Справа № 750/4315/22 Суддя (судді) першої інстанції:
07 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Парінов А.Б.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області № 23 від 22 липня 2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- скасувати постанову серії ПН МЧГ № 000863 від 22 липня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу у сумі 3400 гривень, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.
Також, апелянт зазначає, що станом на 13.07.2022 та в подальшому до 22.07.2022 ОСОБА_1 не було відомо про скасування його посвідки на тимчасове проживання, оскільки останньому не було вручено відповідне рішення особисто, жодної інформації він не отримував та за поштову кореспонденцію не розписувався.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07 грудня 2022 року.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає апеляційному розгляду даної справи.
У судове засідання учасники судового процесу не з'явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на зазначене та керуючись приписами ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
07.12.2022 через службу діловодства суду отримано клопотання представника позивача
про відкладення судового розгляду справи на іншу дату у зв'язку з його участюю у іншій кримінальній справі в Чернігівському апеляційному суді.
Враховуючи те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення апеляційної скарги, зважаючи на скорочені строки апеляційного розгляду у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, що визначені частиною п'ятою статті 286 КАС України та частиною четвертою статті 288 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 22.07.2022 року виявлено співробітниками Управління Служби безпеки України в Чернігівській області виявлено та доставлено до УДМС у Чернігівській області громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував на території України по недійсним документам без відповідного дозволу.
22.07.22 року головним спеціалістом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.203 КУпАП.
За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідачем винесено постанову серії ПН МЧГ №000863, якою накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400,00 грн.
Також, відповідачем 22.07.22 прийняте рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 та зобов'язано останнього покинути територію України у термін до 20.08.2022 року.
Вважаючи рішення про примусове повернення та постанову ПН МЧГ №000863 протиправними, позивач звернувся з даним позовом в суд.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані акти індивідуальної дії прийняті відповідачем із дотриманням визначеного законом порядку і процедури, в межах наданих повноважень, та матеріалами справи їх протиправність не підтверджується.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»(далі -Закон), а також міжнародними нормами.
Згідно із частиною першою, третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначено статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відповідно до статті 9 іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно із пунктом 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012року №150(далі -Порядок №150), іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території :
1)протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи вразі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк невизначено міжнародними договорами України;
2)не більш як 90днів протягом180днів уразі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк невизначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС;
3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.
Частинами першою, другою статті 17 вказаного вище Закону передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Відповідно до частин другої, третьої статті 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій. Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.
Згідно із частинами першою, третьою статті 26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України),з подальшим повідомленням протягом 24годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30днів з дня прийняття рішення. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Відповідно до частини п'ятої цієї статті, іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації, ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується паспортом громадянина Російської Федерації № НОМЕР_1 , виданим 19.06.2019. Прибув в Україну 25.07.2019.
30.07.2019 позивач звернувся до УДМС у Чернігівській області із заявою-анкетою №189171000 про внесення даних до Єдиного державного демографічного реєстру у зв'язку з оформленням посвідки на тимчасове проживання в Україні на підставі частини 4 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VІ, а саме у зв'язку з прибуттям в Україну для працевлаштування.
05.08.2019 УДМС у Чернігівській області оформило позивачу посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 терміном дії до 04.04.2020.
16.03.2020 УДМС у Чернігівській області оформило позивачу нову посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 терміном дії до 04.04.2021 у зв'язку із закінченням строку дії попередньої посвідки.
26.03.2021 УДМС у Чернігівській області оформило позивачу нову посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_4 терміном дії до 04.04.2024 у зв'язку із закінченням строку дії попередньої посвідки.
27.06.2022 УДМС у Чернігівській області отримало лист Чернігівського обласного центру зайнятості №14/1154-22 від 27.06.2022, відповідно до якого наказом ЧОЦЗ від 27.06.2022 виданий на ім'я позивача дозвіл на застосування праці №870 від 04.04.2019 терміном дії до 04.04.2024, що підтверджував його працевлаштування в Україні та був підставою для видачі йому посвідки на тимчасове проживання, скасовано на підставі пункту 4 частини другої статті 42-10 Закону №5067-VI (виявлення недостовірності даних у поданих роботодавцем документах, яка не могла бути виявлена під час розгляду заяви).
На підставі вказаного листа, рішенням УДМС у Чернігівській області від 28.06.2022 №74011500040894 скасовано видану позивачу посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_4 на підставі підпункту 6-1 пункту 63 Порядку.
Відповідно до пункту 65 Порядку копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим, листом не пізніше ніж через п ять робочих днів з дня його прийняття.
30.06.2022 УДМС у Чернігівській області надіслало на адресу позивача ( АДРЕСА_1 ) рекомендованим повідомленням лист № 7401.5-2847/74.2-22 від 30.06.2022 стосовно скасування посвідки на тимчасове проживання з доданою до нього копією рішення УДМС у Чернігівській області від 28.06.2022 №74011500040894.
