Справа №640/16294/22 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.
07 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Беспалова О.О.,
Грибан І.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича про визнання протиправним та скасування постанови, -
ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича в якому просило суд визнати протиправними дії відповідача щодо завершення виконавчого провадження та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу №64612644 від 12.09.2022.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2022 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2022 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Позивач вказує, що відповідно до змісту положень статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішення розпочинається з винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, втім, з дня набрання Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану» №2455-IX від 27.07.2022 чинності до закінчення або скасування воєнного стану на території України виконавцям заборонено відкривати виконавчі провадження на підставі виконавчих написів нотаріусів.
При цьому пункт 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», а також Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану» №2455-IX від 27.07.2022 не містять положень, які б встановлювали заборону вчинення, у період дії воєнного стану, виконавчих дій у виконавчих провадженнях відкритих на підставі виконавчих написів нотаріусів.
На думку позивача, встановлена абз. 14 п. 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» заборона стосується примусового виконання таких виконавчих документів. Отже, заборона поширюється на виконавчі дії, які виконавець відповідно до вказаного Закону має вчиняти при вжитті передбачених статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання рішень. У разі якщо виконавча дія не пов'язана з вжиттям відповідних заходів, положення зазначеної норми не застосовуються.
Позивач вважає, що станом на день винесення оскаржуваної постанови жодним нормативно-правовим документом не встановлено заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника або проведення інших виконавчих дій стосовно боржника.
Щодо порушення норм процесуального права під час винесення рішення суду першої, позивач вказує, що суд першої інстанції в рішенні посилався лише на постанову про відкриття виконавчого провадження №64612644 від 23.02.2021 та постанову про повернення виконавчого документа стягувану №64612644 від 12.09.2022, які були надані ним до суду першої інстанції разом з позовною заявою, тому у позивача є сумніви щодо надання відповідачем копій матеріалів виконавчого провадження №64612644 та повним дослідженням судом першої інстанції цих копій.
Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2022 відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено до розгляду на 07.12.2022.
05.12.2022 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності.
Відзив на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив.
В судове засідання, призначене на 07.12.2022 учасники справи або їх представники не з'явились, були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду даної справи не подавали.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Керуючись частинами 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Матеріалами справи підтверджено, що 23.02.2021, за заявою ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Єфіменко Д.О. відкрив виконавче провадження №64612644 з примусового виконання виконавчого напису №94816 від 20.11.2020, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем про стягнення заборгованості у сумі 23 077 грн. з боржника - ОСОБА_1 .
Одночасно приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Єфіменко Д.О. виніс постанову про стягнення з боржника основної винагороди та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Також була сформована вимога виконавця до АТ КБ «ПриватБанк» про надання інформації про всі відкриті рахунки, картки, а також залишки коштів на рахунках боржника та Державної фіскальної служби України №97244694.
02.03.20221 відповідач прийняв постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою звернуто стягнення на дохід боржника від ТОВ «ФОРА» у розмірі 20% відрахування із заробітної плати.
25.10.2021 відповідач прийняв постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 25 878,7 грн.
12.09.2022 відповідач виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 10-2 розд. XIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про виконавче провадження».
Вважаючи вказану постанову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що законодавцем у період дії воєнного стану була встановлена заборона щодо примусового виконання виконавчих написів нотаріусів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів.
За приписами ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Стаття 10 Закону №1404-VIII визначає, що заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Керуючись п. 1 ч. 2ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Стаття 37 визначає Закону №1404-VIII, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);
6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;
9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;
10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";
11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.
Про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-6 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.
У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.
Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Як вбачається з матеріалів справи, виконавчий документ повернутий позивачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VIII - виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
А також, відповідач послався на абз. 14 п. 102 розділу XIII Закону №1404-VIII, за приписами якого забороняється у період дії воєнного стану примусове виконання виконавчих написів нотаріусів.
Колегія суддів звертає увагу, що вказана норма дійсно забороняє у період дії воєнного стану примусове виконання виконавчих написів нотаріусів, втім не є підставою для закриття виконавчого провадження чи повернення виконавчого документу.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Як підтверджено матеріалами справи, 02.03.2021 відповідач прийняв постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою звернуто стягнення на дохід боржника від ТОВ «ФОРА» у розмірі 20% відрахування із заробітної плати.
25.10.2021 відповідач прийняв постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 25 878,7 грн.
Щодо такої підстави повернення виконавчого документу стягувачу, зазначеному у п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VIII як відсутність іншого майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення, колегія суддів вказує, що в даній справі не міститься доказів наявності даних обставин. Також відповідачем ні в суді першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не зазначено стан виконання виконавчого напису №94816 від 20.11.2020. Відтак. на думку колегії суддів, неможливо повертати вказаний виконавчий документ з підстав відсутності майна чи коштів на яке може бути звернуто стягнення.
