01 грудня 2022 р.Справа № 480/9743/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т
представник позивача - Шприк Л.Г.
представник відповідача - Пишний Р.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.02.2022, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Діска, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 14.04.22 по справі № 480/9743/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна"
до Головного управління ДПС у Сумській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна", звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.09.2021 №602118280702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) 2636146 грн. та штрафної санкції 1318073 грн.; №602018280702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств 2988373 грн. та штрафної санкції 747093,25 грн.; № 601218280709 про застосування штрафної санкції з податку на доходи фізичних осіб у сумі 1020,00 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.03.2022 задоволено позов.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.09.2021 №602118280702, № 602018280702, № 601218280709.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна" судовий збір у розмірі 22700,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що при проведенні перевірки було встановлено, що у позивача відсутні відповідні первинні документи, які належно оформлені, містять всі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, свідчать про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для сормування платником податкового обліку. В свою чергу, позивачем жодним чином не спростовано доводи Головного управління ДПС у Сумській області, що документи, на підставі яких позивач сформував дані свого податкового обліку містять інформацію, що не відповідає дійсності. Отже, оскаржувані рішення відповідача є правомірними та прийнятими з дотриманням вимог чинного законодавства. Також відповідач зазначив, що позивач в суді першої інстанції фактично не погоджувався з висновками контролюючого органу щодо донарахування податку на додану вартість та податку на прибуток. Щодо інших виявлених порушень, позивач не зазначив ні в позовній заяві, ні в додаткових поясненнях. Таким чином, позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 601218280709 від 08.09.2021 без надання відповідних доказів та обгрунтувань. Суд першої інстанції необгрунтовано вийшов за межі позовних вимог та наданих доказів, та скасував податкове повідомлення-рішення № 601218280709 від 08.09.2021.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
01.11.2022 до Другого апеляційного адміністративного суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна" надійшла заява про відмову від позову в частині позовних вимог, а саме щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 601218280709 від 08.09.2021, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 1020,00 грн.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2022 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна" про часткову відмову від позову задоволено. Прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна" від частини позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 601218280709 від 08.09.2021, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 1020, 00 грн. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.03.2022 про задоволення позову в цій частині позовних вимог визнано нечинним. Провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна" до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 601218280709 від 08.09.2021, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 1020, 00 грн. - закрито.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Представник відповідача наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що посадовими особами податкового органу була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Інвентум Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного, іншого законодавства, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 30.09.2019, за результатами якої складено акт від 28.07.2021 №3790/18-28-07- 02/36437713/63 (т. 1 а.с. 31-141).
Перевіркою встановлено наступні порушення податкового законодавства:
- п.п. 134.1.1. п.п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2988373 грн. у тому числі: за 2018 рік на суму 2302138 грн., за 3 квартали 2019 року на суму 686235 грн.;
- абзац «а» п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2636146 грн. у тому числі: за грудень 2017 року на суму 78206 грн., за червень 2018 року на суму 67393 грн., за грудень 2018 року на суму 2490547 грн;
- п.п. «б» п. 176.2. ст. 176 Податкового кодексу України, вимоги ч.4 п.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 року, звіт про суми нарахованого єдиного внеску за січень 2018 року подано не своєчасно (т. 1 а.с. 140).
На вказаний акт перевірки позивачем було подано заперечення (т. 1 а.с. 179-195).
Відповідно до листа-відповіді ГУ ДПС у Сумській області №1825/12/18-28-07-02-07 від 01.09.2021 заперечення залишено без задоволення, а акт перевірки без змін (т. 1 а.с. 196-227).
08.09.2021 ГУ ДПС у Сумській області були прийняті податкові повідомлення-рішення №602118280702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) 2636146 грн. та штрафної санкції 1318073 грн. (т. 1 а.с. 25); №602018280702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств 2988373 грн. та штрафної санкції 747093,25 грн. (т. 1 а.с. 27); № 601218280709 про застосування штрафної санкції з податку на доходи фізичних осіб у сумі 1020,00 грн. (т. 1 а.с. 29).
Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом усупереч вимог процесуального Закону не було надано доказів, а судом не встановлено фактів, які б свідчили про узгодженість дій між позивачем та контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями цих контрагентів та господарські операції між ТОВ "Інвентум Україна" та ТОВ «Інсерт-Т», ТОВ «Аліус Компані», ТОВ «Інноваційні Технічні Рішення», ТОВ «Торговельна компанія «Креп Tex», ТОВ «Омліс» та ТОВ "ТК"Фенікс" у перевіреному періоді реально не відбувалися, мали ознаки фіктивності. Також, відповідач не довів правомірність спірних податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Сумській області, а отже вони є такими, що не відповідають вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно вимог п.п. 134.1.1 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно пп. «а» п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.
З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту з ПДВ, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, використання придбаного товару (послуги) у власній господарській діяльності, а також фактичне виконання господарської операції за наслідками якої виникає право на податковий кредит з ПДВ.
Відповідно до абз. 1-3 п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Як зазначено вище, абз. 1 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
У свою чергу, відповідно до п.п. 200.1-200.4 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
За змістом наведених норм необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності та документальне підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не можуть бути підставою для податкового обліку. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як свідчать матеріали справи, викладене в акті перевірки судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на припущеннях щодо безтоварності угоди.
При цьому, мотивами, на підставі яких відповідач дійшов висновку про відсутність реальності здійснення господарських операцій, є: відсутність документів, які б підверджували транспортування товарно-матеріальних цінностей на користь позивача, неможливість здійснення господарської операції з ідентифікованим товаром у зв'язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг реального задекларованого виробництва; відсутність документів, щодо підтвердження відповідності якості продукції; наявність негативної інформації, щодо документального оформлення нереальної господарської операції; наявність кримінальних провадження щодо вказаних контрагентів позивача.
Судом встановлено, що ТОВ «Інвентум Україна» здійснювало господарські операції з ТОВ «Інноваційні Технічні Рішення» на підставі договору постачання Товару №3008-17 від 30.08.2017 (т. 1 а.с. 228-230), згідно з яким постачальник зобов'язаний передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язаний був його прийняти та оплатити на умовах даного договору.
На виконання умов цього договору постачальником оформлено податкові та видаткові накладні, про що зазначено відповідачем в акті перевірки (т. 1 а.с. 72-78). Податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.
На підтвердження таких операцій позивачем надано суду видаткові накладні (т. 1 а.с. 231-250, т. 2 ст. 1-14) та платіжні доручення (т. 2 а.с. 15-35).
Посилання відповідача на відсутність у позивача первинних документів на підтвердження транспортування товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Інноваційні Технічні Рішення» колегія суддів не приймає до уваги, оскільки орендовані складські приміщення ТОВ «Інвентум Україна» та ТОВ «Інноваційні Технічні Рішення» знаходяться за однією адресою: м. Суми, проспект Курський, 147, що підтверджується Договором суборенди нерухомого майна №0025-19 від 01.03.2018 та додатковими угодами до нього (т. 2 а.с. 36-44), договором суборенди на нежитлове приміщення №0201/15 (т. 3 а.с. 88-91), договором оренди №180714 з додатковими угодами (т. 3 а.с.92-95), договором №0047/17 з додатковою угодою (т. 3 а.с.96-101), а тому транспортування товару не здійснювалось.
Допитаний, у суді першої інстанції, в якості свідка начальник виробничого відділу ТОВ «Інвентум Україна» ОСОБА_1 також підтвердив, що склад позивача знаходиться на території складського комплексу за адресою: м. Суми, проспект Курський, 147, де орендують приміщення також інші суб'єкти господарювання, у тому числі ТОВ «Інноваційні Технічні Рішення». Товар у цього контрагента забирався безпосередньо на складі, після чого товар використовувався позивачем у господарській діяльності, тобто його перевезення не здійснювалось.
На підтвердження господарських операцій з ТОВ «Інсерт-Т», ТОВ «Аліус Компані», ТОВ «Торговельна компанія «Креп Тех», ТОВ «Омліс», ТОВ «Торгова компанія Фенікс» позивачем надано суду договори купівлі-продажу, поставки, видаткові накладні, платіжні доручення, картки рахунків щодо оприбуткування товарів на підприємстві (т. 2 а.с. 45-108, 118-122, 126-127, 138-139, 149-155).
Транспортування товару придбаного позивачем у ТОВ «Інсерт-Т», ТОВ «Аліус Компані», ТОВ «Торговельна компанія «Креп Тех», ТОВ «Омліс» здійснювалось на підставі Договору про надання транспортно-експедиційних послуг від 03.07.2017, укладеного ТОВ «Інвентум Україна» та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (т. 3 а.с. 48-52). Факт надання послуг з перевезення ФОП ОСОБА_2 підтверджується товарно-транспортими накладними та Актами надання послуг перевізником (т. 3 а.с. 53-71).
