката. Водночас, у наявній в суді частині тексту договору відсутні умови (пункти) щодо погодження суми гонорару адвоката.
Колегія суддів звертає увагу, що за змістом статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" не було подано до суду відповідного правочину, укладеного у належній формі, зі змісту якого можливо було б зробити висновок про те, в якій саме формі (фіксований розмір чи погодинна оплата) сторонами було погоджено оплату адвокатських послуг за надання правової допомоги у суді першої інстанції.
Натомість, відповідачем було долучено до відзиву розрахунок витрат на правничу допомогу, згідно якого адвокат надав клієнту наступні послуги:
- надання усних та письмових консультацій стосовно предмету спору та змісту позовних вимог - 500,00 грн.;
- правовий аналіз документів - додатків до позову, виявлення правових підстав для подання відзиву - 1 000,00 грн.;
- підготовка правового обґрунтування щодо здійснення правового захисту у справі - 1 000,00 грн.;
- пошук правових позицій, правових висновків Верховного Суду з питань, які стосуються предмету спору - 500,00 грн.;
- оформлення відзиву на позовну заяву, додатків до відзиву на позов - 4 000,00 грн.;
- представництво інтересів відповідача в суді за цим позовом - 2 000,00 грн.;
- підготовка процесуальних документів, пов'язаних з розглядом справи - 1 000,00 грн., що разом становить - 10 000,00 грн.
Однак, колегія суддів вважає, що даний розрахунок не може слугувати доказом погодження між відповідачем та адвокатом вартості наданих послуг, оскільки розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, та/або порядок її обчислення повинен визначатися у самому договорі про надання правової допомоги. Отже, саме по собі надання розрахунку за відсутності в договорі обумовленого розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає як суду, так і іншій стороні спору можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру такого гонорару. До того ж, поданий адвокатом Орловим О.О. розрахунок підписано лише адвокатом, тобто не погоджений клієнтом - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва".
Таким чином, суд констатує, що оскільки у даному випадку відсутня об'єктивна можливість пересвідчитися про наявність домовленості між КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" та адвокатом Орловим О.О. щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару за надання правової допомоги в суді першої інстанції, а також враховуючи заперечення іншої сторони, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені вимоги представника відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу за договором від 06.04.2021 №161 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Доводи позивача наведені в апеляційній скарзі стосовно наявності підстав для відмови у задоволенні клопотання відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
До того ж, як вірно відмічено скаржником, в порушення частини 4 статті 60 ГПК України, відповідачем не надано суду допустимих доказів повноважень адвоката Орлова О.О. як особи, що має право представляти інтереси клієнта, як-то довіреності або ордеру.
Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд частково задовольняючи клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, а саме у розмірі 5 500,00 грн., не в повному обсязі дослідивши подані відповідачем докази в підтвердження понесених витрат, визнавши встановленими обставини, які не було доведено відповідачем, припустився порушення норм процесуального, та як наслідок, дійшов неправомірних висновків про наявність підстав для розподілу понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.
За приписами частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов'язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, відповідно до статті 277 ГПК України, є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/21866/21 ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Отже, апеляційна скарга КП "Київтеплоенерго" підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено частиною 3 статті 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 267-271, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі №910/21866/21 скасувати та ухвалити нове рішення.
3. Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задовольнити частково.
4. Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (04050, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 1; ідентифікаційний код 34966254) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) заборгованість за спожиту теплову енергію у сумі 52 335 (п'ятдесят дві тисячі триста тридцять п'ять) грн. 15 коп., три проценти річних у розмірі 3 600 (три тисячі шістсот) грн. 97 коп. та 8 068 (вісім тисяч шістдесят вісім) грн. 20 коп. інфляційних втрат.
5. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
6. Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (04050, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 1; ідентифікаційний код 34966254) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) 1 709 (одну тисячу сімсот дев'ять) грн. 42 коп. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 2 564 (дві тисячі п'ятсот шістдесят чотири) грн. 13 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
7. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.
8. Матеріали справи №910/21866/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
Б.О. Ткаченко