Проаналізувавши вказані норми, колегія суддів приходить до висновку, що спірна постанова не відповідає ч. 2 ст. 2 КАС України, а саме винесена не на підставі, що визначені законами України, без використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; не обґрунтовано, не добросовісно; не розсудливо, не пропорційно.
Колегія суддів вважає, що спірна постанова винесена відповідачем передчасно, оскільки нормою абз. 14 п. 102 розділу XIII Закону №1404-VIII заборонено примусове виконання на час дії воєнного стану на території України, втім дана норма не дає виконавцям повноважень на повернення даних виконавчих документів, відтак дії відповідача з її винесення є протиправними та така підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права. Натомість суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки допущені порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неповного з'ясування обставин справи, та передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Щодо питання стягнення з відповідача судових витрат позивача у даній справі, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Як підтверджено матеріалами позивач сплатив судовий збір: за подання позовної заяви у даній справи 2 500 грн., відповідно до платіжного доручення №2685 від 21.09.2022 (а.с. 6) та за подання апеляційної скарги у розмірі 3 721,50 грн., відповідно до платіжного доручення №3054 від 10.11.2022.
За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За наслідком перегляду рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2022 в суді апеляційної інстанції таке скасовано, а позовні вимоги задоволені, відтак судовий збір, сплачений позивачем підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі.
Згідно із частинами 1-5 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №300/941/19 та від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 17.12.2020 у справі №808/1849/18, від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, від 20.01.2021 у справі №120/3929/19-а.
Згідно з пунктами 4, 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до ст. 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно зі ст. 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
В позовній заяві представником позивача було заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 2 500 грн. та в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 500 грн.
На обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копії:
Договору про надання правової допомоги від 19.10.2021, згідно п. 4.1. розділу 4 отримання винагороди Адвокатським об'єднанням за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару;
Додаткової угоди №82 від 16.09.2022 до Договору про надання правової допомоги від 19.10.2021;
Протоколу погодження видів правової допомоги та договірної ціни від 16.09.2022;
Акту прийому-передачі наданих послуг від 21.09.2022 на суму 2 500 грн., згідно якого адвокатом надано усну консультацію позивачу (500 грн.) та складено позовну заяву (2 000 грн.);
Рахунку від 21.09.2022 на оплату правової допомоги за Договором від 19.10.2021 на суму 2 500 грн.;
Платіжного доручення №2690 від 21.09.2022 на суму 2 500 грн.;
Акту прийому-передачі наданих послуг від 09.11.2022 на суму 2 500 грн., згідно якого адвокатом надано усну консультацію позивачу (500 грн.) та складено апеляційну скаргу (2 000 грн.);
Рахунку від 09.11.2022 на оплату правової допомоги за Договором від 19.10.2021 на суму 2 500 грн.;
Платіжного доручення №3056 від 10.11.2022 на суму 2 500 грн.
Колегія суддів зауважує, що матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на правову допомогу, зокрема представником позивача адвокатом Юхименко Ю.Ю. сформовано та подано позовну заяву від 21.09.2022, додаткові письмові пояснення від 21.10.2022, апеляційну скаргу від 10.11.2022.
Відповідно до частин 6 та 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу вказаної норми вбачається, що саме відповідач має у відповідному клопотанні обґрунтувати завищення суми правничої допомоги.
Із запровадженням з 15.12.2017 змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Колегія суддів приходить до висновку, що у суду з'являється право оцінити співмірність заявлених до стягнення витрат лише після заявлення клопотання про зменшення розміру таких, а ні як ні з власної ініціативи, на що і вказують вимоги ч. 6 ст. 134 КАС України.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись приписами статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки наявні у постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №815/1479/18, від 15.07.2020 у справі №640/10548/19, від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 21.01.2021 у справі №280/2635/20, від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а, від 03.08.2022 у справі №280/4264/21.
Як підтверджено матеріалами справи, відповідач в суді першої та апеляційної інстанції заперечень щодо стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу не подавав.
Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України».
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.
З огляду на викладене, проаналізувавши належним чином матеріали справи та долучені представником позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що витрати на правову допомогу на загальну суму 5 000 грн. відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої необхідності) та є спів мірними з наданими послугами, відтак підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича про визнання протиправним та скасування постанови.
Визнати протиправними дії Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича щодо завершення виконавчого провадження №64612644.
Визнати протиправною та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича від 12.09.2022 року.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (ЄДРПОУ 42254696, вулиця Звіренецька, будинок 63, місто Київ, 01014), сплачені ним судові витрати у загальному розмірі 11 202,50 грн.(одинадцять тисяч двісті дві гривні п'ятдесят копійок), а саме:: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 481 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню), витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 2 500 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень), судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 721,50 грн. (три тисячі сімсот двадцять одна гривня п'ятдесят копійок), витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 500 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень) за рахунок Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича (вулиця Кирилівська, будинок 172, офіс 65, місто Київ, 04073)
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді О.О. Беспалов
І.О. Грибан