01 грудня 2022 року м. Дніпросправа № 160/9650/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
за участю секретаря судового засідання Діденко Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року (суддя Озерянська В.І.) в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІМП ХХІ» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімп ХХІ» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області форми «Р» від 06.05.2020 №0007370509, форми «В4» від 06.05.2020 №0007360509, форми «Р» від 06.05.2020 №0007350509.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області форми «Р» від 06.05.2020 №0007370509, форми «В4» від 06.05.2020 №0007360509, форми «Р» від 06.05.2020 №0007350509.
Головне управління ДПС у Дніпропетровській області із таким судовим рішенням не погодилось, звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на ненадання судом першої інстанції вірної оцінки обставинам справи, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що в ході проведення перевірки встановлено заниження податку на додану вартість та заниження податку на прибуток по операціям з придбання послуг у контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд Девелопмент».
Посилається на не підтвердження реальності взаємовідносин позивача з вказаним контрагентом-постачальником, оскільки встановлено неналежне виконання умов укладеного договору, відсутність документів, що мають силу первинних документів та підтверджують настання правових наслідків у взаємовідносинах позивача та вказаного контрагента.
Вказує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника.
Крім того посилається на вирок Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 12.08.2019 у справі № 203/1981/19, яким визнано винним у вчинені злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205 КК України, засновника та директора ТОВ «Євробуд Девелопмент», визнано фіктивним ТОВ «Євробуд Девелопмент», що вказує не неможливість підтвердження правомірності формування податкового кредиту та валових витрат за рахунок операцій з останнім.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімп ХХІ» зареєстроване 18.08.2010 та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, в тому числі і як платник податку на додану вартість та податку на прибуток, основним видом економічної діяльності є будівництво залізниць та метрополітену.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімп ХХІ» має ліцензію на ведення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури від 03.03.2014 зі строком дії до 03.03.2019.
У період з 10.03.2020 по 16.03.2020 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області відповідно до ст. 75, п.п. 78.1.1 п.78.1 ст. 78, ст.79 Податкового кодексу України, на підставі наказу від 26.02.2020 № 900-п проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Олімп ХХІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Євробуд Девелопмент» за період з 01.01.2018 по 31.12.2018.
За результатами перевірки 17.03.2020 складено акт № 13878/04-36-05-09/37211294, у висновку якого зазначено про встановлення наступних порушень:
п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, ТОВ «Олімп ХХІ» занижено податковий кредит на суму 223 806 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість: у липні 2018 року на суму 96 191 грн.; у серпні 2018 року на суму 79 174 грн.; у вересні 2018 року на суму 29 934 грн.; у жовтні 2018 року на суму 16 156 грн.; у листопаді 2018 року на суму 1 512 грн.; у грудні 2018 року на суму 839 грн. та завищення від'ємного значення в грудні 2018 року на суму 6 904 грн.
п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135, п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток на суму 207 639 грн. за 2018 рік.
На підставі акта перевірки від 17.03.2020 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області 06.05.2020 прийнято:
- податкове повідомлення-рішення № 0007370509, яким ТОВ «Олімп ХХІ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 279 757,50 грн., з яких 223 806 грн. за податковими зобов'язаннями та 55 951,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;
- податкове повідомлення-рішення №0007360509, яким ТОВ «Олімп ХХІ» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 6 904 грн.
- податкове повідомлення рішення №0007350509, яким ТОВ «Олімп ХХІ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 259 548,75 грн., з яких 207639 грн. за податковими зобов'язаннями та 51 909,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позивач із зазначеними податковими повідомленням-рішеннями не погодився та звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції надавши аналіз та оцінку первинним документам по взаємовідносинам з контрагентом, дійшов до висновку, що підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень не має, оскільки обставини справи та докази спростовують посилання відповідача щодо порушень норм діючого законодавства при здійсненні господарської діяльності.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За правилами пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У пункті 201.1 ст. 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Системний аналіз змісту вищенаведених норм ПК України свідчить про те, що в податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.
