іменем України
Справа № 193/1362/19
Провадження № 1-кп/210/108/22
"01" листопада 2022 р. Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі колегії суддів:
головуючого-судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4
сторони кримінального провадження, які приймають участь у судовому засіданні: прокурор Криворізької східної окружної прокуратури ОСОБА_5 , представник потерпілої - адвокат ОСОБА_6 , потерпіла - ОСОБА_7 , обвинувачений ОСОБА_8 , захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_9 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 , який обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, внесеного 29 квітня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040580000197, -
В Дзержинському районному суді міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває на розгляді кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 , який обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
В судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу, оскільки завершити розгляд справи не представляється за можливе, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання запобіжного заходу обвинуваченому та неодноразового його продовження не змінились.
Захисник ОСОБА_9 звернулась з клопотанням про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт. В обґрунтування клопотання зазначає, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу ОСОБА_8 на даний час відсутні та є формальними. Ризик того, що обвинувачений буде перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами. Вважає, що даний час відсутні передбачені кримінальним процесуальним законодавством України підстави для подальшого тримання ОСОБА_8 під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_8 звернувся з клопотанням, в якому просив залишити без задоволення клопотання прокурора та змінити йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт, а також забезпечити проведення медичного обстеження.
Представник потерпілої - адвокат ОСОБА_6 та потерпіла підтримав думку прокурора.
Колегія суддів, дослідивши клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, клопотання захисника про зміну запобіжного заходу, вислухавши думку учасників кримінального провадження, приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 3 ст.28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.
Частиною 5 статті 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
При вирішенні питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою та заявлених сторонами клопотань судом також враховано положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику ЄСПЛ, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
В кожному випадку, як підкреслює ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Продовження тримання особи під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).
При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України та враховано колегією суддів при вирішенні клопотань учасників судового провадження.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно з положеннями статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу чи його продовження, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Частина 1 статті 183 КПК України передбачає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Згідно з частиною 3 статті 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
У відповідності до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії» автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження чи зміну обвинуваченому запобіжного заходу, суд враховує те, що в даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за який законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
Розглядаючи клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу та сторони захисту про зміну запобіжного заходу, колегією суддів встановлено, що обвинуваченому ОСОБА_8 інкримінований злочин, який відповідно до ст.12 КК України відноситься категорії особливо тяжкого злочину, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, тому є достатньо підстав вважати що, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання останнього винуватим у інкримінованому злочині, обвинувачений може переховуватися від суду чи перешкоджати кримінальному провадженню, тобто наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Колегія суддів зазначає, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Таким чином, сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений перебував у розшуку, що суттєво впливає на ступінь ризику переховування у разі зміни запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з'являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови її належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує особу в розшук. Причому підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин, коли не встановлено його місцезнаходження.
З наявних матеріалів справи вбачається, що обвинувачений, після подій, які йому інкримінуються, залишив місце проживання та виїхав до іншої області, що безумовно може свідчити про наявність ризику переховування від суду з метою затягування розгляду справи.
Крім того, під час дослідження матеріалів справи встановлено, що обвинувачений має нерухомість на території АРК, що наразі є тимчасово окупованою територією, тому виникає обгрунтоване побоювання, що обвинувачений у будь-який час може залишити місто Кривий Ріг та переховуватися на тимчасово непідконтрольній територіїї.
Хоча обвинувачений й має міцні соціальні зв"язкі, та як стверджує сторона захисту, займається підприємницькою діяльністю, вказана обставина не нівелює ризики втечі та переховування, оскільки наявність заощаджень з урахуванням позиції обвинуваченого що його оговорили, може стимулювати останнього для вжиття заходів щодо переходу на нелегальне становище, а так само і вжиття заходів щодо впливу на недопитаних під присягаю свідків.
Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні злочину, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування .
В той же час, тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , й покарання за яке може бути призначено у виді реального позбавлення волі, дає підстави вважати, що саме запобіжний захід, пов'язаний з ізоляцією від суспільства в цьому випадку зможе попередити встановлені під час обрання слідчим суддею запобіжного заходу ризики.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків у кримінальному провадженні слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.
Як вбачається з матеріалів провадження, у справі допитано всіх свідків сторони обвинувачення, а захист наполягає на допиті одного із свідків, місце перебування якого суду не відомо, та який був безпосереднім свідком подій, що інкримінуються. Обвинувачений стверджує, що його оговорили свідки, тому не виключена вірогідність, що у разі зміни запобіжного заходу ОСОБА_8 може вплинути на свідка з метою зміни його показів.
