Справа № 420/13093/22
08 грудня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючої судді Бойко О.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, третя особа Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 р. як учаснику бойових дій, вирішив адміністративний позов задовольнити.
І. Суть спору:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача, Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, третя особа Військова частина НОМЕР_1 , в якій просив суд:
(1). Визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо не нарахування та не виплати разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
(2). Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше сплаченої суми, а саме 8179,00 грн.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція Позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
Позивач має статус учасника бойових дій та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивачу як учаснику бойових дій відповідач нарахував та виплатив щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2022 р. у розмірі 1491,00 грн.
При цьому, позивач вважає, що відповідач при виплаті такої допомоги не врахував рішення Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27.02.2020.
Позивач, не погоджуючись з виплаченою йому сумою такої разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, вважаючи, що вона повинна бути виплачена в розмірі п'яти мінімальних пенсій, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
(б) Позиція Відповідача
Відповідач не скористався своїм правом для подання відзиву на позовну заяву, належним чином та своєчасно повідомлений про розгляд вказаної справи.
ІІІ Процедура та рух справи
26.09.2022 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
ІV. Обставини справи встановлені судом та докази на їх підтвердження
Позивач відповідно до ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є учасником бойових дій.
Статус позивача, як учасника бойових дій підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 15.11.2019.
Кабінет Міністрів України в постанові від 07 травня 2022 р. № 540 установив, що разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році виплачується в таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.
Відповідач нарахував та виплатив позивачу через військову частину НОМЕР_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 р. у розмірі 1491,00 грн. Доказів протилежного відповідач до суду не надав.
Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
IV. Джерела права та висновки суду
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни, як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-XII від 22.10.1993 року (далі - Закон №3551-XII).
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них встановлені статтею 12 Закону №3551-XII.
Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 року, статтю 13 доповнено частиною четвертою такого змісту: “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком”.
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік” згадану вище норму права викладено у такій редакції: “…щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України…”.
У подальшому рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент нарахування і виплати у 2022 року позивачу одноразової грошової допомоги, діяла ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - 5 мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати, серед іншого, розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
Водночас, Кабінет Міністрів України в постанові від 07 травня 2022 р. № 540 установив, що виплата щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), здійснюється у 2022 році у розмірах не менше, ніж у 2021 році; 2) виплата грошової допомоги у 2022 році здійснюється, зокрема, органами Пенсійного фонду України - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 р., шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій; структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад - особам, які не перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 р., шляхом перерахування коштів на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби, а особам, які не є військовослужбовцями, поліцейськими, особами начальницького та рядового складу, - на поточні рахунки таких осіб в уповноважених банках.
Згідно з додатком до Порядку № 540 разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році виплачується в таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.
Отже, на час виплати позивачу у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551-XII і Постанова №325.
Рішенням Конституційного Суду України по справі 1-247/2018(3393/18) від 27.02.2020 року визнано таким, що не відповідає Конституції України окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З аналізу рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 суд встановив, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина 2 статті 3).
Згідно з Основним Законом України, Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини 2 статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.
У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).
Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону №79 розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, у тому числі й Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаними положеннями Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).
Згідно правових висновків Конституційного Суду України: “…встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту…” (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року №12-р/2018).
Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини 2 статті 92 Основного Закону України.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року наголошував на тому, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци 3, 4 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини 2 статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні №12-р/2018 від 18 грудня 2018 року наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною 5 статті 17 Конституції України у поєднанні з частиною 1 цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац 9 пункту 6 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14 (04.11.1950 року) визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України у рішеннях від 22.09.2005 року №5-рп/2005, від 29.06.2010 року № 17-рп/2010, від 22.12.2010 року №23-рп/2010, від 11.10.2011 року №10-рп/2011).
За положеннями ст.152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Також, у Рішенні по справі №1-37/2008 від 27.11.2008, Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци 2, 3 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі №1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 року у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 року у справі №21-977во10, від 03.12.2010 року у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року №20-рп/2004, від 09.07.2007 року №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо, в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 року у зразковій справі №440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року.
Частиною 3 ст. 291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Суд зазначає, що рішення Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №440/2722/20 є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Разом із тим суд зауважує, що розмір разової грошової допомоги до 5 травня (починаючи з 2020 року і в подальшому, незалежно від року, за який підлягає така виплата) визначається саме Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року №367-XIV на підставі прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі №3-р/2020.
В той же час, як вже зазначалось судом раніше, положення про те, що розмір разової грошової допомоги має визначатись у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування було визнано таким, що не відповідає Конституції України.
За таких умов, на думку суду, при застосування в даній адміністративній справі висновків зразкової справи №440/2722/20, не має вирішального значення на підставі якої саме постанови Кабінету Міністрів України було здійснено нарахування розміру разової грошової допомоги до 5 травня, чи то на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112 «Деякі питання виплати у 2020 році щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань» чи то на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 № 540 Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”.
При цьому, щодо посилань у Постанові Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 № 540 на абзац 3 підпункту 2 пункту 22 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, який передбачає, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення: щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування, суд зазначає наступне.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначені в Законі України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-ІІІ).
Відповідно до абз.3 ч.1 ст.1 Закону №2017-ІІІ державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму
Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення встановлюються з метою визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики (ст.7 Закону №2017-ІІІ).
Статтею 16 Закону №2017-ІІІ передбачено, що держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону. В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Згідно з ч.2 ст.64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Статтею 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються, зокрема, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Водночас, указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 не введено обмежень прав і свобод громадян України в частині, гарантованих статтею 46 Конституції України, а саме що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Чинним законодавством України не передбачено можливості введення обмежень прав і свобод громадян України Верховною Радою України у Бюджетному кодексі України.
Отже, оскільки указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 не введено обмежень прав і свобод громадян України, зокрема в частині розміру одноразової грошової допомоги до 5 травня, яка передбачена статтями 12-16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а відтак у спірних правовідносинах не підлягає застосуванню Постанова Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 № 540, оскільки Кабінет Міністрів України не уповноважений приймати рішення щодо розмірів державних соціальних стандартів та гарантій.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено в 2022 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня - 1934 гривні.
Отже, позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 № 367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, а тому такий розмір становить 9670,00 грн. (1934х5). Сума недоотриманих позивачем коштів становить 8179,00 грн.
Таким чином, суд робить висновок про протиправність дій відповідача, щодо виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 р. у розмірі меншому, ніж передбачено Законом, а саме 1491,00 грн.
З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше сплаченої суми.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, суд робить висновок, що позовні вимоги обґрунтовані та належать до задоволення.
VI. Розподіл судових витрат
Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору в порядку п.13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», питання про їх розподіл судом не вирішується.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 77, 161,245, 255, 293, 295 КАС України, суд -
1.Адміністративний позов задовольнити.
2.Визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
3.Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше сплаченої суми.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо розглянуто справу в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач? - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач - Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, адреса: 65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д , код ЄДРПОУ 36290160.
Третя особа - Військова частина НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Суддя Оксана БОЙКО