Справа № 620/4619/20 Суддя першої інстанції: Ткаченко О.Є.
07 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, -
У жовтні 2020 року Військова частина НОМЕР_1 (далі - Позивач, в/ч НОМЕР_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення з Відповідача на користь Позивача 28 915,00 грн в якості відшкодування майнової шкоди.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.05.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що питання про відшкодування матеріальної шкоди військовослужбовцями вирішується у безспірному порядку шляхом виконання нотаріусом виконавчого напису, однак доказів, які б свідчили про відмову нотаріуса у вчиненні таких дій, матеріали справи не містять.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його повністю та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що чинним законодавством гарантовано право військової частини на звернення до суду із позовом про відшкодування майнової шкоди у випадку її невідшкодування у добровільному порядку, а відтак, оскільки у порядку досудового врегулювання спору така шкода не була відшкодована, то наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Після усунення визначених в ухвалі від 22.08.2022 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2022 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 01.11.2022.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2022 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 219 від 06.09.2019 прапорщика ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з переведенням з військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби (а.с.40).
Відповідно до акта приймання-передачі заборгованості з відшкодування завданих державі збитків № 2/432 від вересня 2019 року заборгованість прапорщика ОСОБА_1 не погашена, виникла внаслідок нестачі майна служби зв'язку на суму 44 088,17 грн, залишок останньої становить 30 210,91 грн (а.с. 41).
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 238 від 27.09.2019 прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби у запас на підставі пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту).
На час звільнення за шкоду, завдану державі в особі в/ч НОМЕР_2 , яка виникла внаслідок втрати майна, переданого під звіт, з грошового забезпечення ОСОБА_1 під час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 утримано 1295,91 грн (а.с. 43). Сума невідшкодованої шкоди державі становить 28 915,00 грн, що підтверджено довідкою № 706 від 23.09.2020.
Судом першої інстанції також встановлено, що в/ч НОМЕР_1 за вих. №4188/39/20 направлений запит до військової частини НОМЕР_2 з метою отримання матеріалів для організації претензійно-позовної роботи .
За вх. № 2762 від 15.09.2020 в/ч НОМЕР_1 отримала матеріали службового розслідування за фактом втрати майна служби зв'язку, переданого під звіт прапорщику ОСОБА_1 (а.с. 44-93).
Крім того, матеріали справи свідчать, що з метою досудового врегулювання спору в/ч НОМЕР_1 була направлена претензія за № 3329 від 25.09.2020 на зареєстровану адресу проживання ОСОБА_1 (а.с. 94).
Проте, як встановлено судом першої інстанції, станом на день звернення до суду відповіді за наслідками розгляду претензії Позивач не отримав.
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз ст. ст. 9, 11, 16, 26, 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут), а також Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 №243/95-ВР (далі - Положення №243/95-ВР), прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять доказів відмови нотаріуса у вчиненні виконавчого напису щодо стягнення шкоди.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.
До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут.
Згідно ст. 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
На підставі абз. 1 п. 2 розд. І Положення №243/95-ВР (яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин) відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Приписами пункту 3 розділу І цього Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.
Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.
Згідно п. 4 розд. І Положення №243/95-ВР відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду.
Відповідно до п. 13 розд. ІІІ Положення №243/95-ВР військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі, зокрема, недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.
За правилами п. 17 розд. IV Положення №243/95-ВР командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов'язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини. У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.
Пунктом 18 Розділу IV Положення №243/95-ВР визначено, що розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного до матеріальної відповідальності. Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту. Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця чи військовозобов'язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування.
Розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки (п. 19 розд. IV Положення №243/95-ВР).
Викладене свідчить, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.
Матеріали справи свідчать, що між в/ч НОМЕР_2 та прапорщиком ОСОБА_1 укладено 03.01.2017 договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с. 66).
За результатами проведеного службового розслідування, висновки якого містяться в акті, затвердженому командиром в/ч НОМЕР_2 22.02.2019 (а.с. 49-54), встановлено факт недостачі військового майна на загальну суму 44 088,17 грн внаслідок особистої недисциплінованості та недотримання порядку зберігання прапорщиком ОСОБА_1 військового майна під час виконання останнім службових обов'язків і безвідповідального ставлення до них.
Указаним службовим розслідуванням також встановлено наявність усіх елементів для притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності: заподіяння прямої дійсної шкоди у вигляді нестачі майна; причинний зв'язок між протиправною поведінкою Відповідача і настанням шкоди.
Наказом командира в/ч НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності» начальника апаратної радіорелейного взводу роти радіорелейного батальйону військової частини НОМЕР_2 прапорщика ОСОБА_1 притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну державі недостачею військового майна вартістю 44 009,63 грн, з урахуванням кратності 44 088,17 грн (а.с. 91-93).
При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що цей наказ є чинним та в установленому порядку не оскаржувався. Протилежного матеріали справи не містять.
Положеннями ч. 1 ст. 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом) визначено, що у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
При цьому, за правилами ч. 1 ст. 11 указаного Закону у разі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення в/ч НОМЕР_1 до суду із цим позовом ОСОБА_1 не було відшкодовано матеріальної шкоди державі у розмірі 28 915,00 грн, розмір якої чи правильність визначення якої Відповідачем не оспорюється, а, як було встановлено вище, документально підтверджується, і в добровільному порядку останнім відшкодований не був.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про помилковість позиції суду першої інстанції про неможливість задоволення цього позову з підстав відсутності доказів звернення в/ч НОМЕР_1 до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, оскільки такого алгоритму дій Позивача нормами чинного на час звернення до суду Закону не було передбачено, а Положення №243/95-ВР, на яке посилався суд першої інстанції, втратило чинність 31.10.2019, а відтак не підлягало застосуванню до процедури стягнення майнової шкоди у жовтні 2020 року.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, зважаючи на встановлену вище наявність правових підстав для стягнення матеріальної шкоди, судова колегія приходить до висновку про помилковість твердження Чернігівського окружного адміністративного суду про необґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при постановленні рішення порушено норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки доказів понесення інших ніж витрати на сплату судового збору витрат в/ч НОМЕР_1 як суб'єктом владних повноважень не надано, то останні в силу ч. 2 ст. 139 КАС України не розподіляються.
Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити повністю.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) 28 915 (двадцять вісім тисяч дев'ятсот п'ятнадцять) гривень майнової шкоди.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено та підписано 07 грудня 2022 року.