08 грудня 2022 року справа №200/12532/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 р. у справі № 200/12532/21 (головуючий І інстанції Грищенко Є.І.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправними дії, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
23 вересня 2021 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області (далі - відповідач, управління) про: визнання протиправними дії, які полягають у безпідставній відмові у видачі посвідки на постійне проживання; скасування рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 16 серпня 2021 року; зобов'язання здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 17 січня 2015 року громадянину Сирії ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є громадянином Сирії, якому 25 червня 2005 року відповідачем було видано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 3 ч. 3 ст. 4 Закону України “Про імміграцію”. В подальшому, 17 січня 2015 року позивач отримав нову посвідку.
У серпні 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо видачі нової посвідки на постійне проживання в Україні, оскільки його посвідка була частково пошкоджена.
Однак, рішенням №63012300009806 від 16 серпня 2021 року позивачу було відмовлено на підставі пп. 11 п. 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ 321 від 25 квітня 2018 року.
Позивач вважає дії відповідача протиправними, а рішення таким, що підлягає скасуванню. Зазначає, що рішення є необґрунтованим та не містить жодних пояснень причин відмови у видачі посвідки.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 р. у справі № 200/12532/21 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області від 16 серпня 2021 року № 62012300009806 про відмову ОСОБА_3 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання. Зобов'язано Головне управління державної міграційної служби України в Харківській області потворно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 серпня 2021 року про оформлення (видачу) посвідки на постійне проживання і прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що під час перевірки матеріалів про надання дозволу на імміграцію в України громадянину Російської Федерації ОСОБА_3 було встановлено, що 28 квітня 2005 року позивач з установчими даними громадянина Російської Федерації звернувся із заявою про надання йому дозволу на імміграцію. Після перевірки наданих документів, 25 червня 2005 року позивачу було видано посвідку серії НОМЕР_3 на постійне проживання. 10 червня 2010 року позивач як громадянин Російської Федерації звернувся із заявою про обмін посвідки у зв'язку з досягненням 23 річного віку, за результатом розгляду якої, 24 червня 2010 року позивача документовано посвідкою серії НОМЕР_4 на постійне проживання.
Звертаюсь у серпні 2021 року, позивач надав документи, які посвідчують його особу з іншими установочними даними, зокрема, надано паспортний документ громадянина Сирії. Також позивач надав посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 видану 17 січня 2015 року органом 1404 (м. Краматорськ) вже як громадянина Сирії.
Таким чином, після детального вивчення матеріалів особової справи позивача та поданих ним документів, було встановлено, що документи не відповідають паспортному документу та висновку про надання дозволу на імміграцію.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 .
25 червня 2005 року позивач звернувся до Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Харківській області із заявою про видачу посвідки на проживання в Україні як громадянин Російської Федерації.
З наданої відповідачем копії матеріалів особової справи позивача вбачається, що до вказаної заяви було додано: анкету, автобіографію, свідоцтво про народження НОМЕР_6 , паспорт громадянина Російської Федерації НОМЕР_7 , свідоцтво про народження НОМЕР_8 , свідоцтво про укладання шлюбу НОМЕР_9 , паспорт громадянина Російської Федерації ОСОБА_4 НОМЕР_10 , паспорт громадянина України ОСОБА_5 , довідку (виписку з домової книги про склад сім'ї та прописка) та заяву ОСОБА_5 від 26 квітня 2005 року.
Згідно висновку старшого інспектору з особливих доручень ВГІРФО УМВС України в Харківській області, позивачу дозволено постійне проживання на території України та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні як громадянина Російської Фередації.
25 червня 2005 року ВГІРФО УМВС України в Харківській області було видано позивачу посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3
15 лютого 2010 року позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу посвідки на проживання у зв'язку з тим, що йому виповнилось 25 років. До заяви було надано: паспорт громадянина Російської федерації НОМЕР_11 .
За результатом розгляду вказаної заяви, позивачу було здійснено обмін посвідки та видано посвідку НОМЕР_4 .
10 серпня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою-анкетою № 205025675 про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з непридатністю посвідки для подальшого використання.
До заяви було додано паспорт громадянина Сирії № НОМЕР_12 , посвідку на постійне проживання НОМЕР_2 .
