Справа № 307/3523/22
07.12.2022 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., за участю - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ст. 204-1 ч.1 КУпАП за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 вересня 2022 року,
Постановою судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 вересня 2022 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400, 00 гривень.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 496, 20 гривень.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ЗхРУ №141024 від 05.09.2022 року, - ОСОБА_1 , будучи громадянином України, 5 вересня 2022 року, о 13 год. 00 хв., в міжнародному пункті пропуску «Солотвино» (територія Солотвинської об'єднаної територіальної громади Тячівського району Закарпатської області), слідуючи на виїзд з України, під час проходження прикордонного контролю, пред'явив закордонний паспорт громадянина Румунії № НОМЕР_1 , виданий 18.02.2020 року, чим порушив вимоги ст.ст. 2, 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Не погоджуючись з даною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова є незаконною та необгрунтованою, прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Частина 1 ст.204-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
В обгрунтування суд зіслався на протокол про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №141024 від 05.09.2022 року, протоколом про адміністративне затримання від 05.09.2022 року, рапортом інспектора прикордонної служби вищої категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) від 27.06.2022 року та іншими зібраними доказами.
Відповідно до вимог ст.12 Закону України «Про державний кордон України», пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами ДСПУ за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України.
Відповідно до Європейської Конвенції «Про громадянство» від 06.11.1997 року, яка ратифікована Україною згідно Закону 20.09.2006 року, Україна зобов'язалась гарантувати права громадян із множинним громадянством.
Зокрема, згідно ст.17 Конвенції, - громадяни держави-учасниці, які мають інше громадянство, мають на території держави-учасниці, в якій вони проживають, ті самі права та обов'язки,як і інші громадяни держави-учасниці.
При цьому суд враховує, що чинним в Україні законодавством відповідальності за множинне громадянство не передбачено.
Згідно ч.3 ст.6 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року (зі змінами), пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на паспортний контроль пред'явив паспортний документ громадянина Румунії № НОМЕР_1 , виданий 18.02.2020 року на ім'я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком дії до 18.02.2030 року, містить усі необхідні реквізити, виданий уповноваженим державним органом іншої держави, посвідчує особу пред'явника, дає право на в'їзд або виїзд з держави (і це узгоджується із вимогами Європейської Конвенції «Про громадянство»).
Доказів на спростування вказаних обставин суду не надано і у справі не міститься.
Отже, дії ОСОБА_1 не суперечать положенням ст.12 Закону України «Про державний кордон України», ст.6 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року(зі змінами) щодо вимоги про перетин кордону за дійсним паспортним документом, а також узгоджуються із приписами Європейської Конвенції «Про громадянство», ратифікованої Україною.
Окрім того, відповідно до рішення Європейської Ради від 23.06.2022 року держава Україна на шляху до євроінтеграції отримала статус кандидата у члени Європейського Союзу.
Положення п.1 ст.2 Закону України «Про громадянство» стосовно того, що громадяни України, які набули громадянство іншої держави, у правових відносинах з Україною залишаються лише громадянами України, не призводить автоматично до недійсності документів щодо громадянства, виданих іншою державою у встановленому порядку.
Доказів того, що ОСОБА_1 , надаючи на паспортний контроль дійсний паспорт громадянина Румунії, діяв з прямим умислом на перетинання кордону у незаконний спосіб, без відповідних документів, суду не надано і у матеріалах справи таких доказів не міститься.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення за результатами розгляду справи, не взяв до уваги наявність сумнівів щодо доведеності вини ОСОБА_1 , яка не була підтверджена належними і допустимими доказами, чим порушив вимоги норм процесуального та матеріального права.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї грунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі «Аллене де Рібемон проти Франції», ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинуватості обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обгрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Виходячи із ст. 62 Конституції України, принцип презумпції невинуватості особи полягає в тому, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не грунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначене в своїй сукупності дає підстави апеляційному суду дійти висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, а, відтак, постанова суду підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскільки наявні підстави для скасування постанови з прийняттям нового судового рішення про закриття провадження у справі, на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
Керуючись ст.ст.283,294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 вересня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю. Бисага