08 грудня 2022 року справа №200/4240/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Міронова Г.М., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 р. у справі № 200/4240/21 (головуючий І інстанції Волгіна Н.П.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
12 квітня 2021 року позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-103977-43 від 18 листопада 2020 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 17 312,02 грн.
В обґрунтування позовних вимог у позові зазначено, що позивач є самозайнятою особою, яка займається незалежною професійною діяльністю, та перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС в Донецькій області.
26 березня 2021 року позивач отримав поштою постанову державного виконавця Костянтинівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відкриття виконавчого провадження № 64851917 від 18 березня 2021 року про сплату боргу в розмірі 17312,02 грн.
Після звернення 29 березня 2021 року до Костянтинівського МВ ДВС, дізнався, що виконавче провадження № 64851917 відкрито на виконання вимоги Головного управління ДПС у Донецькій області № Ф-103977-43 від 18 листопада 2020 року про сплату боргу в сумі 17 312,02 грн.
Позивач вважає спірну вимогу протиправною, враховуючи наступне.
При винесенні спірної вимоги відповідачем не враховано приписи п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, у відповідності до якого платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція. У переліку, серед інших населених пунктів, є місто Костянтинівка.
На даний час Указ Президента України про закінчення антитерористичної операції не прийнятий.
Зазначає, що Законом № 440-ІХ, який набув чинності 13 лютого 2020 року, п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI виключено, але вважає, що цей пункт мав бути врахований відповідачем.
Рішенням Донецького окружного суду від 15 червня 2020 року у справі № 200/3242/20-а, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області від 11 листопада 2019 року № Ф-103977-43 про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 8 262,54 грн.
Зазначеним рішенням була дана оцінка зобов'язанням з ЄСВ та похідному від них податковому боргу (недоїмці) з ЄСВ станом на 11 листопада 2019 року у розмірі 8 262,54 грн, але відповідач протиправно включив до спірної вимоги № Ф103977-43 від 18 листопада 2020 року суму ЄСВ, зазначену у вимозі № Ф-103977-43, яку визнано протиправною і скасовано рішенням суду.
Також зазначено, що з 1 січня 2021 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо усунення дискримінації за колом платників, яким включено до переліку осіб, звільнених від сплати ЄСВ, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність і які при цьому отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю.
Позивач зазначає, що отримає пенсію за віком з 9 вересня 2016 року, а тому спірна вимога є протиправною також і з цієї підстави (а.с. 1-4).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 р. у справі № 200/4240/21 в задоволенні позову - відмовлено.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 6, 12).
Відповідач, Головне управління ДПС у Донецькій області, код ЄДРПОУ 43142826, місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59, є органом державної влади та належним відповідачем у справі (а.с. 33).
Згідно свідоцтва від 5 січня 1993 року № 387 та витягу з Єдиного реєстру адвокатів України позивач має право на заняття індивідуальною адвокатською діяльністю (а.с. 5, 13).
З 28 грудня 1993 року перебуває на податковому обліку як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат) в Костянтинівській ДПІ (м. Костянтинівка) Головного управління ДПС у Донецькій області; перебуває на загальній системі оподаткування (а.с. 29-32, 37-38).
Відповідно до довідки від 5 листопада 2016 року № 6066 позивач отримує пенсію за віком (а.с. 12).
Згідно інтегрованої картки платника за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 та наданого відповідачем розрахунку станом на 31 жовтня 2020 року за позивачем рахувалась заборгованість (недоїмка) з єдиного внеску в розмірі 17 312,02 грн, в тому числі: 2 457,18 грн за І квартал 2019 року, 2 457,18 грн за ІІ квартал 2019 року, 2 457,18 грн за ІІІ квартал 2019 року, 2 457,18 грн за ІV квартал 2019 року, 2 078,12 грн за І квартал 2020 року, 1 039,06 грн за ІІ квартал 2020 року, 3 178,12 грн за ІІІ квартал 2019 року (а.с. 37-38).
На підставі даних інформаційної системи ДПС України відповідачем 18 листопада 2020 року було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмку) № Ф-103977-43 на загальну суму 17 312,02 грн, яка набрала чинності 4 березня 2021 року і яку направлено на адресу позивача, яка була повернута до податкового органу без вручення 26 грудня 2020 року у зв'язку із “закінченням встановленого строку зберігання” (а.с. 11, 29, 34, 35).
10 березня 2021 року відповідач звернувся до Костянтинівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) із заявою про відкриття виконавчого провадження про стягнення з позивача боргу у сумі 17 312,02 грн на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-103977-43 від 18 листопада 2020 року (а.с. 10).
Постановою державного виконавця Костянтинівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відкриття виконавчого провадження № 64851917 від 18 березня 2021 року відкрито виконавче провадження з виконання вимоги про сплату боргу № Ф-103977-43 від 8 листопада 2020 року (від 4 березня 2021 року - набрання чинності) про стягнення с позивача 17 312,02 грн (а.с. 9).
Після отримання 26 березня 2021 року поштою постанови про відкриття виконавчого провадження № 64851917 він 29 березня 2021 року звернувся до Костянтинівського МВ ДВС та отримав копію спірної вимоги (а.с. 1).
