Справа № 568/1194/22
Провадження № 1-кп/568/93/22
"08" грудня 2022 р. м.Радивилів
Радивилівський районний суд Рівненської області в складі :
головуючого судді ОСОБА_1
за участі
секретаря судових засідань: ОСОБА_2
прокурора: ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника адвоката ОСОБА_5
потерпілих ОСОБА_6
ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Радивилів кримінальне провадження внесеного до ЄРДР за №12022181210000043 від 17.05.2022 року по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Верба, Дубенського району Рівненської області, громадянина України, українця, проживаючого: АДРЕСА_1 , освіта професійно-технічна, розлученого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, працюючого бригадиром Бродівської дистанції колій ПЧ-17 ПАТ «Укрзалізниця», раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України
17.05.2022 року приблизно о 13 год. 05 хв. ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Opel Zafira», р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по автомобільній дорозі сполученням Київ-Чоп, зі сторони м. Львів в напрямку м. Рівне, на 406 кв. +700м вказаної автомобільної дороги, що в межах Дубенського району Рівненської області, у порушення вимог пунктів 10.1 та 16.13 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р №1306 (далі ПДР), перед виконанням маневру повороту ліворуч, не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, не надав дорогу зустрічному транспортному засобу, що рухається прямо по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Volvo XC-70», р.н. НОМЕР_2 , що був під керуванням ОСОБА_8 , який рухався у зустрічному напрямку, та не мав технічної можливості уникнути зіткнення, в результаті чого пасажири автомобіля марки «Volvo XC-70», р.н. НОМЕР_2 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 отримали тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень по критерію довготривалого розладу здоров'я, а пасажир автомобіля марки «Opel Zafira», р.н. НОМЕР_1 - ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент отримання.
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 286 КК України - кваліфікуючими ознаками якого є порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Потерпілий ОСОБА_9 надав суду заяву, в якій просить суд розглянути справу за його відсутності, матеріальних та моральних претензій до обвинуваченого немає. Цивільний позов не заявлений. Просив обвинуваченого суворо не карати.
Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона 17.05.2022 р. їхала в якості пасажиру на передньому сидінні автомобіля свого зятя ОСОБА_8 марки «Volvo XC-70», р.н. НОМЕР_2 у напрямку м. Львів. Автомобіль обвинуваченого вона бачила, він різко повернув ліворуч та виїхав на зустрічну смугу, по якій вони їхали. Уникнути зіткнення було неможливо. Суду зазначила, що свідомість вона не втрачала. Коли приїхала швидка, її повезли спочатку в лікарню м. Дубно, потім вона продовжила лікування у м. Львові. Внаслідок ДТП отримала численні забої, перелом правої ключиці, на місці якої був встановлений штифт. Наразі немає можливості працювати, продовжує лікування у лікарів мамолога, травматолога. Також погіршився зір. Звертаючись до суду з позовом, суду пояснила, що обвинуваченим не було відшкодовано їй шкоди на лікування, а тому просить стягнути з ОСОБА_4 суму матеріальної шкоди у розмірі 16 400,00 грн., яка складається з витрат на лікування. Також, просить суд стягнути з ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 300 000,00 грн., яка виразилася у фізичному болі, яку вона перенесла під час спричинення тілесних ушкоджень та душевних стражданнях, пов'язаних із подальшою тривалою реабілітацією. З приводу міри покарання, просила суд реально не карати.
