ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 грудня 2022 року м. Київ № 640/9222/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити пені дії,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ПФУ в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДР: 42098368), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
1) визнання протиправною бездіяльності відповідача з невиплати позивачу пенсії по інвалідності за період з 01.03.2018 по 30.09.2018 та грошової суми в розмірі 20162,10 грн., яка є різницею між місячним розміром підвищеної та отриманої пенсії позивача за період з 01.01.2018 по 01.11.2018;
2) зобов'язати відповідача виплатити пенсію по інвалідності ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 30.09.2018 на загальну суму 22 869,00 грн.;
3) зобов'язати відповідача виплатити позивачу різницю між місячним розміром підвищеної пенсії та отриманої пенсії в розмірі 20 162,10 грн. за період з 01.01.2018 по 01.11.2018.
Позиція позивача.
Позивач зазначає, що є пенсіонером МВС України та отримує пенсію по інвалідності.
Додає, що є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 0000116585 від 16 лютого 2017 року.
Також звертає увагу на те, що у зв'язку з початком бойових дій він виїхав з м. Донецька до м. Маріуполя Донецької області, де був зареєстрований як внутрішньо переміщена особа та, перебуваючи па обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області, отримував пенсію.
Надалі, як зазначає позивач, у 2017 році переїхав із родиною до м. Київ, став на облік як внутрішньо переміщена особа, а у червні 2018 року звернувся із заявою про взяття на облік до ГУ ПФУ в м. Києві за місцем проживання.
В зв'язку з вибуттям з м. Маріуполя і переїздом до м. Києва з 01 березня 2018 позивачу було припинено виплату пенсії ГУ ПФУ у Донецькій області.
З 01 жовтня 2018 року - поновлено виплату пенсії вже ГУ ПФУ у м. Києві на підставі заяви, яку позивач подав у червні 2018.
Як зазначає позивач, вищезазначені обставини підтверджуються, зокрема, Довідкою про доходи пенсіонера за 2018 від 21.08.2019, виданою Відповідачем, з якої вбачається, що пенсія по інвалідності у розмірі 3 267,00 гривень щомісячно з березня 2018 по жовтень 2018 не виплачувалась, а у жовтні-листопаді 2018, як додає позивач, відповідач нарахував значно більші суми, аніж фактично виплатив (жовтень 2018 р.: нараховано 16335,00 грн., виплачено - 3267,00 грн.; листопад 2018: нараховано 19396,68 грн., фактично виплачено 5283,21 грн.).
Позивач звертає увагу на те, що на його звернення відповідач, а згодом і Пенсійний фонд України, повідомили, що нарахована, але не виплачена пенсія за вищезазначений період у розмірі 9801,00 гривень (з 01.03.2018 р. по 31.05.2018 р.) та 13068,00 гривень (з 01.06.2018 по 30.09.2018), обліковується в ГУ ПФУ в м. Києві, і буде виплачена на умовах окремого порядку з урахуванням норм Постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Позивач акцентує увагу на тому, що станом на час звернення до суду вищевказаний окремий порядок Урядом не прийнятий, пенсія за минулий період з березня по вересень 2018 р. включно у розмірі 22 869,00 гривень (3267,00 грн. (розмір щомісячної пенсії по інвалідності) х 7 місяців) не виплачена.
Крім того, як йдеться у позові, відповідач повідомив, що на виконання Постанови КМ України від 21.02.2018 р. № 103 здійснено перерахунок моєї пенсії з 01.01.2016 та нараховано різницю пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.10.2018 року в загальній сумі 78 582,76 гривень.
При чому, як зазначає позивач, за період з 01 січня 2016 по 31 грудня 2017 відповідач починаючи з 01.01.2019 року виплачує визначені доплати до пенсії в добровільному порядку, а всього на загальну суму 58420,66 гривень.
Натомість суми різниці між фактично отриманою та підвищеною пенсією за період з січня 2018 року по жовтень 2018 року включно у загальному розмірі 20 162,10 гривень (січень-лютий 2018 в сумі 4032,42 грн., березень-травень 2018 р. - 6048,63 грн., червень- жовтень 2018 р. - 10081,05 грн.) обліковуються у відповідача і мають, на думку відповідача, також виплачуватись в окремому порядку.
Про наведене йдеться у листі ГУ ПФУ від 01.09.2019.
Позивач вважає, що бездіяльність відповідача з невиплати належних йому пенсійних виплат за минулий період (пенсія з березня по вересень 2018 включно у розмірі 22 869,00 гривень та доплати до пенсії в зв'язку з її підвищенням з 01.01.2016 р. за період з січня 2018 року по жовтень 2018 року включно у загальній сумі 20 162,10 гривень) порушує його конституційне право на соціальний захист, зокрема право на отримання пенсії у зв'язку з інвалідністю.
У зв'язку з цим позивач звернувся до суду.
Позиція відповідача.
Відповідач відзиву на позов не надав, а відтак, на підставі ч. 4 ст. 159 КАС України та беручи до уваги відсутність будь-який поважних причин для його неподання, суд кваліфікує таку поведінку ГУ ПФУ як визнання позову
Натомість, надано деякі матеріали пенсійної справи.
Процесуальні дії, вчинені у справі.
Ухвалою судді від 27.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження, в порядку ст. 263 КАС України.
Встановлені судом обставини.
Так, учасниками справи не спростовуються та не заперечуються, а матеріалами справи підтверджуються обставини призначення позивачу пенсії, його статус внутрішньо-переміщеної особи, власне обставини зміни місця проживання позивачем як зазначено вище, нараховані суми пенсії та власне - нараховані та невиплачені суми пенсії.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Так, спору щодо нарахованих позивачу не існує, спір виник власне по факту невиплати нарахованих сум на підставі постанови КМ України № 365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» про виплату нарахованих сум на підставі окремого, неіснуючого до цього часу, Порядку, з урахуванням .
