Справа № 953/5288/22
н/п 2/953/2950/22
30 листопада 2022 року Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді Губської Я.В.,
при секретарі Мордухович К.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (61002, м.Харків, вул.Чернишевська, 55) про позбавлення батьківських прав
23.09.2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить позбавити батьківських прав дружину - ОСОБА_2 відносно двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 20 червня 2014 року між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб. Від шлюбу вони мають двох спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб виявився невдалим і поступово сім'я почала розпадатись. Вже тривалий час кожен із них живе своїм життям та своїми інтересами. Зазначає, що відповідач фактично пішла з сім'ї та влаштовує своє особисте життя, полишивши дітей на нього. Дружина не піклується про духовний і фізичний розвиток дітей, нічого не знає про їх стан здоров'я, коло інтересів. Відповідач не тільки не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дітьми; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними норм моралі; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу; не створює умов для отримання освіти. Йому на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , він має гарний стан здоров'я, стабільний та високий дохід, має змогу та хоче забезпечувати дітей належними умовами проживання, духовний та фізичний розвиток та всім необхідним для гідного життя.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 03.10.2022 відкрито провадження у зазначеній справі в загальному порядку та призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.
Згідно ухвали Київського районного суду м. Харкова від 17.11.2022 року закрито підготовче судове засідання, призначено судовий розгляд.
29.11.2022 року до суду надані пояснення третьої особи - Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, в якому просять розглядати справу у їх відсутність та наданий до суду висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно двох малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2
Учасники судового розгляду в судове засідання не з*явилися, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи. Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи у відсутність позивача.
Представник відповідача також подав до суду заяву про розгляд справи у відсутності відповідача, з посиланням на те, що позовні вимоги відповідачем ОСОБА_2 визнаються.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Вимогами ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини і відповідні ним правовідносини.
Положеннями ст. 165 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
За нормами ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, як це передбачається вимогами ст. 155 СК України.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку особистості потребує любові і розуміння.
Згідно вимог ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Судом встановлено, що батьками малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є мати - ОСОБА_2 та батько - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей, які містяться в матеріалах справи.
Шлюб між позивачем та відповідачем укладено 20 червня 2014 року згідно свідоцтва про шлюб № НОМЕР_1 .
За представленої копії рішення суду від 24.10.2022 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Позивач, звертаючись з позовом до суду про позбавлення дружини батьківських прав відносно двох малолітніх дітей вказує, що ОСОБА_2 фактично пішла з сім'ї, полишивши дітей на нього, не піклується про духовний і фізичний розвиток дітей, нічого не знає про їх стан здоров'я, коло інтересів, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, не спілкується з дітьми, не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними норм моралі, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, не створює умов для отримання освіти.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 надає наступні докази: копію виписки по карті позивача, копію договору купівлі-продажу житлового будинку, копію нотаріальної заяви відповідача ОСОБА_2 від 01.09.2022 року про те, що вона повідомляє, що діти мешкають та знаходяться на повному забезпеченні батька ОСОБА_1 , який несе відповідальність за дітей та вирішує всі питання, які можуть виникнути; копії довідок з КП «Волинський медичний центр терапії залежностей» Волинської обласної ради та КП «Ківерцівська центральна лікарня» Ківерцівської міської ради Волинської області від 07.09.2022 року про відсутність перебування на обліках ОСОБА_1 .
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно ст. 18 Конвенції «Про права дитини» від 20.11.1989 року батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основної уваги. Вимогами ст. 27 даної Конвенції передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину, нести основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей та фінансових можливостей рівень життя, необхідний для розвитку дитини.
В пункті 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини. Ухилення від виконання юридичного обов'язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, яка набрала чинності для України 27 лютого 1991 року, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Також, на необхідності дотримання вказаного принципу неодноразово наголошено у практиці ЄСПЛ, яка застосовується судами України на підставі частини четвертої статті 10 ЦПК України та положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року (Рішення ЄСПЛ від 06 липня 2010 року у справі «Neulinger and Shuruk v. Switzerland», п. 135; Рішення ЄСПЛ від 11 жовтня 2017 року «M.S. v. Ukraine», п. 77). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Mamchur v. Ukraine», п. 100).