Потерпіла ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що вона 17.05.2022 р. їхала в якості пасажиру на задньому сидінні автомобіля своїх знайомих марки «Volvo XC-70», р.н. НОМЕР_2 у напрямку м. Львів. Автомобіль обвинуваченого вона не бачила, про події ДТП пояснити нічого не може, оскільки втратила свідомість та прийшла до тями лише у лікарні в м. Дубно. Потім лікувалася у м. Львові і зараз ще продовжує лікування у невропатолога у м. Києві. Суду зазначила, що внаслідок ДТП отримала численні забої, перелом обох кістів рук. Звертаючись до суду з позовом, суду пояснила, що обвинуваченим не було відшкодовано їй шкоди на лікування, а тому просить стягнути з ОСОБА_4 суму матеріальної шкоди у розмірі 1 692,50 грн., яка складається з витрат на лікування. Також, просить суд стягнути з ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 300 000,00 грн., яка виразилася у фізичному болі, яку вона перенесла під час спричинення тілесних ушкоджень та душевних стражданнях, пов'язаних із подальшою тривалою реабілітацією. Також суду пояснила, що зверталася до страхової компанії обвинуваченого про виплату завданої шкоди, однак їй надали відповідь, що це питання буде вирішено після винесення судом вироку. З приводу міри покарання, просила суд реально не карати.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, визнав повністю, про обставини вчинення яких дав показання, як указано в обвинувальному акті, та пояснив суду, що дійсно 17.05.2022р. приблизно о 13 год. їхав на автомобілі «Opel Zafira», р.н. НОМЕР_1 у напрямку м. Рівне зі своїм знайомим ОСОБА_9 . На перехресті, при повороті ліворуч у селище Козин, виїхав на зустрічну смугу, де скоїв зіткнення з автомобілем марки «Volvo XC-70», р.н. НОМЕР_2 . Суду пояснив, що при повороті ліворуч пропустив авто, які рухалися в зустрічному напрямку, автомобіль «Volvo XC-70», р.н. НОМЕР_2 він помітив лише за метрів 10. Як так сталося, пояснити не може. Погоджується, що порушив ПДР. Внаслідок ДТП він отримав тілесні ушкодження, його пасажир ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження та пасажири авто марки «Volvo XC-70», р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_6 і ОСОБА_7 отримали тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. У скоєному щиро кається, просить суд, не призначати йому покарання із позбавленням волі та не позбавляти його право керування транспортними засобами, оскільки керування автомобілем є необхідним у його роботі, яка є його основним засобом заробляння грошей. На його утриманні знаходяться двоє неповнолітніх дітей. В той же час, незважаючи на визнання своєї вини, обвинувачений цивільний позов потерпілих визнав частково, пояснюючи це тим, що його відповідальність була застрахована, а тому страхова компанія повинна відшкодувати всі витрати.
Захисник ОСОБА_5 звертала увагу суду на обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого, зокрема, що він вперше притягається до відповідальності, його щире каяття, беззастережне визнання вини, сприяння в розкритті кримінального правопорушення, наявність місця роботи, позитивну характеристику за місцем проживання, просила призначити покарання з випробувальним терміном та не позбавляти обвинуваченого права керування транспортним засобом.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким з учасників не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності їх позицій немає, роз'яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд користуючись правом, наданим ч. 3 ст. 349 КПК України і відсутністю заперечень учасників судового провадження, вважає достатнім обмежитись допитом потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_4 та дослідженням матеріалів, характеризуючих особу обвинуваченого та щодо речових доказів.
Зазначене повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Таким чином, суд, приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину, знайшла своє підтвердження.
Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч.2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкого тілесного ушкодження.
Стосовно виду та розміру покарання ОСОБА_4 , то суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003р. №7 «Про практику призначення судами кримінально покарання» зі змінами від 12 червня 2009 року, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо дотримуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення.
При виборі обвинуваченому заходу примусу і порядку його відбування у відповідності до даної норми разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину, суд враховує дані про особу обвинуваченого та всі інші обставини, які відповідно до положень КК України, в тому числі, ст.ст.66,67 цього Кодексу, які впливають на вибір такого заходу примусу та порядок його відбування, а також форму вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості та наслідків, що настали.
Злочин, передбачений ч.2 ст. 286 КК України за вчинення якого обвинувачується ОСОБА_4 , згідно із ч. 5 ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких. При цьому необережній формі вини у ставленні особи до наслідків вчиненого нею суспільно небезпечного діяння, що охоплюється ч.2 ст. 286 КК України, кореспондує умисел винного на порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. А тому, необхідно взяти до уваги те, що на підвищену суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_4 злочину, вказує факт умисного ігнорування ним встановлених правил керування транспортними засобами.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченого за вчинення кримінального правопорушення, суд виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання та відповідно до ст. 65 КК України бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, що згідно із ст. 12 КК України є тяжким злочином, враховує наслідки та обставини вчиненого злочину, а також враховує особу винного, характеризуючи дані, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий.
Обставини, які пом'якшують відповідальність обвинуваченого ОСОБА_4 є щире каяття у вчиненому злочині, беззастережне визнання своєї вини та активне сприяння у розкриттю злочину.
Обставини, які обтяжують відповідальність обвинуваченого ОСОБА_4 відсутні.
