Справа № 638/5135/20
Провадження №1-кп/638/493/22
07 грудня 2022 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м.Харкова кримінальне провадження №12020220480000919 від 05.03.2020 року стосовно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Черкаське Слав'янського району Донецької області, громадянина України, не одруженого, не працюючого, без освіти, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , до затримання проживав за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
01.12.2020 року Червонозаводським районним судом м.Харкова за ч.1 ст.185, ч.2 ст.185, ч.2 ст.186, ч.2 ст.190, ст.70, ст.72 КК України до 4 років позбавлення волі;
02.03.2021 року Московським районним судом м.Харкова за ч.2 ст.185, ч.4 ст.70 КК України до 4 років позбавлення волі
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, -
встановив:
04 березня 2020 року приблизно о 12 годині 50 хвилин ОСОБА_8 , знаходячись по вул.Сумській буд.65 в м.Харкові, зайшов до магазину «Space» та побачив, що потерпіла ОСОБА_10 відволіклась на іншого покупця, а на прилавку касової зони лежить мобільний телефон марки «Ipone X» 256 Gb Space gray, який належний останній, внаслідок чого у ОСОБА_8 раптово виник злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна. Реалізуючи свій корисливий, злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_8 , діючи умисно, повторно, переслідуючи корисливий мотив та мету незаконного збагачення за рахунок чужого майна, упевнившись та скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає та не зможе завадити, незаконно заволодів вказаним мобільним телефоном. Після чого, ОСОБА_8 покинув приміщення торгового залу магазину «Space» по вул.Сумській, 65 в м.Харкові з вищевказаним мобільним телефоном, чим спричинив потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду, розмір якої згідно висновку судового експерта №14 від 25.03.2020 року становить 16 000 гривень.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 свою вину в пред'явленому йому обвинуваченні визнав повністю, щиро покаявся у скоєному злочині та щодо обставин вчинення кримінального правопорушення пояснив як зазначено вище, що навесні 2020 року у магазині«Space» викрав мобільний телефон, зазначений у обвинувальному акті, при цьому він пересвідчився, що за його діями ніхто не спостерігає.
Винність обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину ніким не оспорюється. Інші докази згідно ч.3 ст.349 КПК України було визнано недоцільним досліджувати в судовому засіданні щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом з'ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Суд вважає доведеною винність ОСОБА_8 у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненої повторно та кваліфікує його дії за ч.2 ст.185 КК України.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України - є тяжким злочином, відомості про особу винного, наявність обставини, яка пом'якшує та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_8 , є щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_8 , судом не встановлено.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_8 раніше судимий за умисні корисливі злочини проти власності, останній раз вироком Московського районного суду м.Харкова від 02.03.2021 року до 4 років позбавлення волі, на теперішній час відбуває призначене судом покарання, не одружений, на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває; впродовж останніх п'яти років за медичною допомогою до КНП «Міський психоневрологічний диспансер №3» ХМР не звертався.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених. Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому, суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого злочину, суб'єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення злочину, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров'я, соціальне становище, наявність обставини, що пом'якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв'язку, приходить до висновку про призначення покарання у межах санкції інкримінованої статті у виді позбавлення волі.
При цьому оскільки ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення до постановлення вироку Червонозаводського районного суду м.Харкова від 01.12.2020 року та вироку Московського районного суду м.Харкова від 02.03.2021 року, остаточне покарання йому необхідно призначити за правилами ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання ОСОБА_8 суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Щодо питання зарахування строку попереднього ув'язнення у строк відбування покарання обвинуваченому, суд виходить з наступного.
Ухвалою суду від 10.12.2021 року ОСОБА_8 етаповано з ДУ «Холодногірська виправна колонія (№18) Харківської області» до ДУ Харківський слідчий ізолятор.
З матеріалів судового провадження вбачається, що 10.01.2022 року обвинувачений прибув до ДУ Харківський слідчий ізолятор.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про попереднє ув'язнення», попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. У строк попереднього ув'язнення включається, зокрема, строк перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув'язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.
Отже з 10.01.2022 року по теперішній час обвинувачений залишається в умовах слідчого ізолятору, що також охоплюється поняттям «попереднє ув'язнення», до якого слід застосувати положення ч. 5 ст.72 КК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.08.2018 року у справі № 663/537/17 сформувала правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої ч.5 ст.72 КК України (зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання) у такому ракурсі, що якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VIII в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.
Якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №2046-VIII (пряма дія Закону№2046-VIII).
З огляду на те, що ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення після 20 червня 2017 року, рахується попередньо ув'язненим з 10.01.2022 року, йому слід зарахувати строк попереднього ув'язнення в строк покарання, згідно ч.5 ст.72 КК України із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавленні волі.
Процесуальні витрати під час здійснення досудового розслідування відсутні.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд,-
ухвалив:
ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного цим вироком, більш суворим за вироком Московського районного суду м.Харкова від 02.03.2021 року остаточно призначити ОСОБА_8 до відбуття покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання рахувати з 06.04.2020 року.
Зарахувати у строк відбування покарання частково відбутий строк покарання за вироком Московського районного суду м.Харкова від 02.03.2021 року.
Зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення ОСОБА_8 з 10.01.2022 року по день постановлення вироку - 07.12.2022 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Речові докази - слот для сім-карти з надписом « НОМЕР_1 » - повернути законному володільцю.
Речовий доказ - лазерний диск «Lpro 700 Mb 80 min» - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1