Справа № 755/4251/22 Суддя (судді) першої інстанції: Чех Н.А.
07 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Чаку Є.В.,
суддів Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 29 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання неправомірним та скасування рішення щодо примусового повернення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (також далі - відповідач) про визнання протиправними і скасування рішення про примусове повернення від 11.05.2022 №294 та постанови про накладення адміністративного стягнення серії ПН МКМ №010408.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 29 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позов задовольнити. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не взято до уваги та не надано належної правової оцінки усім доводам позивача, зокрема, не враховано, що позивач був позбавлений можливості законного перебування на території України.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі частини 1 статті 311 КАС України.
Судом встановлено, що 11.05.2022 головним спеціалістом відділу супроводу Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області Гулящим С. ухвалено рішення про примусове повернення громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни, яким вирішено примусово повернути позивача до країни походження або третьої країни, та зобов'язано покинути територію України у термін до 20.05.2022 року.
У вказаному рішенні зазначено, що позивач порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства - проживав без документів на право проживання в Україні, за що передбачена відповідальність згідно ч. 1 ст. 203 КУпАП.
11.05.2022 за порушення правил перебування іноземних громадян на території України відповідачем відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Не погоджуючись із рішенням про примусове повернення до країни походження або третьої країни, а також постановою про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців щодо проживання без документів на право проживання в Україні є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового його повернення до країни походження або третьої країни та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення, без заборони в'їзду в Україну.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписи статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VІ), які кореспондують з положеннями статті 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону №3773-VІ іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Таким чином законодавством передбачено, що іноземець може бути примусово повернутий в країну походження або третю країну, якщо його дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Положеннями ч. 1 ст. 203 КпАП України передбачено, що порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З матеріалів справи вбачається, що 24.06.2015 року позивач уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 михайлівно, яка обрала прізвище чоловіка. Шлюб зареєстровано на території Російської Федерації.
У березні 2016 року позивач прибув до України з метою возз'єднання сім'ї.
08.05.2016 у подружжя народилась донька, а 17.10.2018 - син.
16.03.2016 року позивачу видано посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , терміном дії до 15.03.2017 року.
13.06.2018 року позивачу видано посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 , терміном дії до 21.05.2019 року.
07.04.2021 року позивачу видано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , терміном дії до 06.04.2022 року.
Колегія суддів звертає увагу, що правомірність видачі позивачу посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 відповідачем не ставиться під сумнів.
Відповідно до частини 3 статті 5-1 Закону №3773-VІ строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів, за наявності підстав, передбачених законом.
Згідно ч. 14 ст. 5 Закону №3773-VІ підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування.
Зважаючи на вказані вище норми, а також ураховуючи те, що підстави для видачі ОСОБА_1 посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 не зникли, останній мав право на продовження дії такої посвідки.
У позовній заяві та апеляційній скарзі позивач зазначив, що не мав можливості звернутися для продовження строку дозволу, так як 24.02.2022 року Російська Федерація розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, та органи міграційної служби не працювали. Крім того, позивач посилається на повідомлення Державної міграційної служби України про тимчасове призупинення роботи з надання адміністративних послуг, яке опубліковано 01.03.2022 року на веб-порталі Урядового порталу, де вказано, що в умовах воєнного стану Державною міграційною службою тимчасово призупинено роботу інформаційно-комунікаційних систем ДМС та надання адміністративних послуг, в тому числі і видача посвідок на тимчасове і постійне проживання іноземців. На період воєнного стану у іноземців обмежена можливість обміну документів, що посвідчують спеціальний статус особи, у зв'язку з чим вони можуть пред'являти документи, строк дії яких закінчився.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 та 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 19 квітня 2022 року № 7300, від 17 травня 2022 року №341 строк дії воєнного стану в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Враховуючи те, що на момент закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання - 06.04.22, в Україні було введено воєнний стан, який супроводжувався активними бойовими діями як на території місця проживання позивача так і на території місця розташування територіального центру Державної міграційної служби - м. Київ, які включали в себе, у тому числі, і масштабні ракетні обстріли, що становили загрозу життю та здоров'ю позивача, а також зважаючи на те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень із зазначених причин також не здійснював свої управлінські функції, у тому числі, з організації особистого прийому громадян, іноземців та осіб без громадянства, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що пропуск позивачем строку на продовження термінів перебування на території України на законних підставах на момент закінчення строку дії посвідки - 06.04.2022, відбувся з незалежних від позивача та відповідача причин.
До того ж, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, згідно з повідомленням Урядового порталу від 19.05.2022 органи та підрозділи ДМС, які знаходяться у безпечних районах, де не ведуться активні бойові дії, відновлюють роботу з прийому та надання адміністративних послуг з 15.03.2022. Серед переліку таких територіальних підрозділів ДМС значиться, у тому числі, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.
Враховуючи те, що відповідне повідомлення про відновлення роботи територіальних підрозділів ДМС опубліковано лише 19.05.2022, позивач у період до 19.05.2022 мав обгрунтовані підстави вважати, що робота органів та територіальних підрозділів ДМС є такою, що не відновлена.
Фактично позивач був протиправно позбавлений можливості вважатися таким, який на законних підставах перебуває на території України.
Вказані обставини свідчать про необгрунтованість висновку відповідача стосовно дії позивача, які порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Відтак, примусове повернення на цьому етапі не може бути застосоване до позивача, у зв'язку з чим оскаржуване рішення та постанова про накладення адміністративного стягнення є протиправними та підлягають скасуванню.
Зазначена обставина є самостійною та достатньою підставою для задоволення позову позивача , а тому решта його доводів не оцінюється судом апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого суду потрібно скасувати, а позов - задовольнити.
Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і ухвалити нове судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що зумовило неправильне її вирішення.
Керуючись статтями 33, 34, 139, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 29 серпня 2022 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними і скасувати рішення про примусове повернення від 11.05.2022 №294 та постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МКМ №010408.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Є.В. Чаку
Судді Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких