Справа № 620/6434/20 Суддя першої інстанції: Ткаченко О.Є.
07 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на прийняте за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, -
У грудні 2020 року Військова частина НОМЕР_1 (далі - Позивач, в/ч НОМЕР_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення з Відповідача на користь Позивача 56 861,17 грн в якості відшкодування майнової шкоди.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.05.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що питання про відшкодування матеріальної шкоди військовослужбовцями вирішується у безспірному порядку шляхом виконання нотаріусом виконавчого напису. Крім того, суд підкреслив, що командир в/ч НОМЕР_1 у спірному випадку не наділений компетенцією щодо притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_1 , оскільки останній вибув для подальшого проходження служби.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його повністю та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що чинним законодавством гарантовано прав військової частини на звернення до суду із позовом про відшкодування майнової шкоди у випадку її невідшкодування у добровільному порядку, а відтак, оскільки у порядку досудового врегулювання спору така шкода не була відшкодована, то наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Після усунення визначених в ухвалі від 22.08.2022 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2022 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 14.11.2022.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2022 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 12.05.2021 №109 капітана ОСОБА_1 призначено начальником автомобільної служби технічної частини (а.с. 117).
У подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) від 24.09.2015 №221 майора ОСОБА_1 , начальника автомобільної частини технічної частини військової частини - польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення у зв'язку з переведенням для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_3 (а.с. 118).
Матеріали справи свідчать, що наказом командира в/ч НОМЕР_1 № 1220 від 20.07.2020 призначено службове розслідування з метою з'ясування причин та умов виникнення ризиків втрати активів автомобільної служби військової частини НОМЕР_1 на суму 1 608 898,83 грн (а.с. 26).
У ході службового розслідування встановлено, що аудитом Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту діяльності автомобільної служби військової частини НОМЕР_1 за період з 06.05.2015 по 28.02.2018 були встановлені порушення вимог чинного законодавства в частині списання автомобільного майна.
У ході проведення аудиту Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту діяльності автомобільної служби військової частини НОМЕР_1 станом на 19.10.2017 документально підтверджено списання автомобільного майна на суму 1228,81 грн. Документи щодо використання решти виданого до підрозділів, залучених до проведення АТО, автомобільного майна на суму 1 335 744,09 грн до перевірки не надавались.
Попередньо аудитору не було надано до перевірки належним чином оформлені первинні документи на передачу до підрозділів, залучених до проведення АТО, автомобільного майна на загальну суму 273154,74 грн.
Ризик щодо втрати активів автомобільної служби на момент завершення аудиту на суму 1228,81 грн не підтвердився та складав 1 608 898,83 грн.
Аудитом встановлено, що протягом 2014-2015 років за нарядами ЦАВТУ посадовими особами частини були отримані автомобільне майно та запчастини на загальну суму 273154,74 грн. для проведення ремонту та відновлення техніки в зоні проведення АТО. На отримання автомобільного майна, згідно нарядів були виписані довіреності на начальника складу автомобільного майна прапорщика ОСОБА_2 (наряд № Ш/617, И/1660, А/717, И/1698, И/1661, Ш/1262): начальника автомобільної служби майора Удовенко В.С. (№И/1906, И/1907, И/1945, Ш/1033; старшого прапорщика ОСОБА_3 ( № Ш/510, И/1041).
Частина автомобільного майна отриманого за нарядами вартістю 151080,66 грн. було видано за накладними на окремий танковий батальйон, який формувався на базі військової частини НОМЕР_1 і потім був переданий до 53 окремої механізованої бригади.
Інша частина автомобільного майна, отриманого за нарядами вартістю 122 074,08 грн, була видана за накладними в підрозділи військової частини НОМЕР_1 .
Із суми 1 335 744,09 грн на окремий танковий батальйон також видавалося автомобільне майно на суму 12 431,53 грн.
Таким чином, загальна вартість автомобільного майна, виданого окремому танковому батальйону, становила 163 512,19 грн, загальна вартість виданого в підрозділи військової частини НОМЕР_1 майна становила 1 445 386,64 грн.