Рішенням відповідача від 16 серпня 2021 року позивачу відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі пп. 11 п. 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25 квітня 2018 року № 321.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 22.09.2011 № 3773-VI “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” (далі - Закон № 3773) та Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 25.04.2018 (далі - Порядок № 321, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктами 6, 17 частини першої статті 1 Закону №3773 іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Посвідка на постійне проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Відповідно до п. 7 Порядку № 321 обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).
Відповідно до п. 16 Порядку №321 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб'єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.
Відповідно до п. 40 Порядку № 321 для оформлення у зв'язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи:
1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення);
2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, крім випадків, установлених абзацом восьмим цього пункту;
3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;
4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають бути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;
5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником;
6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
Іноземці та особи без громадянства, які зазначені в частині двадцятій статті 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, за умови отримання ними одного з документів, зазначених у частині сімнадцятій статті 5 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, та мають дозвіл на імміграцію в Україну, для обміну посвідки в установленому порядку можуть подавати паспортний документ, строк дії якого закінчився чи який підлягає обміну, у разі, коли за отриманням нового документа особа зобов'язана звернутися до органів державної влади країни громадянської належності або країни попереднього постійного проживання, якщо така країна вчинила акт агресії проти України або не визнає територіальну цілісність та суверенітет України, або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема, голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй “Про територіальну цілісність України” від 27 березня 2014 р. № 68/262.
Іноземець або особа без громадянства під час подання документів пред'являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-6 цього пункту.
До заяви-анкети додаються оригінали документа, зазначеного у підпункті 3 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки “Згідно з оригіналом” та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати.
Оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертаються іноземцеві або особі без громадянства.
За змістом п. 21 Порядку №321 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 - 34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.
Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими їм відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктом 17 цього Порядку.
Згідно п. 22 Порядку № 321 у разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування.
Після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта друкує її та надає іноземцеві або особі без громадянства для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей (п. 23 Порядку № 321).
Відповідно до п. 42 Порядку № 321 рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.
Як вбачається зі спірного рішення, підставою для відмови в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання зазначено пп. 11 п. 62 Порядку № 321.
Відповідно до пп. 11 п. 62 Порядку №321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки в інших випадках, передбачених законом.
Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2019 року по справі №816/1199/15-а визначив, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominenv. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Разом з тим, оскаржуване рішення не містить належного обґрунтування, оскільки суб'єктом владних повноважень вказано лише пп. 11 п. 62 Порядку № 321, який визначає “в інших випадках, передбачених законом”.
Враховуючи, що пп. 11 п.62 Порядку №321 не містить конкретно визначених підстав для відмови у видачі посвідки, а є бланкетною нормою, яка відсилає до іншого законодавства, суд зауважує, що зазначення в рішенні про відмову у видачі посвідки загальної норми права (пп. 11 п.62 Порядку №321) без вказівки на конкретну підставу для такої відмови не може вважатися виконанням законодавчо визначеного обов'язку, передбаченого Порядком № 321, а тому таке рішення має бути визнано неправомірним.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 24.01.2020 у справі №820/1719/18, від 14.12.2020 у справі № 820/1684/18 та враховуються судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Будь-яких інших обґрунтувань відмови в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання вказане рішення не містить.
З огляду на встановлені судом обставини, рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову позивачу в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 16 серпня 2021 року прийнято необґрунтовано, відтак підлягає скасуванню.
Разом з цим, позовні вимоги про визнання протиправними дії відповідача щодо безпідставної відмови у видачі посвідки на постійне місце проживання задоволенню не підлягають, оскільки саме рішення, як індивідуальний акт, а не дії відповідача, безпосередньо впливають на права позивача.
Щодо позовних вимог про зобов'язання здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 17 січня 2015 року громадянину Сирії ОСОБА_2 , рішення суду не оскаржене і тому не переглядається апеляційним судом.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність обрати належний спосіб захисту порушеного права позивача та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 серпня 2021 року про оформлення (видачу) посвідки на постійне проживання і прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 р. у справі № 200/12532/21 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 р. у справі № 200/12532/21 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 08 грудня 2022 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко