Справа № 320/4498/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Панченко Н.Д.
08 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Кардаша Максима Олексійовича на ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року (розглянута у порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2022 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (дал і- відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), щодо не зняття арешту з майна, що належить ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Відділ державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії, спрямовані на зняття арешту з нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_1 , накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просить дану ухвалу скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та направити справу для продовження розгляду.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно п.2 ч.1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
З огляду на викладене та у зв'язку із неприбуттям учасників справи у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також враховуючи те, що справу можливо вирішити на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала судді - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскарження всіх постанов виконавця, у тому числі про арешт нерухомого майна боржника, ухвалених у виконавчому провадженні з виконання рішення суду, здійснюється в порядку частини 1 статті 74 Закону № 1404-VIII, тобто виключно до суду, який видав виконавчий документ.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за цим позовом колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено матеріалами справи, що на примусовому виконанні в Білоцерківському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області перебувало виконавче провадження № 42583743 з примусового виконання виконавчого напису № 2237 вчиненого 02.09.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта-банк» боргу в сумі 571 367,93 грн.
20.03.2014 року, головним державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 42583743, з виконання вказаного виконавчого напису.
20.03.2014 року, при примусовому виконанні вказаного виконавчого напису, головним державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 42583743, якою на майно ОСОБА_1 було накладено арешт.
22.10.2014 року, виконавче провадження № 42583743 було завершене на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, станом на 22.10.2014) в зв'язку з встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, про що 22.10.2014 державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Пунктом 2 зазначеної постанови державний виконавець постановив припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення.
Однак, незважаючи на те, що 22.10.2014 виконавчий напис № 2237 від 02.09.2013, при виконанні якого на майно Позивача був накладений арешт, повернуто стягувану, а пунктом 2 постанови про повернення виконавчого документа стягувану від 22.10.2014 державний виконавець припинив чинність арешту майна боржника, що виконавче провадження, в межах якого накладався арешт на майно Позивача, на примусовому виконанні відсутнє, і що у Позивача відсутня заборгованість перед ПАТ «ДельтаБанк», Відповідачем не знято арешт з майна, що належить Позивачу.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач, не погоджуючись з такими діями виконавчої служби, звернуся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), щодо не зняття арешту та зобов'язання зняти арешт.
З доданої до позовної заяви відповіді Білоцерківського MB ДВС від 06.03.2020 № 5157 вбачається, що відповідно до даних спецрозділу Автоматизованої системи виконавчої провадження, у період з 20.03.2014 по 22.10.2014 в Білоцерківському міському відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київськії області перебував на примусовому виконанні виконавчий напис приватного нотаріуса КМНС Паракуда І.В. № 2237 виданий 02.09.2013 про звернення стягнення майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 (ВП № 42583743).
Зі змісту долучених до позовної заяви копій постанови про відкриття виконавчого провадження ВП 42583743 від 20.03.2014, та постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП № 42583743 від 22.10.2014 вбачається, що державним виконавцем було вказано, що виконавчий напис № 2237 був виданий 02.09.2013 не приватним нотаріусом КМНО Паракудою І.В., а Новоазовським районним судом.
Як встановлен матеріалами справи, що головним державним виконавцем Міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Кравченко О.Г. було винесено постанову про арешт коштів боржника від 20.03.2014 року, на підставі виконавчого листа №2237, який був виданий 02.09.2013 Новоазовським районним судом (в порядку цивільного судочинства).
Позивач не погоджується з такими діями виконавчої служби та звернуся до адміністративного суду, щодо визнання протиправною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), щодо не зняття арешту та зобов'язання Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт.
Надаючи правову оцінку зазначеному вище, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з п. п. 3, 4, 6 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви, крім іншого, з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України серед повноважень суду при вирішенні справи є - визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Надаючи оцінку заявленим вимогам позивача, колегія суддів звертає увагу на те, що вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі суд першої інстанції не звернув увагу на те, що нормами Цивільного процесуального кодексу України не передбачена можливість видачі судами виконавчих написів, як наслідок поза увагою суду залишилась та обставина, що головним державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Кравченко О.Г. під час винесення постанови про відкриття виконавчого провадженні ВП № 42583743 від 20.03.2014, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 42583743 від 20.03.2014 постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП № 42583743 від 20.03.2014 була допущена помилка в частині зазначення органу, який видав виконавчий напис № 2237 від 02.09.2013, а саме виконавець помилково вказав: «документ видав: Новоазовський районний суд», замість вірного: «документ видав: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Паракуда І.В.».
Вказане підтверджується і відповіддю ВДВС у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) від 21.06.2022 вих. № 39621, в якій також повідомляється, що у Відділу державної виконавчої служби у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відсутня можливість виправити допущену державним виконавцем помилку, оскільки матеріали виконавчого провадження № 42583743 знищені в зв'язку з закінченням терміну зберігання.
За таких обставин, арешт на майно ОСОБА_1 , був накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП 42583743 від 20.03.2014 при примусовому виконанні виконавчого напису № 2237, який був виданий 02.09.2013 приватним нотаріусом КМНО Паракудою І.В., а не виконавчого листа, як помилково вважав суд першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Зазначена норма стосується виконавчих проваджень, які відкрито з виконання в тому числі і виконавчих написів нотаріуса, які, в силу п. 3 ч. 1 ст. 3 зазначеного Закону, є виконавчими документами, відтак, наведені положення ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», поширюють юрисдикцію адміністративних судів на оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання, зокрема, виконавчих написів нотаріуса.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем оскаржується бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київськ області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка бул допущена під час виконання виконавчого напису № 2237 виданого 02.09.2013 приватним нотаріусом КМНО Паракудою І.В., а отже заявлені позовні вимоги повинні розглядатися е порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, а не в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
Відтак, даний спір відноситься до компетенції адміністративних судів і може бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства, в порядку якого і подано позов у даній справі.
Окрім зазначеного колегія суддів звертає увагу на те, що керуючись ст.169 КАС України визначено, що суд першої інстанції, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, може постановити ухвалу про залишення без руху зазначаючи недоліки позовної заяви та надаючи право на їх усунення та уточнення позовної заяви.
На підставі вище зазначеного колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не надано можливості позивачу повноцінно використати свої процесуальні права, зокрема, шляхом подачі заяви про усунення недоліків, уточнення або зміни позовної заяви.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВРта вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналізуючи оскаржуване рішення, колегія суддів вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні «Стагно проти Бельгії» Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що при застосуванні законодавчого строку давності національні суди мають приймати до уваги конкретні обставини справи, таким чином, щоб обмеження на доступ до суду було пропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя (Stagno v. Belgium № 1062/07).
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Проте, суд першої інстанції на зазначені вище положення та обставини, викладені в позовній заяві, належної уваги не звернув та в порушення вищезазначених вимог необгрунтовано відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, тим самим виявив надмірний формалізм, обмеживши позивача у доступі до правосуддя та позбавив права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено обставини справи та матеріали справи у зв'язку із чим суд прийшов до помилкового висновку щодо відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Отже, суддя суду першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
За таких обставин керуючись ст.320 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала судді Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 205, 241, 242, 243, 250, 251, 271, 272, 287, 308, 311, 312, 320, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Кардаша Максима Олексійовича - задоволити.
Ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак
М.І. Кобаль