Суд зазначає, що відповідачем вказані позивачем обставини не спростовані.
Будучи не згодним із даною вимогою позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із даним позовом.
Щодо доводів відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом, так як спірна вимога вважається належним чином врученою позивачеві 26 грудня 2020 року, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами абзаців 4, 5, 6 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 8 липня 2010 року (далі - Закон № 2464-VI) платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Отже, ст. 25 Закону № 2464-VI передбачено способи оскарження вимоги: адміністративний або судовий порядок та встановлено строки такого оскарження (10 днів) з дня отримання вимоги.
Матеріалами справи підтверджено, що спірна вимога була направлена позивачу поштовим відправленням за адресою його реєстрації, яке було повернуто податковому органу 26 грудня 2020 року у зв'язку “із закінченням строку зберігання” (а.с….).
Згідно абз. 8 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до п. 4 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу
Міністерства фінансів України від 21 грудня 2020 року № 790), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/2695, вимога про сплату боргу (недоїмки) у паперовій формі вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
З даним позовом позивач звернувся до суду 7 квітня 2021 року, отже, з пропуском встановленого для цього процесуального строку.
Згідно ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У адміністративному позові позивач зазначає, що не знав про існування спірної вимоги до звернення до відділу ДВС та ознайомленням із матеріалами виконавчого провадження, відкритого на виконання спірної вимоги, а тому просить причини пропуску ним строк звернення до суду із даним позовом визнати поважними.
При вирішенні питання щодо поважності/неповажності причин пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом, суд зазначив наступне.
У рішенні від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Великої Британії" Європейський суд з прав людини закріпив правило, що п. 1 ст. 6 Конвенції стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду пов'язується лише з волевиявленням особи.
Особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.
Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що причини пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом є поважними.
При вирішенні справи по суті позовних вимог суд зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI для платників, зазначених у п.п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно абз. 1 ч. 4 ст. 25 Закону 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (абз. 3 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI).
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абз. 4 ч. 4).
2 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято закон "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", який набув чинності 15 вересня 2014 року № 1669-VII (далі - Закон № 1669-VII).
Підпунктом 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669-VII розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI було доповнено пунктом 9-3 наступного змісту: “Платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначних ч. 2 ст. 6 Закону України ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".
Законом України від 2 березня 2015 року № 219-VIII “Про внесення змін до розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці, до розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” внесено такі зміни: пункт 9-3 в редакції Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669 вважати пунктом 9-4.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 911-VIII від 24 грудня 2015 року були внесені зміни до Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669 “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, у відповідності до якого підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669 виключено.
Таким чином, положення пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669 були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону № 2464-VI.
Змін безпосередньо до Закону № 2464-VI щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) п. 9-4 розділу VIII цього Закону внесено не було.
Законом № 440-IX від 14 січня 2020 року, який набрав чинності 13 лютого 2020 року, пункт 9-4 розділу VIII виключено.
Отже, положення п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI на час прийняття оскаржуваної вимоги були не чинні.
Суд зазначає, що Верховний Суд в рішенні від 30 березня 2018 року у зразковій справі № 812/292/18 (а також в інших постановах з аналогічним предметом спору) зазначив такий правовий висновок: “Нормами п. 9-4 розділ VIII Закону № 1058 платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, була надана можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану не виконувати встановлені ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 обов'язки щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску. Разом із тим, Закон № 2464 не скасовував обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надав можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі”.
Отже, обов'язок позивача сплачувати єдиний соціальний внесок за період проведення антитерористичної не скасовувався, а лише був відтермінований у часі.
Як наслідок, у відповідача були наявні правові підстави для формування вимоги про сплату боргу.
Щодо посилань позивача як на підставу протиправності спірної вимоги на Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо усунення дискримінації за колом платників”, яким внесено зміни до Закону № 2464-VI, зокрема до ст. 4, та включено до переліку осіб, звільнених від сплати ЄСВ, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність і які при цьому отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, суд зазначає, що вказані зміни до Закону № 2464-VI набули чинності з 1 січня 2021 року, тобто, після прийняття відповідачем спірної вимоги, а тому не можуть розповсюджуватись на спірні правовідносини.
Стосовно посилання позивача на Рішення Донецького окружного суду від 15 червня 2020 року у справі № 200/3242/20-а, залишене без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року, яким визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області від 11 листопада 2019 року № Ф-103977-43 про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 8 262,54 грн, суд зазначає, що за висновком суду, прийнятим за результатом розгляду справи № 200/3242/20-а, спірна вимога була визнана протиправною у зв'язку із тим, що була прийнята податковим органом у період, коли був чинним п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI питання правомірності обліку (і існування взагалі) заборгованості позивача зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не було предметом розгляду у зазначеній справі.
Відповідно, зазначені доводи позивача відхиляються судом.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені судом обставини суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність спірної вимоги.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 р. у справі № 200/4240/21 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 р. у справі № 200/4240/21 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 08 грудня 2022 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Г.М. Міронова
І.В. Сіваченко