Справа № 320/14279/21 Суддя першої інстанції: Панченко Н.Д.
07 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
при секретарі - Масловській К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області про зобов'язання вчинити дії, -
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області (далі - Відповідач, Відділ реєстрації речових прав) про:
- зобов'язання Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області виправити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно технічну помилку шляхом відкриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Розділу реєстру на об'єкт нерухомого майна: частина комплексу ДОК-22 філія ДП Міноборони України у вигляді нежитлової будівлі малярного цеху, літера «Б», площа нежитлової будівлі - 1689,5 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язання Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області виправити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно технічну помилку шляхом внесення в Держаний реєстр речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію за ОСОБА_1 права приватної спільної часткової власності на частину комплексу ДОК-22 філія ДП Міноборони України у вигляді нежитлової будівлі малярного цеху, літера «Б», площа нежитлової будівлі - 1689,5 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 14.06.2007, що посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №4368.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2021 відмовлено у відкритті провадженні у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України у зв'язку з тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що заявлені Позивачем вимоги спрямовані на поновлення порушеного права володіння і розпорядження майном, а відтак, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №817/3395/15 та Верховного Суду у справі №420/2605/20, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду і направити справу до Київського окружного адміністративного суду для розгляду питання щодо відкриття провадження у справі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що застосовані судом позиції Верховного Суду є нерелевантними до цієї справи, оскільки ОСОБА_1 не оскаржує рішення державного реєстратора, на підставі якого у нього чи в іншої особи виникло речове право, не просить скасувати реєстраційну дію, а лише просить виправити технічну помилку в Державному реєстрі. Наголошує, що цей спір виник виключно з питань реалізації Відповідачем владно-управлінських функцій в частині наявності в останнього повноважень внести виправлення у відповідний реєстр з метою коректного відображення відомостей про належне Позивачу майно. Відтак, за твердженням Апелянта, з урахування позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у справі №520/2834/17, цей спір належить вирішувати у порядку адміністративного судочинства.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2021 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 17.11.2022.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2022 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.12.2022.
У судовому засіданні представник Позивача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представника Позивача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, керуючись приписами п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, виходив з того, що заявлені позовні вимоги перш за все спрямовані на захист майнового права ОСОБА_1 , а саме права на володіння та розпорядження своєю власністю, а тому ця справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, позаяк наявна у реєстрі прав власності помилкова інформація пов'язана з об'єктом нерухомості, частина якого зареєстрована за Позивачем, і внаслідок існування якої в останнього виникли зміни у речовому праві на об'єкт нежитлової нерухомості.
З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Із змісту п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України випливає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Наведеними положеннями процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій. Викладене, на переконання судової колегії, підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою ОСОБА_1 із способом відображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про належний йому на праві спільної часткової власності об'єкт - частину комплексу ДОК-22 філії ДП Міноборони України у вигляді нежитлової будівлі малярного цеху літер «Б» за адресою: АДРЕСА_1 , що, на його переконання, утворює перешкоди у володінні і розпорядженні цим майном.
Матеріали справи свідчать, що згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Бородянського бюро технічної інвентаризації від 16.06.2007 №14931010 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спільними частковими власниками частини комплексу ДОК-22 філії ДП Міноборони України у вигляді нежитлової будівлі малярного цеху літер «Б» за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 14.06.2007 №4368.
Із змісту довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єжиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 03.08.2021 №268876156 вбачається, що ОСОБА_1 поряд з іншими сімома особами на праві спільної часткової власності належить частина майнового комплексу ДОК-22 філії ДП Міноборони України у вигляді столярного цеху літ. «Ф» за адресою АДРЕСА_1 .
У свою чергу, у листі Відповідача від 28.09.2021 №10-10-3677, направленого Позивачу за наслідками розгляду заяви останнього про виправлення технічних помилок, зазначено, що розділ Реєстру на об'єкт нерухомого майна, майновий комплекс ДОК-22, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на території якого розташована будівля малярного цеху літера «Б», в Державному реєстрі речових прав не відкрито. А виправлення технічної помилки проводиться відповідно до Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1147, тільки у відкритому в Державному реєстрі речових прав Розділі реєстру на об'єкт нерухомого майна.
Викладене, на переконання судової колегії, свідчить, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного, за твердженням Позивача, цивільного (майнового) права ОСОБА_1 на володіння і розпорядження майном, про що останній також самостійно зазначає у позовній заяві. При цьому наявна розбіжність між відомостями витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.06.2007 №14931010 та інформацію, що міститься в інформаційній довідці від 03.08.2021 №268876156, дає підстави для висновку, що можливе проведення Відповідачем реєстраційних дій шляхом виправлення технічних помилок, про які просить Позивач, може мати наслідком зміну обсягу правового титулу щодо майна інших осіб, про які зазначено вище.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що, як правильно зазначено судом першої інстанції, не зважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, такий спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Тобто предметом спору у цій справі є фактично визнання права власності на нерухоме майно - частину комплексу ДОК-22 філії ДП Міноборони України у вигляді нежитлової будівлі малярного цеху літер «Б», окремо від частини майнового комплексу ДОК-22 філії ДП Міноборони України у вигляді столярного цеху літ. «Ф».
Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на об'єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне.
Слід вказати, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчої-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21.11.2018 у справі № 813/1362/16, від 28.11.2018 у справі № 825/642/18, від 29.01.2019 у справі № 803/1589/17, від 29.05.2019 у справі № 826/9341/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. Ця позиція також висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.08.2019 у справі №826/4236/17, від 31.10.2019 у справі №826/7002/17, від 30.01.2020 у справі №826/5968/17, від 30.09.2020 у справі № 640/6930/19.
Посилання Апелянта на необхідність застосування при вирішенні спірного питання позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 21.08.2019 у справі №520/2834/17, судовою колегією оцінюється критично, оскільки у згаданій справі спір стосувався рішення державного реєстратора про відмову у проведенні державної реєстрації права на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У свою чергу у справі, ухвала в якій є предметом апеляційного перегляду, спір стосується неправильного, на думку Позивача, відображення в Державному реєстрі речових прав відомостей про належне йому на праві власності майно, яке за відомостями різних інформаційних документів належить на праві спільної часткової власності двом або восьми особам одночасно.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК України, згідно якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції, враховуючи суб'єктний склад сторін, прийшов до правильного висновку про необхідність розгляду і вирішення цього спору у порядку цивільного судочинства.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 170, 242-244, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено та підписано 07 грудня 2022 року.