Справа № 211/2307/22
Провадження № 2/211/2658/22
іменем України
07 грудня 2022 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Середньої Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Бехало В.В.,
у відсутність сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
встановив:
позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з вищезазначеним позовом до відповідача ОСОБА_3 та просять суд визнати її такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , в зв'язку з тривалою відсутністю відповідача за місцем реєстрації без поважних причин. В обґрунтування вимог зазначено, що вони на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28.03.2006 є власниками зазначеної квартири, в якій відповідач ОСОБА_3 , колишня дружина ОСОБА_1 , зареєстрована, але з 2020 року не мешкає, місцезнаходження її невідоме. За комунальні послуги ОСОБА_3 не сплачує, факт її реєстрації створює йому, як співвласнику, перешкоди у користуванні належним йому житловим приміщенням, тому просить задовольнити вимоги.
Ухвалою суду від 26 липня 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 07 грудня 2022 року розгляд справи постановлено проводити в заочному порядку.
В судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце слухання справи повідомлені своєчасно та належним чином в порядку, передбаченому статтею 128 ЦПК України.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, вимоги позову підтримали з підстав, викладених в заяві.
Відповідач ОСОБА_3 причини відсутності не повідомила, відзиву на позов не подала.
Враховуючи вимоги частин 1 та 3 статті 223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників процесу на підставі наявних у справі доказів, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з таких мотивів.
Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
Як встановлено судом, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28 березня 2006 року є власниками квартири АДРЕСА_2 (а.с. 5,6 - копії витягу, договору).
У вказаному помешканні, за відомостями Департаменту адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради від 19.07.2022, зареєстрована відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка, за даними акту про не проживання, складеного мешканцями квартир АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 та затвердженого заступником директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Комбінат благоустрою», не проживає з квітня 2020 року по теперішній час у квартирі АДРЕСА_2 (а.с. 7 - копія акту).
Відповідно до статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно частини 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Згідно пункту другого частини 34 Постанови, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Згідно пункту 39 Постанови, члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом.
Відповідно до частини четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Згідно з частиною другою статті 64 ЖК Української РСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Частиною другою статті 405 ЦК України передбачено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
За змістом зазначених норм праву користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 поєднанні зі статтею 64 ЖК Української РСР слід дійти висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо від будь-яких осіб, у тому числі тих, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК Української РСР регулюють взаємовідносини власника житлового приміщення та членів його сім'ї (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 755/14524/15-ц).
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 червня 2022 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , укладений 31.10.2014, розірвано (а.с. 8 - копія рішення).
За таких обставин суд приходить до висновку, що право відповідача ОСОБА_3 на користування спірним житловим приміщенням підлягає припиненню, що є підставою для задоволення вимог.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки вимоги про стягнення з відповідача судових витрат не заявлялися, вони покладаються на позивачів.
Керуючись ст. ст. 317,319,391 ЦК України, ст.ст. 10, 12,13, 141, 263, 265 ЦПК України,суд
ухвалив:
задовольнити позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - повністю.
Визнати ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП суду невідомий, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду позивачами може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 07 грудня 2022 року.
Суддя Н.Г.Середня