Справа № 509/3977/22
07 грудня 2022 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :
судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансової компанії «Фангарант Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості договором, -
26 вересня 2022 року, представник ТОВ «ФК «Фангарант Груп», звернувся до суду з позовом, в якому просив суд, стягнути з відповідача на їхню користь борг у розмірі 23684,74 грн., посилаючись на невиконання останнім умов договору про отримання товарів в системі «Плати Пізніше» № 60200212553 від 25.11.2021 р., укладеного в електронній формі, що згідно п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору в письмовій формі та підписаного власноручно, що підтверджується протоколом електронного підпису, а також судових витрат по сплаті судового збору у сумі 2481 грн.
Представник позивачів в судове засідання не з?явився, надавши до свого позову письмове клопотання, в якому позов підтримав у повному обсязі та на підставі ч. 4 ст. 223, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, просив суд слухати справу за його відсутності, не заперечуючи проти постановлення заочного рішення по справі разом із заявою про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін порядку ч. 5 ст. 279 ЦПК України (а.с. 3).
У визначений ухвалою суду від 04.10.2022 р., згідно з якою, розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали та матеріалів позову з додатками в порядку ст. 178 ЦПК України, відповідач відзиву на позов, письмових пояснень, заперечень чи зустрічного позову не надав, хоча вказані матеріали позову та ухвалу суду у відповідності до вимог ст.ст. 130,131 ЦПК України, направлялись за останньою відомою судові адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, що підтверджується довідкою ВАДР ГУДМС України в Одеській області від 03.10.2022 р., згідно якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , а також зворотним поштовим повідомленням, яке повернулося до суду з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 21-26).
На підставі ст. 280 ЦПК України, якщо відповідач не подав відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження, що відповідає положенням ст.ст. 191 ч. 2 ст. 281 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
За змістом ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З матеріалів позову вбачається, що 25.11.2021 р. між ТОВ «РОЗЕТКА.УА» та відповідачем був укладений договір № 60200212553 про отримання товарів в системі «ПлатиПізніше» в електронній формі, що згідно п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» за правовими наслідками прирівнюється до укладення Договору в письмовій формі та підписаного власноручно, що підтверджується протоколом електронного підпису, та відповідно до п. 8.1 якого, відповідач отримав товари (послуги) від постачальника на умовах договору та згідно обраного клієнтом пакету фінансування, а постачальник забезпечує надання товарів (послуг) клієнту (а.с. 6).
В момент підписання договору всі існуючі та майбутні права постачальника за договором відступаються на користь Процесинг-центра (позивачів) (а.с. 14).
Відповідно до п. 8.2. договору, порядок отримання товарів (послуг) клієнтом визначається договором та Правилами отримання товарів в системі «ПлатиПізніше» в редакції згідно Наказу № 05/02-18 від 05.02.2018 р., що є невід?ємною частиною Договору. При чому, відповідач був ознайомлений з коією Правил в електронній формі на відповідному сайті, а також ознайомлений з порядком укладення договору за допомогою електронного підпису, що визначено в Розділі 5 Правил (а.с. 7-13).
Відповідно по п. 1.4 Правил отримання товарів (послуг) в системі «ПлатиПізніше», Правила є- договором приєднання у розумінні ст. 634 ЦК України. Підписанням вказаного договору клієнт (відповідач) приєднується до зазначених вище Правил, які є невід?ємною частиною договору з моменту його укладення.
Згідно з положеннями ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до п. 13.7 договору, Клієнт ознайомився з Правилами отримання товарів (послуг) в системі «ПлатиПізніше» в редакції згідно Наказу № 05/02-18 від 05.02.2018 р., зміст Правил є зрозумілим для Клієнта, і він погоджується їх дотримуватись та виконувати.
Враховуючи, шо відповідач своїм підписом у договорі погодився з усіма його умовами, зокрема і з тим, то ознайомлений та повністю погоджується з Правилами, додатковий його підпис на самих Правилах не потрібен.
Пунктом 9.1. Договору визначено, що якщо за умовами Пакету фінансування не вказано інше, надання Клієнту товарів (послуг) відбувається в момент підписання цього договору Клієнтом та постачальником. У разі якщо момент підписання цього договору не співпадає у часі з моментом надання Клієнту товарів (послуг), Клієнт може отримати товари (послуги) на підставі іншого первинного документа (накладної або акту). При цьому, датою отримання Клієнтом товарів (послуг) вважається дата підписання Клієнтом відповідного первинного документа (накладної або акту). Підпис Клієнта на цьому договорі та/або накладній (акті) свідчить про отримання товарів (послуг) в належній якості, кількості та комплектації.
Згідно вказаних умов договору, відповідачу передано в оренду на умовах лізингу «Телефон мобільний Apple iPhone 12 Mini 128Gb Purple», вартістю 20999 грн., передача якого була засвідчена підписом відповідача на Договорі. Адреса експлуатації товару визначена у договорі : 65497, Одеська область, Овідіопольський район, є. Лиманка (Мізікевича), вул. Світанку, буд. 13.
Умовами Пакету фінансування визначеними в договорі, встановлено розмір і порядок оплати місячних платежів: щомісяця рівними частинами до 20 числа кожного місяця, починаючи з наступного за місяцем укладення Договору.
Умови пакету фінансування:
Платіж при отриманні товарів (від загальної суми платежів): становить 980 грн.