Надані до перевірки первинні документи містять назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами господарювання.
Вказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.
Акт перевірки не містить жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином та реєстрації податкових декларацій.
За висновками Верховного Суду, зазначеними в постанові від 17.04.2018 у справі №816/1587/17, товарно-транспортна накладна не є документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, наявність або відсутність товарно-транспортних накладних та недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.
Разом з цим, нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.
У судовому засіданні представник позивача зазначив, що документи, які стосувались господарських операцій з контрагентами, зазначеними в акті перевірки, було вилучено в ході проведення обшуку старшим слідчим СВ Сумського ВП ГУНП в Сумській області 25.10.2018, що підтверджується ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.10.2018 про дозвіл на проведення обшуку та протоколом обшуку від 25.10.2018 (т. 2 а.с. 109-117). Зважаючи на вказані обставини, відповідачем зупинялась перевірка та була поновлена на підставі наказу №1034-кп від 22.06.2021 «Про поновлення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвентум Україна». Як зазначала предстаник позивача, оскільки на час проведення перевірки деякі документи не було повернуто, то вони і не були надані податковому органу.
Судом першої інстанції було витребувано у Сумського відділу поліції (м.Суми) Головного управління Національної поліції України в Сумській області належним чином засвідчену копію протоколу обшуку від 25.10.2018, проведеного в рамках кримінального провадження №42018201010000325 від 27.09.2018 відносно ТОВ «Інвентум Україна». Водночас наданий протокол не містить конкретного переліку ТТН, які було вилучено в ході обшуку в позивача (т. 3 а.с. 123-126).
При цьому судом було допитано у судовому засіданні ОСОБА_1 , який пояснив, що підприємством здійснюються будівельні та ремонтні роботи для чого здійснюється закупівля різноманітних будівельних матеріалів та обладнання. До обов'язків ОСОБА_1 входила закупівля різних видів матеріалів та обладнання, організація їх доставки на тимчасові склади, що знаходяться на території замовника та на власний склад. Номенклатура товарів, які закуповуються підприємством є досить велика, серед яких: металеві прокати, метизи, спеціальний одяг, електроінструмент тощо. Оскільки він за посадовою інструкцією має право на отримання товару, підтвердив, що він особисто шукав контрагентів та виїжджав до контрагентів, зазначив, що ТОВ «Інсерт-Т», ТОВ «Аліус Компані», ТОВ «Торговельна компанія «Креп Тех», ТОВ «Омліс», ТОВ «Інноваційні Технічні Рішення» були реальними та працюючими, товариство дійсно закуповувало у них продукцію, яку використовувало у своїй діяльності.
Також у судовому засіданні в якості свідка була допитана директор ТОВ «Інвентум Україна» ОСОБА_3 , яка зазначила, що товариство здійснює діяльність, зокрема, по виконанню будівельних робіт, робіт з теплової ізоляції та футерівки тепломагістралей, теплопроводів та реалізації будівельних матеріалів. Товари, які придбавались, необхідні для здійснення такої діяльності, використовуються безпосередньо на будівництві, товар перевозився перевізником, з яким також був укладений договір. Господарські операції з усіма контрагентами були реальними, до деяких контрагентів вона їздила особисто та підписувала договори.
Крім того, позивачем було надано докази на підтвердження використання придбаного товару у власній господарській діяльності (т. 2 а.с. 128-192). Суд також враховує, що відповідачем не заперечується факт використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача, про що зазначено у акті перевірки (т. 1 а.с. 93, 106, 118, 127).
Колегія суддів вважає хибними доводи скаржника про відсутність документа щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорту якості, сертифіката відповідності тощо), що також свідчить про відсутність фінансово-господарської операції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст га обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
З урахуванням змісту наведених норм законодавства, сертифікати та документи про походження товару не є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, не підтверджують їх зміст та обсяг, одиницю виміру.
За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
А відтак, посилання відповідача на відсутність вказаних документів є безпідставним та необґрунтованим.
Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість здійснення господарських операцій ТОВ «Інвентум Україна» з ТОВ «Інсерт-Т», ТОВ «Аліус Компані», ТОВ «Інноваційні Технічні Рішення», ТОВ «Торговельна компанія «Креп Tex», ТОВ «Омліс» з ідентифікованим товаром у зв'язку з відсутністю факту (джерела) його законності введення в обіг реального задекларованого виробництва - встановлено обрив ланцюга постачання та відсутнє реальне джерело походження даного товару, всі суб'єкти господарювання, які залучені до ланцюга постачання товарно-матеріальних цінностей не є виробником продукції та не здійснюють господарські операції з постачальником, які безпосередньо працюють з виробниками та не придбають самостійно у виробників, колегія суддів зазначає, що інформація наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагента позивача по ланцюгу постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами носить виключно інформативний характер, не є належним доказом в розумінні процесуального закону та сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган, у той час, як податковим органом перевірка контрагентів позивача не здійснювалась.
Наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари не отримувались платником податків від його контрагента.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.
Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.
Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов'язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.
При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб'єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов'язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.
Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах “Бізнес Супорт Центр проти Болгарії”, “Булвес АД проти Болгарії”, “Інтерсплав проти України”, визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.
Зокрема, у пунктах 70, 71 рішення у справі “Булвес АД проти Болгарії” ЄСПЛ дійшов висновків, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Ураховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків з декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.
У постанові у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 23 травня 2020 року набрали чинності зміни до статті 112 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-IX “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві” (далі - Закон № 466-IX).
Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону № 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності".
Отже, суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Так само, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). У зв'язку з цим одне лише посилання на відсутність у постачальника - контрагента у господарській операції матеріально-виробничих та/або трудових ресурсів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності, не може бути достатньою підставою для позбавлення платника ПДВ - покупця права на податковий кредит.
Європейський Суд з прав людини, розглянувши справу "Інтерсплав проти України", вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
Отже, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
Так само і саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Колегія суддів також вважає безпідставними посилання скаржника на наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів, оскільки їх наявність не є підставою для визнання операцій нереальними. Сама по собі наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів платника податків не є підставою для визнання операцій нереальними, адже причетність останнього до злочинів щодо яких здійснюються кримінальні провадження, повинно бути доведено податковим органом.
Вказаний висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року по справі №2а- 1570/6063/12 та від 12 червня 2018 року по справі № 822/2198/17.
Також, відповідно до висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 09.04.2019 у справі № 2а-1929/12/0970: "Колегія суддів зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, за наявності інших доказів, які в своїй сукупності підтверджують реальність господарських операцій, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами».
Крім того, Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 у справі № 802/1853/16-а зазначив: "Колегія суддів зазначає, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили».
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 року є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України"). Вказане узгоджується з конституційним принципом індивідуальності юридичної відповідальності.
За таких обставин судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач не може нести відповідальність за неправомірні дії постачальника, а тому невизнання податковим органом права на податковий кредит та висновок про завищення витрат є безпідставними.
Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримувати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для платника податків, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 78 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, проте контролюючим органом, всупереч вимог ч.2 ст.77 КАС України, такого доказу як вирок надано не було.
Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору ст. 74 КАС України якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Відповідачем також не подано жодних доказів на підтвердження наявності рішення суду, яке набрало законної сили, яким встановлено фіктивність ТОВ «Інвентум Україна», що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючих суб'єктів.
У ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб підприємства позивача або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб'єктом владних повноважень до суду також не подано.
Натомість, позивачем було надано копію постанови про закриття кримінального провадження №42018201010000325 від 27.09.2018 за фактом внесення неправдивих відомостей до офіційних документів бухгалтерського та податкового обліку ТОВ «Інвентум Україна» за господарськими операціями з ТОВ «Аліус Компані», за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України, у зв'язку з відсутністю у діях ознак складу кримінального правопорушення (т. 2 а.с. 123-125).
Щодо відносин позивача з ТОВ «Торгова компанія «Фенікс», то податковим органом не заперечується, що ТОВ «Інвентум Україна» було надано в ході перевірки усі первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій з цим контрагентом. Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача, податковим органом не встановлено будь-яких неточностей чи дефектів у формі чи змісті таких первинних документів.