Санкцією ч.2 ст. 286 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Таким чином, з врахуванням вищенаведеного, суд вважає, що покарання ОСОБА_4 необхідно обрати в межах санкції статті передбаченої ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі, що є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та для попередження вчинення ним нових злочинів.
Крім цього, суд, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, щиро розкаявся у вчиненому, а також враховуючи відсутність обтяжуючих обставин, приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, і що обвинуваченого необхідно звільнити від відбуття покарання з іспитовим строком відповідно до ст. 75 КК України, встановивши йому відповідний іспитовий термін та покласти на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, так як таке покарання є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Суд також враховує і позицію сторони обвинувачення, який просить застосувати правові приписи ст. 75 КК України.
Потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судових дебатах не заперечували призначити обвинуваченому покарання із звільненням від відбування покарання з випробуванням.
При вирішенні питання про призначення додаткового покарання обвинуваченому ОСОБА_4 у виді позбавлення права керувати транспортним засобом, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 55 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначено на строк від одного до трьох років.
Так, з аналізу характеру та обсягу допущених порушень Правил дорожнього руху вбачається, що ОСОБА_4 грубо порушив Правила дорожнього руху України, в результаті чого відбулося зіткнення транспортних засобів, внаслідок якого, крім нього, постраждали також пасажири обох транспортних засобів із різним ступенем тілесних ушкоджень.
Одночасно в судовому засіданні встановлено, що обвинувачений є особою працездатного віку, має міцні соціальні зв'язки, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працює бригадиром Бродівської дистанції колій ПЧ-17 ПАТ «Укрзалізниця», тобто, в діяльності обвинуваченого необхідно переміщення по роботі, задля чого він використовує автомобіль, для нього зазначена робота на теперішній час є єдиним джерелом доходу, доказів притягнення обвинуваченого до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху суду не надано, а також з метою подальшого відшкодування матеріальної і моральної шкоди потерпілим, суд приходить до висновку про недоцільність застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, за своїм видом і розміром буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 , а також запобігання вчиненню ним нових злочинів.
Стосовно цивільних позовів потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Як вбачається з матеріалів справи, потерпілою ОСОБА_6 заявлений цивільний позов, в якому, просить стягнути з ОСОБА_4 на її користь суму матеріального збитку у розмірі 16 400,00 грн., суму моральної шкоди 300 000,00 грн. Потерпілою ОСОБА_7 заявлений позов, в якому просить стягнути з ОСОБА_4 на її користь суму матеріального збитку у розмірі 1 692,50 грн., суму моральної шкоди 300 000,00 грн.
Згідно ч.5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вказують, що під час ДТП за участі ОСОБА_4 отримали тілесні ушкодження, з приводу яких лікувалися тривалий час, купували ліки, препарати, надали на підтвердження зазначеного чеки на придбання ліків, лікарських засобів та медичні виписки. В обґрунтування моральної шкоди потерпілі зазначили, що страждають від наслідків ДТП і станом на теперішній час, пережили стрес. Потерпіла ОСОБА_6 зазначила, що на теперішній час, у зв'язку з отриманням травм від ДТП, позбавлена можливості працювати, оскільки пошкоджена права ключиця та де встановлений пожиттєво штифт. Також внаслідок ДТП погіршився зір, виникли проблеми з молочними залозами. Потерпіла ОСОБА_7 зазначила, що після ДТП страждає на головні болі, оніміння обох кінцівок рук, оскільки внаслідок ДТП обидві кісті були зламані. Все це призводить потерпілих до втрати психологічної рівноваги внаслідок порушення сталого побуту, оскільки отримані тілесні ушкодження призвели до вимушеної зміни сталого способу життя; незручностей внаслідок необхідності регулярних спостережень у лікарів; зміни в емоційному етапі, що перешкоджає активному соціальному функціонуванню.
ОСОБА_4 щодо заявлених позовних вимог до нього, погоджується частково, посилаючись на те, що відшкодовувати матеріальну шкоду повинна страхова компанія, в якій він застрахував відповідальність, оскільки в протилежному випадку втрачається сенс такого страхування. Моральну шкоду визнав частково у розмірі 20 000,00 грн. кожній потерпілій.
Судом встановлено, що дійсно на момент ДТП 17.05.2022р. відповідальність ОСОБА_4 була застрахована в ПАТ Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі НАСК «Оранта»).
Відповідно до вимог ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором (частина третя ст. 988 ЦК України).
