Справа № 640/17576/22 Суддя першої інстанції: Григорович П.О.
07 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії, -
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (далі - Відповідач, ТУ ССО у м. Києві та Київській області), в якому просив:
1) визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області щодо неприйняття наказу про виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», починаючи з 24 лютого 2022 року по 13 жовтня 2022 року;
2) визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», починаючи з 24 лютого 2022 року по 13 жовтня 2022 року;
3) зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн, встановлену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім ям під час дії воєнного стану», починаючи з 24 лютого 2022 року до 13 жовтня 2022 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2022 повернуто ОСОБА_1 позовну заяву у зв'язку з неусуненням її недоліків, визначених в ухвалі від 18.10.2022, а саме - ненаданням документу про сплату судового збору. Крім того, суд підкреслив, що передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» пільга із сплати судового збору поширюється на випадки звернення до суду з позовом із одночасними вимогами про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Свою позицію обґрунтовує тим, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 додаткова винагорода є частиною грошового забезпечення, а тому цей спір стосується заробітної плати ОСОБА_1 , а відтак останній в силу неодноразово висловленої Верховним Судом позиції звільняється від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2022 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, які надійшли до Шостого апеляційного адміністративного суду 25.11.2022.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2022 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 18.10.2022 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху з підстав ненадання документа про сплату судового збору.
Спосіб усунення недоліків було визначено судом першої інстанції шляхом надання документу про сплату судового збору у розмірі 1 984,80 грн, оскільки позовна заява містить у собі дві вимоги немайнового характеру.
Згаданою ухвалою надано строк для усунення визначених у судовому рішенні недоліків - п'ять днів з моменту вручення копії ухвали, яку отримано представником Позивача в електронному кабінеті 19.10.2022 (а.с. 7).
24.10.2022 судом першої інстанції отримано заяву ОСОБА_1 про усунення недоліків, в якій останній зазначив, що додаткова винагорода згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 є частиною грошового забезпечення, а отже заробітної платою особи, а тому Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (а.с. 9-11).
Ухвалою від 26.10.2022 суд першої інстанції повернув позовну заяву з посиланням на те, що вимоги ухвали від 18.10.2022 виконані не були, оскільки за правилами п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються лише особи у справах з одночасними вимогами про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, а до кола предмету позову у цій справі включені також вимоги щодо бездіяльності Відповідача про неприйняття наказу про виплату Позивачу додаткової винагороди, що вказує на те, що ОСОБА_1 є платником судового збору на загальних підставах.
Однак з такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Приписи п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Отже, єдиною підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України є неусунення позивачем недоліків позовної заяви в установлений судом строк.
Як було встановлено вище, єдиним недоліком позовної заяви судом першої інстанції було визначено її невідповідність вимогам ч. 3 ст. 161 КАС України.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Як зазначив суд першої інстанції, на підтвердження наявності підстав для звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 зазначив, що всі три позовні вимоги пов'язані із спором про заробітну плату, а тому Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Разом з тим, на переконання Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки предмет цього спору не пов'язаний із стягненням заробітної плати та поновленням на роботі, а позовні вимоги не є такими, що стосуються виключно заробітної плати, то відсутні підстави для застосування п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідні висновки суду першої інстанції судова колегія вважає помилковими.
Так, згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Із змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору визначено бездіяльність ТУ ССО у місті Києві та Київській області щодо неприйняття наказу про виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн, бездіяльність ТУ ССО у місті Києві та Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн; зобов'язання ТУ ССО у місті Києві та Київській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 грн.
Із змісту п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168) вбачається, що нею, зокрема, встановлено, що на період дії воєнного стану співробітникам Служби судової охорони виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Абзацом 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
У свою чергу, із змісту пунктів 4, 6 розділу І затвердженого наказом ДСА України від 26.08.2020 № 384 Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони випливає, що грошове забезпечення включає, зокрема, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, до яких належать у тому числі доплати.
Викладене, на переконання судової колегії, з урахуванням положень ст. 2 Закону України «Про оплату праці» щодо визначення структури заробітної плати свідчить, що передбачена Постановою №168 щомісячна додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн є частиною грошового забезпечення (заробітної плати) співробітника Служби судової охорони.
Колегія суддів наголошує, що згідно ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці про захист заробітної плати №95 термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.
З урахуванням наведеного, судом першої інстанції не було враховано, що оскільки ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою про зобов'язання ТУ ССО у м. Києві та Київській області нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, яке є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони та є частиною оплати праці, то відповідно до вищезазначених правових норм він звільнений від сплати судового збору. При цьому, на переконання судової колегії, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльністі ТУ ССО у місті Києві та Київській області щодо неприйняття наказу про виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн та бездіяльність ТУ ССО у місті Києві та Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн є нерозривно пов'язані між собою, оскільки, як було встановлено раніше, в силу положень п. 1 Постанови №168 виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Таким чином, на переконання колегії суддів, позовні вимоги, пов'язані з виплатою додаткової винагороди, не є предметом справляння судового збору згідно Закону України «Про судовий збір», оскільки суми таких фактично входять до структури заробітної плати та підлягають виплаті в загальному порядку.
Отже, суд першої інстанції не врахував суть цього спору, зокрема, що він стосується заробітної плати Позивача, що в силу п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» надає йому можливість звернутися за захистом своїх прав без сплати судового збору.
Аналогічна позиція щодо застосування наведеного вище положення Закону України «Про судовий збір» висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26.05.2022 у справі № 240/31553/21, від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 29.04.2022 у справі № 120/8017/21-а, від 11.11.2021 у справі № 640/32769/20.
Судовою колегією враховується, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
У рішеннях від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини неможливості повернення позовної заяви з підстав ненадання документа про сплату судового збору, оскільки за приписами п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» Позивач звільнений від сплати судового збору, дають підстави для висновку, що передчасно постановлена оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви було порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 169, 242-244, 250, 308, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року - скасувати.
Справу направити до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено та підписано 07 грудня 2022 року.