ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 вересня 2022 року м. Київ № 640/36090/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Дураєвої А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Міністерства внутрішніх справ України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору
Міністерство юстиції України
про визнання протиправними та нечинними положення Порядку забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час)
за участю представників сторін:
від позивача - Верещагіна Д.Б.
від відповідача - Какоркіної З.М.
від третьої особи - Бєльського - Панасюка О.О.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Академіка Богомольця, будинок 10, в якій позивач, з урахуванням заяви про уточнення прохальної частини позову, просить
- визнати протиправними і нечинними положення «Порядку забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час)», затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України №772 від 12 вересня 2017 року у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 24 грудня 2019 року №1100, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 14 лютого 2020 року за №175/34458, в частині відшкодування вартості предметів однострою особистого користування при звільненні співробітників поліції за власним бажанням;
- постановити рішення про виключення із пункту 10 розділу V «Порядку забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час)», затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України №772 від 12 вересня 2017 року у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 24 грудня 2019 року №1100, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 14 лютого 2020 року за №175/34458, другого абзацу (зверху) «за власним бажанням».
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що з 1995 року по листопад 2020 року він проходив службу в органах внутрішніх справ та в органах Національної поліції.
Наказом Головного управління Національної поліції в Сумській області від 29 жовтня 2020 року №510 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за власним бажанням у зв'язку із наявністю вислуги років на пенсію.
Наказом Головного управління Національної поліції в Сумській області від 29 жовтня 2020 року №1535 «Про відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння яких не закінчився» позивача зобов'язано сплати 4634, 62 грн та одночасно направлено позовну заяву до суду про стягнення з нього вказаної заборгованості (справа №480/8201/20).
В позовній заяві позивач стверджує, що дії територіального органу внутрішніх справ з ініціювання стягнення з нього вартості предметів однострою особистого користування пов'язані із наявністю відповідного наказу МВС України, яким регламентовано порядок відшкодування вартості предметів однострою особистого користування. Так, другим абзацом (зверху) пункту 10 розділу V Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 12 вересня 2017 року №772 затверджено «Порядок про забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час), організацію його використання та обліку» та визначено підставу для стягнення вартості предметів однострою «у зв'язку із звільненням за власним бажанням».
На переконання позивача, вказані положення суперечать положенням чинних законодавчих і нормативно-правових актів, оскільки, як вважає позивач, запроваджена Положенням «Порядку забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час)» додаткова підстава відшкодування співробітниками поліції вартості однострою при звільненні «за власним бажанням» здійснене відповідачем поза межами повноважень, визначених Законом України «Про національну поліцію» і відповідними нормативно-правовими актами.
При встановленні матеріальної відповідальності звільнених на пенсію співробітників поліції за невикористані предмети однострою відповідачем порушено вимоги частини 2 статті 130 Кодексу законів про працю України, оскільки такі стягнення здійснюються за відсутності саме винної поведінки працівника і завдання ним прямої дійсної шкоди. Жодних правових підстав прирівняти звільнення «за власним бажанням» із такими підставами, яких віднесено до негативних не мається.
Крім того, на переконання позивача, оскаржуваними положеннями вказаного Порядку відповідачем надано певні переваги одному правоохоронному органу перед іншим у залежності від виду діяльності - охорони державного кордону і правопорядку з протидією злочинності.
Також, позивач вказує на те, що зазначеними положеннями порушуються визначені законодавством соціальні гарантії ветеранів органів внутрішніх справ і учасників бойових дій.
На переконання позивача, відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився, здійснюється за наявності однієї з підстав звільнення, які майже усі є наслідком вчинення протиправних, винних дій співробітника поліції, тобто за змістом є порушеннями трудової дисципліни, а внесення відповідачем до такого переліку підстави - «звільнення за власним бажанням», не базується на вимогах чинного законодавства.
Позивач стверджує, що положення оспорюваного нормативно-правового документа МВС застосовано до нього винесеним 17 травня 2021 року рішенням Сумського окружного адміністративного суду у справі №480/8201/20.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог позивача, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що на виконання рішення Рахункової палати від 11 квітня 2018 року №10-2 Національна поліція розробила проект змін до Порядку забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час), які було затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 24 грудня 2019 року №1100, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 лютого 2020 року за №175/34458.
Крім того, представник відповідача наголосив, що державна реєстрація наказу Міністерства внутрішніх справ України від 12 вересня 2017 року №772 підтверджує відповідність спірного наказу вимогам чинного законодавства України.
Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній послався на аналогічні обставини тим, що викладені у позовній заяві.
З огляду на вищевикладене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Представник третьої особи у письмових поясненнях на позовну заяву послався на те, що оскаржуваний порядок, абзацом третім пункту 10 розділу V якого передбачено підстави відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився, прийнято в межах повноважень суб'єкта нормотворення, відповідав чинному законодавству України та підлягав державній реєстрації як такий, що зачіпав права, свободи і законні інтереси громадян та мав міжвідомчий характер.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року відкрито провадження у справі.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2022 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство юстиції України; відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі у якості співвідповідача Національну поліцію України; відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з тих підстав, що підстави позову в даній адміністративній справі та в адміністративній справі №640/19451/21 є різними.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2022 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні 28 вересня 2022 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити, надавши суду пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві. Представник відповідача та представник третьої особи заперечували проти задоволення позовних вимог та просили у їх задоволенні відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях на позовну заяву.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та органах Національної поліції.
Наказом Головного управління Національної поліції в Сумській області від 29 жовтня 2020 року №510 о/с позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Наказом Головного управління Національної поліції в Сумській області від 29 жовтня 2020 року №1535 «Про відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння яких не закінчився» затверджено суму вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився, які підлягають відшкодуванню у зв'язку зі звільненням зі служби в поліції ОСОБА_1 на суму 4 634,62 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі №480/8201/20 стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за предмети однострою в сумі 4634,62 грн на користь Головного управління Національної поліції в Сумській області. На теперішній час рішення суду не набрало законної сили (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96929655, https://reyestr.court.gov.ua/Review/103537663).
Наведене свідчить, що позивач є суб'єктом правовідносин, у яких застосовувався оскаржуваний позивачем пункт 10 розділу V «Порядку забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час)», затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України №772 від 12 вересня 2017 року у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 24 грудня 2019 року №1100, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 14 лютого 2020 року за №175/34458, другого абзацу (зверху) «за власним бажанням».
Вважаючи цей пункт таким, що суперечить законодавству України, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що 01 липня 2022 року на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з відсутністю спору, оскільки наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 травня 2022 року №288, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 травня 2022 року за №567/37903 «Про затвердження Змін до Порядку забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час)» внесено зміни до Порядку забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 вересня 2017 року №772, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 жовтня 2017 року за №1224/31092 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 24 грудня 2019 року №1100), зокрема, пунктом 4 частини 1 розділу V передбачено відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився, здійснюється в разі звільнення поліцейського із служби з таких підстав: за власним бажанням (крім поліцейських, які мають стаж служби в поліції 10 років і більше).
Представник відповідача у своєму клопотанні зазначив, що відповідно до наказу Головного управління Національної поліції у Сумській області №510 від 29 жовтня 2020 року вислуга років позивач для призначення пенсії становить 25 років 05 місяців 20 днів.
З огляду на що, представник відповідача вважає, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
З цього приводу слід зазначити, що статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено такої підстави для залишення позовної заяви без розгляду, як відсутність спору, з огляду на що позовні вимоги підлягають розгляду по суті спору з ухваленням остаточного рішення суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Так, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію».
Згідно з частиною 4 статті 20 зазначеного Закону правила носіння та норми належності однострою поліцейських затверджує Міністр внутрішніх справ України.
За змістом пунктів 1 та 9 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
МВС в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.
Так, Міністерством внутрішніх справ України прийнято наказ від 12 вересня 2017 року №772 "Про затвердження Порядку забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час)", який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03 жовтня 2017 року за №1224/31092 (далі по тексту - Порядок №772), оприлюднений в Офіційному віснику України від 10 листопада 2017року №88, який набрав чинності 10 листопада 2017 року.
Згідно з наказу Міністерства внутрішніх справ України від 24 грудня 2019 року №1100, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 лютого 2020 року №175/34458, оприлюднено в Офіційному віснику України від 28 лютого 2020 року №16, набрав чинності 28 лютого 2020 року затверджено зміни до Порядку №772.
Слід зазначити, що Рахунковою палатою 11 квітня 2018 року за № 10-2 винесено рішення «Про результати аудиту ефективності використання бюджетних коштів, виділених на забезпечення діяльності підрозділів, установ та закладів Національної поліції України».