Не вирішуючи питання на даному етапі кримінального провадження про оцінку доказів з точки зору їх допустимості і достатності для визнання обвинуваченого винуватим чи невинуватим у вчиненні злочину, колегія суддів приходить до висновку, що вказані вище обставини, а також підвищена суспільна небезпека злочину, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_8 , дають підстави для висновку, що з боку обвинуваченого наявні ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків, іншого обвинуваченого у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
При цьому, дані про зменшення або зникнення вказаних ризиків відсутні і наявність характеризуючих даних про особу обвинуваченого, не виключають наявність зазначених вище ризиків, а також ризику продовження чи повторення протиправної поведінки.
Суд враховує, що дане кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, докази судом на даний час в повному обсязі обвинувачений не допитаний, та ксвідомо відмовляється від допиту, висуває умови щодо свого допиту.
Судове слідство на стадії завершення, тому зміна запобіжного заходу може негативно вплинути на хід розгляду справи, унеможливить постановлення остаточного рішення у справі, оскільки обвинувачений, враховуючи його поведінку до обрання запобіжного заходу, може стати на шлях переховування та затягування розгляду справи.
Щодо посилань захисників обвинуваченого, а так само і самого обвинуваченого, про тривале тримання під вартою та погіршення стану здоров"я, колегія суддів вважає за необхідним зазначити, що за час перебування кримінального провадження на розгляду, було проведено значну кількість судових засідань, допитано свідків, досліджено усі письмові матеріали справи згідно обсягу обвинувачення, досліджуються відеозаписи слідчих дій, а так само й вжзито заходів щодо перевірки доводів обвинуваченого, забезпечено доступ до медичної допомоги.
Судові засідання та відповідно проведення судових дебат відкладається лише з урахуванням позхиції сторони захисту та поведінки обвтинуваченого.
При вирішенні питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою колегія суддів враховує, що неможливість перебування особи під вартою внаслідок стану здоров'я встановлюється у визначеному законом порядку, і будь-які належні докази, які б свідчили про те, що наявна у ОСОБА_8 хвороба унеможливлюють перебування його під вартою, суду не надані і відповідні обмеження до обвинуваченого застосовуються в передбаченому законом порядку згідно встановленої судової процесуальної процедури.
Протягом судового розгляду даного кримінального провадження, з урахуванням клопотань і пояснень сторін, судом неодноразово вживалися відповідні заходи, передбачені чинним міжнародним та національним законодавством України, спрямовані на з'ясування стану здоров'я обвинуваченого та забезпечення його належного медичного обстеження та лікування, про що постановлювались відповідні ухвали суду та направлялися запити. Обвинуваченому забезпечено проведення медичного обстеження.
Крім того, колегією суддів створено всі належні умови для швидкого та оперативного розгляду кримінального провадження та як вбачається з протоколів судових засідань у даному складі судові засідання переважну кількість відкладались за стороною захисту та обвинуваченого.
Враховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини щодо порушення статті 5, пункту 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод (право на справедливий суд) у зв'язку з надмірно тривалим триманням обвинувачених під вартою та тривалим кримінальним провадженням, колегія суддів у даному конкретному випадку звертає увагу на рух кримінального провадження, його складність, періодичність призначення судових засідань, об'єм матеріалів, які досліджуються судом, оскільки ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 12.12.2019 року у справі « Піхун проти України»(заява № 63754/09 ) Європейський Суд зауважив, що «розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи та поведінка заявника і відповідних органів державної влади, які розглядають справу …».
Тривалість перебування обвинуваченого під вартою сама по собі не може слугувати безумовною підставою для прийняття рішення про зміну запобіжного заходу і підлягає врахуванню у сукупності з іншими обставинами, передбаченими ст. 177 та ст. 178 КПК України,
Згідно зі статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи й установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України й законами України, а також на те, що відповідно до ст. 26 цього Закону скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Згідно з пунктом 7 листа Верховного Суду від 03 березня 2022 року за № 2/0/2-22 "Щодо окремих питань здійснення кримінальних проваджень в умовах воєнного стану" якщо через об'єктивні обставини учасник кримінального провадження не може брати участь у засіданні в режимі відеоконференцзв'язку за допомогою технічних засобів, визначених КПК України, як виняток можна допускати участь такого учасника в режимі відеоконференцзв'язку за допомогою інших засобів.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 616 КПК України у разі введення в Україні або окремих її місцевостях воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України підозрюваний, обвинувачений, який під час досудового розслідування або судового розгляду тримається під вартою, крім тих, які підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених статтями 115, 146-147, 152-156, 186, 187, 189, 255, 255-1, 257, 258-262, 305-321, 330, 335-337, 401-414, 426-433, 436, 437-442 Кримінального кодексу України, має право звернутися до прокурора з клопотанням про скасування цього запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні злочину за статтею 115 КК України, що є виключенням для скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період
У колегії суддів відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України та забезпечити його належну поведінку.