Відповідно до відомостей рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та трекінгу відправлення №1401305809487 на офіційному сайті АТ «Укрпошта» (т.1,а.с.137-138) вищезазначений лист із доданою до нього копією рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання був особисто отриманий позивачем 12.07.2022.
Рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання позивачем не оскаржувалося. Станом на 22.07.2022 року позивач добровільно до країни походження не повернувся.
22.07.2022 на підставі статті 26 Закону № 3773-VІ, внаслідок порушення позивачем законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, УДМС у Чернігівській області прийнято рішення № 23 про примусове повернення до країни походження або третьої країни, яким зобов'язано позивача покинути територію Украпи у термін до 20.08.2022.
Під час прийняття оскаржуваного рішення позивача було повідомлено про вимоги статті 30 Закону № 3773-УІ щодо примусового видворення за межі України внаслідок ухилення від виїзду з України у визначений у рішенні про примусове повернення до країни походження або третьої країни термін. Позивач під час ознайомлення з рішенням про примусове повернення власноручно зазначив, що українську мову він розуміє в достатньому обсязі, рішення отримав у день його прийняття.
З вимогами статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений строк позивач ознайомився та поставив підпис.
За викладених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про законність та правомірність прийнятого відповідачем рішення №23 від 22.07.2022 про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни та не вбачає підстав до його скасування.
Також, колегія суддів зауважує, що з огляду на те, що ОСОБА_1 тривалий час перебуває на території України незаконно, то підстави для застосування процедури добровільного повернення останнього до країни походження або третьої країни відсутні.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують.
Щодо правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП, колегія суддів зазначає наступне.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Положеннями ч. 1 ст. 203 КпАП України передбачено, що порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З матеріалів справи встановлено, що підставою для притягнення позивача до відповідальності за ч. 1 ст. 203 КпАП України відповідачем визначено те, що останній порушив правила перебування в Україні, а саме - проживає по недійсним документам (без своєчасного виїзду впродовж 7 діб), після отримання інформації про скасування посвідки на тимчасове проживання, з 20.07.2022.
Як зазначалося вище, підпунктом 2 пункту 2 Порядку №150 передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Оскільки позивач є громадянином Російської Федерації, яка на момент його прибуття в Україну належала до держав із безвізовим порядку в'їзду, то, як правильно зазначив суд першої інстанції, йому дозволено перебувати на території України не більше 90 днів протягом 180 днів.
Питання продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України врегульовано статтею 17 Закону. Поряд з цим належних і допустимих доказів, що ОСОБА_1 скористався відповідною процедурою, матеріали справи не містять.
Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач порушив правила перебування в Україні, що знайшло свій вияв у тому, що він проживав на території України без документів на право проживання в Україні та ухилявся від виїзду після скасування посвідки на тимчасове проживання.
Суть цього порушення та відповідальність, яка за нього передбачена, були зафіксовані належним чином у протоколі про адміністративне правопорушення (а.с. 145), із змістом якого ОСОБА_1 ознайомився та примірник якого отримав. Крім того, сам протокол і оскаржувана постанова відповідають вимогам КпАП України та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України, затвердженої наказом МВС України від 28.08.2013 № 825.
Викладене, з урахуванням встановлених вище обставин свідчить, що оскаржувана постанова серії ПН МЧГ №000863 від 22 липня 2022 року прийнята щодо ОСОБА_1 правомірно, з урахуванням всіх фактичних обставин, а застосування санкції у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн відповідає розміру санкції, передбаченої ч. 1 ст. 203 КпАП України, з огляду на перебування позивача в Україні без наявних на те правових підстав.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.07.2019 у справі № 219/8869/17.
Щодо доводів апелянта про неможливість його повернення до країни агресора, через побоювання стати в Російській Федерації жертвою переслідувань з політичних причин, колегія суддів враховує наступне.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 №353/271/150 (далі - Інструкція №353/271/150).
Відповідно до п. 8 Інструкції №353/271/150, що також відображено у ч. 1 ст. 31 Закону, іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Як було встановлено судом, підставою прийняття рішення від 22 липня 2022 року №23 слугував факт проживання позивача без відповідних документів, що дають право на проживання на території України.
При цьому матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 фактично без належних на те законних підстав протягом тривалого часу перебуває на території України. Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивачем не надано. Також, відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_1 підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що останній є громадянином російської федерації та жодним чином не підтримує факт широкомасштабної збройної агресії Росії проти України, виступає проти неї, а відтак у випадку повернення останній може піддатися політичному переслідуванню, колегією суддів у розрізі встановлених вище обставин оцінюється критично, позаяк такі аргументи не можуть бути безумовним свідченням існування підстав, що перешкоджають примусовому поверненню особи.
Відтак, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 вересня 2022 року.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 07.12.2022р.)