У вказаному рішенні зазначено, що Рахунковою палатою відповідно до статті 98 Конституції України, статей 7, 25, 26, 35 і 36 Закону України "Про Рахункову палату" розглянуто Звіт про результати аудиту ефективності використання бюджетних коштів, виділених на забезпечення діяльності підрозділів, установ та закладів Національної поліції України.
Крім того, у вказаному рішенні Рахункової палати зазначено, що Порядок забезпечення поліцейських одностроєм, затверджений наказом МВС від 12 вересня 2017 року № 772, не передбачає перелік правових підстав, за якими, у разі негативних мотивів звільнення поліцейських зі служби, з них утримується вартість виданих їм предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, з урахуванням зношеності та проведення взаєморозрахунків у разі неотримання поліцейськими однострою, право на отримання якого наступило за час проходження служби. Неврахування цих вимог призводить до додаткових витрат на придбання нових предметів однострою.
Тобто, Рахункова палата своїм рішенням рекомендувала Національній поліції України розглянути питання щодо внесення змін у Порядок забезпечення поліцейських одностроєм, затверджений наказом МВС від 12 вересня 2017 року №772, передбачивши в ньому перелік правових підстав, за якими, саме у разі негативних мотивів звільнення поліцейських зі служби, з них утримується вартість виданих їм предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, з урахуванням зношеності та проведення взаєморозрахунків у разі неотримання поліцейськими однострою, право на отримання якого наступило за час проходження служби.
Так, зі змісту відзиву на позовну заяву вбачається, що саме на виконання рішення Рахункової палати від 11 квітня 2018 року № 10-2 Національна поліція розробила проект змін до Порядку забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час), який було затверджено наказом МВС України від 24 грудня 2019 року № 1100, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 лютого 2020 року за № 175/34458 (далі по тексту - Порядок №772).
Згідно з пунктом 1 Розділу І Порядку №772 (в редакції наказу МВС України від 24 грудня 2019 року №1100) цей Порядок визначає механізм забезпечення поліцейських одностроєм згідно з нормами належності однострою поліцейських (у мирний час), організацію його використання та обліку.
Пунктом 10 Розділу V Порядку №772 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився, здійснюється з урахуванням термінів його експлуатації та у випадку втрати, пошкодження та/або звільнення поліцейського зі служби з таких підстав: у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; за власним бажанням; у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави; через службову невідповідність.
Суд погоджується з позицією позивача щодо того, що внесення відповідачем до переліку підстав, за якими, у разі негативних мотивів звільнення поліцейських зі служби, з них утримується вартість виданих їм предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, таку підставу, як «звільнення за власним бажанням» не базується на вимогах чинного законодавства, оскільки таке формулювання охоплює і випадки звільнення зі служби в органах поліції на підставі пункту 7 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням).
Водночас, суд зазначає, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 травня 2022 року №288, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 травня 2022 року №567/37903 «Про затвердження Змін до Порядку забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час)» Розділ V Порядку №772 викладено в новій редакції, зокрема, «Відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився, здійснюється в разі звільнення поліцейського із служби з таких підстав: за власним бажанням (крім поліцейських, які мають стаж служби в поліції 10 років і більше)».
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції у Сумській області №510 від 29 жовтня 2020 року вислуга років позивача для призначення пенсії становить 25 років 05 місяців 20 днів.
Так, для оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень закон передбачає особливий порядок адміністративного провадження, який встановлений статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до змісту частини 1 цієї статті такий порядок поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Відповідно до частини 3 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом усього строку їх чинності.
Аналіз наведеної норми свідчить про те, що оскаржувати можна чинні, активні нормативно-правові акти, а звідси - не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом, зокрема у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 1440/2398/18 та від 11 серпня 2020 року у справі № 640/18067/18.
Судом встановлено, що звертаючись до адміністративного суду з вказаною позовною заявою, оскаржувана позивачем норма нормативно-правового акта була чинною та застосовувалась до позивача, проте, станом на день розгляду справи по суті - втратила чинність, а зміни, внесені до Порядку №772, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 травня 2022 року №288, зокрема, у розділ V цього Порядку вже не застосовуються до позивача, оскільки, як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач має стаж служби в органах внутрішніх справ та поліції більше 10 років.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зважаючи на встановлені обставини та з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення.
З урахуванням того, що у задоволенні позову позивача відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями керуючись статтями 72-77, 139, 241-245, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник
Повний текст рішення суду виготовлений 08 грудня 2022 року.