З урахуванням встановлених обставин колегія суддів вважає, що запобігти ризикам, визначених у пунктах 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК - переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, - можливо лише шляхом продовження застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк, що не перевищує двох місяців.
Щодо визначення розміру застави колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч.4 ст.183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, суд має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;
4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України.
Також згідно практики Європейського суду з прав людини відмова у звільненні з-під варти під заставу може бути обґрунтованою і особа має утримуватися під вартою без визначення розміру застави, якщо його звільнення потягне реальну небезпеку спричинення шкоди у зв'язку з виникненням однієї з підстав для тримання під вартою; якщо введення умов звільнення під заставу чи інших розумних профілактичних заходів не може усунути цю небезпеку чи знизити її до рівня, при якому тримання особи під вартою стане безпідставним.
При постановленні даної ухвали про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, відповідно до ч.4 ст.183 КПК України, враховуючи практику ЄСПЛ з цього питання, зазначені вище підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, а також те, що ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні злочину, що спричинив смерть, вважає за необхідне не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, оскільки вказаний альтернативний запобіжний захід, на думку суду, на даний час не зможе забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки обвинувачених та запобігти наявним і дійсним ризикам.
Оцінюючи доводи обвинуваченого щодо погіршення стану здоров"я, слід зазначити, що колегія суддів неодноразово призначала проведення медичного обстеження обвинуваченого, та об"єктивних даних про те, що обвинувачений за станом здоров"я не має можливості приймати участь як в судових засіданнях, так і в режимі відеоконференції не здобуто.
З довідки філії ЦОЗ ДКВС України у Дніпропетровській та Донецькій областях вбачається, що ОСОБА_8 потребує лікування лікарем-неврологом у зв"язку з загостренням гіпертонічної хвороби.
З довідки Комунального підприємства "Криворізька міська лікарня №2" від 15 липня 2022 року №2131 встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 доставлений бригадою ЕМД 407 п/с 4, перебував у хірургічному відділенні з 23.06.2022 року по 27.06.2022 року із основним діагнозом "Перферативна виразка ДПК", проведена операція 23 червня 2022 року "Лапаротомія, ушивання перфорації".
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод покладає на державу обов'язок захищати фізичне здоров'я осіб, позбавлених волі.
Відповідно до пункту 138 рішення ЄСПЛ від 15.05.2012 року у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, надання необхідної медичної допомоги особам у місцях тримання під вартою є обов'язком держави. Встановлюючи те, чи виконали державні органи свої обов'язки з надання медичної допомоги особі, яка перебуває під вартою і під їхнім контролем, Суд має оцінити якість медичних послуг, наданих такій особі з урахуванням стану її здоров'я та «практичних вимог ув'язнення», і, якщо її було позбавлено адекватної медичної допомоги, з'ясувати, чи становило це нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження на порушення статті 3 Конвенції.
Положеннями статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» та ст.ст. 6, 39, 72 Основ законодавства України про охорону здоров'я, передбачено, що особи, узяті під варту, мають право на надання їм медичної допомоги.
Суду не представлено медичної документації, що обвинувачений не може утримуватись під вартою та потребує негайного лікування в умовах стаціонару.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 171, 181-183, 331, 367 КПК України, колегія суддів -
Клопотання прокурора Криворізької східної окружної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі "Криворізька установа виконання покарань №3" строком на 60 /шістдесят/ днів, а саме до 29 грудня 2022 року включно.
Копію ухвали направити :
- Державної установи "Криворізька установа виконання покарань № 3" - для відома та виконання.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, захисникам.
Ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено та проголошено 01 листопада 2022 року об 15 год. 55 хв. в залі судового засідання № 309 Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг, пр-т Миру 24, третій поверх).
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3