Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
28.11.2022м. ХарківСправа № 922/96/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Чабан А.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Поліпак ЛТД" (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, код ЄДРПОУ 30990262)
до Фізичної особи - підприємця Баглаєнко Дмитра Юрійовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )
про стягнення 170 676,58 грн.
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Поліпак ЛТД" звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Баглаєнко Дмитра Юрійовича, в якій просить стягнути з останнього заборгованість у розмірі 170 676,58 грн., що складається із: суми основного боргу - 101 268,80 грн., пені - 47 421,17 грн., розмір інфляційного збільшення суми боргу - 14 537,61 грн., 3% річних - 7449,00 грн. Також, просить судові витрати у сумі - 2560,15 грн. покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №05/11 від 05.11.2018, зокрема щодо своєчасної та повної сплати поставленого позивачем товару.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.01.2022 (суддя Смірнова О.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.02.2022 (суддя Смірнова О.В.) постановлено здійснювати розгляд справи № 922/96/22 за правилами загального позовного провадження, розпочато розгляд справи зі стадії відкриття провадження у справі та призначено підготовче засідання.
У зв'язку з відпусткою та службовою запискою судді Смірнової О.В. розпорядженням керівника апарату суду від 15.08.2022 № 98/2022 було призначено повторний автоматизований розподіл справи № 922/96/22.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2022 для розгляду справи № 922/96/22 визначено суддю Буракову А.М.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.08.2022 прийнято справу № 922/96/22 до розгляду, розпочато розгляд справи № 922/96/22 спочатку, призначено підготовче засідання.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
Сторони про розгляд справи були повідомлені належним чином, правом на участь представників у судовому засіданні не скористалися.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Також, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
05 листопада 2018 року між ФОП Баглаєнко Д.Ю. (покупець) та ТОВ ВК "Поліпак ЛТД" (постачальник) було укладено договір поставки № 05/11 (надалі - договір).
Відповідно до умов договору постачальник зобов'язувався виготовити для покупця продукцію, надалі іменовану «товар»: вироби поліпропіленові плетені згідно ТУ У 17.4-30990262-002:2011 та/або ТУ У 17.4-30990262-003:2011, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити цей товар.
Про факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 1089060,48 грн. за договором свідчать підписані між сторонами видаткові накладні, копії яких додані до позовної заяви (том 1 а.с. 13 - 26).
Згідно позову позивач вказує, що у період з 19 листопада 2018 року по 30 червня 2019 року відповідачу було поставлено товар на загальну суму - 1089060,48 грн. (один мільйон вісімдесят дев'ять тисяч шістдесят гривень 48 коп.) з ПДВ, а оплату за отриманий товар отримано у сумі - 987791,68 (дев'ятсот вісімдесят сім тисяч сімсот дев'яносто одна гривня 68 коп.) з ПДВ.
Судом встановлено, що на підставі видатковій накладній № РН-0000572 від 14 червня 2019 року відповідач отримав партію товару за договором на загальну суму - 126 268,80 (сто двадцять шість тисяч двісті шістдесят вісім гривень 80 коп.) у т. ч. ПДВ 21 044,80 (двадцять одна тисяча сорок чотири гривні 80 коп.).
Пункт 5.2. договору передбачає, що датою оплати товару, вважається дата зарахування коштів, сплачених покупцем за поставлену партію товару на розрахунковий рахунок постачальника.
Згідно п. 5.3. договору, покупець здійснює розрахунок за товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на наступних умовах: покупець зобов'язується здійснити оплату за поставлений товар на протязі 5 (п'яти) календарних днів з моменту фактичного отримання товару на складі постачальника.
Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що відповідач повинен був розрахуватися за отриманий товар до 20 червня 2019 року.
У позовній заяві позивач вказує, що відповідач у визначений термін оплату не здійснив, пояснював що виникли фінансові труднощі. В подальшому від відповідача в погашення заборгованості отримано 15000,00 (п'ятнадцять тисяч гривень 00 коп.) з ПДВ. Відповідач неодноразова запевняв, що погасить заборгованість, але обіцянки так і не виконав. За даними бухгалтерського обліку ТОВ ВК «ПОЛІПАК ЛТД», на 30.11.2021 року, загальна сума заборгованості за поставлений товар складає - 101268,80 грн. (сто одна тисяча двісті шістдесят вісім гривень 80 коп.) з ПДВ. На підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України на адресу відповідача була направлена Досудова вимога № 442 від 30 вересня 2019 року, що підтверджується квитанцією та описом вкладення у цінний лист, з вимогою здійснити оплату суми заборгованості на протязі семі календарних днів з моменту отримання вимоги, але вона була повернута в зв'язку з закінченням строку зберігання у відділені пошти.
При цьому, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості за поставлений товар за договором у розмірі 101268,80грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу за договором у розмірі 101268,80 грн. підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, вони є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України, прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Згідно п. 8.2. договору, за прострочення проведення платежів у термін, передбачений даним договором, постачальник має право нарахувати та стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день такого прострочення.
У відповідності до пунктів 8.4., 8.5. договору, термін позовної давності додаткової вимоги закінчується разом із закінченням строку позовної давності по основній вимозі, а нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язання припиняється в момент закінчення строку позовної давності щодо цього зобов'язання, але не пізніше виконання основного зобов'язання.
Перевіривши розрахунок пені, враховуючи положення пунктів 8.2., 8.4., 8.5. договору, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня у розмірі 47327,68 грн. за період 20.06.2019 - 30.11.2021.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних витрат, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 3% річних у розмірі 7441,18 грн. за період 20.06.2019 - 30.11.2021 та інфляційне збільшення боргу у розмірі 14537,61 грн. за період липень 2019 - листопад 2021.
За таких обставин суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових та фактичних підстав для часткового задоволення позовних вимог.
При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір у цій справі покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Баглаєнко Дмитра Юрійовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , відомості про дату народження в матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Поліпак ЛТД" (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, код ЄДРПОУ 30990262) суму основного боргу за договором у розмірі 101268,80 грн., пеню у розмірі 47327,68 грн., 3% річних у розмірі 7441,18 грн., інфляційне збільшення боргу у розмірі 14537,61 грн. та 2558,63 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Поліпак ЛТД" (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, код ЄДРПОУ 30990262).
Відповідач - Фізична особа - підприємець Баглаєнко Дмитро Юрійович ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , відомості про дату народження в матеріалах справи відсутні).
Повне рішення складено "08" грудня 2022 р.
Суддя А.М. Буракова