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»- надалі Закон).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 вказаного Закону).
За змістом ст. 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтями 9, 22-31, 35, 36 Закону визначено, що настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 ст. 37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування є позасудовою процедурою здійснення такого страхового відшкодування, яка не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування. Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19).
Вимогами ст. 23 Закону передбачено, що шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Згідно ст. 24 даного Закону у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я, але не більше 120 днів. Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті.
Відповідно до ст. 26-1 Закону страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Судом встановлено, що відповідальність ОСОБА_4 на момент ДТП була застрахована в НАСК «Оранта» і потерпілі вчасно звернулися до страхової компанії з заявами про настання страхового випадку, виплату не отримали, відмови у виплаті також не отримали.
Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст. 1194 ЦК України).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Таким чином, заявлені вимоги потерпілих про відшкодування майнової шкоди саме з ОСОБА_4 покриваються лімітом відповідальності за полісом, а тому суд відмовляє у цій частині позовних вимог.
Щодо позовних вимог потерпілих до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, суд, вирішуючи розмір моральної шкоди, виходить з наступного.
Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України і полягають у її відшкодуванні особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім завдання шкоди ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, яка відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичної особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до роз'яснень, даних в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодуванням моральної (не майнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні.
Розмір відшкодування моральної немайнової шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Приймаючи до уваги викладене, при визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з цивільного відповідача ОСОБА_4 , аналізуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, який є необережним, суд приходить до висновку, що з врахуванням фізичних і душевних страждань, які зазнали потерпілі внаслідок ДТП, винним у якому є обвинувачений, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково на суму 40000 грн. кожній, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Судові витрати підлягають стягненню з винної особи на користь держави.
Запобіжний захід у вказаному кримінальному провадженні не обирався.
Питання про речові докази суд вирішує у порядку ст. 100 КПК України.
Відповідно до положень ч. 4 ст.174 КПК України, вирішенню підлягає також питання про скасування арешту майна.
На підставі ст.ст. 50, 65 КК України, та керуючись ст. 100, 349, 367-368, 370-371, 373-376 КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням - іспитовим строком, тривалістю 2 (два) роки, якщо протягом указаного строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Іспитовий строк ОСОБА_4 рахувати з моменту проголошення вироку.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 не обирати.
Речові докази: автомобілі марки «Opel Zafira», р.н. НОМЕР_1 та марки «Volvo XC-70», р.н. НОМЕР_2 , передані на зберігання ОСОБА_10 та ОСОБА_8 відповідно - залишити у їх володінні.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз: транспортно-товарознавчих за №СЕ-19/118-22/4338-АВ від 13.06.2022р. у розмірі 2 265,36 грн. та за №СЕ-19/118-22/4337-АВ від 10.06.2022р. у розмірі 2 069,44 грн.; інженерно-транспортних за №СЕ-19/118-22/4344-ІТ від 10.06.2022р. у розмірі 1 372,96 грн., за №СЕ-19/118-22-4363-ІТ від 13.06.2022р. у розмірі 1 887,80 грн., за №СЕ-19/118-22/4722-ІТ від 29.06.2022р. у розмірі 1 132,68 грн., за №СЕ-19/118-22/4362-ІТ від 14.06.2022р. у розмірі 1 132,68 грн. та за №СЕ-19/118-22/6425-ІТ від 25.08.2022р. у розмірі 1 510,24 грн., загальна сума яких складає 11 371,16 грн. (одинадцять тисяч триста сімдесят одна гривня шістнадцять копійок).
Скасувати арешт майна, накладений на автомобіль «Opel Zafira», р.н. НОМЕР_1 , що на праві власності належить ОСОБА_11 та автомобіль «Volvo XC-70», р.н. НОМЕР_2 , що на праві власності належить ОСОБА_8 , відповідно до ухвал слідчого судді Радивилівського районного суду Рівненської області від 19.05.2022 у справі №568/472/22.
Цивільний позов ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_6 з ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 40 000,00 грн (сорок тисяч гривень 00 копійок).
В задоволенні інших позовних вимог про відшкодування шкоди - відмовити.
Цивільний позов ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_7 з ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 40 000,00 грн (сорок тисяч гривень 00 копійок).
В задоволенні інших позовних вимог про відшкодування шкоди - відмовити.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було судом визнано недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Рівненського апеляційного суду через Радивилівський районний суд Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1