Кількість місячних платежів (крім першого) : 12.
Розмір місячних платежів : щомісяця рівними частинами - 2403,22 грн.
Вид договору : прямий лізинг.
Перехід права власності до Клієнта: виплата всіх зобов'язань за Договором.
Також згідно п. 1.1., п. 1.3. договору про участь постачальника в системі «ПлатиПізніше» № 2021032901 від 29.03.2021 р. всі права вимоги до відповідача, що випливають з умов договору були відступлені постачальником на користь позивача в момент підписання договору - 25.11.2021 р.
Про відступлення прав вимоги за договором, відповідач повідомлений в письмовій формі, згідно п. 8.1. Договору.
Однак, як встанови суд, станом на 21.09.2022 р., відповідач не виконав прийняті на себе відповідно до положень умов Пакету фінансування та п. 10.4.2. договору зобов?язання щодо своєчасної, повної та належної оплати вартості отриманого товару, з огляду на те, що за весь період дії договору відповідачем в якості оплати вартості отриманого товару було сплачено : 25.11.2021 р. - 980 грн., 20.12.2021 р. - 2403,22 грн., 19.05.2021 р. - 1491 грн., 31.05.2021 р. - 1500 грн., що підтверджується належним чином зробленого розрахунком суми заборгованості (а.с. 5).
Згідно з п. 14.5. Правил, що є невід?ємною частиною договору, відповідно до п. 8.2. договору, з якими відповідач ознайомився і погодився, та зважаючи на п. 13.7. договору, умов Договору на першій сторінці, за несплату періодичного платежу протягом 30 календарних днів, Клієнт (відповідач) зобов?язаний на першу вимогу позивача протягом 10 календарних днів з моменту отримання вимоги - повністю погасити грошові зобов?язання за договором враховуючи неустойку, комісію, тощо.
Так, 08.09.2022 року, позивачами було направлено відповідачу Претензію № 51147 від 08.09.2022 р. з вимогою повністю погасити грошові зобов'язання за договором у строк до 20.09.2022 р., яку було залишено відповідачем без відповіді та задоволення (а.с. 15).
Положеннями п. 12.1. договору визначено, що сторони несуть відповідальність, встановлену цим договором, Правилами та чинним законодавством України.
Відповідно до принципу свободи договору, закріпленого в ст. 6 та ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, ст. 629 ЦК України встановлює, що договір є обов?язковим для виконання сторонами.
За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов?язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом (ст. 806 ЦК України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статті 546,549 ЦК України передбачають можливість забезпечення виконання зобов?язання неустойкою.
Пунктом 12.7 Договору та п. 15.2. Правил передбачено, що сторони договору погодили, що на підставі ст. 259 ЦК України позовна давність за всіма зобов'язаннями, що виникають з умов Договору, в тому числі щодо сплати неустойки та відшкодування збитків, збільшується і становить 20 (двадцять) років.
Згідно ст. 552 ЦК України, сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов?язку в натурі, а також не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов?язання.
Виходячи з вищевикладених положень чинного законодавства України положеннями п. 12.2-12.3 договору визначено, що у разі прострочення сплати платежів на строк до 10 календарних днів, відповідач сплачує неустойку в розмірі 5 відсотків від суми заборгованості за прострочення кожного платежу. У разі прострочення сплати платежів на строк більше 10 календарних днів, відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві неустойку в розмірі 10 відсотків від суми заборгованості за кожен місяць прострочення.
Крім того, згідно положень п. 12.4. договору, у разі прострочення відповідачем сплати платежів на строк більше 30 календарних днів, останній зобов'язаний за першою вимогою позивача протягом 10 календарних днів з моменту отримання такої вимоги достроково одноразово сплатити на користь останнього всі платежі, належні до сплати згідно з Пакетом фінансування.
Відповідно до положень п. 12.5. договору, у разі прострочення сплати платежу, повністю або частково, на строк більше 30 днів, відповідач зобов'язаний самостійно повернути товари за адресою місцезнаходження Процесинг-центра (позивачів). Причому, повернення товарів не позбавляє відповідача від обов'язку сплатити наявну поточну заборгованість за договором.
Приймаючи до уваги вищевикладене, станом на день ухвалення рішення суду, заборгованість відповідача перед позивачами за договором складає 23684,74 грн., що є вартістю отриманого відповідачем товару.
Відповідно до приписів ст. 625 ЦК України - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов?язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов?язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Суд наголошує - в Україні визнається і діє принцип Верховенства Права.
Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України - цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов?язку. Зобов?язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшоов висновку про обґрунтованість позову, підтвердженого вищевказаними письмовими доказами і таким, що підлягає задоволенню повністю.
Крім суми заборгованості за договором, з відповідача на користь позивачів, в порядку ст. 141 ЦПК України - підлягають стягненню документально підтверджені витрати по сплаті судового збору за розгляд справи 2481 грн. (а.с. 4).
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст. 207,526,549,551,626,628,633,634,638 ЦК України, суд, -
1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансової компанії «Фангарант Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості договором - задовольнити ;
2.Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансової компанії «Фангарант Груп» (ЄДРПОУ : 38922870) заборгованість за договором у розмірі 23684,74 грн. та судовий збір у сумі 2481 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено та підписано 07.12.2022 р.
Суддя Д.М. Гандзій