Справа № 320/13275/21 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
08 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Безименної Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління пенсійного фонду України в Київській області в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку та виплати основної пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести перерахунок та виплату основної пенсії по інвалідності ОСОБА_1 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з врахуванням раніше проведених виплат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків такої.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року позов повернуто позивачу.
Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що висновок місцевого суду про подання позову з пропуском строку, закріпленого у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, є помилковим. Відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» стягнення сум пенсій, нарахованих, але не виплачених з вини органа Пенсійного фонду, здійснюється без обмеження будь-яким строком.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з таких підстав.
Судом установлено, що позовна заява подана до суду 21 жовтня 2021 року.
Ухвалою суду першої інстанції від 23 жовтня 2021 року позов залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду.
Підставою для постановлення такої ухвали став висновок місцевого суду про звернення за судовим захистом із пропуском строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
На виконання вимог ухвали суду від 23 жовтня 2021 року позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій посилається на ту обставину, що він дізнався про порушення своїх прав лише у червні 2021 року.
За наслідком розгляду цієї заяви суд не прийняв до уваги зазначені позивачем доводи як поважні причини пропуску строку та 10 листопада 2021 року постановив ухвалу про повернення позовної заяви.
Надаючи оцінку процесуальним діям місцевого суду, колегія суддів приходить до наступного.
Як убачається зі змісту позовної заяви, предметом оскарження є бездіяльність органа Пенсійного фонду у непроведенні перерахунку позивачу пенсії по інвалідності та додаткової пенсії як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України, частиною 1 статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 3 цієї правової норми для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частин 1 та 2 якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Водночас протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. А перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Наслідки пропущення строків звернення до суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із частиною 2 якої якщо заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивачем не подано або вказані ним підстави для поновлення такого будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Колегія суддів зазначає, що загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з'ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1058-IV) (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до цього Закону, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року в справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і в неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року в справі №340/1019/19).
Колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії, звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Колегія суддів звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Щодо доводів позивача про те, що виплата пенсії не в повному розмірі з вини пенсійного органу є триваючим порушенням його конституційного права, як на поважність причин пропуску процесуального строку, то такі є безпідставними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року в справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статті 87 Закону України № 1788-ХІ та статті 46 Закону України № 1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
З урахуванням наведеного, колегія суддів наголошує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості отримати судовий захист, що зумовлено його власною пасивною поведінкою.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року в справі №240/12017/19.
Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
Л.В. Бєлова