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (Заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у Справі Olssonv. Sweden (№ 2) від 27 листопада 1992 року, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).
Отже, при винесенні рішення суд приймає до уваги тільки інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків.
Згідно ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Преамбулою, ст.ст. 5, 9 Конвенції про права дитини встановлено, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточені, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Держава поважає відповідальність, права і обов'язки батьків належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення прав дитини і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються, держава поважає право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками підтримувати на регулярній основі відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння.
Суд зазначає, що при розгляді даної справи судом були досліджені всі надані позивачем докази і суд приходить до висновку, що жодного доказу умисного ухилення матері від виконання своїх батьківських обов*язків по відношенню до малолітніх дітей - відповідачем по справі, позивачем до суду не надано, ані під час відкриття провадження по справі, ані під час розгляду справи по суті.
При цьому, суд зазначає, що лише наявність нотаріальної заяви відповідача ОСОБА_2 від 01.09.2022 року про те, що всі питання, в тому числі і фінансові зобов*язання відносно дітей вирішує батько, не є належним доказом ухилення матері від своїх батьківських обов*язків та зловживанням своїми обов*язками. Всі інші докази, надані до позову взагалі не свідчать про ухилення матері від батьківських обов*язків.
Також, суд критично оцінює заяву представника відповідача про визнання позовних вимог відповідачем щодо позбавлення її батьківських прав відносно двох малолітніх дітей, 2018 та 2021 років народження, оскільки від матері дітей такої заяви до суду не надходило і не зрозуміло на яких підставах нею визнаються вимоги про позбавлення її батьківських прав дітей, одному з яких 3 роки, а іншому 1 рік.
Щодо висновку органу опіки та піклування, який наданий до суду, суд зазначає наступне.
Згідно ч.ч.5,6 ст.19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно висновку Департаменту служб у справах дітей від 22.11.2022 департамент, який діє від органів опіки вважає за доцільне позбавлення батьківських прав мати ОСОБА_2 відносно двох малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, за текстом даного висновку не вбачається, що батько або мати приймали участь у засіданні комісії при вирішення питання доцільності позбавлення батьківських прав, яка є крайньою мірою для батьків, і посилання лише на нотаріальну заяву матері суд вважає необґрунтованим, без з*ясування всіх обставин подання такої заяви до нотаріуса.
Також, викликають сумніви у суду щодо перебування дітей на утриманні батька, оскільки ним вказується у позові, що діти проживають з ним в м. Харкові, і також позивачем надаються довідки з лікарень щодо відсутності позивача на обліках у Волинській області.
Таким чином, висновок органу опіки та піклування суд не вважає його таким, що є обґрунтованим та зроблений на повному та всебічному дослідженні всіх обставин справи щодо відносин між батьками і дітьми, є передчасним, зроблений без належного з*ясування всіх обставин наявності або відсутності умисного ухилення матері від виконання обов*язків по вихованню дітей, а тому судом не приймається цей висновок, і при вирішенні цього питання судом буде надана оцінка всіх доводів сторін та висновку органу опіки та піклування, враховуючи перш за все інтереси дітей, за наявності доказів, які містяться в матеріалах справи.
Перевіривши всі обставини позовної заяви, дослідивши належним чином всі надані сторонами докази в їх сукупності та враховуючи перш за все інтереси малолітніх дітей, суд приходить до висновку, що обґрунтованих підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітніх дітей немає, оскільки належних та допустимих доказів щодо умисної протиправної поведінки матері ОСОБА_2 по відношенню до дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не встановлено під час розгляду даної справи і не надані такі докази позивачем.
На підставі викладеного, дані вимоги суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 133, 141, 258, 263, 265 ЦПК України, ст.ст. 60, 63, 141, 150, 164, 166, 169, 180, 181, 182, 183 СК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (61002, вул. Чернишевська, 55) про позбавлення батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
На рішення суду першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя : Я.В. Губська