При цьому, невиплачені суми є сумою пенсій за час, коли позивач змінював місце обліку з одного ГУ ПФУ на інше у зв'язку із зміною місця проживання як внутрішньо переміщена особа. Інша заявлених у позові сума виникла у зв'язку із поетапністю виплати перерахованих пенсій на підставі п. 3 Постанови КМ України № 103.
Власне як такий теоретичний обов'язок виплати ГУ ПФУ пенсії позивачу, не оспорюється.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Статтею 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні.
Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Відповідно до частини 1 статті 7 України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (№ 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Так, у свою чергу, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Частиною 3 ст. 1-1 Закону № 2262-ХІІ зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Закон № 1058-IV).
При цьому, відповідно до статті 8 цього ж Закону виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, забезпечується за рахунок коштів державного бюджету.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відтак, інші нормативно-правові акти у сфері спірних правовідносин, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити, що відповідно до ст. 52 Закону 2262-ХІІ особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Тобто, строк виплати пенсії встановлений Законом і не може підмінюватись чи спотворюватись як КМУ, так і органами ПФУ.
Відповідно до ч. 3 ст. 55 цього ж Закону нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень.
Зміни до Закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття Закону про внесення змін.
Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами, або встановлювати інший порядок їх реалізації, ніж встановлено Законом.
Проте, як встановлено під час розгляду справи, заборгованість не виплачувалась ГУ ПФУ на підставі п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМ України від 8 червня 2016 р. № 365 (в редакції постанови КМ України № 335 від 25.04.2018), який передбачав, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, а також у зв'язку з очікуванням ГУ ПФУ в м. Києві прийняття КМ України у невизначеному майбутньому окремого порядку виплати заборгованості, що, за умов очікування саме такого акту, є очевидним протиправним втручанням у приватне життя, що є порушенням ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а відхід від цих правил допускається лише на підставі Закону та з дотриманням інших умов, визначених Конвенцією.
Наведена поведінка відповідача є прямим порушенням принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права, що полягає у нездійсненні виплати пенсії у зв'язку з тим, що один державний орган очікує санкції на такі дії з боку іншого органу при наявності прямих, визначених Конституцією і Законами України зобов'язань Держави перед конкретною людиною.
Суд вкотре звертає увагу на численну практику ЄСПЛ щодо України, який в численних рішеннях звертає увагу України на порушення аналогічними випадками вимог Конвенції та стягує з Держави України компенсації.
Слід зазначити, що вищезгадані профільні Закони не передбачають такої підстави припинення чи призупинення виплати пенсії, «облік пенсій без їх фактичної виплати до прийняття окремого порядку», як зазначено відповідачем.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м. Києві від 11.06.2019 у справі № 640/18720/18, яке набрало законної сили 21.07.2019 та 07 ? 2019, визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365" в частині, що стосується сум невиплачених пенсій, тобто вищезгадані положення відносно виплати заборгованості на основі окремого порядку.
Крім того, щодо посилання ГУ ПФУ на постанову КМ України від 05.11.2014 № 637 в редакції постанови КМУ № 788 від 21.08.2019 відповідно до якої у постанові КМ України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" пункт перший доповнено абзацом «Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», слід зазначити, що вказані положення є аналогічними, що розглядалися і у справі № 640/18720/18.
Як вже зазначалося виключно Законом можуть встановлюватись випадки припинення (призупинення) виплати пенсії.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Проте, наведені положення Закону № 1706-VII не надають ПФУ, його органам, як і КМ України повноважень на визначення випадків припинення, зупинення, блокування виплати пенсій, чи визначати інший спосіб ухилення Держави від їх виплат через механізм виплат у невизначеному майбутньому.
У даному випадку, слід повторитися, заявлені у позові суми пенсії є сумами пенсії по інвалідності, які нараховані та мали бути виплачені позивачу у поточному режимі, а не у невизначеному майбутньому.
Таки підхід ГУ ПФУ до виплати пенсії у невизначеному майбутньому, слід повторитися, є порушенням принципу правової визначеності, який є складовою принципу верховенства права.
Слід також додати, що пункт 3 Постанови КМ України № 103, який визначав поетапність виплати пенсіонерам МВС сум пенсії (підвищення) визнаний протиправним та нечинним згідно з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/12704/18 від 14.05.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019.
Підсумовуючи, слід додати, що Закон № 1706-VII спрямований на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, що має місце у даному випадку з боку відповідача.
Станом на час прийняття рішення у справі з боку ГУ ПФУ до матеріалів справи так і не надано доказів виплати позивачу належної йому пенсії (по інвалідності), а відтак з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце протиправне втручання у право власності позивача
Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті з 2018 нарахованої позивачу (ВПО) пенсії по інвалідності та, відповідно, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) задовольнити.
2. Визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДР: 42098368), яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) пенсії по інвалідності за період з 01.03.2018 по 30.09.2018 на загальну суму 22 869,00 грн. та суми підвищення пенсії у розмірі 20162,10 грн. за період з 01.01.2018 по 01.11.2018.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДР: 42098368) виплатити пенсію по інвалідності ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) за період з 01.03.2018 по 30.09.2018 у розмірі 22 869,00 грн. та суми підвищення пенсії у розмірі 20162,10 грн. за період з 01.01.2018 по 01.11.2018.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до приписів статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Днем вручення процесуальних документів в електронній формі є день отримання судом повідомлення про доставлення документів на офіційну електронну адресу особи (п. 2 ч. 6 ст. 251 КАСУ), якою є (п. 5.8. Положення про ЄСІТС від 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21): сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів або адреса електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом (п. 111 «Перехідні положення»).
Суддя О.А. Кармазін