Щодо подальшого використання автомобільного майна, отриманого окремими танковим батальйоном, встановлено, що під час передачі батальйону до складу 53 окремої механізованої бригади, колишнім начальником автомобільної служби військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_1 не було оформлено атестати на передачу виданого майна вартістю 163 512,19 грн та не списано його з обліку військової частини НОМЕР_1 , що фактично призвело до виведення автомобільного майна з під обліку та виникнення ризику його нестачі.
Отже, як встановлено судом першої інстанції, службовим розслідуванням підтверджено втрату автомобільного майна вартістю 163 512,19 грн.
Зазначена втрата сталася внаслідок порушення колишнім начальником автомобільної служби військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_1 вимог п. 5.1.8 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.1997 №300, а саме - не було виписано атестати на передачу та не знято з обліку автомобільне майно, яке рахувалося за окремим танковим батальйоном, котрий формувався на базі військової частини НОМЕР_1 та в подальшому був переданий до складу НОМЕР_4 ОМБР, що фактично призвело до виведення майна номенклатури автомобільної служби з-під обліку та його втрати.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 05.10.2020 №650 приписано, зокрема, організувати претензійно-позовну роботу по відшкодуванню з ОСОБА_1 , колишнього начальника автомобільної служби, звільненого з військової служби, збитків у розмірі 32 955,00 грн (а.с. 71-74).
На підставі вищевикладеного Відповідачу направлено лист від 03.12.2020 №4245 про необхідність у добровільному порядку відшкодувати шкоду в/ч НОМЕР_1 у розмірі 32 955,00 грн (а.с. 14-16).
Крім того, матеріали справи свідчать, що у військовій частині НОМЕР_1 згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) № 121 від 19.01.2021 (а.с. 106) було проведено службове розслідування за фактом нестачі запасних частини на вантажному автомобілі КАМАЗ - 4310.
У ході його проведення встановлено, що згідно наказів командира військової частини НОМЕР_1 № 14 від 20.03.2014 «Про розподіл автомобільної техніки за особовим складом водіїв» (підготовлений колишнім начальником автомобільної служби військової частини НОМЕР_1 - майором ОСОБА_1 ) розукомплектована автомобільна техніка - КАМАЗ 4310 був начебто закріплений за групою інженерного забезпечення.
Разом з тим, в ході службового розслідування та згідно відібраних пояснень в командира групи інженерного забезпечення лейтенанта ОСОБА_4 стало відомо, що при прийомі ним посади командира групи вказаний автомобіль за обліком у групі інженерного забезпечення не рахувався.
На підставі вищевказаних зібраних матеріалів встановлено, що порушення вимог експлуатації автомобільної техніки, відсутності належного контролю військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 за наявністю та законністю експлуатації автомобільної техніки, порушення порядку здавання під охорону, відсутність дієвого контролю за збереженням автомобілів матеріально-відповідальними особами підрозділів частини, несвоєчасним оформленням паспортів на автомобілі, неналежним чином організовано належне ведення обліку та своєчасна подача встановлених форм звітних документів про наявність автомобільної техніки, переданої під звіт, не було фактично організовано здійснення щомісячного контролю наявності та технічного стану підзвітної автомобільної, техніки призвело до розукомплектування автомобільної техніки групи інженерного забезпечення.
Зазначений стан справ став можливим внаслідок неналежного виконання службових обов'язків колишнім начальником автомобільної служби військової частини НОМЕР_1 - майором ОСОБА_1 .
Згідно довідки-розрахунку від 06.01.2021 сума заподіяної шкоди, пов'язаної з втратою комплектуючих з КАМАЗу 4310 групи інженерного забезпечення, становить 23 906,17 грн (а.с. 116).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 83 від 27.01.2021 «Про результати службового розслідування за фактом нестачі запасних частин на вантажному автомобілі КАМАЗ 4310» приписано, зокрема, організувати позовну роботу щодо притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі 23 906,17 грн ОСОБА_1 , колишнього начальника автомобільної служби технічної частини військової частини НОМЕР_1 , звільненого з військової служби (а.с. 98-99).
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз ст. ст. 3, 16, 26, 27, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут), Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон), Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 №243/95-ВР (далі - Положення №243/95-ВР), прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки в/ч НОМЕР_1 не набула права на звернення до суду із цим позовом з огляду на вибуття ОСОБА_1 до іншого місця проходження служби.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.
