Справа № 640/30406/20 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.
08 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Лічевецького І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про скасування податкової вимоги,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві у якому просив:
- скасувати вимогу Головного управління ДПС у місті Києві до ОСОБА_1 від 10.11.2020 року №Ф-3120-17 про сплату боргу з єдиного внеску в розмірі 54552,82 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2022 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з 17.02.2005 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - 20740000000001482.
За даними інтегрованої картки платника податків позивача загальна заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 54552,82 грн. станом на 30.11.2020 року.
Головним управління ДПС у м. Києві на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 року №Ф-3120-17 єдиного внеску в розмірі 54552,82 грн.
Подана 20.11.2019 року позивачем скарга про скасування вказаної вимоги про сплату боргу (недоїмки), однак рішення по розгляду скарги не одержав.
Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 року №Ф-3120-17 суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що недоїмка зі сплати єдиного внеску включає у себе період в який позивач проходив військову службу, що виключає нарахування останньому єдиного внеску за вказаний період.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що незважаючи на неотримання позивачем доходу у оскаржуваному періоді, останній як ФОП зобов'язаний сплачувати ЄСВ незважаючи на нездійснення підприємницької діяльності.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, нормами Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту - Закон № 2464-VI) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Разом з тим, 08.06.2014 набрав чинності Закон України від 20.05.2014 №1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» (далі Закон №1275-VII), яким розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 9-2.
Відповідно пунктом 9-2 вказаного закону під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями.
Підставою для такого звільнення є заява фізичної особи - підприємця та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів фізичною особою - підприємцем протягом 10 днів після її демобілізації. Якщо демобілізована фізична особа - підприємець перебуває на лікуванні (реабілітації) у зв'язку з виконанням обов'язків під час мобілізації, заява і копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, подаються протягом 10 днів після закінчення її лікування (реабілітації).
Також, Законом № 1275-VII встановлено, що цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», та протягом усього особливого періоду.
Аналогічні норми містяться і в Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449.
Зокрема, пунктом 7 розділу ІV вказаної Інструкції визначено, що протягом особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники, визначені підпунктами 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, якщо вони не є роботодавцями.
Тобто, вказані платники звільняються від виконання обов'язків платника єдиного внеску, якщо вони не є роботодавцями, з першого календарного дня місяця призову на військову службу під час мобілізації платника до останнього календарного дня місяця, в якому платника було демобілізовано або завершено його лікування (реабілітацію).
Таким чином, пунктом 9-2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI (із змінами внесеними Законом України від 20.05.2014 №1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації») та пункту 7 Інструкції передбачено, що підставою для звільнення від виконання обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», є:
- призов на військову службу під час мобілізації;
- або залучення до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
Отже, за змістом пункту 9-2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для настання передбачуваних наслідків, а саме: звільнення від виконання обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», визначальним є те, що особа призвана на військову службу під час мобілізації або ж залучена до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, при цьому не є роботодавцем.
Згідно з пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі також - Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування») військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи довідки№749/4354 від 26.11.2020 року виданої в/ч НОМЕР_1 та наявної в матеріалах справи, майор ОСОБА_1 з 17.08.2015 року був мобілізований до лав Збройних Сил України, де з 17.08.2015 року проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 , а з 01.11.2017 по даний час у військовій частині НОМЕР_1 . Військова служба з 17.08.2015 року не переривалась.
Відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам-підприємцям не здійснюється.
З огляду на наведені законодавчі положення вбачається, що платники єдиного внеску, призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями.
При цьому, аналіз наведених норм також дає підстави вважати про поширення на фізичну особу-підприємця, прийнятого на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду, пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, передбаченої п. 9-2 ч. 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
За змістом пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», метою його прийняття є, зокрема, запровадження норм щодо поширення соціального захисту на військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом, передбачений законодавством для військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації.
Також, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів про те, що позивач є роботодавцем у розумінні пункту 9-2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Отже, відповідачем не надано жодних доказів правомірності донарахування позивачу сум внеску, з аналізу яких можна було б дійти висновків про виникнення у позивача обов'язку зі сплати, часу виникнення такого обов'язку, моменту прострочення зобов'язань.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна вимога від 12 10.11.2020 року №Ф-3120-17 про сплату боргу з єдиного внеску в розмірі 54552,82 грн.. винесена помилково та підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді І.О. Лічевецький
Л.В. Бєлова