Водночас твердження відповідача про нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Торгова компанія «Фенікс» базуються на поясненнях, опитаного оперуповноваженим з ОВС ВОВЕЗ оперативного управління ДФС у Сумській області, директора ТОВ «Торгова компанія «Фенікс» Шландія В.М., який начеб-то вказував, що підприємство ТОВ «Інвентум Україна» йому не відоме, ніяких товаро-матеріальних цінностей не постачав та не закуповував. Така інформація міститься в акті перевірки (а.с. 45-46). При цьому, зважаючи на пояснення вказаної особи, відповідачем було встановлено, що складське приміщення ТОВ «ТК «Фенікс» знаходилось не за юридичною адресою, податковим органом зроблено висновок, що не вбачається можливості ідентифікувати фактичне місце навантаження товарно-матеріальних цінностей та особу, яка вчинила підпис з боку відправника, так як за свідченнями ОСОБА_4 він не здійснював постачання на адресу ТОВ «Інвентум Україна», зі службовими особами не знайомий, а частину підписаних договорів не було виконано.
З приводу вказаних посилань відповідача суд вкотре наголошує, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.
В акті перевірки не зазначено, де, з якого документу податковим органом було взято вказані пояснення директора ТОВ «ТК «Фенікс». Зазначені в акті перевірки обставини не були також і підтверджені податковим органом належними та допустимими доказами в ході судового розгляду. Так, не було надано ані протоколу допиту ОСОБА_4 , який начеб-то проводився співробітником оперативного управління ДФС у Сумській області, ані вироку суду, яким би було підтверджено здійснення контрагентом позивача незаконної чи фіктивної діяльності.
Варто зазначити, що представником відповідача заявлялось клопотання про виклик в якості свідка директора ТОВ «Торгова компанія «Фенікс» ОСОБА_4 . Проте ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, у задоволенні такого клопотання представника відповідача було відмовлено у зв'язку з необгрунтованістю, оскільки під час перевірки відповідачем були досліджені всі первинні документи, укладені з цим контрагентом, зауваження були відсутні. Копії даних документів надані позивачем до матеріалів справи (т. 2 а.с. 69- 91).
При цьому суд бере до уваги, що питання щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ "ТК "Фенікс" за договором від 12.07.2018 № 12/07-18 на поставку продукції згідно видаткових накладних були предметом розгляду Сумського окружного адміністративного суду у справі №480/6630/21. Так, ТОВ «Інвентум Україна» оскаржувались податкові повідомлення-рішення від 09.07.2021 № 482118280704 та № 482018280704, винесені податковим органом у зв'язку із встановленням в ході перевірки завищення суми від'ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду та заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету по господарських операціях з ТОВ "ТК "Фенікс", оскільки на думку податкового органу, надані на перевірку платником податків накладні та податкові накладні, в яких наведені відомості по взаємовідносинах з ТОВ "ТК "Фенікс", складені у зв'язку з оформленням господарської операції, яка реально не здійснювалась та не могла бути підставою для відображення такої операції у бухгалтерському та податковому обліках. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.10.2021, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2022, з огляду на ненадання податковим органом доказів того, що господарські операції між ТОВ "Інвентум Україна" та ТОВ "ТК"Фенікс" у перевіреному періоді реально не відбувалися, мали ознаки фіктивності, було визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 у справі № 802/1853/16-а зазначив: "Колегія суддів зазначає, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили».
Отже, надані позивачем та досліджені в судовому засіданні договори та інші первинні документи, складені у межах цих договорів, у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між ТОВ "Інвентум Україна" та його контрагентами та підтверджують реальне здійснення господарських операцій між ними.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В свою чергу контролюючим органом усупереч вимог процесуального Закону не було надано доказів, а судом не встановлено фактів, які б свідчили про узгодженість дій між позивачем та контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями цих контрагентів, а також фактів того, що господарські операції між ТОВ "Інвентум Україна" та ТОВ «Інсерт-Т», ТОВ «Аліус Компані», ТОВ «Інноваційні Технічні Рішення», ТОВ «Торговельна компанія «Креп Tex», ТОВ «Омліс» та ТОВ "ТК"Фенікс" у перевіреному періоді реально не відбувалися та мали ознаки фіктивності.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є законними, обгрунтованими та ткими, що підлягають задоволенню.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим статтею 8 Конституції України та статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд на підставі статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 по справі № 480/9743/21 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.
З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів вважає, що відсутні в розумінні ст.139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат (в т.ч. витрат на професійну правничу правову допомогу) по даній справі.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 по справі № 480/9743/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва
Повний текст постанови складено 08.12.2022 року