До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут.
Згідно ст. 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
На підставі абз. 1 п. 2 розд. І Положення №243/95-ВР (яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин) відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Приписами пункту 3 розділу І цього Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.
Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.
Згідно п. 4 розд. І Положення №243/95-ВР відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду.
Відповідно до п. 13 розд. ІІІ Положення №243/95-ВР військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі, зокрема, недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.
За правилами п. 17 розд. IV Положення №243/95-ВР командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов'язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини. У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.
Пунктом 18 розділу IV Положення №243/95-ВР визначено, що розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного до матеріальної відповідальності. Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту. Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця чи військовозобов'язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування.
Розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки (п. 19 розд. IV Положення №243/95-ВР).
Викладене свідчить, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.
Матеріали справи свідчать, що за результатами проведених службових розслідувань, висновки яких містяться в акті, затвердженому командиром в/ч НОМЕР_1 20.09.2020 (а.с. 17-23), та в акті, затвердженому командиром в/ч НОМЕР_1 27.01.2021 (а.с. 100-105) встановлено факт недостачі військового майна на суму 163 512,19 грн та 23 906,17 грн відповідно внаслідок недбалості ОСОБА_1 , що виразилася у неналежній організації щодо закріплення автомобільної техніки за матеріально-відповідальними особами, що призвело до її розукомплектування.
Указаним службовим розслідуванням також встановлено наявність усіх елементів для притягнення ОСОБА_1 до обмеженої матеріальної відповідальності: заподіяння прямої дійсної шкоди у вигляді нестачі майна; причинний зв'язок між протиправною поведінкою Відповідача і настанням шкоди.
У зв'язку з цим судова колегія вважає за необхідне зазначити, що положеннями ч. 1 ст. 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (у редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом) визначено, що у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення в/ч НОМЕР_1 до суду із цим позовом ОСОБА_1 не було відшкодовано матеріальної шкоди державі у розмірі 56 861,17 грн, розмір якої чи правильність визначення якої Відповідачем не оспорюється, а, як було встановлено вище, документально підтверджується, і в добровільному порядку останнім відшкодований не був. При цьому колегія суддів звертає увагу, що хоча лист із проханням відшкодувати у добровільному порядку шкоду у розмірі 23 906,17 грн в/ч НОМЕР_1 на адресу ОСОБА_1 окремо не направлявся, однак пасивна поведінка останнього щодо добровільного відшкодування шкоди у розмірі 32 955,00 грн згідно листа від 03.12.2020 №4245 дає у межах цього спору, ініційованого ще у грудні 2020 року, підстави вважати, що остання ним добровільно не відшкодована.
Посилання ж суду першої інстанції на недотримання Позивачем вимог ст. 11 Закону в частині суб'єкта притягнення Відповідача до відповідальності у зв'язку з переведенням до нового місця служби судова колегія вважає помилковим, оскільки, як свідчать матеріали службових розслідувань, ОСОБА_1 звільнений з лав Збройних Сил України, а відтак до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. 12 Закону, а не 11, як помилково зазначив Чернігівський окружний адміністративний суд.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про помилковість позиції суду першої інстанції про неможливість задоволення цього позову з підстав відсутності у Позивача права на притягнення Відповідача до матеріальної відповідальності з підстав вибуття останнього до іншого місця проходження служби, оскільки, як було підкреслено вище, ОСОБА_1 звільнений з військової служби, а тому прийняття рішення про притягнення до матеріальної відповідальності за таких обставин не є обов'язковою передумовою для звернення до суду із таким позовом.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, зважаючи на встановлену вище наявність правових підстав для стягнення матеріальної шкоди, судова колегія приходить до висновку про помилковість твердження Чернігівського окружного адміністративного суду про необґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при постановленні рішення порушено норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки доказів понесення інших ніж витрати на сплату судового збору витрат в/ч НОМЕР_1 як суб'єктом владних повноважень не надано, то останні в силу ч. 2 ст. 139 КАС України не розподіляються.
Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити повністю.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) 56 861 (п'ятдесят шість тисяч вісімсот шістдесят одну) гривню 17 копійок майнової шкоди.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено та підписано 07 грудня 2022 року.