За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та п.2 “Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку” затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні для надання їм юридичної сили і доказовості мати такі обов'язкові реквізити:
-назву документа (форми);
-дату і місце складання;
-назву підприємства, від імені якого складено документ;
-зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
-посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
-особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. п. 2.1 та п. п. 2.4 п. 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі за текстом Положення № 88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як визначено у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція визначена як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку платника. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість, визначення сум бюджетного відшкодування.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, 25.07.2018 між ТОВ «Євробуд Девелопмент» (підрядник) та ТОВ «Олімп ХХІ» (замовник) укладено договір підряду №01/2507, предметом якого є виконання на замовлення замовника своїми силами, зі своїх матеріалів, з використанням власних машин та механізмів роботи на залізничній колії (на об'єкті, на якому замовник має дозволи від власника) та передати виконані роботи замовнику за актами про прийняття виконаних робіт по договору, а замовник, в свою чергу, зобов'язується прийняти закінчені роботи та оплатити їх відповідно до умов цього договору. Місцезнаходження об'єкта: Дніпропетровська область, Солонянський район, село Надіївка, вулиця Полева, 9А, Станція Привільне Придніпровська залізниця ПАТ «Укрзалізниця». Загальна сума по договору складається як сума кошторисів та складає 763 809,76 грн. в т.ч. ПДВ 127 301,62 грн.
Сторонами в рамках вказаного договору погоджено: ціну договору, порядок розрахунків та фінансування робіт, строки виконання робіт, порядок здачі приймання закінчених робіт, якість матеріалів, забезпечення робіт проектною документацією, ресурсами та послугами, організацію виконання робіт.
В процесі виконання умов договору №01/2507 від 25.07.2018 сторонами укладено додаткові угоди: №1/19-07Д від 20.08.2018, №2 від 10.09.2018, №3 від 29.10.2018.
На виконання умов договору №01/2507 від 25.07.2018 та додаткових угод до нього ТОВ «Євробуд Девелопмент» у серпні листопаді 2018 року виконано роботи на загальну суму 1 384 257,67 грн. в т.ч. ПДВ 230 709,61 грн.
Вказані роботи прийнято ТОВ «Олімп ХХІ» в повному обсязі та між сторонами підписано акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в: №1 за серпень 2018 року на суму 232 121 грн.; №2 за серпень 2018 року на суму 212 875,85 грн.; №3 за листопад 2018 року на суму 318 812,91 грн.; №4 за вересень 2018 року на суму 157 966,20 грн.; №5 за жовтень 2018 року на суму 178 241,10 грн.; №6 за листопад 2018 року на суму 158 930 грн.
Розрахунки за виконані роботи були проведені в безготівковій формі та підтверджуються виписками по рахунку.
Також, 13.07.2018 між ТОВ «Євробуд Девелопмент» (субпідрядник) та ТОВ «Олімп ХХІ» (підрядник) укладено договір субпідряду №01/1307, предметом якого є виконання послуг по зніманню та переміщенню шару грунту на обєкті, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Межівський район, смт. Демурине, вул. Котляревської, 21 в об'ємі 3256 куб. м з улаштуванням котловану. Субпідрядник виконує роботи власною технікою, обладнанням, інвентарем та з використанням власних ресурсів. Загальна сума договору складає 284 240 грн., в т.ч. ПДВ 47 373,33 грн.
Виконані роботи підтверджено актом здачі-прийняття робіт №ОУ-0000011 від 27.07.2018 на суму 284 240 грн.
Розрахунки здійснено в повному обсязі в безготівковій формі, що підтверджується виписками по рахунку.
За наданими послугами ТОВ Євробуд Девелопмент» на адресу позивача виписано податкові накладні: №43 від 16.07.2018, №49 від 25.07.2018, №51 від 27.07.2018, №14 від 14.08.2018, №24 від 22.08.2018, №30 від 27.08.2018, №5 від 06.09.2018, №15 від 03.09.2018, №24 від 21.09.2018, №24 від 22.10.2018, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Також судом встановлено наявність у ТОВ «Євробуд Девелопмент» ліцензії № 2013047843 на ведення господарської діяльності з будівництва об'єктів, що за класом наслідків (відповідності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, терміном дії з 14.02.2018.
Представником позивача в позовній заяві вказано, що укладення договорів з ТОВ «Євробуд Девелопмент» зумовлено необхідністю залучення субпідрядника для виконання зобовязань за договором №19-07/Д від 19.07.2018, укладеним між ТОВ «Олімп ХХІ» та ТОВ «Сучасна вагонна компанія» та договором №10/07-18, укладеним з ТОВ «Демуринський гірничо-збагачувальний комбінат».
На підтвердження надано копії договорів №19-07/Д від 19.07.2018 між ТОВ «Олімп ХХІ» та ТОВ «Сучасна вагонна компанія» та №10/07-18 між ТОВ «Олімп ХХІ» та ТОВ «Демуринський гірничо-збагачувальний комбінат», предмети яких узгоджуються з предметами договорів, укладених між ТОВ «Олімп ХХІ» та ТОВ «Євробуд Девелопмент».
Суд зазначає, що наведені документи, складені за результатами здійснення вище наведених господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, визначені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, а тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку у розумінні зазначеного Закону, тобто містять: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, і, як наслідок, вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.
При цьому, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом-постачальником ТОВ «Євробуд Девелопмент» у період, що перевірявся.
Будь-яких доказів, що первинні документи і податкова звітність Товариства є дефектними або містять недостовірну інформацію, відповідачем не наведено.
Наявність або відсутність окремих документів, як і помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, від 11.09.2018 у справі №804/4787/16, від 24.05.2019 №826/7423/16.
При цьому, суд враховує, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент був належним чином зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавалися.
Суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останнього. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платника не наділено повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
За умови не встановлення контролюючим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 27.01.2016 у справі № 4842/11/2670.
Також, у пункті 13 постанови від 24.04.2018 по справі № 813/8500/13-а Верховним Судом викладено правову позицію, відповідно до якої, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними».
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 808/1543/17 та від 07.03.2018 у справі № 804/3420/16.
Варто відмітити, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі №811/217/17.
Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 9 березня 2019 року у справі №810/302/15.
Таким чином, з урахуванням наведеного, будь-які посилання контролюючого органу та надання оцінки ланцюгу постачання товару, у тому числі, господарської операції контрагента платника податку (позивача) з іншими юридичними особами та висновки про неможливість її здійснення не можуть бути покладені в основу для притягнення до відповідальності платника податку.
Більше того, контролюючим органом в акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).
Що стосується вироку Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.2019, суд зазначає наступне.
Так, судами встановлено, що вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.2019 у справі № 203/1981/19 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 205 КК України.
Підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону № 996-ХIV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.
При цьому ПК України та Закон № 996-ХIV не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Отже, будь-який документ, виданий від імені суб'єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону № 996-ХIV підтверджує дані податкового обліку суб'єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.
Суд відхиляє твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що засудження посадової особи підприємства за статтею 205 КК України (директора контрагента) свідчить про фактичну відсутність у такої юридичної особи цивільної дієздатності, тобто одного з обов'язкових критеріїв визнання юридичної особи учасником податкових правовідносин, з огляду на те, що в податкових правовідносинах виникнення прав та обов'язків пов'язане насамперед зі спеціальним статусом платника податків, а не із загальною цивільно-правовою дієздатністю юридичної особи. За наявності статусу платника податків суб'єкт господарювання має підстави для складення первинних та інших документів, які повинні братися до уваги при підтвердженні даних податкового обліку.
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Отже, вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв'язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.
У вказаному вироку, на який посилається відповідач, зафіксовано об'єктивну сторону складу злочину, яка полягає у реєстрації ОСОБА_1 підприємства ТОВ «Євробуд Девелопмент» без наміру здійснення господарської діяльності.
Вирок не містить жодних відомостей щодо предмету перевірки, а саме взаємовідносин між ТОВ «Олімп ХХІ» та ТОВ «Євробуд Девелопмент» у перевіряємий період, відтак вирок не є належним доказом безтоварності господарських операцій між контрагентами.
При цьому, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.
Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.
Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов'язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.
Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.
З огляду на викладене суд вважає, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19.
Вищевикладене вказує на невиконання контролюючим органом обов'язку доказування правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відтак, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
За змістом статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. 283, 310, 315, 316, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров